Рішення

від 27.03.2024 по справі 757/59147/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/59147/23-ц

пр. 2-5028/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позиція сторін у справі

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДП «Управління справами Фонду державного майна України» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненнію.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що сторони перебували у трудових відносинах, проте відповідач після звільнення позивача не здійснив остаточного розрахунку, не виплатив належні позивачу кошти у розмірі 87 004, 49 грн. Періодично відповідач виплачує позивачу заборгованість із заробітної плати, у зв`язку із чим її розмір поступово зменшується. Також відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення у справі.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому зазначив, що станом на лютий 2024 року дійсна сума заборгованості відповідача по виплаті заробітної плати становить 39 785, 00 грн. Позивачем визначена сума середнього заробітку без зазначення, що з цієї суми підлягають утриманню податки та інші обов`язкові платежі, про що повинно бути заначено у рішенні суду. Статтею ст. 117 КЗпП України обмежено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку 6 місяцями. Тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку по день ухвалення судового рішення не підлягають задоволенню, оскільки стягнення середнього заробітку обмежується 6 місяцями, тобто по 03 квітня 2024 року (що становить 126 робочих дні). Оскільки стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 173 727 грн. 54 коп. (станом на 21 лютого 2024 року) непропорційно завищена порівняно із заборгованістю по заробітній платі у 39 785, 00 грн, з урахуванням принципів розумності, справедливості та добросовісності, існують підстави для зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню із відповідача.

Позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що як зазначено відповідачем та з чим погоджується позивач станом на лютий 2024 року дійсна заборгованість із виплати заробітної плати становить 39 785, 00 грн. Крім того, 01.03.2024 відповідачем додатково виплачено 1 610, 00 грн. Таким чином, з урахуванням раніше наданих додаткових пояснень у справі, станом на 04.03.2024 заборгованість із виплати заробітної плати становить: 39 785 - 1 610 = 38 175, 00 грн.

Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Поступові виплати заборгованості із заробітної плати здійснено вже після звільнення та пред`явлення позову, у зв`язку із чим доводи відповідача про зменшення суми середнього заробітку є необґрунтованими.

В судове засідання позивач не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.

Процесуальні дії

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 січня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Фактичні обставини справи

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ОСОБА_1 , відповідно до наказу ДП «Управління справами Фонду державного майна України» від 07.04.2023 № 30 «Про призначення на посаду начальника юридичного відділу» перебував на посаді начальника юридичного відділу підприємства.

Наказом Підприємства від 02.10.2023 № 100 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено із займаної посади 03.10.2023 за угодою сторін, згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Як зазначає позивач та не заперечується стороною відповідача, в день його звільнення із ним не проведено остаточного розрахунку, внаслідок чого наявна заборгованість із заробітної плати, яка із урахуванням поступово виплачених сум, становить 38 175, 00 грн.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В день звільнення позивача відповідач не виплатив йому усі належні до виплати суми, з урахуванням у подальшому виплаченими грошовими коштами, до стягнення підлягає невиплачена заробітна плата в сумі 38 175, 00 грн, суд задовольняє позов в цій частині вимог.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що відповідач як роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, а тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення їх точного розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Судом встановлено, що відповідач знаходиться в скрутному фінансовому становищі, має заборгованість перед іншими співробітниками та здійснює виплати позивачу.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, у зв`язку з якими виникла затримка в розрахунку з позивачем при звільненні, очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 38 175, 00 грн, що у свою чергу забезпечить дотримання розумного балансу між інтересами державного підприємства та працівника, який звільнився.

За правилами статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку у розмірі 385, 33 грн.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» (адреса: 01601, м. Київ, вул. Г. Алмазова, буд. №18/9; код ЄДРПОУ 39950170) про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 38 175, 00 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13 червня 2023 року по 30 серпня 2023 року у розмірі 38 175, 00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Управління справами Фонду державного майна України» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 385, 33 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Суддя С. В. Вовк