Ухвала

від 09.04.2024 по справі 463/3048/24

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №463/3048/24

Провадження №4-с/463/15/24

УХВАЛА

09 квітня 2024 року суддя Личаківського районного суду м. Львова Рудаков Д.І., розглянувши скаргу ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересовані особи: Залізничний відділ державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місцезнаходження: 79040, м.Львів, вул.Городоцька,299), Державне підприємство "Міжнародний арепорт "Львів" ім.Данила Галицького (ЄДРПОУ: 33073442 місцезнаходження: м.Львів, Аеропорт ЦА) на незаконні дії державного виконавця та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , 04.04.2024, звернувся в суд із скаргою на на незаконні дії державного виконавця та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. Згідно прохальної частини поданої скарги просить визнати незаконними дії державних виконавців щодо стягнення податків з суми за судовим рішенням від 22.07.2020; просить скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №64366564 від 22.08.2023.

Окрім цього просив поновити строки на подачу скарги. В скарзі не зазначив з яких причин строк пропущений.

Перевіривши скаргу на дотримання строків звернення до суду, а також дослідивши викладені у ній обставини та додані до неї письмові документи вважаю, що в задоволенні клопотання про поновлення пропущених строків для подання скарги до суду слід відмовити, а подану скаргу повернути без розгляду з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.

Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року в справі №466/948/19 зроблено висновок, що з`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Зі змісту поданої скарги та клопотання встановлено, що скаржник нічим не обгрунтовує поважність пропуску строку.

Дані доводи скаржника, не приймаються до уваги, оскільки останній отримав документи по закінченню провадження (постанова про закінчення виконавчого провадження від 22.08.2023), та мав право звернутися зі скаргою на протязі 10 днів після отримання постанови, але звернувся лише 04.04.2024.

За таких обставин, надані докази не відповідають критерію достовірності, належності та достатності на підтвердження заявленого клопотання, щодо поважності пропуску строку на подання скарги та не можуть бути враховані судом.

Інші докази в обґрунтування поважності причин пропуску строку подання скарги скаржником не надано.

Таким чином, з огляду на наведене суд вважає, що вищезазначену скаргу подано ОСОБА_1 з пропуском строку, визначеного статтею 449 ЦПК України.

Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В частині другій статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Із змісту наведених правових норм убачається, що підставою для поновлення строку для подання скарги є факт пропуску заявником такого строку з поважних причин.

Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду. Це також ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначених законом строк, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст. 89 ЦПК України дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя і, зокрема гарантується тим, що суд має бути не заформалізованим, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява N 39199/98, п. 62), "Воловік проти України" від 6 грудня 2007 року, заява N 15123/03.

У Рішенні в справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява N 23436/03 ЄСПЛ зазначено: "Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). 23. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).

В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі N 755/8494/16-ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

В постанові Великої палати Верховного суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.

У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, а також враховуючи те, що скаржник звернувся зі скаргою до суду 04.04.2024 та оскаржує дії державного виконавця, які тривають з 22.08.2024, а про порушення своїх прав повинен був поцікавитися самостійно, оскільки був обізнаний про наявність відкритого виконавчого провадження, суд приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення пропущеного строку для звернення зі скаргою до суду.

Згідно п.5 постанови Пленуму ВСУ №14 від 26.12.2003 року « Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено, залишається без розгляду.

За таких обставин, зважаючи на те, що судом відмовлено в поновленні строку з огляду на відсутність поважних причин такого пропуску, відповідно скаргу слід залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 13, 76 - 81, 89, 126 - 127, 259 - 261, 353 - 354, 447 - 449 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку для подачі скарги на незаконні дії державного виконавця та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Залізничний відділ державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державне підприємство "Міжнародний арепорт "Львів" ім.Данила Галицького на незаконні дії державного виконавця та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Д.І. Рудаков