Рішення

від 10.04.2024 по справі 600/8181/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/8181/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління ДСА в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління ДСА в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Чернівецькій області щодо нарахування та виплати йому, ОСОБА_1 , суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2021 року по 28 грудня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язати ТУ ДСА в Чернівецькій області здійснити перерахунок та виплату йому, ОСОБА_1 , суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2021 року по 28 грудня 2023 року у відповідності до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 становив 2270 грн, станом на 01.01.2022 становив 2481 грн та станом на 01.01.2023 становить 2684 грн з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення ТУ ДСА в Чернівецькій області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 28.12.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 в розмірі 2270 гривні, а з 01.01.2022 - 2481,00 грн. та з 01.01.2023 у розмірі 2684 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування ТУ ДСА в Чернівецькій області коштів для проведення виплати позивачу, ОСОБА_1 , недоплаченої суддівської винагороди з 01.01.2021 по 28.12.2023, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 у сумі 2270,00 грн, з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 у сумі 2481,00 грн, з 1 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 у сумі 2684 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачами протиправно проведено нарахування та виплату суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року по 28 грудня 2023 року у розмірі 2102,00 грн, тобто на рівні 2020 року. На думку позивача, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України Про судоустрій і статус суддів не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді -2102,00 грн) у відповідності до абзацу 5 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік була неправомірною.

Ухвалою суду від 02 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Від Територіального управління ДСА в Чернівецькій області до суду надійшов відзив, в якому зазначено про відсутність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу за період з 1 січня 2021 року по 28 грудня 2023 року суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із застосуванням статті 7 Законів України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік. Наголошено, що у спірних відносинах відповідач діяв правомірно. Відповідач просив суд у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Також до суду від Державної судової адміністрації України надійшов відзив, у прохальній частині якого відповідач просив суд залучити до участі у справі №600/8181/23-а, у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України; врахувати відзив ДСА України про розгляді справи №600/8181/23а; у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 28 лютого 2024 року у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління ДСА в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

У відзиві Державної судової адміністрації України, окрім доцільності залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України, відносно чого у прохальній частині відзиву було заявлено окрему вимогу, також вказано: про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом; про доцільність розгляду справи за правилами загального позовного провадження; про регулювання бюджетного законодавства та процес формування бюджетного кошторису; а також указано про відсутність протиправних дій Державної судової адміністрації України у спірних відносинах.

Інших заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі її обставини, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом на підставі наявних у справі матеріалів встановлено та не заперечувалося учасниками справи те, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Путильского районного суду Чернівецької області. Протягом 2021 2023 років суддівська винагорода позивачу нараховувалася та виплачувалася виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року по грудень 2021 року, з січня 2022 року по грудень 2022 року , з січня 2023 року по грудень 2023 року у розмірі 2102,00 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року по 28 грудня 2023 року у розмірі 2102,00 грн, тобто на рівні 2020 року, позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Згідно статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України від 02.06.2016 №1402-VIII Про судоустрій і статус суддів) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону №1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону №1402-VІІІ).

Згідно з частинами четвертою та п`ятою названої статті до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною сьомою статті 135 Закону №1402-VIII встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VIII).

Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Відповідно до статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік у 2021 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня -2189 гривень, з 01 липня - 2294 гривні, з 01 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 гривні.

У статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік закріплено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлено у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривень, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судці: з 1 січня - 2102 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум встановлено на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Оскільки зміни до Закону України №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період (2021-2023 роки), а також в Закон України №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, то законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Суд зауважує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Суд звертає увагу на те, що у постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.

Фактично Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Тому, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.

Відповідно, Законом України від 02.06.2016 №1402-VIII Про судоустрій і статус суддів закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то відповідачі неправильно визначилися із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), 1 січня 2022 року (2481,00 грн) та 1 січня 2023 року (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у спірному періоді, на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у цій категорії спорів від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21; а також від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22 та від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, при вирішенні цього спору суд враховує висновки Верховного Суду у цій категорії справ, наведені у зазначених вище судових рішеннях.

Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, відповідачами вчинено дії, що порушують права та гарантії позивача як судді.

Тому, вчинення таких дій як розпорядниками бюджетних коштів, які розглядаються, як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Крім цього, з огляду на позицію суду касаційної інстанції у цій категорії справ, суд звертає увагу також на таке.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 148 Закону України Про судоустрій і статус суддів фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії судців України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 151 зазначеного Закону Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Відповідно до пункту 5 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 № 12 (у редакції рішення Ради суддів України 04.06.2015 № 50), основними завданнями Державної судової адміністрації України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлений законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи судців України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

У межах спірних правовідносин функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України, а територіальне управління ДСА є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак їх діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

Так, відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (частина друга статті 23 Бюджетного кодексу України).

Територіальне управління ДСА України як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на відповідний рік (2021-2023 роки).

З огляду на позицію суду касаційної інстанції у цій категорії справ, суд звертає увагу також на таке.

Загальновідомим є те, що ДСА України визначено кошторисні призначення на 2021-2023 роки для виплати суддівської винагороди з урахуванням прожиткового мінімуму 2102 гривні. Територіальне управління Державної судової адміністрації України та суди є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Разом з тим Територіальне управління ДСА України суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, наділений повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, із дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов`язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань, своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов`язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням.

Водночас саме ДСА України повинна здійснити фінансування для проведення виплати судді недоплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за відповідний спірний період, із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Отже, невиплата суддівської винагороди в повному обсязі, що є предметом цього позову, пов`язана з діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VІІІ), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача як судді суду першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 року у справі № 120/19262/21-а, від 10.02.2022 року у справі № 160/10554/20, від 25.07.2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 27.07.2023 року у справі №240/3795/22.

З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що у цих спірних відносинах протиправними є і дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіальне управління ДСА України в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 28.12.2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 в розмірі 2270 гривні, з 01.01.2022 - 2481,00 грн, а з 01.01.2023 2684 грн.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Право на отримання вказаної вище виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги статті 1 Протоколу першого до Конвенції, у зв`язку з чим при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина сьома статті 48 Закону України №1402-УІІІ "Про судоустрій і статус суддів").

Отже, належним способом захисту порушених прав позивача у цих відносинах буде: 1) визнання протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіальне управління ДСА в Чернівецькій області в асигнуваннях на проведення видатків з виплати судді Путильского районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 28.12.2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року в розмірі 2270 грн, а з 01.01.2022 року - 2481,00 грн та з 01.01.2023 у розмірі 2684 грн; 2) зобов`язання Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіальне управління ДСА в Чернівецькій області коштів для проведення виплати судді Путильского районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 року у сумі 2270,00 грн; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 року у сумі 2481,00 грн; з 01.01.2023 року по 28.12.2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 року у сумі 2684 грн; 3) визнання протиправними дії Територіального управління ДСА в Чернівецькій області щодо нарахування та виплати судді Путильского районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 28.12.2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн; 4) зобов`язаня Територіальне управління ДСА в Чернівецькій області здійснити перерахунок та виплату судді Путильского районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 28.12.2023 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року становить 2270 грн, на 01.01.2022 року становить 2481 грн, на 01.01.2023 року становить 2684 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Указаний спосіб захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах не суперечить закону, забезпечує ефективний захист і поновлення таких прав, відповідає позиції Верховного Суду у цій категорії справ.

Отже, позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Натомість відповідачами у відзивах доводи позову не спростовані.

Позицію, викладену у відзиві ДСА України, в тому числі і щодо тверджень про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд відхиляє з огляду на те, що така суперечить висновкам Конституційного Суду України і позиції Верховного Суду у цій категорії справ, про що зазначено вище. До того ж, клопотання про залишення позову без руху/без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з цим позовом відповідачем не подавалося, а пропуск строку звернення до суду з адміністративним позовом, що мало місце у цій справі на думку ДСА України, згідно приписів Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для відмови у задоволенні позову, про що ДСА України просила у відзиві.

Водночас суд звертає увагу і на те, що згідно сталої позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22 та від 28 вересня 2023 року по справі №140/2168/23 до спірних правовідносин підлягає застосуванню та редакція частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка діяла на момент виникнення спірних відносин, яка в свою чергу не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З огляду на вказане, доводи у відзиві ДСА України щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про ненарахування та невиплату позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення з 01.01.2021 року суд оцінює критично, адже його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, тобто редакції на час виникнення спірних відносин) не обмежене будь-яким строком.

Щодо тверджень у відзиві про доцільність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, то такі є безпідставними, оскільки дана адміністративна справа не віднесена Кодексом адміністративного судочинства України до жодної з категорій справ, визначених частиною четвертою статті 257 та частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, які необхідно розглядати виключно за правилами загального позовного провадження.

Інші доводи відзиву ДСА України (про регулювання бюджетного законодавства та процес формування бюджетного кошторису, про відсутність протиправних дій відповідача у спірних відносинах) є безпідставними та не свідчать про законність оскаржуваних дій, про що викладено вище.

Щодо судових витрат, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий ним не сплачувався, то питання їх розподілу суд не вирішує.

Керуючись статтями 2, 5, 72-77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління ДСА в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіальне управління ДСА в Чернівецькій області в асигнуваннях на проведення видатків з виплати судді Путильского районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 28.12.2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року в розмірі 2270 грн, а з 01.01.2022 року - 2481,00 грн та з 01.01.2023 у розмірі 2684 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління ДСА в Чернівецькій області коштів для проведення виплати судді Путильского районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 року у сумі 2270,00 грн; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 року у сумі 2481,00 грн; з 01.01.2023 року по 28.12.2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 року у сумі 2684 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління ДСА в Чернівецькій області щодо нарахування та виплати судді Путильского районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 28.12.2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Територіальне управління ДСА в Чернівецькій області здійснити перерахунок та виплату судді Путильского районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 28.12.2023 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року становить 2270 грн, на 01.01.2022 року становить 2481 грн, на 01.01.2023 року становить 2684 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 10.04.2024 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідачі: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, ЄДРПОУ 26255795), Територіальне управління ДСА в Чернівецькій області (вул. Хотинська, 3, м. Чернівці, ЄДРПОУ 26311401).

Суддя О.П. Лелюк