Рішення

від 19.03.2024 по справі 911/3782/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2024 р.,

м. Київ

Справа № 911/3782/23

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Репікової З.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Білоцерківської міської ради (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, код ЄДРПОУ 26376300)

до Преображенського Собору Української Православної Церкви (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Млинова (Гагаріна), будинок 10, код ЄДРПОУ 22205122)

про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації прав власності, припинення права власності, закриття розділу в Державному реєстрі речових прав та знесення самочинного будівництва,

за участю представників:

позивача: Іваницька Ольга Павлівна;

відповідача: Борман Олена Ігорівна,

в с т а н о в и в :

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Білоцерківської міської ради до Преображенського Собору Української Православної Церкви про визнання незаконною та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації прав власності, припинення права власності, закриття розділу в Державному реєстрі речових прав та знесення самочинного будівництва.

Господарський суд ухвалою від 26.12.2023 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі на 15.01.2024. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

У судове засідання 15.01.2024 з`явилися представники сторін. У звязку з неподанням відзиву, суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 05.02.2024 на 14:00 та зобов`язав відповідача зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.

У судове засідання 05.02.2024, з`явилися представники сторін. Судом прийнято до матеріалів справи відзив та клопотання про застосування строків позовної давності Преображенського Собору Української Православної Церкви, а також заперечення на заяву про застосування строків позовної давності Білоцерківської міської ради. Клопотання Білоцерківської міської ради. Клопотання про поновлення строків для подання відповіді на відзив судом залишено без розгляду, оскільки суд не встановлював строк для подання відповіді на відзив, тож він не є пропущеним.

Враховуючи твердження представника Білоцерківської міської ради про намір подавати відповідь на відзив та твердження представника Преображенського Собору Української Православної Церкви про бажання подавати заперечення на відповідь на відзив, суд встановив строк для подання відповіді на відзив до 16.02.2024, а строк для подання заперечення до 26.02.2024. У зв`язку з цим підготовче судове засідання відкладено на 26.02.2024 на 15:00.

У судове засідання 26.02.2024 з`явилися представники сторін. Представник відповідача вказала про намір подати заперечення, оскільки судом було встановлено строк для їх подання до 26.02.2024. З огляду на те, що строк для подання заперечень, станом на час проведення судового засідання не сплив, суд констатував, що відповідач має можливість подати їх в межах строку визначеного судом, а саме до кінця доби. Враховуючи закінчення строку підготовчого провадження та відсутність заперечень сторін щодо призначення до розгляду справи по суті, суд призначив справу до розгляду по суті на 11.03.2024.

До суду надійшли заперечення на відповідь на відзив. У засіданні 11.03.2023 була оголошена перерва до 19.03.2024 після вступного слова представників сторін.

У судовому засіданні 19.03.2024 судом прийнято рішення.

Зміст та підстави позовних вимог

Звертаючись до суду позивач просив визнати незаконною та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Преображенським Собором Української Православної Церкви на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496161332103): нежитлова будівля під літерою «Г», 1991 року побудови, загальною площею 166 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим позивач заявив вимогу зобов`язати Преображенський Собор Української Православної Церкви знести самочинне будівництво: об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496161332103): нежитлова будівля під літерою «Г», 1991 року побудови, загальною площею 166 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки №357664802 від 08.12.2023) Білоцерківській міській раді стало відомо, що 26.02.2018 Преображенський Собор УПЦ зареєстрував за собою право власності на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1496161332103): нежитлова будівля під літерою «Г», 1991 року побудови, загальною площею 166 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки №357664802 від 08.12.2023, підставою державної реєстрації вищевказаного об`єкта нерухомого майна є:

довідка серія та номер: 13/10 від 24.02.2018, видана фізичною особою-підприємцем Сундєєвою Вірою Андріївною;

витяг з рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської Ради народних депутатів від 17.07.1990 №235 «Про надання земельних ділянок та дозвіл на будівництво підприємствам і організаціям міста»;

технічний паспорт серія та номер: 486 від 24.02.2018, виданий фізичною особою-підприємцем Сундєєвою Вірою Андріївною.

Білоцерківська міська рада вважає, що оформлення відповідачем права власності на визначений об`єкт нерухомого майна є незаконним та порушує її права.

Пунктом 42 Порядку №1127 (в редакції, чинній на момент реєстрації права власності, а саме: станом на 26 лютого 2018 року) передбачено, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, подаються: технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Тож за переконанням позивача, Преображенський Собор Української Православної Церкви мав подати державному реєстратору зокрема документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Однак, на час вчинення реєстраційних дій у Преображенського Собору Української Православної Церкви був відсутній офіційний документ, що підтверджував присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Окремо, позивач звертав увагу суду на відсутність дозвільної документації на будівництво.

Разом з тим, позивач вважає, що Преображенський Собор Української Православної Церкви для проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна надав реєстратору рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської Ради народних депутатів від 17 липня 1990 року №235 згідно якого Преображенському собору і Нікольській церкві, а ніяк не юридичній особі - Преображенському Собору Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 22205122), було надано об`єкт нерухомого майна - погріб, розміщений на іншій вулиці міста Біла Церква - вулиці Ярослава Мудрого (до перейменування - Горького).

Датою реєстрації юридичної особи - Преображенського Собору Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 22205122) значиться 12.09.1991, таким чином реєстрація вказаної юридичної особи відбулась фактично через рік та два місяці після прийняття рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 17.07.1990 №235 «Про надання земельних ділянок та дозвіл на будівництво підприємствам і організаціям міста». Тож рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 17.07.1990 №235 «Про надання земельних ділянок та дозвіл на будівництво підприємствам і організаціям міста», за переконанням позивача, не могло бути підставою для реєстрації права власності за Преображенським Собором Української Православної Церкви.

Узагальнені заперечення відповідача

Відповідач позовну заяву не визнав, вважав її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідач зазначив, що ним за рахунок коштів прихожан, у господарський спосіб проведено реконструкцію погребу, що на даний час є нежитловою будівлею літ. «Г», за адресою Київська область, м. Біла Церква, вулиця Гагаріна (теперішня назва вулиці Млинова), будинок 10, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1496161332103), у зв`язку з чим, площа об`єкта нерухомого майна збільшилась до 166 м. кв.

Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Народних депутатів №296 від 27.11.1990 року відповідачу було передано прилягаючу земельну ділянку площею 0,72 га за рахунок земель міськземфонду. Згідно рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Народних депутатів № 258 від 20.07.1993 року відповідачу в тимчасове користування на умовах оренди строком на 5 років передано земельну ділянку площею 0,9021 га, а попередні рішення по відведенню земельних ділянок визнано такими, що втратили чинність.

У подальшому Управління Білоцерківської Єпархії Української Православної Церкви отримало право постійного користування на вищезгадану земельну ділянку за цільовим призначення 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (вид використання під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви) площею 0,9075 га з кадастровим номером: 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: вулиця Млинова (бувша назва Гагаріна), 10, місто Біла Церква, Київської області, яке підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394923 від 13.12.2010, виданого на підставі Рішення Білоцерківської міської ради 63 сесії V №1346 від 28.04.2010.

Відповідач також зазначав, що документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки. Відповідач вважав, що спірний об`єкт нерухомого майна є саме садибою відповідно до положень ЦК України.

Увагу суду акцентовано на тому, що нежитлова будівля літ. «Г» була збудована в 1991 році у господарський спосіб за рахунок коштів прихожан відповідача. Відповідно до ч. 8 ст. 39 Закону України «Про містобудівну діяльність» від 17.02.2011 р. № 3038-VI експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється. Проте, ця вимога не поширюється на будівлі, які були збудовані до 05.08.1992, оскільки до цього часу в Україні не існувало нормативно-правового акту, який би вимагав обов`язкового введення будівель в експлуатацію. Лише 05.08.1992 було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», яка зробила введення в експлуатацію обов`язковою для всіх забудовників.

Станом на 27.02.2018, нежитлова будівля літ. «Г» розташовувалася на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:04:019:0100, що розташована за адресою: вулиця Млинова (бувша вулиця Гагаріна), будинок 10, м. Біла Церква, Київської області, право постійного користування на яку було зареєстроване на підставі Акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394923 від 13.12.2010, виданого на підставі рішення Білоцерківської міської ради 63 сесії V №1346 від 28.04.2010.

Враховуючи вимоги Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 року (в редакції від 29.01.2013 р.), під час проведення технічної інвентаризації вищевказаній нежитловій будівлі було присвоєно літ. «Г», що підтверджується технічним паспорт від 24.02.2018, інвентаризаційна справа №486, реєстровий №486.

Відповідач вважав, що доводи позивача щодо наявності обставин, які підтверджують факт самочинного будівництва об`єкта нерухомого майна не відповідають дійсності. Відповідач послався на те, що у березні 2018 року, на підставі рішення сесії Білоцерківської міської ради № 2000-47-VII від 22.02.2018, відділом Державного архітектурно будівельного контролю Білоцерківської міської ради, комісійно, з залученням спеціалістів Київського обласного центру охорони і наукових досліджень пам`яток культурної спадщини, відділу краєзнавства Київського обласного центру охорони і наукових досліджень пам`яток культурної спадщини, відділу забудови і планування міста управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради, відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради, проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на об`єкті за адресою: вул. Гагаріна 10 (теперішня назва Млинова), м. Біла Церква, Київська область. За результатами вказаного заходу було складено Акт №2 від 03.04.2018, відповідно до якого порушень вимог містобудівного законодавства не виявлено.

Відповідач також відмітив, що позивачем, який звернувся з позовом 15.01.2024, пропущено трирічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки Білоцерківська міська рада з квітня 2018 року знала про наявність факту державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, що вбачається з акту № 2 від 03.04.2018, який складено посадовими особами міської ради. Тож відповідач просив суд застосувати строк позовної давності.

Висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Позивачем заявлено вимоги про визнання незаконною та скасування реєстрації права власності за відповідачем, а також про зобов`язання відповідача знести самочинне будівництво.

Слід вказати, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

В силу статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Вказане відповідає статті 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що однією з підстав для реєстрації за Преображенським собором УПЦ права власності на нежитлову будівлю під літерою Г, 166 кв. м. з керамічної цегли, 1991 року побудови по АДРЕСА_1 є витяг з рішення № 235 від 17.07.1990.

До справи долучено копію рішення № 235 від 17.07.1990 Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів "Про надання земельних ділянок та дозвіл на будівництво підприємствам та організаціям міста". Цим рішенням відповідно до статті 10 Земельного Кодексу УРСР надано Преображенському собору і Нікольській церкві безкоштовно існуючий погріб міського комітету ЛКСМ України і частково прилягаючу земельну ділянку площею 126 кв. м. по вул. Горького за рахунок земель міськземфонду.

Позивач звертав увагу суду на те, що реєстрація відповідача відбулась уже після прийняття такого рішення ради, що підтверджується наданим до справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.09.1991. Таким чином не можна вважати, що погріб міського комітету ЛКСМ України було надано саме відповідачу, як юридичній особі приватного права, що була зареєстрована на момент прийняття такого рішення. Суд погоджується з таким твердженням позивача та вказує, що рішення № 235 від 17.07.1990 не стосується особи, на яку зареєстровано право власності у 2018 році.

При цьому згідно доданих до позову листів Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради № 1360/01-04 від 01.09.2023 та № 1359/01-07 від 01.09.2023 разом зі схемою розташування вулиць станом на 17.07.1990 вбачається, що нинішня вулиця Ярослава Мудрого до перейменування мала назву Горького, а Млинова Гагаріна, та вони є двома різними вулицями.

Задля підтвердження права на проведення будівництва відповідачем до відзиву долучено копію витягу з рішення № 296 від 27.11.1990 Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради народних депутатів "Про надання земельних ділянок та дозвіл підприємствам та організаціям міста на будівництво", відповідно до якого вирішено надати Преображенському собору і Нікольській церкві прилягаючу земельну ділянку площею 0,72 га за рахунок земель міськземфонду. Зобов`язано Преображенський собор оформити документи на надання земельної ділянки в управлінні архітектури та містобудування. Суд констатує, що вказане рішення також було прийнято раніше аніж відбулась державна реєстрація відповідача. Однак це рішення також і не подавалося для реєстрації права власності у 2018 році відповідачем.

До справи також долучено витяг з рішення № 258 від 30.07.1993 згідно з яким Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради народних депутатів затверджено встановлені зовнішні межі землекористування: Преображенському собору та Миколаївській церкві соборна площа 0,9021 га. Земельну ділянку надано у тимчасове користування на умовах оренди строком на п`ять років. Пунктом 4 рішення вирішено укласти договір на право тимчасового користування землею з Преображенським собором та Миколаївською Церквою до 15.07.1993. Суд звертає увагу на те, що у пункті 5 рішення № 258 від 30.07.1993 вказано: попередні рішення по відведенню земельних ділянок Преображенському собору та Миколаївській Церкві визнати такими, що втратили чинність.

Відтак, з цього слідує, що рішення ради, на підставі якого було проведено державну реєстрацію втратило чинність 30.07.1993. При цьому для реєстрації права власності до державного реєстратора використано саме рішення № 235 від 17.07.1990.

До справи відповідач долучив також державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 394923 від 13.12.2010. Дослідивши вказаний акт, суд з`ясував, що його видано Білоцерківській Єпархії УПЦ на підставі рішення Білоцерківської міської ради 63 сесії 5 скликання № 1345 від 28.04.2010 щодо земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1 . З наданої до справи копії витягу з рішення № 1345 вбачається, що Білоцерківська міська рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою та передати земельну ділянку в постійне користування Білоцерківській Єпархії Української Православної Церкви під розміщення Спасо-Преображенського кафедрального собору та Миколаївської Церкви в АДРЕСА_1 , загальною площею 0,9075 га, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква.

Суд акцентує увагу на тому, що акт на право постійного користування землею в АДРЕСА_1 видано саме Білоцерківській Єпархії УПЦ, а не Преображенського Собору УПЦ, що є окремою юридичною особою. Тож наведений акт не підтверджує належність права постійного користування землею відповідачу.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу частин 1-2 статті 82 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Відповідно до статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

В контексті наведених норм, суд зазначає, що до справи не долучено документів, які б свідчили про виникнення за відповідачем права користування земельною ділянкою територіальної громади, на якій розташована нежитлова будівля 1991 року побудови площею 166 кв.м, реєстрація права на яку відбулася відповідно до даних реєстру речових прав на нерухоме майно 26.02.2018 за адресою АДРЕСА_1 .

Разом з тим суд враховує доводи позивача про те, що для реєстрації права власності нерухомого майна не подавалися документи, що підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Такий офіційний документ в момент проведення реєстраційних дій взагалі не існував, оскільки відповідно до листа управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради від 18.07.2023 № 961/01-07 рішень про присвоєння адреси на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля під літерою "Г" 1991 року побудови загальною площею 166 кв. м. по АДРЕСА_1 не приймалося.

Листом № 961/01-07 від 18.07.2023 Управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради також повідомляло, що ним не видавались дозвільні документи (архітектурно-планувальне завдання, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки) та інші документи щодо нежитлової будівлі під літ. «Г». 1991 побудови, загальною площею 166 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Частиною 1 статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Тож, оскільки в матеріалах справи не міститься жодних доказів щодо надання земельної ділянки з правом забудови за місцем знаходження спірного об`єкту, надання дозволів на здійснення будівельних робіт, які були б надані саме юридичній особі - відповідачу Преображенському Собору Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 22205122) станом 1991 рік суд констатує вчинення відповідачем самочинного будівництва. Таке будівництво здійснено відповідачем без наявності прав на землю, на якій воно здійснено, та без згоди власника земельної ділянки.

Суд констатує, що здійснюючи державну реєстрацію за відповідачем права власності на спірний об`єкт реєстратор залишив без уваги ту обставину, що витяг з рішення № 235 від 17.07.1990 жодним чином не стосується юридичної особи відповідача, а відтак проведені реєстраційні дії є такими, що не відповідають вимогам закону та порушують права власника земельної ділянки на якій розміщений спірний об`єкт.

Частиною 4 статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до абзацу 2 частини 7 цієї ж статті ЦК України якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Разом з тим, суд зазначає, що в силу частини 6 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що реєстрація права власності за відповідачем на об`єкт нерухомості нежитлова будівля під літерою "Г" 1991 року побудови загальною площею 166 кв. м. по АДРЕСА_1 відбулася з порушенням встановлених законом вимог на підставі документів, які не підтверджували наявності відповідного права у відповідача на здійснення будівництва на земельній ділянці комунальної власності, що належить позивачу, а сам об`єкт нерухомості є самочинно збудованим.

Суд констатує, що ефективний спосіб захисту обирає сам позивач, суд не вправі обмежувати сторони у визначенні ефективності способу захисту, позаяк це буде втручання у право особи на судовий захист та доступ до правосуддя.

Суд акцентує увагу на тому, що обраний позивачем спосіб захисту, у даній конкретній ситуації, є належним та ефективним, оскільки існування зареєстрованого за особою права власності на нерухоме майно, яка не є власником земельної ділянки та не має її на будь-якому іншому правовому титулі, що знаходиться на земельній ділянці належній на праві власності позивачу та яке є самочинно збудованим, безпосередньо порушує права територіальної громади, позаяк наявність факту реєстрації права власності (реєстраційного посвідчення) може призвести до легітимних очікувань особи власника вказаного самочинно збудованого об`єкта на оформлення земельної ділянки необхідної для обслуговування цього об`єкту, а відтак і виникнення додаткових судових спорів пов`язаних з намаганням особи реалізувати права, що виникають за фактом реєстрації права власності на вказаний об`єкт.

Також, саме існування самочинно збудованого об`єкту на земельній ділянці, що перебуває у власності безпосередньо впливає на можливість власника землі повноцінно використовувати вказану земельну ділянку, а відтак власник земельної ділянки також підставно скористався правом наданим йому положеннями ст. 376 ЦК України на заявлення вимоги про знесення самочинно збудованого об`єкту особою, яка здійснила самочинне будівництво.

Відтак, суд констатує, що обраний позивачем спосіб захисту повноцінно та комплексно забезпечує захист прав позивача та їх відновлення в межах цього одного провадження та унеможливлює маніпуляції пов`язані із застосуванням принципу реєстраційного посвідчення прав на самочинно збудований об`єкт.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки, беручи до уваги сталу практику Верховного Суду щодо того, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права відповідача без необхідності повторного звернення до суду, суд вважає за необхідне задовольнити позов.

Так, суд визнає незаконною та скасовує у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Преображенським Собором Української Православної Церкви (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Млинова (Гагаріна), будинок 10, код ЄДРПОУ 22205122) на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496161332103): нежитлова будівля під літерою «Г», 1991 року побудови, загальною площею 166 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також, суд, з огляду на те, що захід у вигляді зобов`язання знести самовільно побудовану нежитлову будівлю, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений частиною 4 статті 376 Цивільного кодексу України, задовільняє вимогу про покладення на Преображенський Собор Української Православної Церкви зобовязання знести самочинне будівництво об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496161332103): нежитлова будівля під літерою «Г», 1991 року побудови, загальною площею 166 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Принагідно суд, акцентує увагу на тому, що суд не може визнати дії відповідача з набуття права власності на спірний об`єкт добросовісними, оскільки відповідач достовірно знав про відсутніть у нього прав на земельну ділянку, на якій здійснювалось будівництво. Суд також робить висновок про те, що проведена державна реєстрація права сталася не виключно внаслідок помилки державного органу, за яку відповідач не може відповідати, але й внаслідок недобросовісних дій самого відповідача, який подав державному реєстратору документ, що не стосується юридичної особи відповідача в якості підтвердження наявності права.

З цих підстав, суд наголошує, що знесення спірного об`єкта жодним чином не впливає на право відповідача щодо мирного володіння майном, оскільки набуття такого права супроводжувалось недобросовісними діями набувача, а, відтак, звернувшись із позовною заявою про зобов`язання знести самовільно побудований об`єкт нерухомості, позивач переслідує легітимну мету.

Розглядаючи клопотання відповідача про застосування строку позовної давності слід вказати наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно статті 257 ЦК України.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач зазначав, що після проведення оспорюваної реєстрації права власності 26.02.2018 відділом державного архітектурно будівельного контролю здійснювався захід з державного нагляду (контролю), що зафіксований у акті № 2 від 03.04.2018. Зокрема перевірялося дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства Спасо-Преображенський собор та Миколаївська церква за адресою вул. Гагаріна, 10, м. Біла Церква. Відповідач відмічав, що серед осіб, які брали участь у проведенні даного заходу, були присутні головний спеціаліст відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Юрчик Олександр Володимирович, начальник відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Дорогань Володимир Леонідович, начальник відділу планування та забудови міста управління містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Олександр Михайлович Голуб; начальник відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Юлія Іванівна Ковальська, провідний спеціаліст з туризму і охорони пам`яток відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Олександра Ігорівна Яцко.

В розділі VI Акту №2 від 03.04.2018 «Опис виявлених порушень» зазначається перелік об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:04:019:0100, що знаходиться за адресою: вулиця Млинова (бувша вулиця Гагаріна), будинок 10, м. Біла Церква, Київської області, серед яких, зокрема, вказано нежитлову будівлю, загальною площею 166 кв.м, рік побудови 1991. Таким чином суд погоджується з відповідачем, що міській раді 03.04.2018 було відомо про наявність факту державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. «Г» за відповідачем. Тож трирічний строк позовної давності сплив 03.04.2021.

Однак, суд звертає увагу відповідача на те, що згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на всій території України тривав з 12.03.2020 до 30.06.2023, а відтак, до 03.06.2023 строк визначений статтею 257 ЦК України як загальний строк позовної давності у три роки був продовжений.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Станом на момент прийняття рішення у справі в Україні діє воєнний стан, він був введений до моменту закінчення в Україні карантину, а відтак оскільки перебіг позовної давності зупинено, а тому позивачем не пропущено строків визначених статтею 257 ЦК України.

Тож, з цих підстав, суд відмовляє у задоволенні заяви про застосування позовної давності.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Визнати незаконною та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Преображенським Собором Української Православної Церкви (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Млинова (Гагаріна), будинок 10, код ЄДРПОУ 22205122) на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496161332103): нежитлова будівля під літерою «Г», 1991 року побудови, загальною площею 166 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на цей об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та закрити відповідний розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зобов`язати Преображенський Собор Української Православної Церкви (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Млинова (Гагаріна), будинок 10, код ЄДРПОУ 22205122) знести самочинне будівництво: об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 1496161332103): нежитлова будівля під літерою «Г», 1991 року побудови, загальною площею 166 кв.м., за адресою: вулиця Млинова (до перейменування Гагаріна), будинок 10, місто Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область.

Стягнути з Преображенського Собору Української Православної Церкви (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Млинова (Гагаріна), будинок 10, код ЄДРПОУ 22205122) на користь Білоцерківської міської ради (отримувач - Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради (адреса: вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, місто Біла Церква, Білоцерківський район, Київська область, 09117; ІКЮО в ЄДРПОУ: 04055009, p/p UA 058201720344210021000034523 в Державній казначейській службі України; МЦП 820172)) 5368,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз