Постанова

від 10.04.2024 по справі 460/19758/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/19758/23 пров. № А/857/20777/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддівІщук Л.П., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року, прийняте суддею Комшелюк Т.О. у місті Рівному, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

встановив:

ОСОБА_1 (надалі позивач) вернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу із 18 серпня 2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язання здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно законом про Державний бюджет України на відповідний рік), починаючи з 18 серпня 2023 до зміни законодавства або зміни правового статусу позивача.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 відмовлено в задоволенні позову.

Суд зазначив, що пільги, установлені Законом №796-ХІІ, стосуються виключно осіб, щодо яких установлено відповідну категорію постраждалих, та підтверджується відповідним посвідченням.

Натомість, позивач не надав суду посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідної категорії, а тому пільги Закону №796-ХІІ на нього не розповсюджуються.

На підтвердження позовних вимог позивач надав суду посвідчення «громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 198_р.» (категорія 4). Посвідчення видане позивачу 18 серпня 1994.

З 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю (4 зона)виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначенихЗаконом№796-XII.

Вказане свідчить про те, що позивач не має за таким посвідченням права на пільги, установлені статтею 39 Закону №796-ХІІ, оскільки не відноситься до громадян, які постійно працювали чи працюють, або проживали чи проживають на територіях безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення. Посвідчення категорії 1, 2, 3 суду не надано.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером і проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, а отже, з врахуванням строків звернення до суду, позивач має право на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивною забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ. Відповідно до пункту 2 ст. 5 Закону №796-ХІІ, посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгам і встановленими цим Законом.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, яким задовольнити позов.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 317 КАС Українипідставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), не працює та проживає у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо не нарахування на невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у порядку статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначеноЗаконом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі як уже було зазначено вище - Закон №796-XII).

Розділом IV Закону №796-XIIвстановлено особливості регулювання праці громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, та статтею 39 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуваннямРішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008, встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

28 грудня 2014 прийнятоЗакон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII(далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни доЗакону № 796-ХІІшляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 «Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження» такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 №6-р/2018визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 №6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасуванняЗаконом №76-VIIIпільг, компенсацій і гарантій, установленихЗаконом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбаченихстаттею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписистатті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже,Закон №76-VIIIу частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установленихЗаконом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другоїстатті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому, Рішення Конституційного Суду України застережень щодо порядку застосуваннястатті 39 Закону №796-ХІІне містить.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 у справі №240/4937/18, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта -статті 39 Закону №796-ХІІдо внесення змінЗаконом №76-VIIIспричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016статті 39 Закону №796-ХІІу редакціїЗакону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті3,8 Конституції Українитастаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність діїКонституції України, її верховенство якОсновного Законудержави на всій території України.

Отже, з 17 липня 2018 відновлена дія редакціїстатті 39 Закону №796-ХІІ, чинна до 01 січня 2015 та яка за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакціїЗакону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включеннямстатті 39 Законом №987-VIII.

Верховний Суд в рішенні від 21 січня 2019 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 у зразковій справі №240/4937/18 вказали, що редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що право на отримання доплати, передбаченоїстаттею 39 Закону №796-ХІІ, надано непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази звернення позивача в Управління із заявою щодо нарахування та виплати відповідного підвищення до пенсії. Крім того, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначила про те, що не зверталася із такою заявою (а.с.2).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваногозакономінтересу, про захист яких подано позов, суд повинен з`ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення таких.

Під порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюванимзакономінтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Разом з тим, відсутність порушеного права є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач зверталася до відповідача щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, встановленогостаттею 39 Закону №796-XII , а також, що в такому зверненні відповідачем відмовлено.

На час розгляду справи по суті у суді першої інстанції Управління рішення щодо відмови у нарахуванні та виплаті відповідного підвищення до пенсії не приймало.

Згідно зстаттею 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1статті 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки на час звернення позивача у цій справі із позовом до суду спору щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, встановленогостаттею 39 Закону №796-XII не існувало, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

За встановлених обставин справи, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи, що судовому захисту підлягає порушене, а не ілюзорне право, суд апеляційної інстанції вважає передчасними заявлені позивачем позовні вимоги та висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення таких.

Частиною 2статті 6 КАС Українитастаттею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини»передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положенняст.317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що при винесені оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов передчасних висновків щодо відсутності права позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно достатті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд не здійснює розподілу судових витрат в силу вимогст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.243,308,315,317,321,322,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 460/19758/23 змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар