Рішення

від 10.04.2024 по справі 440/1568/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 10 квітня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/1568/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

09 лютого 2024 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 163750026697 від 18 січня 2024 року;

зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши

- до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року,

- до загального стажу: період навчання з 01 вересня 1985 по 23 лютого 1989 року, періоди роботи з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року, з 12 лютого 2009 по 22 травня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 12 лютого 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно відмовив йому в призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки надані територіальному органу Пенсійного фонду України документи належним чином підтверджують право позивача на призначення зазначеного виду пенсії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позов відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що подані позивачем для призначення пенсії за віком на пільгових умовах документи не дають підстав для її призначення, а також вказав на недосягнення гр. ОСОБА_1 необхідного 55 річного віку, як це передбачено пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

У письмових поясненнях третя особа підтримала позицію відповідача та зауважила, що права позивача у дослідженому випадку не порушені.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

11 січня 2024 року позивач звернувся до територіального органа Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ.

Відповідно до принципу екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, заява позивача розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке 18 січня 2024 року ухвалило рішення № 163750026697 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивоване недосягненням заявником необхідного пенсійного віку для призначення такого виду пенсії, а також наявністю недоліків у документах, які зумовлюють висновок про недостатність у позивача необхідного пільгового стажу.

Не погоджуючись з позицією відповідача та з його рішенням, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом кожного громадянина України.

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України прийнято Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 по справі № 1-5/2018 (746/15) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, зокрема, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин мала місце колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 та Законом № 1058-ІV в частині досягнення віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав пенсійний вік для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 - 50 років, а інший - 55 років.

Норми названих законів регулюють одне і те ж коло правовідносин, однак явно суперечать одна одній. Таке правове регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Тому відмова управління органа ПФУ в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи понад 25 років, у тому числі на роботах за Списком № 2 - понад 10 років у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Визначаючись щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, а також до загального страхового стажу: періоду навчання з 01 вересня 1985 по 23 лютого 1989 року, періодів роботи з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року, з 12 лютого 2009 по 22 травня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 12 лютого 2010 року, суд виходить з такого.

Зі змісту спірного рішення встановлено, що відповідач не зарахував до загального страхового стажу позивача період його навчання з 01 вересня 1985 року по 23 лютого 1989 року з тих підстав, що гр. ОСОБА_1 не надано документів на підтвердження факту зміни прізвища з Мошлат на Диннік.

Суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.

Суд зазначає, що у дослідженому випадку відповідач не скористався правом на збір додаткових документів, на перевірку чи уточнення необхідних обставин.

У свою чергу в матеріалах справи наявна копія витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00043267514, яким належним чином підтверджено факт зміни прізвища позивачем, а відтак період навчання з 01 вересня 1985 року по 23 лютого 1989 року згідно з дипломом від 28 лютого 1989 року серії НОМЕР_1 підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.

Що стосується дій відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року, з 12 лютого 2009 по 22 травня 2009 року через відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу).

Записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 22 березня 1989 року підтверджено, що з 11 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року позивач працював на посаді контролера Полтавської філії ТОВ "Дуже смачно", а з 12 лютого 2009 по 22 травня 2009 року - продавцем продовольчих товарів у ФОП ОСОБА_2 .

Відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) підтверджено, що страхові внески роботодавцями позивача з періоди з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року та з 12 лютого 2009 по 22 травня 2009 року за позивача не сплачувались.

Суд зазначає, що невиконання страхувальниками обов`язку щодо сплати внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаних підприємствах, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Несвоєчасна сплата страхувальниками загальнообов`язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Суд зазначає, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16). Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а адміністративне провадження № К/9901/2310/18. Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним також у постанові від 04 вересня 2018 у справі № 482/434/17 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню при розгляді цієї справі.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та певні протоколи до неї, і ця обставина з огляду на приписи ч.1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 року "Про міжнародні договори" свідчить про обов`язковість застосування національними судами України норм Конвенції.

ЄСПЛ у рішенні "Толстой-Мілославскій проти Сполученого Королівства" від 23 червня 1995 року (скарга №18139\91), зазначає, що застосовуваний національний закон повинен відповідати критерію "якості", тобто щоб "він був доступним для всіх осіб, які мають до нього відношення, і досить чітко сформульованим для того, щоб вони могли - користуючись відповідною консультацією, якщо це необхідно, - передбачити ступінь, яка є розумною у сформованій ситуації, тих наслідків, які дана дія може спричинити за собою".

Таким чином, враховуючи те, що підставою для незарахування періодів роботи позивача з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року та з 12 лютого 2009 по 22 травня 2009 року стала відсутність даних про підтвердження сплати внесків, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу спірний період роботи на підставі відомостей трудової книжки.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що періоди роботи з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року та з 12 лютого 2009 по 22 травня 2009 року підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, а відтак визнає за необхідне зобов`язати відповідача їх зарахувати.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів з 01 січня 2010 року по 12 лютого 2010 року та з 25 листопада 2011 року по 29 січня 2012 року (у спірному рішенні помилково зазначено "29 січня 2010 року) через відсутність відомостей у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу).

Записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 22 березня 1989 року підтверджено, що з 02 червня 2009 року по 12 лютого 2010 року та з 25 листопада 2011 року по 29 січня 2012 року позивач перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 та отримував допомогу по безробіттю.

За правилами пункту "а" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

З огляду на викладене суд вважає, що періоди перебування позивача на обліку в Центрі зайнятості та отримання допомоги по безробіттю з 01 січня 2010 року по 12 лютого 2010 року та з 25 листопада 2011 року по 29 січня 2012 року підлягають до зарахування до загального страхового стажу позивача.

Суд зважає, що позовна заява не містить вимог щодо зобов`язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача періоду з 25 листопада 2011 року по 29 січня 2012 року через некоректне зазначення даного періоду відповідачем, а саме: замість 29 січня 2012 року відповідачем зазначено 29 січня 2010 року, а тому з метою ефективного, всебічного та повного захисту порушених прав позивача судом визнано за можливе скористатись правом, наданим частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, та вийти за межі позовних вимог, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області також зарахувати і зазначений період.

У спірному рішенні також вказано, що до пільгового страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року через відсутність інформації про сплату страхових внесків.

Суд не визнає правомірними такі дії відповідача з огляду на те, що відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) підтверджено, що у період з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року за позивача сплачувались страхові внески страхувальником ЄДРПОУ 01999075.

Відтак висновки відповідача, викладені в спірному рішенні щодо періоду з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року спростовані достатніми, допустимими та достовірними доказами, а тому зазначений період роботи позивача підлягає зарахуванню до пільгового страхового стажу позивача.

Слід зауважити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів. Недотримання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії зумовлює його протиправність.

За викладених обставин суд визнає спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 163750026697 від 18 січня 2024 року про відмову у призначенні з пенсії за віком на пільгових умовах таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 11 січня 2024 року, суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у призначенні з пенсії за віком на пільгових умовах в межах мотивів, наведених відповідачем у спірному рішенні. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення такого виду пенсії.

Отже, зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.

За викладених обставин адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, ЄДРПОУ 21318350), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 163750026697 від 18 січня 2024 року про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 :

до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року,

до загального стажу:

- період навчання з 01 вересня 1985 по 23 лютого 1989 року,

- періоди з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року, з 12 лютого 2009 по 22 травня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 12 лютого 2010 року, з 25 листопада 2011 року по 29 січня 2012 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 січня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013, ЄДРПОУ 21318350).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова