Рішення

від 11.04.2024 по справі 336/2280/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/2280/24

Провадження №: 2/336/1678/2024

11.04.24

РІШЕННЯ

іменем України

11 квітня 2024 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді: Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 336/2280/24 (номер провадження 2/336/1678/2024) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

08 березня 2024 року до суду від ТОВ «Цикл Фінанс», в особі представника Дорошенко М.А., надійшла позовна заява до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №22032000105787 від 11.01.2019 року в розмірі 33500,46 грн., судові витрати у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7570,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 11.01.2019 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22032000105787 відповідно до якого останній отримав кредитні кошти із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами зі строком кредитування до 11.01.2024 року (п. 1.2 кредитного договору).

Після підписання кредитного договору відповідач власним підписом засвідчив факт взяття на себе відповідного зобов`язання, а саме повернути надані в тимчасове користування кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитними коштами та комісію, що передбачена кредитним договором.

Відповідно до виписки по особистому рахунку відповідача, слідує, що АТ «Банк Кредит Дніпро» перерахував кредитні кошти на особистий рахунок боржника як передбачено умовами кредитного договору.

При укладанні кредитного договору АТ «Банк Кредит Дніпро» виконав всі передбаченні умови договору, а саме ознайомив відповідача з умовами кредитного договору, надав в тимчасове користування кредитні кошти в зазначеному розмірі.

15.12.2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу №15/12/2021, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право Нового кредитора до Відповідача за кредитним договором.

На дату звернення ТОВ «Цикл Фінанс» до суду борг за кредитним договором становить: - 32658,81 гривень, який складається з: - суми боргу за тілом кредиту - 20460,00 гривень; - суми боргу за відсотками - 2173,41 гривень; - борг за комісією - 10025,40 гривень.

Крім того, позивач нарахував на суму заборгованості 3 відсотки річних та індекс інфляції за період з 15 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року. Збитки від інфляції становлять 723,94 гривень, 3% річних 117,72 гривень.

З метою захисту своїх прав ТОВ «Цикл Фінанс» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості, в якій просило стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором, а також судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7570,00 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.

27 березня 2024 року представник відповідача через систему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу, в яких сторона відповідача вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Представник відповідача зазначає, що позивач не надає жодного підтвердження отримання кредитних коштів відповідачем.

У матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 20460 грн. 00 коп. від АТ «Банк Кредит Дніпро» саме на рахунок ОСОБА_1 .

Витяг з незрозумілого реєстру боржників та довідка від 20.02.2024 року не є належним доказом, що міг підтверджувати заборгованість та систему нарахування відсотків.

На думку представника відповідача позивач порушив процедуру, яка була прописана у ЗУ «Про споживче кредитування», а також і умови договору Факторингу, оскільки повідомлення про відступлення права вимоги не була отримана відповідачем, ні протягом 10 робочих днів, ні 30 робочих днів та і підтвердження наявної вимога позивач не надає до суду.

В даній справі має значення вимога позивача про дострокове повернення кредитних коштів, а тому не наповнення такої вимоги позивачем, суд має відмовити у задоволенні позовної заяви з тих підстав, що позивач подав позовну заяву про стягнення заборгованості проігнорувавши значення вимоги, та приписів ЗУ «Про споживче кредитування».

Жодних вимог ОСОБА_1 не отримувала від позивача. Але, позивач сам надає підтвердження суду, що така вимога не була направлена відповідачу.

Крім того представник відповідача вважає, що позивач втратив право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, у зв`язку з пропуском позовної давності.

Відповідно до умови кредитного договору, кінцева дата повернення кредиту 11 січня 2024 р. Відповідно до п. 4 кредитного договору, сторони встановили графік щомісячного платежу за кредитним договором. Перший платіж мав бути 11.02.2019 року у розмірі 1057 грн. 11 коп.

Однак, в порушенні виконання умов кредитного договору відповідачем не було зроблено даний черговий платіж та станом на дату подачі цього відзиву відповідач жодного платежу за даним кредитним договором не вчиняв.

Починаючи з 11.02.2019 року банк мав право для пред`явлення вимоги про стягнення заборгованості, але цим правом не скористався вчасно.

Починаючи з 11.02.2019 року відповідачем не було сплачено жодного обов`язкового платежу, відповідно до графіка кредитного договору, тобто ОСОБА_1 до АТ «Банк Кредит Дніпро» не було сплачено жодного обов`язкового платежу за кредитним договором № 22032000105787 від 11.01.2019 року.

АТ «Банк Кредит Дніпро» вчасно не звернувся з вимогою про стягнення коштів, але в свою чергу у 2021 році відступило право вимоги до позивача, а останній звернулось до суду лише 08.03.2024 року.

Представник відповідача вказує, що ще з лютого 2019 року банк беззаперечно мав можливість для звернення до суду за захистом порушеного права у строки визначенні чинним законодавством, а також у строки визначеного самим кредитним договором. Звертає увагу суду, що позивач є повним правонаступником усіх прав та обов`язків первісного кредитора, а також, відповідно до матеріалів справи позивач не довів та не підтвердив належними доказами існування жодних обставин, які б об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду. Разом з тим, з позовом до суду позивач звернувся лише 08.02.2024 року, тобто зі спливом строку загальної позовної давності, яка передбачена ст. 257 ЦК України, оскільки останнім днем звернення до суду про стягнення суми заборгованості за кредитним договором був лютий 2022 року, а також позивач не надав жодного аргументу, та докази щодо поважних причин пропуску строку на звернення з позовом до відповідача.

Представник відповідача просив застосувати строк позовної давності до даних правовідносин.

Представник відповідача надає попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається з витрат на професійну правничу допомогу та становить 9000,00 грн. за консультування, ознайомлення з наданими документами, формування правової позиції щодо позову, написання заяв по суті справи, оформлення пакету документів до суду та сторін, відправлення до суду. Наведені витрати на професійну правничу допомогу не виключають можливі понесення додаткових витрат, пов`язаних із участю адвоката в судових засіданнях, необхідності надання додаткових клопотань та процесуальних заяв, доказів, тому розмір судових витрат буде збільшено та надано детальний опис наданої правової допомоги адвокатом. Розгорнутий розрахунок на понесені судові витрати буде наданий до матеріалів справи за 5 днів після ухвалення рішення.

27 березня 2024 року представник відповідача через систему «Електронний суд» подав до суду заяву про застосування строків позовної давності.

Представник позивача пояснень на заперечення відповідача не подавав.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив розгляд справи здійснювати без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідач, ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за відсутності сторони відповідача та відмовити в задоволенні позовних вимог з урахуванням поданих заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 11 січня 2019 року між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22032000105787 відповідно до якого остання отримала кредитні кошти в сумі 20460,00 грн. із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами зі строком кредитування 60 місяців, кінцева дата повернення кредиту 11.01.2024 року (п. 1.2 кредитного договору).

Предметом договору, згідно з п. 1.1., є те, що банк надає клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним договором в повному обсязі.

Відповідно до п. 1.2. договору банк надає клієнту грошові кошти (кредит) на наступних умовах: сума кредиту 20460,00 грн., строк користування кредитом 60 місяців, кінцева дата погашення кредиту 11.01.2024 року; цільове призначення на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту 3,5 % від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом 56,0% річних.

Відповідно до п. 1.3. договору банк формує графік платежів, який викладено в розділі 4. Договору із зазначенням сум погашення основного боргу за кредитом, сплати процентів за користування кредитом, щомісячної комісії, вартості супутніх послуг, реальної процентної ставки та ін.

Відповідно до п. 1.4. договору кредит надається шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок клієнта НОМЕР_1 відкритий у АТ «Банк Кредит Дніпро». Датою видачі кредиту вважається день зарахування суми кредиту на рахунок клієнта.

Відповідно до п. 1.5. договору клієнт, в порядку договірного списання, на підставі ст. 1071 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» доручає банку в дату видачі кредиту, здійснювати перерахування з рахунку клієнта на користь старховика ПРАТ СК Уніка Життя суму страхового платежу у розмірі 3960,00 грн. за весь період страхування, згідно договору страхування № ВР-№ 22032000105787 від 11 січня 2019 року.

В розділі 2 договору визначено порядок погашення заборгованості за договором.

В п. 2.1. договору зазначено, що платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів.

Відповідно до п. 2.2. договору дата погашення та розмір обов`язкового платежу визначені в графіку платежів, який викладений в розділі 4 договору.

В розділі 4 договору зазначений графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної річної процентної ставки за цим договором, де щомісячні платежі визначені з 11 лютого 2019 року, визначена щомісячна сума платежу за кредитом, яка складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом, та платежів за додаткові та супутні послуги (за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту, інші послуги банку), де щомісячний платіж за розрахунково-касове обслуговування становить 716,10 грн., а щомісячний платіж на погашення кредиту 341,00 грн., проценти за користування кредитом 0,01 грн., сума щомісячного платежу становить 1057,11 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п. 3.2. договору зміни та доповнення до цього договору вносяться сторонами у письмовій формі шляхом укладання додаткових договорів до цього договору.

Відповідно до виписки по особистому рахунку відповідача, слідує, що АТ «Банк Кредит Дніпро» перерахував кредитні кошти на особистий рахунок боржника як передбачено умовами кредитного договору.

В підтвердження розміру заборгованості позивач надав виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 .

Доводи представника відповідача про те, що позивач не надає жодного підтвердження отримання кредитних коштів відповідачем, суд відхиляє, оскільки з виписки по особовому рахунку слідує, що АТ «Банк Кредит Дніпро» перерахував кредитні кошти ОСОБА_1 і відповідач має заборгованість перед позивачем.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК), договір є підставою для виникнення зобов`язань.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Банк Кредит Дніпро»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до умов кредитного договору № № 22032000105787 від 11 січня 2019 року визначені основні умови кредитування, а саме: сума кредиту 20460,00 грн., строк користування кредитом 60 місяців, кінцева дата погашення кредиту 11 січня 2024 року; цільове призначення на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту 3,5 % від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом 56,0% річних. Визначена щомісячна сума платежу за кредитом, яка складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом, та платежів за додаткові та супутні послуги (за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту, інші послуги банку), де щомісячний платіж за розрахунково-касове обслуговування становить 716,10 грн., а щомісячний платіж на погашення кредиту 341,00 грн., проценти за користування кредитом 0,01 грн., сума щомісячного платежу становить 1057,11 грн.

Позивач пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитом та комісію за обслуговування кредиту.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Відповідно до умов кредитного договору № 22032000105787 від 11 січня 2019 року визначені основні умови кредитування, а саме: сума кредиту 20460,00 грн., строк користування кредитом 60 місяців, кінцева дата погашення кредиту 11 січня 2024 року; цільове призначення на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту 3,5 % від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом 56,0% річних.

Визначена щомісячна сума платежу за кредитом, яка складається з суми кредиту, процентів за користування кредитом, та платежів за додаткові та супутні послуги (за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту, інші послуги банку), де щомісячний платіж за розрахунково-касове обслуговування становить 716,10 грн., а щомісячний платіж на погашення кредиту 341,00 грн., проценти за користування кредитом 0,01 грн., сума щомісячного платежу становить 1057,11 грн.

Банк свої зобов`язання виконав, надав відповідачу грошові кошти в розмірі 20460,00 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 .

Предметом договору, згідно з п. 1.1., є те, що банк надає клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним договором в повному обсязі.

Згідно із частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.

Щодо стягнення з відповідача комісії за користування кредитними коштами, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 1.2. договору банк надає клієнту грошові кошти (кредит) на наступних умовах: сума кредиту 20460,00 грн., строк користування кредитом 60 місяців, кінцева дата погашення кредиту 11 січня 2024 року; цільове призначення на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту 3,5 % від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом 56,0% річних.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року N 1734-VIII, який діє з 10 червня 2017 року, ( в редакції на час укладення договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року N 1023-XII, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Кредитний договір № 22032000105787 від 11 січня 2019 року не містить опису послуг з обслуговування кредитної заборгованості та обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини 1, 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року N 2121-III (в редакції на час укладення договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення пункту 1.2. кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку, обслуговування кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Вказані висновки загалом узгоджуються із висновками Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 09 грудня 2019 року у справі N 524/5152/15-ц (провадження N 61-8862сво18), де суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є нікчемними. Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Такого ж висновку дійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі N 486/1882/15-ц (провадження N 61-10481св18), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 травня 2019 року у справі N 159/4809/17 (провадження N 61-42819св18), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 січня 2020 року у справі № 336/5798/14 (провадження N 61-6774св18), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 317/1005/15-ц (провадження N 61-9558св19). Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 641/11984/15-ц (провадження № 61-37843св18) дійшов висновку про нікчемність пунктів договору, що передбачають винагороду банку за додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку та сплату винагороди за надання фінансового інструменту. Суд дійшов висновку, що зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) зазначила, що суди повинні досліджувати умови кредитного договору про неправомірність включення плати за обслуговування кредиту до складу послуг зі споживчого кредитування та правомірності покладення її на споживача. Суди мають застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, від 6 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16, і висновки Верховного Суду сформульовані у постановах від 9 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 183/2122/15 і від 10 червня 2020 року у справі № 133/474/15-ц.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частини перша та друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до положень часини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20).

Проте у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд встановив, що оспорюваними пунктами кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». За наслідками касаційного перегляду справи Верховний Суд положення частини другої пункту 1.10, а також пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року, щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості визнав недійсними відповідно до положень частин першої-п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20) підставою визнання недійсними пунктів кредитного договору від 16 липня 2018 року щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості вказано частини першу-п`яту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначає, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 73).

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Велика Палата Верховного Суду вказала на застосування наслідків виконання нікчемного правочину.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, вимоги банку у частині стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в розмірі 10025,40 грн. є необґрунтованими і до задоволення не підлягають, оскільки обов`язок позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених кредитним договором, графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемним.

У задоволенні частини позовних вимог (щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 10025,40 грн., необхідно відмовити.

Відповідач не здійснював жодних платежів в погашення заборгованості за кредитним договором.

15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» було укладено договір факторингу №15/12/2021, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право Нового кредитора до Відповідача за кредитним договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц (провадження № 61-10349св18).

Враховуючи критерії справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, суд дійшов висновку, що ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право вимоги на ту суму заборгованості, на яку мав право первісний кредитор (АТ «Банк Кредит Дніпро»), тобто на суму заборгованості за кредитним договором № 22032000105787 від 11 січня 2019 року в розмірі 22633,41 грн.

Представник відповідача просив застосувати строк позовної давності до даних правовідносин, проте суд не погоджується з такою позицією сторони та дійшов до висновку, що строк позовної давності не пропущений.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, суд дійшов висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню.

Такий правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 199/782/21 (провадження № 61-1323св23).

Відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постановою Кабінету Міністрів України Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 до 22 травня 2020 на всій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 №392 Про встановлення карантину і метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2 карантин було установлено з 22 травня 2020 - до 31 липня 2020 р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2 карантин було установлено з 01 серпня до 31 грудня 2020 р.

Постановою Кабінету Міністрів України Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з мстою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 від 09.12.2020 № 1236 було установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 до 31 березня 2022 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV- 2 від 20 травня 2020 №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-I9, спричиненої корона вірусом SARS-CoV- 2 та від 22 липня 2020 №641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423) на території України карантин продовжено до 30 квітня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2023 року № 383 на території України карантин продовжено до 30 червня 2023 року.

Карантин в Україні безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 року.

З 24 лютого 2022 року в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (з наступними змінами).

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Враховуючи,що днемзвернення досуду зпозовом умежах строкупозовної давностібуло 11лютого 2022року,Закон Українивід 30березня 2020року №540-IXщодо продовженнястроків позовноїдавності начас діїкарантину набравчинності 02квітня 2020року,з оглядуна встановленийКабінетом МіністрівУкраїни карантинз 12березня 2020року до30.06.2023року,а такожвведення воєнногостану вУкраїні з24лютого 2022року,вимоги ТОВ «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 22032000105787 від 11 січня 2019 року в розмірі 22633,41 грн. підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення виконання зобов`язання суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував на суму заборгованості 3 відсотки річних та індекс інфляції за період з 15 грудня 2021 року по 23 лютого 2022 року. Збитки від інфляції становлять 723,94 гривень, 3% річних 117,72 гривень.

Даний розрахунок здійснено з урахуванням положень ст. 625 ЦК України та пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а тому ці вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Цикл Фінанс» підлягають частково задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 22032000105787 від 11 січня 2019 року в розмірі 22633,41 грн., а також інфляційних втрат - 723,94 гривень, 3% річних 117,72 гривень.

В іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивач при подачі позову сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн., що відповідає заявленій в позові сумі в розмірі 33500,46 грн. Задоволеній сумі в розмірі 23475,07 грн. буде відповідати такий розмір судового збору: 2422,40 грн. х 23475,07 грн. : 33500,46 грн. = 1697,47 грн. - який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1697,47 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

В матеріалах справи міститься копія договору про надання правничої допомоги від 16 травня 2023 року, додаток № 1 до договору, ордер, акт приймання-передачі наданих послуг, копія платіжної інструкції.

Представник позивача просив стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 7570,00 грн.

Відповідно до ч. 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з правилами пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява N 19336/04, п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Представник позивача просив стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 7570,00 грн.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

З урахуванням досліджених доказів, суд дійшов до висновку, що вказаними доказами підтверджується надання адвокатом професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

З огляду на позицію представника відповідача, який просив відмовити в задоволенні позовних вимог, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, те що розгляд даної справи здійснювався з порядку спрощеного позовного провадження, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає, що вимога позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає задоволенню частково на суму 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.) такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10, 11, 12, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 278-279, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 22032000105787 від 11 січня 2019 року в розмірі 22633,41 грн., а також інфляційні втрати - 723,94 гривень, 3% річних 117,72 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судовий збір у сумі 1697,47 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» витрати на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», код ЄДРПОУ 43453613, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Дата складання повного судового рішення 11 квітня 2024 року.

Суддя: