Рішення

від 08.04.2024 по справі 420/28955/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/28955/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС» до Одеської митниці, в якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000542/2 від 17.08.2023 року;

2. Визнати протиправною та скасувати картку відмову Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA500500/2023/001109.

Ухвалою від 30.10.2023 позов товариства з обмеженою відповідальністю ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

До суду від представника позивача за вх. № ЕС/13682/23 надійшла заява з належним чином оформленою позовною заявою та ордером.

Ухвалою від 01.12.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС», відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним подано до Одеської митниці вантажну митну декларацію № 23UA500500028488U4 17.08.2023 року. Митна вартість товару була визначена позивачем за ціною господарської операції, вчиненої у відповідності до вимог зовнішньоекономічного контракту від 25.06.2023 року № 1, інвойсу № 2, додатку до інвойсу № 2 та становить 1008,84 доларів США. Одеська митниця відмовила у прийнятті митної декларації. У відповідь на запит митниці щодо надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товарів декларантом було надано лист № 42 від 17.08.2023 року щодо неможливості надати запитувані документи та проханням у найближчий термін розглянути питання. За результатом Одеською митницею прийнято картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001109. Рішенням Одеської митниці № UA500500/2023/000542/2 від 17.08.2023 року здійснено коригування заявленої позивачем митної вартості товару у сторону збільшення. Позивач з даними рішенням та карткою відмови не погоджується та вважає їх протиправними та такими, що порушують його права та інтереси, оскільки документи, подані декларантом для митного оформлення товару за ціною контракту, відповідають вимогам ст. 53 Митного Кодексу України, є належними та допустимими та підтверджують числове значення митної вартості товару, не мають розбіжностей та їх данні піддаються обчисленню, що свідчить про неправомірність висновків митного органу про наявність будь-яких розбіжностей, а визначення митним органом митної вартості товару та коригування її в сторону збільшення за другорядним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства.

11.12.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив, в якому з посиланням на зміст оскаржуваного рішення зазначено, що оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митною декларацією містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Вказано, що у рішенні про коригування митної вартості № UA500500/2023/000545/2 від 17.08.2023 року наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у цьому рішенні про коригування митної вартості визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю.

До суду від позивача 18.12.2023 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що викладені у відзиві доводи є безпідставними.

08 квітня 2024 року ухвалою суду у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи № 420/28955/23 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС» (покупець) 25.06.2023 року уклало з Фірмою "UACA EXCHANGE INTERNATIONAL INC." (КАНАДА) (продавець) зовнішньоекономічний контракт № 1, відповідно до умов якого продавець зобов`язується продати покупцеві у власність продукцію (горщики керамічні, предмети садового декору), (далі - "товар"), а покупець зобов`язується цей товар оплатити і прийняти на умовах, передбачених цим контрактом; продавець зобов`язується поставляти товар у комплекті з документацією, що відноситься до нього, на умовах CPT Odessa, відповідно до правил Інкотермс 2010.

На виконання умов контракту № 1 від 25.06.2023 року позивачем імпортовано на митну територію України товар згідно погодженому між сторонами інвойсу № 3, додатку до інвойсу № 1 до контракту № 1 від 25.06.2023 року, та заявлено до митного оформлення: 1. Вироби з пластмас: статуетки та інші декоративні вироби: - Декор "Корівка" - 336 шт; - Декор "Пуансеттія" - 44 шт; - Декор "Голландські дерев`яні черевички" - 92 шт;- Горщики пластик в асортименті - 1800 шт ;- Декор "Лайм" - 3600 шт;- Декор "Гарбуз" - 6480 шт; - Декор "Великий вибір троянд" - 12000 шт; - Декор "Вибір лавандових орхідей" - 18000 шт;- Декор "Тюльпан" - 600 шт;- Декор "Пурпурова орхідея" - 4000 шт;- Декор "Сердце" - 3600 шт. 2. Керамічні вироби з грубої кераміки: - Горщики кераміка в асортименті 4128 шт. 3. Декоративні керамічні вироби з грубої кераміки:- Кашпо "Привиди на Хелловін" 4.5" 72 шт; - Кашпо "Сердце" - 1056 шт;- Горщики "Взуття" 5.5" (2шт) - 1856 шт;- Горщики "Взуття" 6" - 1884 шт;- Кашпо "Шухляда" 4.5" - 1512 шт;- Горщик "Квітковий візочок"8" - 432 шт;- Горщик "Візок на колесах" 5" - 384 шт; - Мозаїчне "Мармурове" овальне кашпо - 68 шт.

З метою митного оформлення поставленого товару позивачем для підтвердження його митної вартості до Одеської митниці була подана митна декларація № 23UA500500028488U4, у якій було визначено митну вартість товарів, що імпортуються, за основним методом - за ціною зовнішньоекономічного контракту (вартість операції) - 1008,84 доларів США.

Для підтвердження митної вартості товару за митною декларацією № 23UA500500028488U4 декларант надав наступні документи:

- Пакувальний лист (Packing list) б/н від 08.08.2023;

- Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) № 2 від 25.06.2023;

- Додаток № 1 до Інвойсу № 2 від 08.08.2023;

- Автотранспортна накладна (Road consignment note) б/н від 28.07.2023;

-Супровідний документ T1 (Dispatch note model T1) 23PL361010NU61UWJO від 28.07.2023;

- Декларація про походження товару (Declaration of origin) № 2 від 25.06.2023;

- Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 23UA500500026362U6.00 від 01.08.2023;

- Акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконанні митних формальностей під час митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації) 23UA500500026362U6 від 07.08.2023;

- Протокол про порушення митних правил 1392/50000/23 від 08.08.2023;

- Картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA500500/2323/001098 від 14.08.2023;

- Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 1 від 25.06.2023;

- Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № від 25.06.2023;

- Інші некласифіковані документи Лист № 2 від 08.08.2023;

- Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 23UA500500028488U4 від 17.08.2023.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках, а також електронних (сканованих) копій паперових документів, засвідчених електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Судом встановлено, що під час здійснення Одеською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з вищевказаними митними деклараціями було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності.

Одеською митницею було видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2023/001109.

Також відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000545/2 від 17.08.2023, у зв`язку з чим митна вартість оцінюваних товарів була визначена за резервним методом.

Так, у вказаному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, зокрема:

- відповідно до наданих документів поставка товару здійснюється на умовах CIF Одеса. Вказані умови поставки передбачають, у тому числі, страхування товарів та те, що продавець за свій рахунок повинен одержати страхування карго, як зазначено в договорі, щоб покупець або будь-яка інша особа, що має зацікавленість у товарі, що підлягає страхуванню, мали право затребувати безпосередньо від страхового товариства і надати покупцеві страховий поліс або інше свідоцтво обсягу страхової відповідальності. Однак в документах, що надані до митного оформлення, відсутні страховий поліс або інший доказ страхового покриття, що унеможливлює проведення перевірки включення необхідних складових митної вартості та обчислення митної вартості товару відповідно до вказаної умови поставки товарів в повному обсязі.

У оскаржуваному рішенні зазначено, що ТОВ «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС» листом повідомила митницю, що інших документів надано не буде.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням про коригування митної вартості товару та карткою відмови, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається митні органи.

До митної справи відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Згідно з п. 23, п. 24 ст.4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із ч.3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості:

1) наявність розбіжностей між окремими документами;

2) наявність ознак підробки певних документів;

3) відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Частиною 1 статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до частин 2, 3 статті 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 9 статті 58 МК України передбачено, що розрахунки при застосуванні методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Частиною 8 статті 57 МК України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.

Частинами 1, 2 ст. 59 МК України які встановлюють порядок визначення митної вартості з використанням методу за ціною договору щодо ідентичних товарів, передбачено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.

Так, судом встановлено, що оскільки митну вартість товарів не можна було визначити шляхом використання методу, зазначеного у ст.58 МК України (метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та за результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості, було обрано метод визначення митної вартості - другорядний: резервний метод.

Оцінивши усі докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що декларантом були надані усі необхідні документи, які давали митному органу змогу визначити митну вартість товару.

Щодо посилань відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що в документах, які надані до митного оформлення, відсутні страховий поліс або інший доказ страхового покриття, що унеможливлює проведення перевірки включення необхідних складових митної вартості та обчислення митної вартості товару відповідно до вказаної умови поставки товарів в повному обсязі, суд зазначає наступне.

Позивач вказує, що витребовувані відповідачем документи носять виключно інформаційний характер, а обов`язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу ч. 3 ст. 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта, однак на той момент у декларанта відсутні були такі документи, тому декларант надав то митного органу лист № 42 від 17.08.2023 року щодо неможливості надати запитувані документи, адже товар знаходився в зоні митного контролю відповідача, був невипущеним у вільний обіг та був неоплаченим.

Як вже було зазначено, поставка товару відбувалася на умовах CIF м. Одеса, Україна, згідно з якими продавець зобов`язаний забезпечити страхування на користь позивача, зокрема, укласти договір страхування та сплатити страхові внески.

Відповідно до Офіційних правил Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів, видання МТП № 560, в редакції з 01.01.2011 року Інкотермс-2010, CIF (Cost, Insurance and Freight (... named port of destination) - вартість, страхування і фрахт (... назва порту призначення).

Термін «вартість, страхування та фрахт» означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов`язаний понести витрати та оплатити фрахт, необхідні для доставки товару до названого порту призначення, проте, ризик втрати чи пошкодження товару, а також будь-які додаткові витрати, спричинені подіями, що виникають після здійснення поставки, переходять з продавця на покупця.

За умовами терміна CIF на продавця покладається також обов`язок забезпечення морського страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення.

Отже, продавець зобов`язаний укласти договір страхування та сплатити страхові внески. Покупець повинен мати на увазі, що за умовами терміна CIF від продавця вимагається забезпечення страхування лише з мінімальним покриттям. У випадку, якщо покупець бажає мати страхування з більшим покриттям, він повинен або прямо та недвозначно домовитися про це з продавцем, або самостійно вжити заходів до забезпечення додаткового страхування.

Таким чином, у разі укладання контракту за умовами поставки CIF, на продавця покладається обов`язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару під час перевезення, а також сплати страхових внесків та вартості перевезення вантажу до порту відвантаження.

Відповідно до статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати, понесені покупцем на вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних з пакуванням; витрати на навантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на страхування товару.

Тобто, умови контракту за умови поставки CIF згідно з Інкотермс 2010 передбачають, що витрати на страхування товару були включені до його ціни, у зв`язку з чим митна вартість товару відповідно до пункту 7 частини 10 статті 58 МК України не підлягала збільшенню на суму витрат на його страхування.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що твердження відповідача про неможливість перевірки правильності визначеної декларантом митної вартості товару за відсутності документів, що містять відомості про вартість страхування вантажу, є хибними.

Судом встановлено, що у оскаржуваному рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, та їх вартості за одиницю товару митний орган не навів жодних пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, характеристик таких товарів, умов поставки, комерційних умов тощо всупереч положенням пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Отже, суд дійшов до висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів.

Будь-яких інших доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведених позивачем розрахунків митної вартості товару за ціною договору, митним органом під час судового розгляду не надано. Крім того, відповідач не надав доказів неможливості застосування кожного з попередніх методів при визначенні митної вартості ввезеного позивачем товару.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення та картка відмови, прийняті Одеською митницею, є необґрунтованими, а відтак позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС» є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання до суду даного позову сплачено 5808,01 грн. судового збору.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС» судового збору у розмірі 5808,01 грн.

Також позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду: договір про надання правничої допомоги від 22.08.2023; рахунок № 50 від 18.08.2023; платіжне доручення про оплату адвокату від 22.09.2023; додаток 3 до договору про надання правничої допомоги від 18.09.2023.

Відповідно до додатку 3 до договору про надання правничої допомоги від 18.09.2023 сма винагороди (гонорару) адвоката складає 20000,00 грн. за наступні послуги:

- зустріч із Клієнтом для ознайомлення з наявними документами, інформацію, хронологією подій, укладення договору - 1 година;

- правова експертиза отриманих від Клієнта документів, попередній аналіз доказів, приведення доказів до позову в належний стан (сканування, сортування, роздруківка, засвідчення копій тощо) - 5 годин;

- правовий аналіз законодавства, судової практики - 2 годин;

- підготовка позову до суду, в тому числі сплата судового збору та подання документів до суду, підготовка заяв, клопотань та інших процесуальних документів - 8 годин;

- підготовка та подання відповіді на відзив - 4 години.

Всього - 20 годин, з розрахунку 1 год./1000 грн. за умовами Договору.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказана позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанові Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 480/3172/20.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, значення справи для позивача, предмет позову та обсяг задоволених позовних вимог, те, що дана справа відноситься до категорії справ незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження у порядку статті 262 КАС України, суд доходить висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Відтак, суд вважає клопотання представника позивача частково обґрунтованим та що його слід задовольнити в частині стягнення з Одеської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 9, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2023/000545/2 від 17.08.2023 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці № UA500500/2023/001109.

Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС» судовий збір у розмірі 5808,01 грн. та 2000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ФУЛЛ ХАУС» (просп. Небесної Сотні, 4/Д, м. Одеса, 65101, код ЄДРПОУ 35050715).

Відповідач - Одеська митниця (вул. Лип Івана та Юрія, 21-А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631).

СуддяО.А. Вовченко