Рішення

від 03.04.2024 по справі 335/960/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/960/24 2/335/1126/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Печерей О.С.,

за участю

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Амброскіна В.Л.,

представників відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями і рішеннями органів досудового розслідування і прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, яким просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь компенсацію моральної шкоди у розмірі 350000,00 грн., завдану йому незаконними діями та рішеннями органів досудового розслідування та прокуратури щодо притягнення його до кримінальної відповідальності.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послався на таке.

27.06.2019 року старшим слідчим СВ Вознесенівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, майором поліції Гружевською Н.В., за погодженням із прокурором Запорізької місцевої прокуратури №2 Ковалевським М.А., позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.361-1 КК України, за матеріалами кримінального провадження №12019080060000613, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.03.2019 року.

15.07.2019 року по зазначеному кримінальному провадженню слідчим було складено обвинувальний акт відносно позивача за обвинуваченням по ч.1 ст.361-1 КК України, який було в той же день затверджено прокурором та направлено до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя для розгляду по суті.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.11.2021 року (справа №335/7855/19; провадження 1-кп/335/174/2021) позивача було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.361-1 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку із недоведеністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02.02.2023 року, апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.11.2021 року, яким позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачені за ч.1 ст.361-1 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю в його діях складу злочину, - було залишено без змін.

Таким чином, позивач посилався на те, що з 27.06.2019 року по 02.02.2023 року він був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності шляхом незаконного повідомлення про підозру та пред`явлення обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.361-1 КК України, за матеріалами кримінального провадження №12019080060000613 від 16.03.2019 року, що склало 43 повних місяця та 6 днів.

За ствердженням позивача, період незаконного притягнення мене до кримінальної відповідальності негативно вплинув на його душевний та психічний стан. Внаслідок незаконного кримінального переслідування та упередженого ставлення до нього працівників правоохоронних органів йому було завдано моральних страждань. За цей час суттєво погіршилися стосунки позивача з оточуючими людьми, як вдома, так й під час навчання, які вважали його злочинцем, відносно якого було порушено кримінальну справу. Крім того, під час досудового розслідування було накладено арешт на особисті речі позивача, якими він як власник не міг користуватися весь час незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Все це призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача та потягнуло за собою вимушені зміни у його життєвих стосунках. Як наслідок, це призвело до необхідності докладання великих зусиль з його боку для відновлення попереднього стану його звичного укладу життя. Причому тривалість незаконного перебування під слідством і судом була занадто надмірною та ця тривалість зовсім не відповідає вимозі «розумного строку».

У зв`язку з цим позивач вважає, що у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому було спричинено моральну шкоду, яка виразилася у душевних та психічних стражданнях, яку позивач оцінює у 350000,00 грн. та просить стягнути за рахунок Державного бюджету України в порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Рух справи та позиції учасників по суті позовних вимог.

Ухвалою суду від 26.01.2024 було відкрите провадження у справі, а її розгляд визначений в порядку загального позовного провадження.

09.02.2024 до суду надійшов відзив на позов від Запорізької обласної прокуратури, яка позов не визнала. В обґрунтування своїх заперечень Запорізька обласна прокуратура послалась на таке.

Не оспорюючи того, що позивач перебував під слідством та судом протягом 43 місяців і 6 днів, відповідач зауважив, що розмір заявлених позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди не відповідає вимогам розумності і справедливості, не підтверджується доказами щодо характеру та обсягу завданих позивачу страждань, а також не враховує положення ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, у 2024 році становить 1600,00 грн. Відтак, навіть у разі задоволення позову стягненню може підлягати сума щонайбільше у розмірі 69120,00 грн.

Разом з цим, на думку відповідача, будь-яких належних та допустимих доказів, в обґрунтування збільшення мінімально гарантованого державою розміру відшкодування позивачем не надано. Отже, відсутні належні обґрунтування розміру обрахованої моральної шкоди.

Заявляючи вимоги про стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, позивач не надав доказів наявності обставин, які були б для суду підставами для визначення розміру моральної шкоди у розмірі більшому, ніж встановлено законом.

13.02.2024 до суду надійшов письмовий відзив Державної казначейської служби України на позов, яким позовні вимоги були не визнані. В обґрунтування своїх заперечень відповідач послався на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження протиправності дії органу досудового розслідування і прокуратури, наявності самої моральної шкоди та її розміру, а всі відповідні ствердження позивача є лише припущеннями. Також відповідач послався на те, розмір заявлених позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди не відповідає ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, у 2024 році становить 1600,00 грн.

15.02.2024 року до суду надійшов письмовий відзив ГУНП в Запорізький області, в якому також була висловлена незгода з позовними вимогами. Суть заперечень проти позову також зводилась до того, що, на думку цього відповідача, позивач не навів жодної обставини і не надав жодного доказу на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, її розміру, характеру та обсягу душевних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та діями службових осіб, причетних до безпідставного притягнення позивача до кримінальної відповідальності.

Письмових відповідей на відзиви від позивача не надходило.

Ухвалою від 26.02.2024 підготовче провадження у справі було закрите, а справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача, адвокат Амброскін В.Л., позовні вимоги підтримав, пославшись на факти та норми права, викладені в позовній заяві. Крім іншого, представник позивача заперечував проти посилання відповідачів на ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України», пояснивши, що, на його думку, вказана правова норма стосується мінімального розміру заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплати за рішеннями судів, що постановлені у справах за позовами про захист права на соціальне, в тому числі, пенсійне, забезпечення.

Позивач ОСОБА_1 під час судового розгляду наполягав на задоволенні позову, пояснивши, що дійсно зазнав душевних страждань через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки інформація про факт такого притягнення була, крім іншого, поширена у мережі Інтернет, через що зазнала шкоди його честь та ділова репутація. Самий факт тривалого перебування під слідством та судом також породжував у нього постійні душевні переживання. Крім того, в межах досудового розслідування було накладено арешт на належне йому майно, через що він був обмежений у реалізації прав власника щодо цього майна, що також завдавало йому душевних страждань.

Представник Державної казначейської служби України Кріль Ю.А. проти позову заперечувала, пославшись на факти та норми права, викладені у письмовому відзиві на позов.

Представник Запорізької обласної прокуратури Галагуза М.О. та представник ГУНП в Запорізькій області Трішина А.М. також проти позову заперечували, пославшись на факти та норми права, викладені у письмових відзивах на позов.

Встановлені судом обставини.

27.06.2019 року старшим слідчим СВ Вознесенівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, майором поліції Гружевською Н.В., за погодженням із прокурором Запорізької місцевої прокуратури №2 Ковалевським М.А., позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.361-1 КК України, за матеріалами кримінального провадження №12019080060000613, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.03.2019 року.

В межах досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.05.2019 (справа № 335/3463/19, провадження № 1-кс/335/3162/2019), за клопотання слідчого, був накладений арешт на належну позивачу комп`ютерну (мережеву) техніку та її складові, а також засоби мобільного зв`язку, що були вилучені під час проведення санкціонованого обшуку.

15.07.2019 року по зазначеному кримінальному провадженню слідчим було складено обвинувальний акт відносно позивача за обвинуваченням по ч.1 ст.361-1 КК України, який було в той же день затверджено прокурором та направлено до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя для розгляду по суті.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.11.2021 року (справа №335/7855/19; провадження 1-кп/335/174/2021) позивача було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.361-1 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у зв`язку із недоведеністю в його діях складу злочину, а арешти майна, накладені під час досудового розслідування, - скасовані, майно повернуто власникам.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02.02.2023 року, апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.11.2021 року, яким позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачені за ч.1 ст.361-1 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю в його діях складу злочину, - було залишено без змін.

В касаційному порядку вказані судові рішення не переглядались.

Наведені обставини неспростовно доведені матеріалами справи і учасниками справи не оспорювались.

Мотиви і висновки суду по суті вимог про відшкодування моральної шкоди.

Згідно зістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормамистатті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Згідно з вимогамистатті 23 ЦК Українивизначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положеньстатті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 4 Закону № 266/94-ВРвстановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги. Вказані висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа № 383/596/15).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», № 12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004 р.)

З огляду на вищенаведені норми законодавства, безпідставними є доводи відповідачів щодо недоведеності позивачем завданої йому моральної шкоди, у чому безпосередньо вона полягає, оскільки факт завдання особі моральної шкоди через незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності презюмується законодавством.

Крім того, суд відхиляє доводи Державної казначейської служби України та ГУНП в Запорізькій області щодо недоведеності винуватості протиправності дій та рішень органів досудового розслідування та прокуратури по відношенню до відповідача, оскільки в силу ч. 2 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, настає незалежно від вини відповідного органу державної влади.

Отже, у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі п. 1 ч.1ст. 2 цього Закону, оскільки щодо нього постановлено виправдувальний вирок.

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходить з наступного.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 5Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди»відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно зістаттею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першоїстатті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьоїстатті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Оцінюючи доводи кожної із сторін щодо розміру компенсації моральної шкоди, яка може бути стягнута на користь позивача, суд приходить виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оплату праці» розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено таке:

установити з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату:

у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень, з 1 квітня - 8000 гривень;

у погодинному розмірі: з 1 січня - 42,6 гривні, з 1 квітня - 48 гривень;

визначити розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.

У зв`язку з цим суд зауважує, що ані Бюджетним кодексом України, ані Кодексом законів про працю України, ані Законом України «Про оплату праці», ані Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 9 липня 2007 року№ 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року№ 10-рп/2008, від27 лютого2020 року№ 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року№ 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

Керуючись наведеними висновками Конституційного Суду України, суд приходить до висновку при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, гарантованого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на час звернення позивача до суду, тобто з суми 7100,00 грн.

Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, оскільки гарантований державою розмір компенсації моральної шкоди становить 306720,00 грн. (43 місяці і 6 днів помножити на 7100,00 грн.).

При цьому суд погоджується з доводами відповідачів у тій частині, що позивач дійсно не надав доказів на підтвердження того, що розмір завданої йому моральної шкоди перебільшує розмір мінімально гарантованої компенсації.

Відповідно достатті 2 ЦК Україниучасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставістатті 1176 ЦК Україниє держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина другастатті 2 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови ВП ВС від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)).

У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов`язковою (див. постанову ВП ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (див. постанови ВП ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

Разом з цим, відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогоУказом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

В силу положень п. 13 ч. 2ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за даними позовом не справляється, а тому розподілу між сторонами не підлягає.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 4, 5, 12, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями і рішеннями органів досудового розслідування і прокуратури, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) грошову суму в розмірі 306720,00грн.(тристашість тисячсімсот двадцятьгривень 00коп.) в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів досудового розслідування і прокуратури.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений 11.04.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з дня вручення копії рішення.

Суддя М.М. Мінаєв