Постанова

від 10.04.2024 по справі 200/4371/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року справа №200/4371/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційні скарги Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у справі № 200/4371/23 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - відповідач), в якому просив: стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2023 року по 27.07.2023 року включно в сумі 44204,40 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.11.2023 року позов задоволено частково:

- стягнуто з Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на користь позивача середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні за період з 16 травня 2023 року по 29 червня 2023 включно в сумі 25744,15 грн.;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 625,15 грн.

До суду надійшла заява представника позивача - ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №200/4371/23, яка обґрунтована невирішенням судом питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Відповідну заяву викладено у відповіді на відзив. Між позивачем та адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери» укладено договір про надання правничої допомоги від 08.08.2023 року №08/23 ПОМ. Згідно із зазначеним договором позивач сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі 10000 грн. Просить суд, на підставі статей 132 та 134 КАС України вирішити питання про розподіл витрат на правничу професійну допомогу, а саме: стягнути на користь позивача з Міністерства розвитку громад, територій і інфраструктури витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог.

Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, неповне з`ясування обставин, просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову.

Апелянт зазначив, що порядок пред`явлення судового рішення про стягнення коштів та безспірне списання визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, що передбачає звернення стягувача з відповідною заявою до органів Казначейства, а подальше стягнення коштів за виконавчим листом у справі №640/31309/21 покладено саме на органи Казначейства.

Водночас, під час вчинення Казначейством заходів спрямованих на стягнення коштів за виконавчим листом у справі №640/31309/21 з рахунків Міністерства, наказом Мінінфраструктури від 10.05.2023 № 502-К, звільнено ОСОБА_2 з посади начальника Управління внутрішнього аудиту з 15.05.2023 за власним бажанням відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України та Мінінфраструктури проведено повний розрахунок під час звільнення відповідно до приписів норм статті 116 КЗпП України.

Разом з тим, з метою дотримання законодавства та прав ОСОБА_2 в частині оплаті праці, листом від 05.07.2023 року № 5911/17/14-23 Міністерство звернулось до Мінекономіки з проханням надати роз`яснення щодо того чи потребує включення задоволена судом сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, до розрахунку компенсації за дні невикористаної відпустки під час проведення кінцевого розрахунку при звільнені.

Листом Мінекономіки від 19.07.2023 року № 4707-05/36470-03 (від 20.07.2023 № 53622/0/7-23) надано роз`яснення щодо того, що всі виплати, які враховуються при нарахуванні середньої заробітної плати, за винятком премії та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, відносяться до тих місяців, за який вони нараховані. Отже, у разі обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористану відпустку працівнику під час звільнення без врахування нарахованої йому за час вимушеного прогулу за рішенням суду оплати в розрахунковому періоді, здійснюється її перерахунок.

Таким чином, за власною ініціативою та з метою дотримання прав позивача під час звільнення, не допущення їх порушень, а також порушень норм законодавства, Мінінфраструктури було проведено перерахунок компенсації за невикористану відпустку при звільненні позивача.

Водночас, судом у порушення норм матеріального права застосовано поняття компенсації за відпустку, а не перерахунок такої компенсації, таким чином, неповно досліджено матеріали справи в частині роз`яснень Мінекономіки та неправильно застосовано норми матеріального права шляхом підміни поняття здійснення «перерахунку», яке мало місце, з поняттям «виплати» та «компенсація», як наслідок протиправне часткове задоволення позовних вимог.

Також, судом першої інстанції невірно встановлено, що «компенсації за відпустку відповідачем виплачена позивачу 27.07.2023», оскільки компенсація за невикористану відпустку в розмірі 243 773,60 грн. є перерахунком вчасно нарахованої та вчасно виплаченої ОСОБА_2 компенсації за дні невикористаної відпустки.

Апелянт звертає увагу суду на нормах частини 1 статті 116 КЗпП, якою визначено обов`язок повного розрахунку роботодавця при звільненні працівника в день звільнення. Як зазначено вище, Мінінфраструктури виконано такий обов`язок у повному обсязі.

При цьому, проведення виплат Казначейством 30.06.2023 року відповідно до Порядку № 845 шляхом безспірного списання коштів на користь позивача з рахунків Міністерства жодним чином не можуть свідчити та не свідчать про допущені Міністерством порушення прав позивача у розумінні норм статей 116 та 117 КЗпП.

Враховуючи норми вказаних статей, Мінінфраструктури вчасно в день звільнення розрахувалось з позивачем, про що в матеріалах справи містяться беззаперечні докази, а отже Міністерство діяло правомірно та з дотриманням законодавчих вимог, однак судом першої інстанції під час ухвалення рішення не було взято до уваги вищезазначені доводи Міністерства, а оскаржуване рішення ухвалено всупереч нормам матеріального права.

Відповідач не погодився з додатковим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушенням норм матеріального права, неврахування всіх обставин, просив скасувати додаткове рішення суду, ухвалити нове, яким в задоволенні заяви щодо винесення додаткового рішення відмовити.Відповідно до усталеної судової практики при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17, в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Згідно правової позиції Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20 відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме приписи статті 134 КАС України, оскільки позивачем не було надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».

За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).

Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).

За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про наявність підстав для зміни рішення, виходячи з наступного.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року у справі №640/31309/21 замінено відповідача у справі Міністерство інфраструктури України на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України № 648-к від 04 жовтня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту з 05 жовтня 2021 року. Стягнуто з Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.10.2021 по 09.02.2023 у розмірі 1999264,79 грн.

Наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України №502-К від 10 травня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 », звільнено ОСОБА_2 , начальника Управління внутрішнього аудиту, із займаної посади 15 травня 2023 року за власним бажанням відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України. Управлінню бухгалтерського обліку та звітності здійснити розрахунки та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, грошову компенсацію за 19 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 27.05.2021 по 26.05.2022, за 21 календарний день невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27.05.2022 по 15.05.2023, за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби 28 років та за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби 29 років.

15 травня 2023 року представник позивача звернувся до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України із адвокатським запитом, у якому просив:

1) повідомити про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_2 при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати;

2) детальний розрахунок середньоденної заробітної плати, використаний для обчислення розміру виплаченої ОСОБА_2 вихідної допомоги;

3) детальний розрахунок середньоденної заробітної плати, використаний для обчислення розміру ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані відпустки.

У листі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 23 травня 2023 року повідомлено про нарахування та виплату Міністерством компенсації за дні невикористаної відпустки, а також вихідної допомоги в день звільнення позивача.

26 червня 2023 року від Державної казначейської служби України до відповідача надійшла вимога щодо безспірного списання коштів.

7 червня 2023 року представник позивача звернувся до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України із листом щодо необхідності провести остаточний розрахунок.

Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України було розглянуто лист представника позивача від 07 червня 2023 року та від 11 липня 2023 року та повідомлено, що Міністерством вивчається практика застосування норм законодавства при вчиненні дій під час виконання аналогічних судових рішень.

У листі Державна казначейська служба України від 30 червня 2023 року повідомила представника позивача про стан виконання виконавчого листа у справі №640/31309/21.

Казначейством 30 червня 2023 року відповідно до листа Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28 червня 2023 року №5702/17/14-23 забезпечено стягнення коштів на виконання виконавчого листа, виданого 07 березня 2023 рок Київським окружним адміністративним судом по справі №640/31309/21 у сумі 1895556,65 грн (з відрахуванням суми стягнення за 1 місяць).

5 липня 2023 року відповідач звернувся з листом №5911/17/14-23 до Міністерства економіки України, у якому просив надати роз`яснення чи підлягає включенню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу (виплаченої Мінінфраструктури 30 червня 2023 року після звільнення державного службовця з посади) при розрахунку компенсації за дні невикористаної відпустки державного службовця під час проведення кінцевого розрахунку при звільненні працівника, а саме, в частині включення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за останні 12 календарних місяців роботи, що передують звільненню.

19 липня 2023 року Міністерство економіки України надало роз`яснення щодо розрахунку розміру середнього заробітної плати та, зокрема, повідомило про те, що листи міністерств не є нормативно правовими актами та мають інформаційно рекомендаційний характер.

27 липня 2023 року на картковий рахунок позивача зараховано заробітну плату у розмірі 196237,75 грн.

28 липня 2023 року представник позивача звернувся до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України із адвокатським запитом, у якому просив надати:

1) детальний розрахунок розміру суми, виплаченої позивачу у липні 2023 року;

2) копії документів, що підтверджують вжиття Міністерством заходів для стягнення в порядку регресу з особи, винної в незаконному звільненні позивача з роботи, коштів, виплачених на виконання судових рішень у справі №640/31309/21.

Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України було розглянуто адвокатський запит представника позивача від 28 липня 2023 року та надано розрахунок розміру суми, виплаченої позивачу у липні 2023 року.

Згідно розрахунку суми, виплаченої позивачу у липні 2023 року: сума за дні невикористаної відпустки при звільненні становить: 4061,11 х 70 к.д. = 284277,70 грн; виплачено при звільненні у травні 2023 року 40504,10 грн; виплачено у липні 2023 року- 243773,60 грн (284277,70 40504,10).

Звертаючись до суду з даним позовом позивачем зазначається, що в день звільнення їй не було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2023 у справі №640/31309/21. Остаточний розрахунок за належним позивачу середнім заробітком за час вимушеного прогулу в розмірі 1 999 264,79 грн (з відрахуванням податків та зборів та попередньо виплаченою сумою в межах стягнення за один місяць) проведено 30 червня 2023 року.

Судом встановлено, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2023 у справі №640/31309/21 терміни виконання якої, на думку позивача порушені відповідачем, набрала законної сили 09 лютого 2023 року. Доказів її оскарження не надано.

7 березня 2023 року Київським окружним адміністративним судом по справі №640/31309/21 видано виконавчий лист на суму 1895556,65 грн (з відрахуванням суми стягнення за 1 місяць).

Позивач пред`явив до виконання вказаний вище виконавчий лист до органу Казначейської служби.

З вимоги щодо безспірного списання коштів ДКС України від 26 червня 2023 року встановлено наступне.

Казначейством листами від 24 квітня 2023 року, від 05 травня 2023 року, 09 червня 2023 року направлені відповідачу повідомлення та вимоги про вжиття відповідних заходів для виконання виконавчого листа по справі №640/3130/21.

Листами від 28 квітня 2023 року, 09 червня 2023 року відповідач повідомив Казначейство про внесення відповідних змін до розпису державного бюджету та затвердження довідки про зміни до кошторису за КПКВК 3101010, КЕКВ 2800, проте не надало до Казначейства інформацію, пов`язану з виконанням рішення суду, не підтвердило в установлений термін визначені Казначейством коди класифікації видатків бюджету та рахунки, з яких повинно проводитися безспірне списання коштів та не забезпечило встановлення відкритих асигнувань для виконання рішення.

18 червня 2023 року сплинув строк, що визначений Порядком №845 для виконання зазначеного рішення за рахунок Мінінфраструктури.

Казначейством 30 червня 2023 року відповідно до листа Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28 червня 2023 року №5702/17/14-23 забезпечено стягнення коштів на виконання виконавчого листа, виданого 07 березня 2023 рок Київським окружним адміністративним судом по справі №640/31309/21 у сумі 1895556,65 грн (з відрахуванням суми стягнення за 1 місяць).

Відповідач вважає безпідставним позов ОСОБА_2 в цій частині, оскільки виплати проведені Казначейством у порядку безспірного списання коштів з рахунків Міністерства. Вважає, що Міністерством не порушені права позивача у розумінні норм статей 116 та 117 КЗпП України.

За ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначеніЗаконом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України №1404-VIII).

Згідност.1Закону України №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

За ч. 2статті 6 Закону України № 1404-VIII рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»(надалі - Закон України № 4901-VI) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначенихЗаконом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу визначені ст. 3 Закону України № 4901-VI, згідно якої виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановленіЗаконом України «Про виконавче провадження» із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

За п.п. 2, 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників №845 (далі - Порядок 845) безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

У разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо) (п.6 Порядку №845).

Згідно п. 24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

За п. 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

У разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому пункти 24-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.

Згідно п. 28 Порядку № 845 орган Казначейства протягом трьох робочих днів після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодитимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) таекономічної класифікації видатків бюджетуі рахунки боржника, з яких проводиться безспірне списання коштів.

З дня визначення таких кодів і рахунків орган Казначейства повідомляє боржникові про здійснення безспірного списання коштів з його рахунків.

Таким чином, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється органом Казначейства, в якому обслуговується боржник, після подання заяви стягувача про виконання рішення суду. У разі коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.

У разі коли судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження заяви стягувача із відповідними документами орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості з метою безспірного списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. згадане вище рішення у справі Бурдова (N 2), п. 68) (пункт 46).

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (пункт 51).

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. (пункт 52,53).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченогостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Верховного Суд в постанові від 5 травня 2023 року справа № 760/1899/17 зазначив, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Отже, судові рішення, які набрали законної сили є обов`язковими для виконання органами державної влади. Боржник, який проінформований про рішення суду повинен вжити всіх необхідних заходів для його виконання, незалежно від звернення стягувача в орган казначейської служби.

Враховуючи те, що відповідач є державним органом, виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2023 у справі №640/31309/21 про стягнення коштів повинно добровільно виконуватись відповідачем, незалежно від звернення позивача до органів казначейської служби для безспірного списання коштів.

7 березня 2023 року Київським окружним адміністративним судом по справі №640/31309/21 видано виконавчий лист на суму 1895556,65 грн. (з відрахуванням суми стягнення за 1 місяць).

ДКС України 30 червня 2023 року відповідно до листа Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28 червня 2023 року №5702/17/14-23 забезпечено стягнення коштів на виконання виконавчого листа, виданого 7 березня 2023 рок Київським окружним адміністративним судом по справі №640/31309/21 у сумі 1895556,65 грн. (з відрахуванням суми стягнення за 1 місяць), тобто у строки, визначені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI.

Враховуючи те, що відповідачем не було здійснено будь-яких заходів для виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2023 у справі №640/31309/21 про стягнення коштів на користь позивача, ДКС України тільки 30.06.2023 року, після звернення позивача із відповідною заявою до органу казначейської служби, проведено безспірне списання коштів з рахунку боржника, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні на підставі статті 116, 117 КЗпП України щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу (згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2023 у справі №640/31309/21).

Щодо невиплати середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні на підставі статті 116, 117 КЗпП України в частині несвоєчасної, на думку позивача, виплати компенсації за невикористану відпустку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладено наступний правовий висновок : «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розумітиусі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата,компенсація за невикористані дні відпустки,вихідна допомога тощо)».

Такий правовий висновок суд вважає застосовним до спірних правовідносин відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України, оскільки предметом спору у цій справі, як і у справі №821/1083/17, є стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, тобто правовідносини у цих справах є подібними.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи факт того, що 27 липня 2023 року з позивачем проведено остаточний розрахунок за компенсацією за не використану відпустку, в той час як позивача звільнено 15 травня 2023 року.

Однак, відповідно до норм частини 2 статті 116 КЗпП України у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до норм статті 117 КЗпП Україні настає у випадку відсутності спору про їх розмір.

Судом встановлено, що при звільненні позивачу виплачено компенсацію за відпустку у розмірі 40 504,10 грн та вихідну допомогу у розмірі 52 799,70 грн, що підтверджується листком протоколу розрахунку заробітної плати.

21 червня 2023 року відповідач звернувся до Міністерства економіки України із листом про надання роз`яснення щодо розрахунків сум компенсації.

05 липня 2023 року відповідач звернувся із доповненим листом до Міністерства економіки України з питання щодо розрахунків сум компенсації за відпустку.

19 липня 2023 року Міністерство економіки України надало роз`яснення щодо розрахунку розміру середнього заробітної плати.

27 липня 2023 року на картковий рахунок позивача зараховано заробітну плату у розмірі 196237,75 грн.

Сума компенсації за відпустку (40504,10 грн.) виплачена відповідачем у день звільнення позивача з посади безспірно визнавалась роботодавцем, а інша сума компенсації за відпустку відповідачем виплачена позивачу 27.07.2023, після надання відповідних роз`яснень від Міністерства економіки України.

Що стосується решти компенсації за відпустку при звільненні позивача з посади для виплати компенсації за відпустку, відповідачем направлено листи до Міністерства економіки України для надання відповідних роз`яснень та після їх надання з позивачем проведено остаточний розрахунок.

Тобто, роботодавцем вчинялись певні дії для уточнення розрахунку сум компенсації за відпустку та після отримання відповіді на своє питання, після цього відповідачем виплачено відповідну заборгованість.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зменшив період затримки розрахунку при звільнені позивача, враховуючи те, що відповідачем вчинялись певні дії щодо уточнення розрахунку сум компенсації за відпустку та після отримання відповіді від Міністерства економіки України на своє питання, виплачено у семиденний термін решту компенсації за відпустку.

При зменшенні розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України судом першої інстанції враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року, а саме інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії роботодавця у спірних правовідносинах.

Апеляційний суд не погоджує такий висновок суду першої інстанції, з наступних підстав.

За ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст.ст. 116, 117 КЗпП України (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. {Стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3248-IV від 20.12.2005, № 2352-IX від 01.07.2022}.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

{Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005; текст статті 117 в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022}.

Отже, нормами КЗпП України обмежено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями.

Верховний суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Застосовуючи наведений підхід, Верховний суд зазначив, що у цій справі період з 06.10.2020 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Таку правову позицію підтримано Верховним судом в постанові від 14.03.2024 року у справі № 560/6960/23.

Водночас у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду після 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, апеляційний суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Позивача звільнено з посади з 15.05.2023 року, дата остаточного розрахунку 27.07.2023 року.

Отже, спірний період затримки розрахунку з 16.05.2023 року по 26.07.2023 року.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 52 робочі дні.

Згідно абз. 1, 3, 4 п.п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, суд дійшов хибного висновку про зменшення періоду часу затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком.

Апеляційний суд зазначає, що звільненню позивача передували березень - квітень 2023 року.

При цьому, квітень - 0 робочих днів, березень - 0 робочих днів, лютий 2023 року - 6 робочих днів, січень 2023 22 робочі дні, тобто позивач не відпрацювала повні 2 місяці, що передували її звільненню та повні 2 попередні два місяці роботи.

Судом першої інстанції обґрунтовано враховано розрахунок відповідача, який надано в якості додатку до листа від 23 травня 2023 року, з якого можна зробити розрахунок середньоденної заробітної плати позивача, що складається з: посадовий оклад позивача за 2 місяці, що передували звільненню - 17600,00 грн х 2= 35200,00 грн; 35200, 00 грн / 43 робочих днів (кількість днів у березні 2023 року та квітні 2023 року за 2 останні місяці, що передували звільненню позивача) = 818,60 грн.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 42567,20 грн. (52 робочі дні * 818,60 грн.).

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на користь позивача середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні.

Водночас, суд першої інстанції внаслідок невірного застосування норм матеріального права, а саме, редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України, невірно визначив період, за який відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачу та відповідно, невірно визначив суму, яка підлягає стягненню.

Отже, суд першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального, частково неправильно вирішив справу, внаслідок чого рішення суду першої інстанції підлягає:

- зміні в мотивувальній частині щодо застосування редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України та розрахунку середнього заробітку, який підлягає стягненню;

- зміні в частині розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про:

- стягнення з Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на користь позивача середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні за період за період з 16.05.2023 року по 26.07.2023 року включно в сумі 42567,20 грн.

За ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо додаткового рішення суду.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами ч. 2 ст. 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Представник позивача надав заяву від 10.11.2023 року про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу професійну допомогу пропорційно розміру задоволених вимог.

До заяви надано:

- копію договору про надання професійного правничої (правової) допомоги №08/23 ПОМ від 8 серпня 2023 року;

- рахунок №10-11 від 10 листопада 2023 року;

- ордер про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги №08/23 ПОМ від 08 серпня 2023 року;

- свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю.

Договір про надання професійного правничої (правової) допомоги №08/23 ПОМ від 08 серпня 2023 року укладено між адвокатським бюро «Олег Зудінов та Партнери» в особі власника адвоката Зудінова Олега Олексійовича, який діє на підставі Статуту та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №5795/10 від 30 серпня 2016 року з однієї сторони і ОСОБА_2 , яка діє на підставі власного волевиявлення з другої сторони.

Предметом договору є надання клієнту професійної правничої (правової ) допомоги у вигляді складання процесуальних документів та представництва інтересів клієнта в судах всіх інстанціях та органах державної виконавчої влади з питання стягнення з Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на користь клієнта середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (пункт 1.1 Договору).

Розділом 3 Договору встановлено порядок оплати гонорару.

У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», з урахуванням складності справи, її значення для клієнта, кваліфікації і досвіду адвоката Бюро, фінансового стану клієнта, часу, що може бути витрачений на надання допомоги, та інших істотних обставин, сторони погодили, що за надання правничої допомоги, вказаної в пункті 1.1 Договору, клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі 10000 грн.

Оплата здійснюється в гривнях у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Бюро у банківській установі, зазначеній у цьому Договорі, у строк, вказаний в рахунку на оплату, але не пізніше одного місяця з дня виконання відповідного рішення суду.

Сторони домовились, що з урахуванням способу обчислення гонорару акти прийому передачі правової допомоги (виконаних робіт) ними не складається, а належним підтвердженням передбаченої цим Договором допомоги є матеріали відповідної адміністративної справи.

На виконання умов договору, адвокатом Зудіновим О.О. складено рахунок №10-11 від 10 листопада 2023 року на суму 10000 грн. за надання послуги - професійна правнича допомога у справі №200/4371/23 згідно з договором від 8 серпня 2023 року №08/23 ПОМ.

Враховуючи норми частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду в постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 760/6496/17.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що узгоджується з правовим висновком в постанові Верховного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18.

Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертоїстатті 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката -складені, підписані та подані наступні документи: позовна заява з додатками, відповідь на відзив відповідача з додатками, заява про ухвалення додаткового рішення з додатками та адвокатські запити в рамках розгляду даної справи.

Крім того, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Судом враховано правову позицію в постанові Об`єднаної палати Верховного суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Враховуючи викладене, виходячи з конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, а також відповідає об`єму наданих послуг, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 4000 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

За ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем заявлені вимоги майнового характеру.

За пп.1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову: майнового характеру, який подано: суб`єктом владних повноважень, юридичною особою, встановлено 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; фізичною особою або фізичною особою підприємцем - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру, який подано: суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою підприємцем, встановлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно пп.2 п.3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI за подання апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, судовий збір встановлюється в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Частиною 1 статті 4 цього ж Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 2684 грн.

Рішенням суду зобов`язано відповідача виплатити позивачу збільшену до 100000 грн. додаткову винагороду.

Отже, загальна сума позову складає 100000 грн.

Розмір судового збору за подання позовної заяви за вимогами майнового характеру складає 1073,60 грн. (1% від суми позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону № 3674 при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позов у цій справі подано через систему «Електронний суд», тобто в електронній формі, тому застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір за подання позову в сумі 1073,60 грн., тобто без врахування вимог ч. 3 ст. 4 Закону № 3674.

Розмір судового збору за подання позову у цій справі складає 858,88 грн. (1073,60 грн.*0.8).

Отже, позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж передбачено законом.

При цьому, апеляційний суд роз`яснює позивачу, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 3674 сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Тобто, в даному випадку позивач може звернутися до суду першої інстанції із заявою про повернення надміру сплаченого судового збору в сумі 214,72 грн.

Фактично позов задоволено в повному обсязі, враховуючи, що позивачем невірно визначено період затримки розрахунку при звільненні на 2 дні.

Враховуючи задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 858,88 грн.

Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року у справі № 200/4371/23 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - змінити в мотивувальній частині щодо застосування редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України та розрахунку середнього заробітку, який підлягає стягненню.

Абзац другий резолютивної частини Донецького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року у справі № 200/4371/23 - змінити шляхом зазначення періоду та суми « з 16.05.2023 року по 26.07.2023 року включно в сумі 42567,20 грн. (сорок дві тисячі п`ятсот шістдесят сім гривень 20 копійок)», замість «з 16 травня 2023 року по 29 червня 2023 включно в сумі 25744 (двадцять п`ять тисяч сімсот сорок чотири) гривні 15 копійок».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (ЄДРПОУ 37472062) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 858,88 грн. (вісімсот п`ятдесят вісім гривень 88 копійок).

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року у справі № 200/4371/23 - залишити без змін.

Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року у справі № 200/4371/23 - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 10 квітня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

Е.Г. Казначеєв