Постанова

від 03.04.2024 по справі 320/17353/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/17353/23 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Парінов А.Б.

за участі:

секретар с/з Піскунова О.Ю.

пр-к позивача Фомін А.І.

пр-к відповідача Лемешев Р.О.

пр-к третьої особи Колесник І.Ю.

пр-к третьої особи Глущенко В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту, зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, в якому просив:

- визнати протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1499 «Деякі питання присвоєння звань особам командного складу морських суден»;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України усунути наслідки прийняття постанови від 30.12.2022 №1499 «Деякі питання присвоєння звань особам командного складу морських суден» шляхом прийняття нової постанови, направленої на:

відновлення дії підпункту 20 пункту 4 Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року №460 в редакції, що існувала до моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України №1499 від 30.12.2022;

відновлення дії постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 2021 року №497 «Про атестацію здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту» в редакції, що існувала до моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України №1499 від 30.12.2022;

відновлення дії постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2021 року №734 «Про реалізацію експериментального проекту щодо проведення іспиту у формі комп`ютерного тестування для підтвердження кваліфікації моряків» в редакції, що існувала до моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України № 1499 від 30.12.2022;

відновлення дії Положення про Державну службу морського та внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року №212 «Деякі питання оптимізації функціонування центральних органів виконавчої влади у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства» в редакції, що існувала до моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України № 1499 від 30.12.2022;

відновлення дії наказу Міністерства транспорту України від 08.01.2003 №3 «Про затвердження положення про ведення єдиного Державного реєстру документів моряків»;

відновлення дії наказу Міністерства транспорту України від 28.08.2003 №672 «Про затвердження порядку припинення дії підтверджень дипломів та позачергової перевірки компетентності осіб командного складу морських суден»;

відновлення дії наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 03.08.2005 №411 «Про затвердження Порядку видачі пільгових дозволів»;

відновлення дії наказу Міністерства транспорту та зв`язку України, Міністерства економіки України від 08.11.2006 №1065/337 «Про затвердження розмірів плати за підтвердження кваліфікації моряків»;

відновлення дії наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.05.2007 №377 «Про затвердження порядку роботи Державних кваліфікаційних комісій»;

відновлення дії наказу Міністерства інфраструктури України від 07.08.2013 №567 «Про затвердження Положення про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння»;

відновлення дії наказу Міністерства інфраструктури України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.10.2014 №479/1182 «Про внесення змін до розмірів плати за підтвердження кваліфікації моряків».

Крім того, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом заборони Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України:

- утворювати відповідно до ст. 51 КТМ постійно діючі державні кваліфікаційні комісії та/або державні кваліфікаційні комісії моряків для підтвердження кваліфікації моряків, забезпечувати їх роботу, а також підтверджувати кваліфікацію моряків у постійно діючих державних кваліфікаційних комісіях та/або державних кваліфікаційних комісій моряків;

- здійснювати верифікацію кваліфікаційних документів моряків;

- здійснювати організацію та забезпечення складання моряками комп`ютерних іспитів для перевірки професійної компетентності моряків.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03 квітня 2024 року.

Відповідачем та третіми особами подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін та зазначають про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року задоволено клопотання представника ОСОБА_5 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначено судове засідання на 03 квітня 2024 року о 10:00 у справі №320/17353/23 в режимі відеоконференції через систему програмного забезпечення «EasyCon».

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представники відповідача та третіх осіб у судовому засіданні повністю заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 входив до складу Державних кваліфікаційних комісій, які утворювалися Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків відповідно до Порядку роботи Державних кваліфікаційних комісій, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.05.2007 №377.

Виконання повноважень члена Державної кваліфікаційної комісії здійснювалося позивачем на підставі цивільно-правових договорів з Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків.

Законом України від 29.06.2021 №1578-IX внесені зміни до статті 51 Кодексу торговельного мореплавства України щодо вимог до кваліфікації членів екіпажу та покладено на Кабінет Міністрів України обов`язок протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №212 «Деякі питання оптимізації функціонування центральних органів виконавчої влади у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства», серед іншого, перейменовано Державну службу морського та річкового транспорту України на Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та затверджено Положення про Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрацію судноплавства), згідно з абзацом двадцять п`ятим підпункту 12 пункту 4 якого Адміністрація судноплавства відповідно до покладених на неї завдань організовує і контролює проведення підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та дипломування членів екіпажів морських суден, у тому числі відповідно до міжнародних договорів України, утворює з числа посадових осіб Адміністрації судноплавства державну кваліфікаційну комісію моряків, забезпечує її роботу.

Наказом Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 26.04.2022 №113 «Про реорганізацію Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків» вирішено припинити Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків як юридичну особу, реорганізувавши її шляхом приєднання до Державного підприємства «Сервісний центр морського та річкового транспорту», яке визначено правонаступником усіх прав та обов`язків Інспекції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1499 «Деякі питання присвоєння звань особам командного складу морських суден» затверджено Положення про звання осіб командного складу морських суден та порядок їх присвоєння, яким, зокрема, встановлено новий порядок присвоєння звань морякам та їх підтвердження, передано повноваження у сфері підготовки та дипломування моряків, у тому числі щодо організації роботи державних кваліфікаційних комісій для підтвердження кваліфікації моряків, підтвердження дійсності визначених законодавством документів моряків, що засвідчують їх кваліфікацію, до компетенції Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (Адміністрації судноплавства), змінено порядок утворення та організації діяльності державної кваліфікаційної комісії моряків, членами якої відтепер можуть бути виключно посадові особи Адміністрації судноплавства, які є державними службовцями, у зв`язку з чим скасовано наказ Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.05.2007 №377, який визначав раніше діючий Порядок роботи Державних кваліфікаційних комісій, регламентовано порядок складання моряками комп`ютерних іспитів для перевірки їх професійної компетентності, порядок видачі послужних книжок моряка та кваліфікаційних документів моряків, ведення Державного реєстру документів моряків тощо.

Отже, внаслідок прийняття у 2021-2022 роках зазначених нормативно-правових і розпорядчих актів змінилася процедура присвоєнння та підтвердження кваліфікації для членів екіпажу, а функції Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, у тому числі щодо утворення державних кваліфікаційних комісій, були передані Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України.

Листом від 30.01.2023 №1/8-136/01 Інспекція з підготовки та дипломування моряків повідомила позивача про розірвання в односторонньому порядку укладених з ним договорів про надання послуг від 30.12.2022 №30/12/22-104 і №30/12/22-113.

Відповідно до наказу Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 13.02.2023 №4 припинено повноваження членів Державних кваліфікаційних комісій та визнано таким, що втратив чинність, наказ Інспекції від 29.12.2022 №50 «Про затвердження персонального складу Державних кваліфікаційних комісій на 2023 рік», до якого, зокрема, входив ОСОБА_5 .

Наразі, у заяві про забезпечення позову позивач зазначив, що наявні очевидні ознаки протиправності оскаржуваної постанови №1499 від 30.12.2022, які полягають в наступному:

- впровадження порядку верифікації документів моряків, який не передбачений постановою №1499 та не регламентований жодним нормативно-правовим актом, проте саме внаслідок набуття повноважень на підставі постанови №1499 від 30.12.2022;

- всупереч положенням ст. 51 КТМ України запроваджено існування органу під назвою «Державна кваліфікаційна комісія моряків», в той час як закон передбачає існування легітимного органу для оцінки професійної компетентності моряків під назвою «державна кваліфікаційна комісія». Організацію функціонування державних кваліфікаційних комісій забезпечувала виключно Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків і позивач був членом таких комісій до моменту набрання чинності постановою №1499;

- протиправне, понад граничний термін, визначений Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень в галузі охорони навколишнього природного середовища» від 22.03.2018 №2362-VIII, продовження дії ще на 2 роки правового експерименту у сфері проведення комп`ютерного тестування моряків із застосуванням системи CES 6.0 як єдиного та безальтернативного способу підтвердження кваліфікації моряків у державних кваліфікаційних комісіях моряків (нелегітимного органу);

- із порушенням принципу єдності оцінювання складу екіпажу суден. До моменту набрання чинності постановою №1499, як командний склад, так і суднова команда оцінювались єдиними ДКК у складі Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, порядок роботи яких визначало Міністерство інфраструктури України. Після прийняття постанови №1499 суднова команда знаходиться поза межами відповідного правового регулювання цього нормативного акту, що суперечить ст. 51 КТМ України. При цьому, для суднової команди залишається чинним порядок їх оцінювання та дипломування, що існував до моменту набрання чинності постановою №1499, а саме - ДКК у складі Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків;

- із протиправним припиненням функціонування єдиного Державного реєстру документів моряків. Замість нього, за відсутності закону, як того вимагає ст. 27 Закону України «Про публічні електронні реєстри», було запроваджено Державний реєстр документів моряків у складі інформаційно-комунікаційної системи Адміністрації судноплавства у сфері підготовки та дипломування членів екіпажів суден. Тобто, перетворення публічного електронного реєстру відбулось на підставі підзаконного акту, а не закону.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що всі вищеперелічені обставини прямо підпадають під очевидні ознаки протиправності нормативно-правового акту, про які зазначив апеляційний суд при перегляді раніше вжитих заходів до забезпечення позову.

Ці обставини, на думку позивача, призводять до очевидного та істотного порушення прав позивача як моряка та члена ДКК у складі Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, оскільки:

- позивач як моряк позбавлений можливості здійснити верифікацію кваліфікаційних документів, виданих до моменту набрання чинності постановою №1499 від 30.12.2022;

- як наслідок попереднього пункту, позивач як моряк позбавлений можливості працевлаштування як моряк без повторного незаконного оцінювання у складі нелегітивного органу - державній кваліфікаційній комісії моряків;

- позивач за відсутності на це будь-яких правових підстав позбавлений права виконання повноважень члена ДКК - легітимного органу із оцінювання моряків.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що сукупність відповідних правових наслідків для нього свідчить, що на професійні його права та їх реалізацію наявний істотний негативний вплив, наявний факт заподіяння йому шкоди в результаті очевидних ознак протиправності оскаржуваної постанови та виконання Адміністрацією судноплавства на підставі цієї постанови повноважень, що не передбачені законами.

Отже, на переконання позивача, існують підстави для вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді очевидних, поза розумним сумнівом, ознак протиправності постанови №1499 та наявності у зв`язку з чим істотного заподіяння шкоди правам позивача.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено беззаперечних обставин, наявність яких є підставою для вжиття заходів до забезпечення адміністративного позову, а тому позивачем не наведено достатніх підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано належних доказів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Крім того, судом першої інстанції наголошено на тому, що внаслідок прийняття у 2021-2022 роках низки нормативно-правових і розпорядчих актів змінилася процедура присвоєнння та підтвердження кваліфікації для членів екіпажу, а функції Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків, у тому числі щодо утворення державних кваліфікаційних комісій, були передані Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично спрямований на те, щоб Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України не виконувала певні норми постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1499 «Деякі питання присвоєння звань особам командного складу морських суден».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Так, частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З аналізу наведених правових норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів особи суд за її заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням особи.

Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до ч.1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам, що можуть бути нею заявлені.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути адекватними та співмірними.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом подальших позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Так, зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що заявник просить заборонити Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України:

- утворювати відповідно до ст. 51 КТМ постійно діючі державні кваліфікаційні комісії та/або державні кваліфікаційні комісії моряків для підтвердження кваліфікації моряків, забезпечувати їх роботу, а також підтверджувати кваліфікацію моряків у постійно діючих державних кваліфікаційних комісіях та/або державних кваліфікаційних комісій моряків;

- здійснювати верифікацію кваліфікаційних документів моряків;

- здійснювати організацію та забезпечення складання моряками комп`ютерних іспитів для перевірки професійної компетентності моряків.

Разом з тим, п. 1 ч. 3 ст. 151 КАС України, встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії.

Згідно правової позиції Верховного Суду сформованої у постанові від 18.03.2022 у справі №640/5674/19, встановлення заборони іншим особа вчиняти дії на виконання актів суб`єктів, визначених у пункті і частини третьої статті 151 КАС України, є тотожним зупиненню таких актів та порушує норми процесуального права.

За таких обставин, у разі застосування судом забезпечення позову буде порушена імперативна заборона на вчинення таких дій передбачена пунктом 1 частини 3 статті 151 КАС України.

Крім того, в силу п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З системного аналізу зазначених процесуальних норм діючого законодавства слідує, що при розгляді відповідного клопотання про забезпечення позову, на суд покладений обов`язок встановити правову природу, характер права, яке захищає позивач, звертаючись до суду, в подальшому встановити наявність порушеного права, за захистом якого останній звернувся до суду.

Водночас, колегія суддів зазначає, що передумовами та підставами прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1499 є міжнародні зобов`язання та законодавчі приписи в силу: приєднання України до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року, з поправками; приєднання України до Міжнародної конвенції про стандарти підготовки, сертифікації персоналу риболовних суден та несення вахти 1995 року, 23.07.2021; членства України в Міжнародній морській організації; набрання чинності Закону України «Про внесення змін до статті 51 Кодексу торговельного мореплавства України щодо вимог до кваліфікації членів екіпажу».

Тобто, застосувавши судом заходи забезпечення шляхом заборони виконання постанови №1499, в результаті повністю, на загальнодержавному рівні заблокують дипломування Українських моряків, з метою захисту «можливості позивача роботи в якості незалежної особи, яка не перебуває у підпорядкуванні будь-якої особи, на підставі цивільно-правових договорів».

Відповідно до ч. 5 ст.151 КАС України, зупинення дії нормативно-правового акту як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акту та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акту.

Отже, зміст приписів ст.150 КАС України, свідчить, що адміністративний позов може бути забезпечений лише за наявності двох обов`язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При цьому, Верховним Судом у постанові від 24.09.2019 у справі №640/6311/19 акцентовано увагу на тому, що «в силу вимог пункту 2 частини другої статті 150 та частини п`ятої статті 151 КАС України, суд повинен встановити саме очевидні ознаки протиправності нормативно-правового акту.

Наразі, як випливає з Рекомендації Nє R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, такі ознаки мають на перший погляд свідчити про наявність достатньо вагомих підстав для сумнівів у правомірності такого акту».

Отже, колегія суддів зазначає, що застосувавши забезпечення позову шляхом заборони Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України виконувати повноваження, визначені постановою Кабінету Міністрів України №1499, фактично зупинить дію положень цієї постанови Уряду, що прямо заборонено пунктом 1 частини третьої статті 151 КАС України, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Кабінету Міністрів України.

Тобто, у разі задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову та, як наслідок, заборона Державній службі морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України виконувати надані постановою №1499 повноваження, суд зупинить процедуру підготовки та дипломування моряків, створення та впровадження інформаційно-комунікаційної системи у сфері підготовки та дипломування членів екіпажів суден, видачі морякам кваліфікаційних документів, внесення відомостей до Державного реєстру документів моряків тощо.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що такі заходи забезпечення позову створюють ризики юридичної невизначеності, виникнення прогалин у законодавстві з питань підготовки та дипломування моряків, що можуть мати вкрай негативні наслідки для держави, оскільки Адміністрація судноплавства є відповідальною за виконання зобов`язань, що випливають із членства України в Міжнародній морській організації та виконання державою взятих на себе зобов`язань за Міжнародною конвенцією про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 року та Міжнародною конвенцією про стандарти підготовки, сертифікації персоналу риболовних суден та несення вахти 1995 року.

Крім того, позивачем не доведено факту порушення постановою Кабінету Міністрів України №1499 його трудових чи професійних прав як члена державної кваліфікаційної комісії, утвореної Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків, та унеможливлення їх ефективного захисту в разі вирішення спору на його користь без вжиття відповідних заходів забезпечення позову, адже оскаржуваний нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України не є актом цивільного законодавства та підставою для припинення цивільно-правових відносин, що виникли між ОСОБА_5 та Інспекцією з питань підготовки та дипломування моряків.

Наразі, застосування заходів забезпечення позову, про які просить позивач, не спрямовані на захист його прав, зокрема, трудових, а натомість впливають на права необмеженого кола осіб, діяльність яких залежить від можливості виконання Адміністрацією судноплавства своїх повноважень, визначених в постанові Кабінету Міністрів України №1499.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що аналогічна заява вже подавалася позивачем в даній справі і була вирішена судом.

Наразі, в повторній заяві не наведено нових обставин чи доводів, які обумовлюють необхідність забезпечення позову в даній справі у зазначений позивачем спосіб, що вказує на зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову, оскільки буде порушено імперативну норму пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість, неспівмірність і неадекватність вимог позивача щодо забезпечення позову у цій справі та відсутність підстав для задоволення поданого ним клопотання.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 10.04.2024р.)