Постанова

від 04.04.2024 по справі 160/28524/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 160/28524/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 ( суддя першої інстанції Конєва С.О.) в адміністративній справі №160/28524/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненого позову від 10.11.2023р., просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 31 жовтня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.;

зобов`язати відповідача провести нарахування суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме: 2684 грн. 00 коп. з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2023 року по 31 жовтня 2023р року включно;

допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, що становить 27237 грн. 60 коп.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 17.09.2019 його було призначено на посаду судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська згідно Указу Президента України №698/2019, з 18.09.2019р. згідно до наказу голови суду №1120-К позивача визнано таким, що продовжує здійснювати правосуддя на вказаній посаді, встановлено щомісячну доплату в розмірі 30% від посадового окладу згідно з наказом №1-К від 02.01.2020р. У спірний період з 01.01.2023р. по 31.10.2023р. йому була нарахована та виплачена суддівська винагорода із величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023р. у розмірі 2102 грн., тоді як відповідач повинен був нарахувати та виплатити йому суддівську винагороду з урахуванням приписів спеціального законодавства та виходячи із такої величини як розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року, який становив 2684 грн. та підлягав застосуванню при проведенні розрахунку його суддівської винагороди у відповідності до вимог ст.130 Конституції України, ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік та Закону України Про прожитковий мінімум, вважає, що запровадження у статті 7 Закону України Про Державний бюджет на 2023 рік нової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді не відповідає нормам Конституції України та спеціального вищенаведеного Закону, його визначення відсутнє у Законі України Про прожитковий мінімум, а тому, на думку позивача, вказана величина не може бути застосована для визначення розміру суддівської винагороди, оскільки порушує його право на належне суддівське забезпечення, яке встановлене у спеціальному законі, а саме: у ст.135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, порушує положення статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, що неодноразово зазначалося у рішеннях Конституційного Суду України №4-р/2020, від 28.08.2020р. №10-р/2020 та Верховним Судом у його постанові від 10.11.2021р. у справі №400/2031/21 предметом розгляду якої були такі ж самі правовідносини. За викладеного, позивач просив визнати вищенаведені дії відповідача протиправними та зобов`язати відповідача вчинити певні дії в судовому порядку. У відповіді на відзив позивач послався на ті ж самі обставини, що і у позові, додатково, зазначив, що 3-х місячний строк звернення з даним позовом щодо позовних вимог за період з 01.01.2023р. по 30.06.2023р., встановлений ст.233 КЗпП України, останнім днем для звернення якого є 30.09.2023р., він пропустив з поважних причин, проте, строк звернення з позовними вимогами за період з 01.07.2023р. по 31.10.2023р. не є пропущеним (а.с.27-34, 57-59).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 у задоволені позову відмовлено.

З апеляційною скаргою звернувся позивач, в обґрунтування якої скаржник зазначає, Законом 1402-VIII встановлено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки, указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

У відзиві Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області просять залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 17 вересня 2019 року було призначено на посаду судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська згідно Указу Президента України Про призначення суддів №698/2019, що підтверджується змістом копії наведеного Указу, наявного у справі (а.с.15-17).

Наказом голови Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019р. №120-к Про продовження здійснення правосуддя ОСОБА_1 визнано таким, що продовжує здійснювати правосуддя на посаді судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з 18 вересня 2019р. (а.с.12)

Вказаним наказом також було встановлено позивачеві щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу, що підтверджується змістом його копії (а.с.12).

Згідно зі змісту розрахункових листів, доданих до позову, видно, що за спірний період з 01.01.2023р. по 31.10.2023р. позивачеві відповідачем була нарахована та виплачена суддівська винагорода, де посадовий оклад складав 75672,00 грн. (виходячи із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розмірі посадового окладу судді з 01.01.2023р., в розмірі 2102 грн. (30х2102х1,2 регіональний коефіцієнт) - (а.с.13-14,38-39).

Отже, судом встановлено, що при обчисленні позивачеві посадового окладу судді за спірний період з 01.01.2023р. по 31.10.2023р. відповідачем було застосовано базову величину у розмірі 2102 грн., що також і підтверджено відповідачем у відзиві на позов (а.с.49-53).

Не погоджуючись із правомірністю застосування відповідачем прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. за період з 01.01.2023 р. по 31.10.2023р., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Спір у цій справі виник у зв`язку необхідністю оцінки правомірності нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди на підставі положень статті 7 Закону № 1082-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22.

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.

Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і надалі зауважує таке.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Колегія суддів констатує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (Закон № 1401-VIII).

Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання, є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас статтею 7 Закону № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189,00 гривень, з 01 липня - 2294,00 гривні, з 01 грудня - 2393,00 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

- працездатних осіб: з 01 січня - 2270,00 гривень, з 01 липня - 2379,00 гривень, з 01 грудня - 2481,00 гривня;

- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102,00 гривні;

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Водночас Закон № 1082-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів (Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)).

Відповідно до позиції Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX та Закону № 1982-IX, була неправомірною.

Отже, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Отже, доводи апеляційної скарги в їх сукупності знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць є передчасними та задоволенню не підлягають, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідності зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду, а не її стягнення.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткову під ставність та обґрунтованість позовних вимог, через що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким адміністративний позов слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 в адміністративній справі №160/28524/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 31 жовтня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме: 2684 грн. 00 коп. з регіональним коефіцієнтом у розмірі 1,2 до базового розміру посадового окладу та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2023 року по 31 жовтня 2023р року включно.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 04 квітня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 05 квітня 2024 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяА.В. Суховаров