Ухвала

від 11.04.2024 по справі 293/500/24

ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №293/500/24

Провадження № 2-н/293/31/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 рокуселище Черняхів

Суддя Черняхівського районного суду Житомирської області Збаражський О.М., розглянувши в порядку наказного провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Житомирської філії про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надані послуги з розподілу замовленої потужності з ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

29.03.2024 заявник - Житомирська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати вартості послуг розподілу замовленої потужності в сумі 1745,81 гривні за період з 01.09.2023 по 29.02.2024.

На виконання вимог ч.5 ст.165 ЦПК України, судом 09.04.2024 отримано відомості про адресу реєстрації боржника ОСОБА_1 .

Вивчивши заяву та додані матеріали на відповідність вимогам 161-165 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу з наступних підстав.

Частиною третьою статі 163 ЦПК України передбачено, що до заяви про видачу судового наказу, зокрема, додаються: копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Цивільним кодексом визначено вимоги до письмової форми правочину, а відтак інші нормативно-правові акти, не можуть суперечити вимогам Цивільного кодексу.

Статтею 207 ЦК України визначено вимоги до письмової форми правочину, за змістом якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що нормами процесуального законодавства імперативно визначено, що судовий наказ може бути видано, зокрема, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, яка утворилася внаслідок невиконання договору, укладеного саме в письмовій (в тому числі електронній) формі, копію якого заявник зобов`язаний надати одночасно із заявою про видачу судового наказу.

В супереч зазначеним вимогам представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» до заяви не додав письмового договору, укладеного особисто між заявником та боржником щодо надання послуг з розподілу замовленої потужності за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.

На підтвердження обставин зазначених в заяві про видачу судового наказу, заявником додана довідка від 18.03.2024 за підписом начальника комерційного департаменту Житомирської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України», відповідно до якої заявник зазначає, що типовий договір розподілу природного газу є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк та фактом приєднання споживача до умов цього договору є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання та/або сплата рахунка оператора ГРМ, то/або документально підтверджене споживання природного газу.

Відповідно до Узагальнення Верховного Суду України «Практики розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні» поняття та характеристика письмової форми правочину регламентується нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК). Суди по-різному розуміють зміст поняття «правочин, вчинений у письмовій формі». Деякі суди помилково вважають достатнім доказом наявності правочину будь-які письмові дані про наявність боргу. Правильною вбачається практика тих судів, що, передусім, вимагають надання заявником власне договору, підписаного сторонами. Трапляються випадки, коли власник (наймач) квартири або будинку фактично проживає у квартирі або будинку, споживає послуги з тепло-, водопостачання, водовідведення тощо, але письмового договору з ним постачальники цих послуг не укладали. Фактично заборгованість утворюється, але її не можна вважати такою, що ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі. Її розміри та підстави виникнення повинні встановлюватися судом у позовному провадженні. Тому суди в таких випадках правильно відмовляють у видачі судового наказу.

Слід зазначити, що матеріали заяви не містять доказів подання ОСОБА_1 відповідної заявки на приєднання до умов договору про розподіл замовленої потужності побутовим споживачам, відсутні докази його ознайомлення із змістом договору та згоди з його умовами.

Письмові документи щодо розміру заборгованості, надані суду заявником, не є формою договору або його частиною, оскільки містять фінансову інформацію, яка створена постачальником послуг, але не акцептована споживачем у письмовій формі.

Споживання послуги без укладання договору породжує певні правовідносини, але саме по собі не свідчить про наявність письмового правочину. Факт такого споживання підлягає доведенню на загальних підставах в порядку позовного провадження.

У випадку, коли власник (наймач) квартири або будинку фактично проживає у квартирі або будинку, споживає послуги з тепло-водопостачання, водовідведення тощо, але письмового договору з ним постачальники цих послуг не укладали, фактично заборгованість утворюється, але її не можна вважати такою, що ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі. Її розміри та підстави виникнення повинні встановлюватися судом у позовному провадженні.

Статтею 633 ЦК України визначені такі правила щодо публічного договору: 1. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). 2. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. 3. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. 4. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. 5. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. 6. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази про те, що заявник уклав з боржником публічний договір, зокрема у формі приєднання, передбаченою у ст. 634 ЦК України шляхом підписання заяви-приєднання до умов розподілу природного газу.

Згідно статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що факт отримання послуг боржником та розмір визначеної заявником заборгованості не є безспірним і має доводитись в порядку позовного провадження.

Згідно п.8 ч.1 ст.165 ЦПК України суд відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Враховуючи те, що із поданої заяви про видачу судового наказу не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, суд дійшов висновку, що у видачі судового наказу слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу за даною заявою.

Згідно частини 2 статті 164 ЦПК України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 161-162, 165-167, 353, 354 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у видачі судового наказу за заявою Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ