Рішення

від 09.04.2024 по справі 916/5389/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5389/23Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом: Корпорації «Пневмотек» (02222, м. Київ, вул. Електротехнічна, буд. 44-Б, код ЄДРПОУ 31780136)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Одеський коньячний завод» (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 13, код ЄДРПОУ 00412056)

про стягнення 13249,90 грн., -

Суть спору: Корпорація «Пневмотек» звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Одеський коньячний завод» про стягнення 13249,90 грн., з яких: 7747,79 грн. основного боргу, 4372,42 грн. інфляційних втрат та 1129,69 грн. 3% річних. У позовній заяві позивач просить також стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №140/К/42-18 від 16.07.2018 щодо повної та своєчасної сплати за товар.

Ухвалою суду від 18.12.2023 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з виявленими недоліками позовної заяви та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали.

22.12.2023 за вх.№46652/23 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/5389/23; визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз`яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч.7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; зобов`язано позивача до 25.01.2024 надіслати або вказати можливий термін надсилання оригіналів всіх поданих до суду в додатку до позовної заяви письмових доказів (для огляду суду); запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення його позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

19.01.2024 за вх.№2434/24 до суду від позивача надійшли оригінали доданих до позовної заяви документів для огляду, які були оглянуті судом.

22.01.2024 за вх.№2708/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який судом прийнято до розгляду. У даному відзиві відповідач зазначає, що не погоджується з заявленими вимогами та просить відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного:

- позивач у період з 29.01.2019 (день виникнення права вимоги у позивача) по 08.12.2023 (день звернення позивача до суду) не звертався до відповідача з вимогою про сплату боргу за отриману продукцію, а відповідач не сплатив жодної копійки в рахунок погашення боргу, відтак, сплинув строк позовної давності для звернення позивача до суду;

- оскільки у позивача сплив строк позовної давності на стягнення заборгованості, як основної вимоги, то у відповідності до положень ст. 266 ЦК України у позивача сплили строки позовної давності на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, як додаткової вимоги;

- у розрахунку штрафних санкцій позивача містяться помилки, оскільки період зробленого розрахунку здійснювався з 29.01.2019 по 08.12.2023, що більше ніж 6 місяців;

- щодо заявлених судових витрат на правничу допомогу відповідачем зазначено, що наданий акт про надання послуг датується 17.08.2023; за текстом даного акту зазначено, що надано послуги з підготовки та подання позовної заяви, а сама позовна заява подана до суду лише 08.12.2023;

- сума гонорару адвоката позивача не співмірна з ціною сумою основного боргу та складністю справи; позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), а також не зазначено скільки часу було витрачено на складання та подання позову.

29.01.2024 за вх.№3493/24 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка судом прийнята до розгляду. У відповіді на відзив позивач зазначає наступне:

- починаючи з 12.03.2020 строк позовної давності був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) на підставі п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину;

- відповідач жодним чином не намагається спростувати наявність даної заборгованості перед позивачем, натомість він повністю визнає укладення договору поставки №140/к/42-18 від 16.07.2018, підтверджує факт поставки товару згідно видаткової накладної №2939 від 30.10.2018, визнає відсутність оплати зі сторони відповідача за поставлений товар, зазначає по тексту відзиву «… відповідач не сплатив жодної копійки в рахунок погашення боргу…» та повністю визнає заборгованість в розмірі 7747,79 грн., а не виконання ж свого обов`язку по оплаті поставленого товару пояснює відсутністю вимоги зі сторони постачальника та застосуванням строків позовної давності;

- формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України. Відтак, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями;

- на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції позивачем подано копію договору про надання правничої допомоги, копію акта прийому-передачі виконаних робіт, копію повідомлення про зарахування коштів та детальний опис робіт, що наведений в додатку №1 до договору. Відтак, на думку позивача, останнім надано достатній перелік документів, якими підтверджуються витрати на правничу допомогу. Посилання відповідача на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу правову допомогу не підтверджені та не подано підтвердження перерахунку коштів адвокату, є недоведеними та по суті є загальними фразами.

У зв`язку з тим, що сторони реалізували своє право на подання заяв по суті спору, у відповідності до ч.9 ст. 165 ГПК України суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Справа №916/5389/23 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

16.07.2018 між Корпорацією «ПНЕВМОТЕК» та Приватним акціонерним товариством «Одеський коньячний завод» було укладено договір поставки №140/К/42-18. Пунктом 1 договору передбачено, що постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця: пневматичні засоби автоматизації (далі - товар), відповідно до специфікацій, що додаються до договору, які є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити його на умовах даного договору. Загальна кількість товару, що є предметом цього договору, зазначається у специфікаціях; одиниця виміру товару - штука (розділ 2 договору).

Пунктами 4.1, 4.5, 4.6 та 4.7 договору передбачено, що товар постачається окремими партіями відповідно до поданих покупцем та узгоджених постачальником заявок на постачання товару; поставка узгодженої сторонами партії товару повинна здійснюватися протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту підписання сторонами відповідної специфікації, якщо інше не зазначено в специфікації на поставку товару; датою доставки є дата передачі товару покупцеві в місці поставки та підписання товаросупровідних документів на відповідну партію товару (видаткова накладна, товарно-транспортна накладна); датою переходу права власності на товар від постачальника до покупця є дата доставки, згідно з п.4.6 цього договору.

Відповідно до п.6.1 покупець оплачує партію товару протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з моменту фактичної доставки товару. У разі зміни курсу євро (EUR) до гривні більш ніж на 3%, на момент оплати покупцем, продавець узгоджує з покупцем загальну вартість товару, що поставляється, і має право на коригування рахунку.

Пунктом 10.4 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент виникнення заборгованості, від суми несвоєчасної оплати за кожен день прострочення платежу.

В матеріалах справи наявна видаткова накладна №2939 від 30.10.2018, відповідно до якої позивачем було відвантажено по замовленню покупця №1913 від 30.08.2018 товар на загальну суму 7747,79 грн.

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за договором поставки №140/К/42-18 від 16.07.2018, в якому відображено: сума основного боргу - 7747,79 грн.; інфляційні втрати (лютий 2019-жовтень 2023) - 4372,42 грн.; 3% річних - 1129,69 грн. (січень 2019 - грудень 2023).

Доказів сплати заявлених до стягнення сум матеріали справи не містять.

Несплата відповідачем повної вартості поставленого товару стала підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зазначає, що даний спір виник з приводу виконання договору поставки №140/К/42-18 від 16.07.2018. В матеріалах справи відсутні відомості про визнання даного договору недійсним чи не укладеним. Господарським судом було оглянуто оригінали договору поставки №140/К/42-18 від 16.07.2018 та видаткової накладної №2939 від 30.10.2018.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, з урахуванням встановлених судом обставин, господарський суд вказує, що позивачем на виконання умов договору поставки №140/К/42-18 від 16.07.2018 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 7747,79 грн., що підтверджуються, зокрема, підписаною обома сторонами відповідною видатковою накладною до договору, а відповідач в порушення умов договору та вищевказаних норм законодавства не здійснив оплату за отриманий товар, що підтверджено матеріалами справи та відповідачем не спростовано, доказів сплати заборгованості матеріали справи не містять, а тому за таких обставин є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню заявлені Корпорацією «Пневмотек» позовні вимоги про стягнення з відповідача 7747,79 грн. основного боргу.

Іншого відповідачем не доведено.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, слід зазначити наступне.

За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо заявлених інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд, перевіривши здійснені позивачем розрахунки в межах заявленого періоду, встановивши вірність цих розрахунків та відповідність вимогам чинного законодавства та умовам договору, приймаючи до уваги висновки суду про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань у спірних правовідносинах, враховуючи право позивача на отримання компенсації з боржника за невиконання зобов`язання, господарський суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених Корпорацією «Пневмотек» позовних вимог про стягнення з відповідача 4372,42 грн. інфляційних втрат та 1129,69 грн. 3% річних.

З огляду на вищевикладене, господарський суд доходить висновку про законність та обґрунтованість заявлених вимог позивача - Корпорації «Пневмотек» до Приватного акціонерного товариства «Одеський коньячний завод» про стягнення 13249,90 грн.

Іншого відповідачем не доведено.

В частині заявленого відповідачем клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно із ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Відтак, датою початку перебігу строку позовної давності у позивача є 29.01.2019, тобто наступний день після закінчення строку відповідача на виконання зобов`язання. Так, за загальними нормами цивільного законодавства, останнім днем строку на звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості мало б вважатись 29.01.2022.

Однак, господарський суд зазначає, що відповідно до п.12 Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211 (із наступними змінами і доповненнями), з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257 та 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Окрім того, п.19 Перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Відтак, в силу положень п.12 Перехідних положень ЦК України після спливу трьохрічного строку - 29.01.2022, строки позовної давності на звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки №140/К/42-18 від 16.07.2018 було продовжено.

Після введення воєнного 24.02.2022 строки позовної давності на звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки №140/К/42-18 від 16.07.2018 були зупинені починаючи з 24.02.2022.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що станом на дату звернення позивача до суду з позовною заявою 08.12.2023 строки позовної давності на стягнення заборгованості за договором поставки №140/К/42-18 від 16.07.2018 позивачем пропущено не було.

Щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідачем було зазначено, що у розрахунку штрафних санкцій позивача містяться помилки, оскільки період зробленого розрахунку здійснювався з 29.01.2019 по 08.12.2023, що більше ніж 6 місяців.

Господарський суд зазначає, що відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є неустойка, штраф та пеня.

Згідно із ч.2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть визначатися у рішенні суду. Аналогічного ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц.

З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, які передбачають відповідальність за порушення грошового зобов`язання (ч.2 ст. 625 цього Кодексу).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Вказана правова позиція що порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі №905/600/18 від 05.07.2019.

Таким чином, твердження відповідача про те, що нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати є штрафними санкціями, не відповідають дійсності, оскільки зроблені позивачем нарахування вчинені на підставі ст. 625 ЦК України за несвоєчасну оплату платежів, вони є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманням компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відтак, господарський суд приходить до висновку, що оскільки нарахування інфляційних втрат та 3% річних не є штрафними санкціями, то до них не можуть застосовуватись положення ч.6 ст. 232 ГК України.

Іншого відповідачем не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на відповідача.

Вирішуючи питання щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст. 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1,4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

У відповідності до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вирішуючи питання щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч.ч. 3-5 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У попередньому розрахунку судових витрат у справі, поданому у позовній заяві, позивач попередньо повідомив суд про намір стягнути з відповідача 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано:

- договір про надання правничої допомоги №1-К від 15.08.2023, укладений між адвокатом Гумен Сергієм Миколайовичем та Корпорацією «Пневмотек». Відповідно до п.1.1 договору адвокат приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. Пунктом 1.2 договору передбачено, що адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень: представляє інтереси клієнта перед фізичними і юридичними особами, включаючи установи, організації, підприємства всіх форм власності, підпорядкування та організаційно-правових форм, в тому числі в правоохоронних органах (включаючи органи прокуратури, органи внутрішніх справ, у тому числі Національну поліцію України, Службу безпеки України, Національне антикорупційне бюро України); Державному бюро розслідувань; Національному агентстві з питань запобігання корупції; Державній фіскальній службі України та її територіальних органах; Державній податковій службі України та її територіальних органах; митних органах; органах державної виконавчої служби; в усіх органах державної влади та місцевого самоврядування; Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальних органах; Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та її територіальних органах; Державній службі України з надзвичайних ситуацій та її територіальних органах; Державній службі України з питань праці та її територіальних органах; Міністерстві енергетики та захисту довкілля, його структурних підрозділах та підвідомчих організаціях; Міністерстві розпитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, його структурних підрозділах та підвідомчих організаціях; Міністерстві інфраструктури України, його структурних підрозділах та підвідомчих організаціях; Міністерстві охорони здоров`я України, його структурних підрозділах та підвідомчих організаціях; Державній інспекції ядерного регулювання України та її територіальних-органах; Державному агентстві лісових ресурсів України та його територіальних органах; а також у судових органах України (в тому числі в місцевих загальних судах, місцевих господарських судах та місцевих адміністративних судах) першої, апеляційної, касаційної інстанцій (Касаційному адміністративному суді, Касаційному господарському суді, Касаційному цивільному суді ти Касаційному кримінальному суді у складі Верховного суду), Верховному Суді, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій і бездіяльності службових та посадових осіб суб`єктів владних повноважень, з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі з правом пред`явлення позову та інших процедурних документів, підписаних клієнтом, або підписання яких адвокатом обумовлене клієнтом, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред`явлення його до виконання; подавати підписані клієнтом, або адвокатом (якщо це обумовлене клієнтом) документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови тощо, а також їх копії; сплачувати від імені клієнта державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі, а також виконувати вчиняти адвокатські запити до різних фізичних осіб, установ і організацій будь-якої форми власності, відбирати письмові пояснення у будь-яких осіб пов`язаних із наданням правової допомоги згідно даної угоди та виконувати всі інші права передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в межах представництва з питань, передбачених п.1.1 цього договору;

- додаток №1 від 15.08.2023 до договору про надання правничої допомоги №1-К від 15.08.2023, укладений між адвокатом Гумен Сергієм Миколайовичем та Корпорацією «Пневмотек». Даний додаток визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорар) адвоката за надання правничої допомоги (п.1 додатку). Визначено вартість наданої послуги з підготовки і подання позовної заяви щодо стягнення заборгованості з ТОВ «Одеський коньячний завод» в позовному провадженні 5000 грн.;

- акт приймання наданих послуг від 17.08.2023 за договором про надання правничої допомоги №1-К від 15.08.2023, підписаний між адвокатом Гумен Сергієм Миколайовичем та Корпорацією «Пневмотек». Відповідно до даного акту сторони підтвердили, що адвокат надав клієнту послуги з підготовки і подання позовної заяви щодо стягнення заборгованості з ТОВ «Одеський коньячний завод» в позовному провадженні на суму 5000 грн.;

- інформаційне повідомлення про зарахування коштів №868 від 17.11.2023 про підтвердження оплати наданих послуг за договором про надання правничої допомоги №1-К від 15.08.2023.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги.

При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст. 126 ГПК України).

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Частинами 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Згідно з положеннями п.4 ст. 1, ч.3 ст. 27 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Предметом договору про надання правничої допомоги є надання адвокатом послуг, зокрема, у зв`язку з вирішенням спору в суді.

У відповідності до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений за їх взаємною домовленістю.

Водночас, суд зазначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Щодо обсягу наданих послуг, зазначених в детальному описі, суд приймає до уваги, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року по справі №922/1964/21.

Відтак, з урахуванням визначеного між позивачем та адвокатом фіксованого розміру гонорару, позивач не зобов`язаний був надавати конкретизацію витраченого часу та вартості кожної з наданих послуг. Окрім того, суд зазначає, що адвокат зі своїм клієнтом можуть на власний розсуд визначати погодинну вартість за кожну окрему дії виходячи з її значущості для останнього.

У запереченнях не наведено аргументів, які могли би свідчити про неспівмірність витрат на правову допомогу.

Окрім того, господарський суд зазначає, що різниця у датах підписання акту виконаних робіт та подання до суду позовної заяви не є підставою для визнання його неналежним доказом.

Вирішуючи питання щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд враховує, що позовну заяву та інші процесуальні документи адвокатом позивача складено якісно. З огляду на фактичні обсяги наданих послуг професійної правничої допомоги щодо представництва інтересів Корпорації «Пневмотек» у суді, враховуючи критерій розумності розміру таких витрат, суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат у розмірі 5000 грн. є такою, що підтверджена поданими доказами, загальна сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, є співмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами та обсягом наданих адвокатом послуг.

При цьому, надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 5000 грн., оскільки цей розмір судових витрат відповідно до ст. 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Окрім того, суд зазначає, що самий лише факт заявлення відповідачем про неспівмірність та необґрунтованість витрат на правничу допомоги не є абсолютною підставою для їх зменшення, оскільки критерії, передбачені ч.4 ст. 126 ГПК України, застосовуються за наявністю наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Чого відповідачем здійснено не було.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, від 30.07.2019 у справі №902/519/18.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на повне задоволення судом позову позивача, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката є обґрунтованими та доведеними, а отже суд дійшов висновку про правомірність та необхідність задоволення вимог про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу на суму 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Корпорації «Пневмотек» задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Одеський коньячний завод» (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул. Мельницька, буд. 13, код ЄДРПОУ 00412056) на користь Корпорації «Пневмотек» (02222, м. Київ, вул. Електротехнічна, буд. 44-Б, код ЄДРПОУ 31780136) 7747 /сім тисяч сімсот сорок сім/ грн. 79 коп. основного боргу, 4372 /чотири тисячі триста сімдесят дві/ грн. 42 коп. інфляційних втрат, 1129 /одну тисячу сто двадцять дев`ять/ грн. 69 коп. 3% річних, 2684 /дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/ грн. судового збору та 5000 /п`ять тисяч/ грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 09 квітня 2024 р.

Суддя Ю.С. Бездоля