Ухвала

від 10.04.2024 по справі 509/2078/24

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/2078/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинуваченого: ОСОБА_4 ,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду смт.Овідіополь, кримінальне провадження №12024162250000128 від 12.02.2024, з обвинувальним актом, яким:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Харківської області, Харківського району, смт. Висотне, українець за національністю, громадянин України, з середньою освітою, одружений, офіційно не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 2023 року мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , на теперішній час без постійного місця мешкання, раніше не судимий

обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбачених ч.4 ст.185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

09.04.2024 року до Овідіопольськогорайонного суду Одеської області надійшли матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024162250000128 від 12.02.2024, відносно ОСОБА_4 , який обвинувачуютьсяу вчиненнікримінального правопорушенняпередбаченого ч.4ст.185КК України,а саме, таємному викраденнічужого майна(крадіжка), вчиненому в умовах воєнного стану.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 14.02.24р, обвинуваченому ОСОБА_4 , під час досудового розслідування, було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з встановленням розміру застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 процесуальних обов`язків, передбачених КПК України, в розмірі 58.400 гривень, та, в разі внесення застави, обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, строк дії якого завершується 11.04.2024, та закінчити розгляд кримінального провадження до цього часу неможливо.

В підготовчому судовому засіданні, прокурор заявив клопотання про продовження дії відносно ОСОБА_4 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, мотивуючи це тим, що обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та призначеного покарання, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, що у сукупності свідчить про наявність реального ризику передбаченого, п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім того, обвинувачений може незаконного впливати на уже допитаних свідків та потерпілого, з метою зміни ними свідчень у ході судового розгляду кримінального провадження у подальшому, для дачі ними неправдивих свідчень, які його виправдовують, або впливати на інших осіб, які можуть бути допитані в суді.

На думку прокурора, у зв`язку з зазначеним є наявність реальних ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: обвинувачений може незаконно впливати на потерпілого, свідків та експертів у зазначеному кримінальному провадженні; враховуючи невідворотність та суворість покарання, обвинувачений може почати переховуватись від суду з метою уникнення покарання; з урахуванням характеристики особи обвинуваченого є реальний ризик того, що він може вчинити інше кримінальне правопорушення.

На думку прокурора, такі обставини вказують на необхідність та доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого та обмеження його конституційних прав не суперечить вимогам ст. 5 «Конвенції з прав людини та основоположних свобод», оскільки існують ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, перевищує принцип поваги до особистої свободи та є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини, і таким, що відповідає практиці ЄСПЛ.

Обрання більш м`якого запобіжного заходу на даній стадії судового розгляду є недоцільним, оскільки інші запобіжні заходи будуть не в змозі забезпечити дотримання обвинуваченим певної процесуальної поведінки та стримувати його від дій, які можуть перешкоджати належному судовому розгляду зазначеного кримінального провадження.

Обвинувачений проти задоволення клопотання не заперечував.

Заслухавши думку учасників процесу та дослідивши матеріали, додані до клопотання, суд вважає клопотання прокурора про продовження дії обвинуваченому ОСОБА_4 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України - кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Так, положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При розгляді відповідних клопотань про обрання запобіжного заходу, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції» (Letellier v France),12369/86,26червня1991).

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v.Ukraine») від 21 квітня 2011року, заява № 42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою - є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Крім того, судом враховується правова позиція ЄСПЛ, викладена у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Як неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях, пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (inabstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув`язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі "Харченко проти України", п.4 ст. 5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка слугувала підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ). Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі "Таран проти України" зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Неистяк проти Словаччини»,заява №65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі проти Польщі» (Ladentv. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі « Хайредіновпроти України» (v. Ukraine),заява № 38717/04, п. 86).

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Запобіжний захід тримання під вартою є винятковим найбільш суворим запобіжним заходом, передбаченим КПК України, який буде дієвим з урахуванням характеру, способу та тяжкості вчиненого злочину, в якому особа обвинувачується, відсутністю стійких соціальних зв`язків, що свідчить про наявність обґрунтованих ризиків передбачених п.1 п.3 п.5 ч.1 ст.177 КПК України, виключає до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, та обґрунтовує застосування до обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді - тримання під вартою.

На підставі наведеного, суд вважає, що, приймаючи до уваги наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити зазначенні у клопотанні дії, спрямованні на перешкоджання здійснення правосуддя в розумні строки, неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, з урахуванням тяжкості покарання, що загрожує у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, яке визначено законом у виді позбавлення волі, зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Керуючись ст.315 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , задовольнити.

Продовжити дію, відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою в ДУ Одеський Слідчий Ізолятор на строк 60 днів, до 09.06.2024р.

Продовжити дію розміру застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 процесуальних обов`язків, передбачених КПК України, в розмірі 58.400 гривень, та, в разі внесення застави, обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, що встановлені Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 14.02.24р.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду на протязі п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено та оголошено 11.04.2024 р. о 09.10.

Суддя: ОСОБА_1