Рішення

від 02.04.2024 по справі 229/1293/24

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 229/1293/24

Провадження № 2/229/985/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2024 р. м. Дружківка Донецької області

Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Конопленко О.С.

за участю секретаря судового засідання Незнахіної Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

20 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ», місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ 13637549, vremya_remont@ukr.net, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь невиплачену зарплату у сумі 14 176 (чотирнадцять тисяч сто сімдесят шість) гривень 87 копійок та середній заробіток за шість місяців затримки виплати належних сум при звільнені, що складає 83 659 (вісімдесят три тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять) гривень 62 копійки, а також моральну шкоду у сумі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 27 травня 2020 року по 24 червня 2022 року він працював на посаді машиніста тепловозу в приватній виробничо-комерційній фірмі «ВРЕМЯ» згідно трудового договору, 24 червня 2022 року був звільнений за угодою сторін. На момент звільнення відповідач не в повному обсязі виплатив позивачу нараховану заробітну плату з урахуванням компенсаційних виплат. 13 грудня 2023 року позивач звернувся до відповідача з проханням надати довідки про доходи та заборгованість по заробітній платі та лише 15 лютого 2024 року відповідач надав відповідні довідки. 28 січня 2024 року від Державної податкової інспекції (м. Дружківка) ГУ ДПС України у Донецькій області позивач отримав відомості відносно нарахованої (сплаченої) йому заробітної плати з урахуванням нарахованого (сплаченого) податку та військового збору за 2022-2023 року, завдяки чому дізнався про суму заборгованості щодо виплати заробітної плати у сумі 14 176,87 грн. Середній заробіток позивача за місяць складає 13 943,27 грн, тож з моменту звільнення, але не більше ніж за шість місяців, середній заробіток, який просить стягнути позивач, складає 83 659,62 грн (13 943,27 грн х 6 місяців). Крім того, позивач зазначає, що внаслідок несплати йому заробітної плати були порушені його законні права, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, постійне хвилювання щодо забезпечення сім`ї, позивач втратив спокій та сон, а тому оцінює завдану йому моральну шкоду в сумі 2 000 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 лютого 2024 року справу розподілено у провадження судді Дружківського міського суду Донецької області Конопленко О.С.

Ухвалою суду від 22 лютого 2024 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 12 березня 2024 року о 09 годині 30 хвилин.

05 березня 2024 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву та.

05 березня 2024 року до суду надійшло клопотання про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 до приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди з підстав несплати судового збору, а також надійшов відзив відповідача на позовну заяву, згідно якого відповідач просить залишити позовні вимоги без задоволення, оскільки вважає, що заробітна плата позивачу виплачена повністю, тож невиплаченою залишилась лише компенсація за невикористану відпустку в сумі 13 991,15 грн. При цьому відповідач наголошує, що нарахування при звільненні компенсації за невикористану відпустку не завжди передбачає її виплату одночасно зі звільненням. В даному випадку, ураховуючи, що позивач фактично не працював в день звільнення, виплата компенсації за невикористану відпустку мала бути виплачена після його звернення із таким проханням, проте, позивач із такою вимогою до відповідача не звертався, тобто фактично відсутня будь-яка затримка щодо виплати цієї компенсації перед позивачем. Також, на думку відповідача, заявлені вимоги позивачем щодо стягнення середнього заробітку в сумі 83 659,62 грн відповідно до висновків Верховного Суду є явно нерозумними та неспівмірними із розміром заборгованості (якщо така вимога) взагалі має місце бути( в сумі 13 991,15 грн та перевищують таку «заборгованість» майже в шість разів. Крім того, звільнення позивача відбувалось вже після набрання чинності Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до ч. 2 ст. 10 якого роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов1язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Відповідач зазначає, що відповідно до Договору № 97 від 01 січня 2022 року ПВКФ «ВРЕМЯ» надавало ПрАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА» послуги по здійсненню в цілодобовому режимі потягової та маневрової роботи, а також виконання інших маневрових операцій за завданням замовника тепловозами серії ТЕМ (та модифікації) та ТГМ-6 в кількості 5 одиниць на території ПрАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА» (м. Маріуполь). З отриманих коштів за виконані роботи за Договором № 97 від 01 січня 2022 року відповідач сплачував заробітну плату своїм працівникам, в тому числі і позивачу. Проте, внаслідок активних бойових дій та обстрілів м. Маріуполя відповідач був змушений повністю зупинити свою господарську діяльність, при цьому позивачу достеменно відомо, що тепловози підприємства в кількості 5 одиниць за лишились на території ПрАТ «ММК ІМ.ІЛЛІЧА» (м. Маріуполь). Через відсутність доступу до основних фондів підприємства ПВКФ «ВРЕМЯ» довгий час не мало можливості відновити та вести свою господарську діяльність на території України. У зв`язку з початком збройної агресії РФ проти України ПрАТ «ММК ІМ. ІЛЛІЧА» не розрахувалося з відповідачем за виконані у лютому 2022 року роботи в сумі 4 132 899 грн, цих коштів відповідачу вистачить не тільки на погашення заборгованості перед позивачем, а і перед усім трудовим колективом. Також відповідач зауважує, що з банківських виписок за період з 01 лютого 2022 року по 30 вересня 2022 року вбачається, що у підприємства відсутні власні кошти і існує заборгованість перед банком (за овердрафтом) у розмірі 523 276,30 грн, що підтверджує відсутність у відповідача можливості розрахуватись із позивачем в повному обсязі при звільненні. Що стосується вимоги щодо стягнення моральної шкоди, то відповідач вважає, що позивачем не доведена належним чином наявність моральних страждань, про які він зазначає, а отже і ці вимоги є необгрунтованими (а.с. 27-31).

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, зауваживши, що погоджується з розрахунком відповідача щодо суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні в сумі 24 233,36 грн, однак наполягав на задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки) з 20 березня 2019 року по 07 липня 2020 року в сумі 284 468,70 грн, при цьому уточнив вимоги щодо стягнення компенсаційних виплат (індекс інфляції) за затримку розрахунку при звільненні (виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки) з 20 березня 2019 року по 07 липня 2020 року в сумі 17 522,66 грн. Також позивач зауважив, що тривалий час не звертався з цим позовом оскільки спочатку чекав виконання рішення суду від 18 березня 2019 року та через побоювання, що відповідач не виконає його якщо він звернеться з даним позовом, вирішив дочекатися його повного виконання, а після цього в країні були встановлені карантинні обмеження, що також ускладнило звернення до суду. Вважає, що твердження представника відповідача, що він зловживає своїми правами не відповідають дійсності, оскільки навпаки, це відповідач весь час поводить себе недобросовісно, що підтверджується неодноразовими порушеннями з його боку виконання зобов`язань та вимог закону. Ситуація, що склалася після його поновлення на роботі та звільнення наступного дня, є досить специфічною і він раніше навіть не знав, що під час вимушеного прогулу йому також мали б порахувати і дні щорічної відпустки, за які він мав би отримати компенсацію при звільненні, тож лише після того як він більш ретельно вивчив це питання він і звернувся до суду.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату. Час та місце розгляду справи, до судового засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву зазначив, що просить розглянути справу за його відсутності.

Заслухавши позивача та дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивача 24 червня 2022 року звільнено з приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується і копією наказу № 19/к від 24 червня 2022 року (а.с. 4, 12, 48).

З копії довідки ПВКФ «ВРЕМЯ» про суму заборгованості із заробітної плати № 14/02-2 від 15 лютого 2024 року вбачається, що станом на 15 лютого 2024 року підприємство перед позивачем має заборгованість у виплаті розрахункових коштів за червень 2022 року у вигляді компенсації за невикористану відпустку у сумі 13 991,15 грн, що підтверджується і копією довідки № 01/03-1 від 01 березня 2024 року (а.с. 5, 36).

Згідно копії довідки ПВКФ «ВРЕМЯ» № 01/03-2 від 01 березня 2024 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 865,66 грн (а.с. 35).

З наданої позивачем копії відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 28 січня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ПВКФ «ВРЕМЯ» нарахувало позивачу заробітну плату за лютий 2022 року в сумі 13 943,27 грн (з урахуванням податку в сумі 2 509,79 грн та військового збору в сумі 209,15 грн), при цьому фактично сплачено: у лютому 3 496,00 грн (з урахуванням податку в сумі 631,00 грн та військового збору в сумі 52,50 грн); у липні 2023 року 4 099,38 грн (з урахуванням податку в сумі 737,89 грн та військового збору в сумі 61,49 грн); у серпні 2023 року 4 099,38 грн (з урахуванням податку в сумі 737,89 грн та військового збору в сумі 61,49 грн); у вересні 2023 року 2 017,80 грн (з урахуванням податку в сумі 363,20 грн та військового збору в сумі 30,26 грн). Крім того, у червні 2022 року нараховано позивачу заробітну плату в сумі 17 380,30 грн (з урахуванням податку в сумі 3 128,45 грн та військового збору в сумі 260,70 грн), проте відомості про сплату цієї суми відсутні (а.с. 8-9).

Таким чином, судом встановлено, що станом на теперішній час фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст. 47 та ст. 116 КЗпП України приватною виробничо-комерційною фірмою «ВРЕМЯ» проведений не в повному обсязі, зокрема не виплачено заробітну плату за лютий в сумі 230,71 грн (з урахуванням податку та військового збору) та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за час вимушеного прогулу в сумі 17 380,30 грн (з урахуванням податку та військового збору).

Вирішуючи заявлені позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати за лютий 2022 року в сумі 185,72 грн, недоплаченої компенсації в сумі 13 991,15 грн, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців затримки виплати належних позивачу сум в сумі 83 659,62 грн, суд з врахування встановлених обставин, вважає, що до виниклих між сторонами правовідносин слід застосувати наступні норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність (постанова Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 372/2644/15-ц).

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач просить стягнути на свою користь несплачену заробітну плату в сумі 14 176,87 грн, яка, як він пояснив в судовому засіданні, складається з заборгованості по заробітній платі за лютий 2022 року в сумі 185,72 грн та компенсації за невикористану відпустку в сумі 13 991,15 грн.

Разом з тим, з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору (а.с. 9-10) вбачається, що сума невиплаченої заробітної плати за лютий 2022 року складає 230,71 грн (з урахуванням податку в сумі 39,81 грн та військового збору в сумі 3,41 грн).

Крім того, згідно ст. 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Згідно з п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

За п. 3 Порядку під час обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки включаються: основна заробітна плата (оклад, тарифна ставка); доплати, надбавки, премії, що не носять одноразового характеру, індексація, виплати за час, упродовж якого за працівником зберігався середній заробіток, та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 7 Порядку - нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Якщо працівник впродовж розрахункового періоду перебував у вимушеному прогулі, то обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпустки провадиться з урахуванням суми, яка йому виплачувалась за рішенням суду за час вимушеного прогулу.

При цьому, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

В судовому засіданні встановлено, що станом на день звільнення 24 червня 2022 року ОСОБА_1 не було виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 17 380,30 грн (з урахуванням податку в сумі 3 128,45 грн та військового збору в сумі 260,70 грн) (13 991,15 грн без урахування податку та військового збору), так само як і не виплачено станом на день ухвалення рішення по цій справі.

Відтак, оскільки ПВКФ «ВРЕМЯ» не виплатило ОСОБА_1 частину заробітної плати за лютий 2022 року та компенсацію за невикористану частину відпустки і такий обов`язок відповідача існує на час ухвалення судом рішення по справі, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити шляхом стягнення з ПВКФ «ВРЕМЯ» на користь позивача з урахуванням податку та військового збору частини заробітної плати за лютий 2022 року в сумі 230,71 грн та компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 17 380,30 грн.

Оскільки, закон прямо покладає на ПВКФ «ВРЕМЯ» обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать при звільненні, і такий обов`язок відповідача існує на час ухвалення судом рішення в даній справі, що тягне для останнього відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті..

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівниката заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Встановлено, що у день звільнення 24 червня 2022 року повний розрахунок роботодавцем не проведений, кошти не виплачені.

Відповідно позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців, виходячи з того, що середній заробіток позивача за місяць складає 13 943,27 грн, позивач помножив цю суму 13 943,27 грн на 6 місяців, тож просить стягнути суму 83 659,62 грн.

Перевіряючи наведений позивача розрахунок суд встановив, що сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за шість місяців, починаючи з 24 червня 2022 року, складає 158 415,78 грн, оскільки кількість робочих днів за цей період складає 183 днів, а сума середньоденного заробітку позивача згідно довідки відповідача (а.с. 35) складає 865,66 грн, тож 183 х 865,66 = 158 415,78.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд виходить з наступного.

Сума невиплачених коштів роботодавцем є значно меншою, ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки виплати всіх належних сум при звільненні.

З огляду на очевидну не співмірність встановленої судом до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати заробітної плати та компенсації за дні невикористаної відпустки, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у заявленій позивачем сумі 83 659,62 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому слід задовольнити вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 659,62 грн.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності його вини у затримці виплати компенсації за невикористані дні відпустки через наявність листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, яка засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, з огляду на що, на підставі ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», він звільняється від відповідальності за затримку розрахунку з позивачем.

Так, ч. 3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

В обгрунтування відсутності своєї вини відповідач посилається на наявність заборгованості перед ним з боку ПрАТ «ММК ІМ.ІЛЛІЧА» за договором № 97 від 01 січня 2022 року, а також надав банківські виписки за період з 01 лютого 2022 року по 30 вересня 2022 року, згідно яких на рахунку у підприємства відсутні власні кошти і існує заборгованість перед банком (за овердрафтом) у розмірі 523 276,30 грн.

Проте, суд звертає увагу, що банківські виписки надані за період з 01 лютого 2022 року по 30 вересня 2022 року щодо наявності заборгованості у відповідача перед банком та відсутності власних коштів, при цьому станом на день розгляду справи розрахунок з позивачем так і не проведений, а доказів, що відповідач до теперішнього часу не може виконати свої зобов`язання перед працівником, суду не надано.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

В позовній заяві позивач зазначив, що внаслідок несплати йому заробітної плати були порушені його законні права, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, постійне хвилювання щодо забезпечення сім`ї, позивач втратив спокій та сон, все це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а тому оцінює завдану йому моральну шкоду в сумі 2 000 грн. В судовому засіданні позивач наголосив, що перебуваючи на роботі в м. Маріуполь під час повномасштабного вторгнення РФ на територію України він залишився покинутим своїм роботодавцем, він ледве зміг самостійно виїхати, тож таке ставлення відповідача ще більше посилило глибину душевних страждань позивача.

Таким чином суд, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування завданої моральної шкоди позивачу є обґрунтованими та знайшли підтвердження в матеріалах судової справи, тому підлягають задоволенню, та стягненню на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2 000,00 гривень.

Згідно ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма законодавства містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

За таких обставин, суд, ураховуючи глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_1 , який впродовж тривалого часу так і не отримав належні йому грошові кошти, наявність перешкод у реалізації життєвих планів позивача, а також вимоги розумності та справедливості, вважає, що визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 2 000,00 грн є співмірним із завданими йому стражданнями відповідачем, а отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позовні вимоги задоволені, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати стягує з відповідача на користь позивача, які складаються з судового збору за позовну вимогу щодо стягнення моральної шкоди в сумі 1 211,30 грн, а також на користь держави стягує судовий збір у сумі 1 211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13,76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дружківка Донецької області, невиплачену заробітну плату за лютий 2022 року в сумі 230 (двісті тридцять) гривень 71 копійку, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні в сумі 13 991 (тринадцять тисячі дев`ятсот дев`яносто одна) гривня 15 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 83 659 (вісімдесят три тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять) гривень 62 копійки, моральну шкоду в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Зобов`язати приватну виробничо-комерційну фірму «ВРЕМЯ» при виплаті ОСОБА_1 заробітної плати за лютий 2022 року в сумі 230 (двісті тридцять) гривень 71 копійку, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні в сумі 13 991 (тринадцять тисячі дев`ятсот дев`яносто одна) гривня 15 копійок та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 83 659 (вісімдесят три тисячі шістсот п`ятдесят дев`ять) гривень 62 копійки утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дружківка Донецької області, судовий збір в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з приватної виробничо-комерційної фірми «ВРЕМЯ» на користь держави судовий збір в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Повний текст рішення суду виготовлено 05 квітня 2024 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - приватна виробничо-комерційна фірма «ВРЕМЯ», місцезнаходження: 69005, м. Запоріжжя, вул. Яценка, буд. 14А, кв. 137, ЄДРПОУ 13637549.

Суддя О.С. Конопленко