Рішення

від 11.04.2024 по справі 910/1531/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2024Справа № 910/1531/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТ СОФІЯ ПРОПЕРТІ

МЕНЕДЖМЕНТ" (вул. Лаврська, 16, літ. В, м. Київ, 01015)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВМ ДЕВЕЛОПМЕНТ"

(вул. Кирилівська, 160, м. Київ, 04073)

про стягнення 90 574,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕНТ СОФІЯ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВМ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за надані послуги з обслуговування будинку та консьєрж-сервісу в розмірі 90 574,33 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/1531/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення № 0600250000895 повернуто до суду з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/1531/24 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕНТ СОФІЯ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ» (далі - Позивач) є управителем та надає послуги з утримання на балансі житлового будинку з підземним паркінгом, що розташований за адресою вул. І. Франка, 4-6 у м. Києві (далі - житловий будинок) відповідно до Договору про надання послуг з утримання на балансі та управління житловим комплексом від 16,09.2010, укладеного з «ОСББ І.Франка,4Б», забезпечує його експлуатацію, надаючи споживачам житлово-комунальні послуги (п. 2.1).

За укладеним Договором про надання послуг з обслуговування житлового будинку та прибудинкової території № АН/48-1 від 01.11.2021 Позивач забезпечує надання Товариству з обмеженою відповідальністю «СВМ ДЕВЕЛОПМЕНТ», як власнику кв. 48-1 у житловому будинку (див. Договір про надання послуг з обслуговування житлового будинку та прибудинкової території № АН/48-1 від 01.11.2021, далі - Договір № АН/48-1) та відповідно Замовнику, послуг з обслуговування житлового будинку та прибудинкової території (далі - послуги з обслуговування будинку), а Відповідач повинен забезпечувати оплату таких послуг в строк та на умовах, що передбачені цим Договором.

За укладеним Договором про надання послуг № АН/К-48-1 від 01.11.2021 Позивач цілодобово 7 днів на тиждень надає Відповідачу (Замовнику), по кв. 48-1 послуги з консьєрж-сервісу у житловому будинку (далі - послуги з консьєрж-сервісу), а Відповідач повинен своєчасно оплачувати такі послуги в строки та на умовах, що передбачені Договором (далі - Договір № АН/К-48-1).

Згідно п. 1.1 Договору № АН/48-1, Позивач забезпечує надання Відповідачу послуг з обслуговування будинку, а Відповідач повинен забезпечувати оплату таких послуг в строк та на умовах, що передбачені цим Договором.

Розмір щомісячної плати за вказані послуги на дату укладення Договору № АН/48-1 встановлено в п. 1.2 Договору - 6 290,85 грн. на місяць.

Окрім того, пунктом 1.3 Договору № АН/48-1 встановлено також обов`язок Відповідача, окрім щомісячної плати, брати участь пропорційно площі квартири у витратах на освітлення фасаду будинку та прибудинкової території, електропостачання файнкойлів, витяжної вентиляції будинку, далі - загальнобудинкові витрати будинку.

Договором чітко передбачена щомісячна система оплати послуг - п. 2.1. Відповідно до п. 2.2 Договору № АН/48-1, Відповідач оплачує послуги щомісячно, не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, у розмірі визначеному у рахунках на оплату. Рахунки на оплату послуг є одночасно актами наданих послуг.

Пункт 3.2.1 Договору № АН/48-1 визначає, що Відповідач зобов`язаний оплачувати послуги у встановлений цим Договором строк.

Згідно ж п. 1.1 Договору № АН/К-48-1, Позивач цілодобово 7 днів на тиждень надає Відповідачу послуги з консьєрж-сервісу у житловому будинку, а Відповідач повинен своєчасно оплачувати такі послуги в строк та на умовах, що цим Договором передбачені.\

Пунктом 2.3 Договору № АН/К-48-1 передбачено, що Споживач (Відповідач) оплачує послуги щомісячно, не пізніше 15-го числа місяця, що настає за розрахунковим, у розмірі визначеному у рахунках на оплату. Рахунки на оплату надаються Споживачеві Виконавцем не пізніше 10-го числа місяця наступного за розрахунковим. Рахунки на оплату є одночасно актами наданих послуг.

Пункт 3.2.1 Договору № АН/К-48-1 визначає зобов`язання Споживача (Відповідача) оплачувати послуги у встановлений Договором строк.

Розмір плати за послуги консьєрж-сервісу на момент укладення Договору встановлювався в п.п. 2.1, 2.2 Договору № АН/К-48-1.

В подальшому такий розмір змінювався - що дозволено умовами Договору. Так, його пунктом 2.5 було передбачено можливість зміни розміру плати за послуги за ініціативою Виконавця (Позивача) - в односторонньому порядку, в тому числі, наприклад, у випадку збільшення розміру плати за послуги третіх осіб, що залучаються ним для надання послуг за Договором тощо (пп. 2.5.2 п. 2.5 Договору). А в п. 2.6 Договору № АН/К-48-1 сторони погодили особливий порядок такої зміни розміру плати - зокрема, що при цьому договір про внесення змін до Договору, у зв`язку зі зміною розміру плати за послуги, або додаткова угода до Договору не укладаються.

Звертаючись до суду із позовною заявою Позивач вказує, що сторони домовились, що на вимогу Замовника Виконавець зобов`язаний надати йому обґрунтований розрахунок підвищення розміру плати за послуги. Із повним дотриманням умов вказаного пункту Договору № АН/К-48-1, щоразу при зміні розміру плати за послуги Позивачем розміщувалися відповідні письмові повідомлення. Та окрім того в рахунках за послуги (що згідно п. 2.3 Договору є одночасно актами наданих послуг) - також щоразу письмово зазначався актуальний розмір вартості послуг. Відповідач же своїм правом вимоги обґрунтованого розрахунку підвищення розміру плати за послуги, -передбаченим в п. 2.6 Договору саме на випадок незгоди із таким підвищенням, жодного разу протягом дії Договору не скористався.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач вказує, що ні в строки передбачені умовами Договору, ні на день подачі цього позову Відповідач розрахунки за надані послуги не здійснив.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "СВМ ДЕВЕЛОПМЕНТ" своїх обов`язків із оплати наданих послуг по укладеним між Сторонами Договорам обслуговування будинку та послуг з консьєрж сервісу, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 67 788,25 грн.

У статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" зазначено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Статтею 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" унормовано, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

В одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об`єднання.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Об`єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону.

Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Майно об`єднання утворюється з: майна, переданого йому співвласниками у власність; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Статтею 16 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання, зокрема, приймати рішення про надходження та витрати коштів об`єднання; встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів.

Частинами 1, 2 статті 11 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.

Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.

Відповідно до частини 1-3 статті 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем вимог Закону в частині сплати належних внесків і платежів, вимоги позивача про стягнення з відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 24 202,75 грн. за послуги з обслуговування будинку та 43 585,50 грн. за послуги з консьєрж сервісу, що разом становить 67 788,25 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 9 400,30 грн. за Договором №АН/48-1 та в розмірі 8448,17 грн. за Договором №АН/К-48-1

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 4.2. Договору №АН/48-1 передбачено: за несвоєчасне внесення плати із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. шо діє в період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення.

Пунктом 4.3 Договору №АН/К-48-1 сторони визначили, що за несвоєчасну та/або неповну оплату за спожиті послуги Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. шо діє в період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення.

Належним чином дослідивши умови Договору, суд встановив, що п. 4.2 та 4.3. Договорів не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Верховний Суд, вирішуючи питання, чи змінює вжите в умові Договору формулювання у вигляді: - "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань", строк нарахування штрафних санкцій, наведений в частини 6 статті 232 ГК України, зробив висновок, що цю умову неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій.

Відтак, умову, передбачену у п. 5.2.11. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі №911/634/19, від якого Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. (Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20

За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 9 400,30 грн. за Договором №АН/48-1 та в розмірі 8448,17 грн. за Договором №АН/К-48-1 частково з урахуванням шестимісячного строку у розмірі 4538,83 грн. та 4382,48 грн. відповідно, а загалом 8921,31 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 719,45 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 1 861,80 грн. за Договором №АН/48-1 та 3% річних в розмірі 637,31 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 1 720,05 грн. за Договором №АН/К-48-1

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання, тому пред`явлення позовних вимогу в цій частині є правомірним.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем до позовної заяви, суд встановив, що він є вірним, а тому, позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в сумах визначених позивачем.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВМ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (вул. Кирилівська, 160, м. Київ, 04073; ідентифікаційний код 43328035) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТ СОФІЯ ПРОПЕРТІ МЕНЕДЖМЕНТ" (вул. Лаврська, 16, літ. В, м. Київ, 01015; ідентифікаційний код 35265826) суму заборгованості в розмірі 67 787,25 грн., суму пені в розмірі 8921,31 грн., суму 3% річних в розмірі 1356,76 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 3582,30 грн. та суму судового збору в розмірі 2431,31 грн.

3. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов