Рішення

від 11.04.2024 по справі 509/1811/24

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1811/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Кочко В.К.,

з участю секретаря Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду у с. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Уберезні 2024 рокупозивач звернувся до суду з позовом довідповідача про припинення права власності відповідача на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0316 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0652, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0293 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0611, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати за ним право власності на вказані вище земельні ділянки. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01.06.2021року міжним тавідповідачем укладенодоговір дорученнявід 01.06.2021№ 1,згідно якоговідповідач мавпідготувати документидля оформленняправа власностіу нотаріуса таукласти договіркупівлі-продажуна ім`япозивача назазначені вищеземельні ділянки. Тривалий час відповідач не виходив на зв`язок, та не пояснював місцезнаходження документів щодо спірних земельних ділянок. І лише 20.01.2024 року позивачу стало відомо, що відповідачем було порушено умови вказаного вище договору доручення та 16.08.2021 року на ім`я відповідача було оформлено право власності на вище вказані земельні ділянки. В той час як розрахунок за вказані земельні ділянки здійснено за кошти позивача, які отримані відповідачем згідно акту приймання-передачі грошових коштів та договором доручення.

З наведених підстав позивач просив суд припинити право власності відповідача на зазначені вище земельні ділянки та визнати за позивачем право власності на ці земельні ділянки.

Позивач в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву, якою свої вимоги підтримав повністю та просив про розгляд справи у його відсутність.

Відповідач в судове засідання не з`явився, але надав суду заяву, якою позов визнав повністю та просив про розгляд справи у його відсутність.

Дослідивши письмові докази по справі суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до частини третьоїстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Устатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»визначено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 263 ЦПК України, передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно достатті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першоюстатті 8 Конституції Українипередбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першійстатті 16 ЦК Українизазначено, що кожна особамає право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першоїстатті 202 ЦК Україниправочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першоїстатті 82 ЦПК Україниобставини,які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Згідно з частиною третьою статті12, частиною першою статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно достатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третястатті 89 ЦПК України).

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів.

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманнямпринципівсправедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третястатті 2 ЦПК України),

Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обгрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числіу здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц (касаційне провадження № 61-9249св21)).

Частини 1, 3 ст. 215 ЦК України, передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України, передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і у відповідності до ч. 3 цієї статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Юридичні дії повіреного є діями самого довірителя, з яким через повіреного вступають у відносини треті особи. За договором доручення повірений за вчиненими ним правочинами з третіми особами жодних прав і обов`язків не набуває, натомість створює права та обов`язки для довірителя, що й становить сутність відносин представництва.

Частиною 1 ст. 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

У ч. 1 ст. 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

В той же час, ч. 1 ст. 240 ЦК України передбачає, що представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України, встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як встановлено судом, 01.06.2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір доручення від 01.06.2021 № 1.

Відповідно допункту 1.1цього договору,повірений (відповідач)мав підготуватидокументи дляоформлення прававласності унотаріуса таукласти договіркупівлі-продажу в інтересах довірителя (позивача) на дві земельні ділянки: 1) площею 0,0293 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0611, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) площею 0,0316 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0652, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повірений зобов`язувався сплатити власнику земельних ділянок грошові кошти у розмірі 60000 (шістдесят тисяч ) доларів США, отриманих Повіреним від Довірителя на підставі акту прийому передачі від 10 серпня 2021 року, що є невід`ємною частиною договору.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо суб`єкта № 371783996 від 28.03.2024 року вбачається, що на підставі договорів купівлі-продажу від 16.08.2021 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М., власником вище вказаних земельних ділянок є відповідач ОСОБА_2 .

В рамках реформи децентралізації, Постановою Верховної ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 р. № 807-ІХ, яка набула чинності з 19.07.2020 р., в Одеській області утворено Одеський район та ліквідовано Овідіопольський район.

Відповідач позов визнав, і тим самим визнав факт порушення умов договору Доручення, чим в порушення вимог діючого законодавства оформив право власності на вище вказані земельні ділянки на себе.

В той час земельні ділянки придбані за кошти ОСОБА_1 , що підтверджується актом приймання-передачі грошових коштів та договором Доручення та безпосередньо ОСОБА_2 .

Учасники справи не заперечують, що, саме відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти для купівлі земельних ділянок.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вчинення юридичних дій, які чітко не визначені в договорі доручення, навіть якщо вони спрямовані на досягнення кінцевої мети, задля якої укладено такий договір, і не охоплюються змістом договору доручення, можуть створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки довірителя тільки за умови їх схвалення останнім.

Суд дійшов до висновку, що відповідач неправомірно уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок, в яких власником зазначено ОСОБА_2 , тому як останній діяв всупереч умовам договору Доручення від 01.06.2021 № 1, погодженого сторонами та діяв всупереч вищевказаним нормативним актам, оскільки таких повноважень, як оформлення на себе права власності на земельні ділянки у нього не було визначеною Договором доручення від 01.06.2021 № 1.

Згідно ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на матеріали справи та обставині повідомлені сторонами, враховуючи факт визнання позову ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, про можливість задоволення позову в повному обсязі та визнати недійсним договір купівлі продажу земельної ділянки від 16.08.2021 року, реєстраційний номер № 1329, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , предметом якого є земельна ділянка № НОМЕР_2 , площею 0,0293 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0611, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та договір купівлі продажу від 16.08.2021 року, реєстраційний номер № 1326, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , предметом якого є земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0316 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0652, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , тому як договори укладені з порушенням вимог ст. 215 ЦК України, а тому даний правочин є недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Частиною 1 ст. 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Згідно з частиною першою статті 214 ЦПК суд має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв`язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред`явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог (стаття 119 ЦПК).

У разі вчинення повіреним дій, які не охоплені змістом договору доручення і не схвалені довірителем, не можна вважати, що правочин, укладений унаслідок таких дій повіреного, відповідає вимогам закон.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного суду України у справі №6-209цс14 від 22.04 2015 року та у справі № 6-1171цс15 від 17.02.2016 року.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У відповідності до ч.1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, має право безпосередньо звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.

Враховуючи вище викладене, а також п. 1 ч. 2 ст. ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом визнання за позивачем права власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 0,0293 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0611, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0316 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0652, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач при подачі позову сплатив судовий збір в повному обсязі, питання про розподіл судових витрат позивач не ставить, а тому відповідно дост. 141 ЦПК Українисудові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 3-7, 10-13, 18, 76-83, 95, 133, 174, 200, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273 ЦПК України, ст. ст.11,15-16, 392,509,512,514,524,625 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0316 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0652, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , оформлену на підставі договору купівлі продажу від 16.08.2021 року, реєстраційний номер 1326 та зареєстрованому в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності реєстраційний номер: 2199624951237 від 16.08.2021 року.

Припинити право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 0,0293 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0611, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , оформлену на підставі договору купівлі продажу від 16.08.2021 року, реєстраційний номер 1329 та зареєстрованому в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності реєстраційний номер: 2097643451237 від 16.08.2021 року.

Визнати правовласності наземельну ділянку№ НОМЕР_2 ,площею 0,0293га,кадастровий номер:5123781300:04:001:0611,розташовану заадресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Визнати право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0316 га, кадастровий номер: 5123781300:04:001:0652, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя: Кочко В.К.