Рішення

від 08.04.2024 по справі 580/725/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року справа № 580/725/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) подав позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі центр підготовки, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 квітня 2023 року по 20 грудня 2023 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час розрахунку при звільненні за період з 15 квітня 2023 року по 20 грудня 2023 року включно у сумі 445837 грн 50 коп. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що індексацію грошового забезпечення, саме грошове забезпечення та грошову компенсацію за неотримане під час служби речове майно позивачу не було виплачено при звільненні, виплату здійснено лише, відповідно, 26.10.2023, 18.11.2023 та 21.12.2023 на виконання рішень суду, що відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 25.01.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

01.02.2024 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що аналіз норм статті 116, 117 КЗпП України свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування, відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні. При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні просив врахувати формулу наведену у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі 580/723/20.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 174-ОС від 10.04.2023 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом б (за станом здоров`я) пункту 3 частини 5 статті 26 закону України Про військовий обов`язок і військову службу та виключно зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.04.2023.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2023 у справі 580/4504/23 апеляційну скаргу Головного центру підготовки особового складу залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 залишено без змін, яким зобов`язано Головний центр підготовки особового складу (відповідача) виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року| та за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

На виконання вказаного рішення суду відповідач 26.10.2023 виплатив позивачеві кошти в сумі 82609,19 грн, що підтверджується випискою із АТ КБ Приватбанк (а.с. 21).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023 у справі 580/4273/23 апеляційну скаргу Головного центру підготовки особового залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 залишено без змін, яким зобов`язано Головний центр підготовки особового складу (відповідача) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 13.04.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на поточний рік станом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат, а також зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані 45 календарні дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані 126 календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2023 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 22 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.

На виконання вказаного рішення суду, відповідач 18.11.2023 виплатив позивачеві кошти в сумі 403401,00 грн, що підтверджується випискою із АТ КБ Приватбанк (а.с. 20).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 у справі 580/4503/23 апеляційну скаргу Головного центру підготовки особового складу залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.08.2023 залишено без змін, яким зобов`язано Головний центр підготовки особового складу (відповідача) перерахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за належне, але не отримане протягом військової служби, речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини за цінами предметів речового майна, визначених станом на 01 січня 2023 року наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.01.2023 № 29-АГ Про заходи щодо організації речового забезпечення особового складу ДПСУ, та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум коштів.

На виконання вказаного рішення суду, відповідач 21.12.2023 виплатив позивачеві кошти в сумі 10673,52 грн, що підтверджується випискою із АТ КБ Приватбанк (а.с. 22).

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідь на яку відповідач листом від 18.01.2024 № 09/Л-166-14 повідомив позивача, що за період проходження військової служби в Головному центрі позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в повному обсязі. Належні позивачу суми згідно рішень судів, виплачені в повному розмірі, у зв`язку із чим у Головного центру відсутні правові для здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 квітня 2023 року по 20 грудня 2023 року позивач вважає протиправною у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті, суд врахував таке.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Однак, вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у п. 27 постанови від 18.12.2018 (справа № 820/4619/16), згідно з якою за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми КЗпП.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП (у редакції чинній до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття якість закону таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах C.G. та інші проти Болгарії (C. G. and Others v. Bulgaria, заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах Кантоні проти Франції від 11 листопада 1996 року Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32, Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65).

Отже, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).

Як свідчить рішення ЄСПЛ, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд ЄСПЛ, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата. Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).

Відповідно за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).

Разом з тим ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Згідно ст. 117 КзПП (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.

Суд встановив, що остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 21.12.2023, що вчинено із порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, а відтак у відповідності до чинної редакції ст. 117 КЗпП України це є підставою для стягнення середнього заробітку за шість місяців (183 дні).

Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 48), грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становило 88409,40 грн. Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку підлягав би застосуванню показник 1498,46 грн. (88409,40/59).

Оскільки період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції ст. 117 КЗпП) становить не більш як за шість місяців, кількість днів у вказаному періоді становить 183 дні. З урахуванням середнього заробітку позивача (1498,46 грн) сума відшкодування становить 274218,18 грн.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд доходить висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та вважає за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 274218,18 грн.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України Про судовий збір та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в розмірі 274218 (двісті сімдесят чотири тисячі двісті вісімнадцять) грн 18 коп. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 );

2) відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 08.04.2024.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК