Постанова

від 13.11.2007 по справі а4/475-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської

області

01032, м. Київ - 32, вул.

Комінтерну, 16

тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем

України

"13" листопада 2007

р.                                                                   Справа №

А4/475-07

Суддя

господарського суду Київської області Попікова О.В., розглянувши справу

за позовом

Державної податкової інспекції в

Обухівському районі, м. Обухів

до

Суб'єкта господарської діяльності

-фізичної особи ОСОБА_1, Українка

Товариства з обмеженою

відповідальністю “Дафна Сервіс - АКП”, 

м. Київ

про

визнання договору недійсним та

стягнення 147923,35 грн.

секретар

судового засідання: Холоденко Н.О.

за

участю представників:

від позивача

Козленко С.Є., за дов. від

03.09.07р. №34,

від 1-го відповідача

ОСОБА_1 -СГД (за паспортом),

від 2-го відповідача

не з'явились, про час і місце

розгляду справи повідомлені належно

          На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України

в судовому засіданні 13.11.2007р. о 11 год. 40 хв. проголошено вступну та

резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі

відкладено на 19.11.2007р., про що повідомлено сторін після проголошення

вступної та резолютивної частини постанови.

О б с т а в и

н и   с п р а в и:

Державна податкова інспекцієя в

Обухівському районі (далі -Позивач) звернулась до господарського суду Київської

області з позовом до Суб'єкта господарської діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

та Товариства з обмеженою відповідальністю “Дафна Сервіс - АКП” (далі -

Відповідачі) про визнання недійсним договору від 15.01.06р. №2 укладеного між

відповідачами, стягнення з ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” на користь Суб'єкта

господарської діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 - 147923,35 грн. отриманих за

договором від 15.01.06р. №2 та стягнення з Суб'єкта господарської діяльності

-фізичної особи ОСОБА_1 в доход державного бюджету України вартості товару

(послуг) отриманого за договором від 15.01.06р. №2 в сумі 147923,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані

приписами статті 207 та статті 208 Господарського кодексу України з огляду на

те, що на підставі оспорюваної угоди на протязі 2006р. ТОВ “Дафна Сервіс - АКП”

поставило для СГД ОСОБА_1 товар (великий рогатий скот в живій вазі) загалом на

суму 147923,35 грн. в т.ч. ПДВ 24653,89 грн., крім того дані були відображені

СГД ОСОБА_1. у податковому обліку. Проте, рішенням Святошинського районного

суду м. Києва від 22.09.06р. у справі №2-3312, визнано установчі документи ТОВ

“Дафна Сервіс - АКП” недійсними з моменту їх реєстрації; визнано недійсним

свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” №36390025 від

15.07.05р. з моменту внесення в реєстр платників ПДВ. При цьому, районним судом

було встановлено, що на посаді директора ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” до 04.08.05р.

перебував ОСОБА_2, а з 04.08.05р. на посаду директора було призначено ОСОБА_3 Із

пояснень ОСОБА_3, наданих працівниками податкової міліції, останній кілька

років тому назад загубив всі документи і речі. Про те що він значиться

директором ТОВ “Дафна Сервіс-АКП”, йому стало відомо від працівників податкової

міліції.

Відповідач 1 -надав заперечення на

даний адміністративний позов, у якому просить суд відмовити у задоволенні

позовних вимог ДПІ повністю з огляду на наступне:

          - взаємовідносини СГД ОСОБА_1 та

Товариства з обмеженою відповідальністю “Дафна Сервіс - АКП” відбулися до рішення

Святошинського районного суду м. Києва від 22.09.06р. у справі №2-3312, а саме

15.01.06р.

Представники відповідача-2 у судове

засідання не з'явились, відзиву на позовну заяву не надіслали, хоча про час і

місце розгляду справи були повідомлені належним чином  ухвалами та повістками суду. Господарським

судом Київської області ухвалами від 21.09.07р., від 02.10.07р. було

зобов'язано позивача надати суду довідку про включення 2-го відповідача до

ЄДРПОУ станом на вересень 2007р. На виконання вимог згаданих ухвал, позивачем

надано копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних

осіб -підприємців, з якого вбачається, що станом на 04.10.07р. в Єдиному

державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців значиться

Товариство з обмеженою відповідальністю “Дафна Сервіс-АКП”, ідентифікаційний

код 33550115, місцезнаходження: 03194, м. Київ, бульв. Кольцова, 12, корп. 1.

Під час проведення підготовчого

провадження судом були витребувані від осіб, які беруть участь у справі

документи та інші матеріали, на яких ґрунтуються їх доводи і заперечення та

прийнято рішення про обов'язковість особистої участі у судовому засіданні осіб,

які беруть участь у справі.

Розглянувши матеріали справи та

заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в

и в:

15 січня 2006р. між Суб'єктом

господарської діяльності -фізичною особою ОСОБА_1. (ідентиф. номер НОМЕР_1) та

Товариством з обмеженою відповідальністю “Дафна Сервіс-АКП” (код ЄДРПОУ

33550115) укладено договір №2, згідно умов якого товаровиробник (ТОВ “Дафна

Сервіс-АКП”) зобов'язується поставити товар (великий рогатий скот в живій вазі)

у визначеній згаданим договором кількості, асортименті і якості, а покупець

(СГД ОСОБА_1) зобов'язується прийняти товар в порядку, визначеним згаданим договором.

Загальна договірна вартість складає 147923,35 грн., в т.ч. ПДВ 24653,89 грн.

На виконання умов договору від

15.01.06р. №2 ТОВ “Дафна Сервіс-АКП” поставило, а СГД ОСОБА_1 отримало товар

(великий рогатий скот в живій вазі) загалом на суму 147923,35 грн., в т.ч. ПДВ

24653,89 грн., форма оплати готівкова (квитанцій прибуткових касових ордерів

№23-30 (копія надані відповідачем 1 та залучені до матеріалів справи). Окрім

цього, на виконання згаданого зобов'язання, продавцем -“Дафна Сервіс-АКП” була

виписана відповідна податкова накладна: від 15.01.2007р. № 12.

Присутній у судовому засіданні

представник 1-го відповідача підтвердив факт виконання обома сторонами

згаданого договору у повному обсязі, згаданий факт не заперечується і

представником позивача.

Як вбачається з залученої до

матеріалів справи копії договору від 15.01.2006р. останній підписаний обома

сторонами та скріплений печатками, з боку СГД ОСОБА_1 ОСОБА_1., з боку ТОВ

“Дафна Сервіс-АКП” ОСОБА_3. Із залученої до матеріалів справи довідки з ЄДРПОУ

№15624/05 виданої 08.08.05р. вбачається, що керівником ТОВ “Дафна Сервіс-АКП” є

ОСОБА_3.

Також до матеріалів справи залучена

копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб

-підприємців, з якого вбачається, що станом на 04.10.07р. в Єдиному державному

реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців значиться Товариство з

обмеженою відповідальністю “Дафна Сервіс-АКП”, ідентифікаційний код 33550115,

місцезнаходження: 03194, м. Київ, бульв. Кольцова, 12, корп. 1.

До матеріалів справи залучена копія

рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22.09.06р. у справі №2-3312,

яким визнано установчі документи ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” недійсними з моменту

їх реєстрації; визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ “Дафна

Сервіс - АКП” №36390025 від 15.07.05р. з моменту внесення в реєстр платників

ПДВ. Рішення суду обґрунтоване тим, що на посаді директора ТОВ “Дафна Сервіс -

АКП” до 04.08.05р. перебував ОСОБА_2, а з 04.08.05р. на посаду директора було

призначено ОСОБА_3 Із пояснень ОСОБА_3, наданих працівниками податкової

міліції, останній кілька років тому назад загубив всі документи і речі. Про те

що він значиться директором ТОВ “Дафна Сервіс-АКП” йому стало відомо від

працівників податкової міліції.

ДПІ залучено також акт від

01.11.2006р. № 89/26/46 про анулювання Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ -

ТОВ “Дафна Сервіс - АКП”.

Відповідно до вимог пункту 11

статті 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” державні

податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ,

організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход

держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів,

одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості

перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Державна податкова інспекція в

Обухівському районі скориставшись наданими їй повноваженнями звернулась до

господарського суду з позовом про визнання недійсним договору від 15.01.06р. №2

укладеного між відповідачами на підставі статті 207 Господарського кодексу

України, і як наслідок про стягнення ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” на користь

Суб'єкта господарської діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 - 147923,35 грн.

отриманих за договором від 15.01.06р. №2 та стягнення з Суб'єкта господарської

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 в доход державного бюджету України вартості

товару (послуг) отриманого за договором від 15.01.06р. №2 в сумі 147923,35 грн.

з огляду на приписи статті 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 207

Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає

вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави

і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча

б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності), може бути на вимогу

однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом

недійсним повністю або в частині.

Приписами ч. 1 статті 208

Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання

визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить

інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі

виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду

стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання

однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а

також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі

наявності наміру лише у однієї із  сторін

усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою

або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход

держави.

Даючи оцінку зібраним у справі

доказам, суд виходить з того, що згідно приписів статей 207, 208 ГК України,

якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і

суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди

обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою.

Для даної норми закону характерними

є такі ознаки:

а) вчинення дій об'єктивно

призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в

даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та

нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і

суспільства;

б) такі угоди характеризуються

суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону,

оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і

суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину

сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб'єктивного

чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої

юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути

встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо

визначеними засобами доказування. 

Суд вважає, що позивачем не

доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і

умислу у відповідачів, чи одного з них, при вчиненні спірних правочинів з метою

приховування від оподаткування доходів.

Відповідно до статті 62 Конституції

України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана

кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і

встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки суб'єктивний склад

правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і

підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається,

що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної

справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом

ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

Позивачем не надано належних

доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними

посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що

набрав законної сили.

Зокрема, при цьому суд відзначає,

що не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за

ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів

тощо) осіб, які діяли від імені ТОВ “Дафна Сервіс - АКП”.

Також ДПІ у Обухівському районі не

надано доказів на підтвердження укладання оспорюваного договору № 2 від

15.01.2006р. з порушенням господарської компетенції з боку ТОВ “Дафна Сервіс -

АКП”.

Залучена до матеріалів справи копія

акта перевірки від 01.06.2007р. № 909/17-1/ позапланової виїзної перевірки СПД

ОСОБА_1 з питань правильності визначення суми ПДВ за січень 2006р., якою

встановлено неправомірне включення СПД до складу податкового кредиту суми ПДВ в

розмірі 24653,89 грн. за податковою накладною від 15.01.06р. №12 виписаною ТОВ

“Дафна Сервіс - АКП” не свідчить про наявність умислу на укладення угоди з

метою, суперечною інтересам держави та суспільства, саме у відповідача-1,

оскільки з залученої до матеріалів справи копії акта ДПІ у Святошинському

районі від 01.11.2006р. № 89/26/46 про анулювання Свідоцтва про реєстрацію

платника ПДВ -ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” вбачається, що у ТОВ “Дафна Сервіс -

АКП” відсутня податкова заборгованість з ПДВ на дату складання акта.

Суду не надано належні докази на

підтвердження того, що виконуючи договір, сторони діяли з метою, яка суперечила

інтересам держави та суспільства.

Проте, ДПІ -як позивач у даній

справі не довів наявність цих трьох обставин, зокрема: наявність умислу не може

бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих

документів ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” недійсними з моменту їх реєстрації; визнано

недійсним свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТОВ “Дафна Сервіс - АКП”

№36390025 від 15.07.05р. з моменту внесення в реєстр платників ПДВ, оскільки у

рішенні Святошинського районного суду предметом дослідження була саме

відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства та порушення

вимог закону при проведенні державної реєстрації підприємства, а не наявність

умислу при укладанні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності. Сам

факт визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про реєстрацію

платника ПДВ не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його

державної реєстрації. При цьому господарський суд враховує той факт, що згадане

рішення винесене 22.09.06р., тобто після укладання оспорюваного договору.

Обставини, що встановлені судовим

рішення у цивільній справі, яке набрало законної сили, згідно ч. 1 статті 72

КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті

самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1

статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета

доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету

доказування.

Відповідно до ч. 2 статті 18 Закону

України „Про держану реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців”,

якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є

недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у

спорі як на достовірні. Як вбачається з матеріалів справи, на час укладання та

виконання договору ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” було зареєстроване у Єдиному

державному реєстрі підприємств і організацій України.

Стосовно посилання податкової

служби на наявність умислу з боку ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” щодо укладання

договору з метою утворення обставин спрямованих на ухилення від оподаткування

слід зауважити наступне:

В матеріалах справи відсутні докази

наявності у ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” податкового зобов'язання або податкового

боргу, що виникли внаслідок укладання спірного договору. До справи не надано

рішень ДПС про донарахування ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” податкових зобов'язань,

податкових повідомлень, які б підтверджували наявність податкового боргу у

відповідача-2, про умисел якого стверджує позивач, в. т.ч. внаслідок укладання

спірного договору.

Порушення будь-якою юридичною

особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами

контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності

і фіксується у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також

зазначається у відповідному рішення податкової служби, яке повинно бути

виконано упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим

законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати

наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.

Ухилення однієї з сторін від сплати

податків, після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України,

не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою

адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта

підприємницької діяльності. При цьому слід зазначити, що за умови встановлення

під час перевірки посадовими особами ДПС порушень податкового законодавства,

неправомірне віднесення до складу валових непідтверджених витрат чи завищення

податкового кредиту, позивач має повноваження щодо застосування фінансової

відповідальності до такого суб'єкта.

При цьому судом враховуються

приписи ч. 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно

до якої, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами

доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування,

крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому суд також звертає увагу

на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України №

01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення сторонами договору

законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо

податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення

порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів)

не є підставою для визнання угоди недійсною.

Отже, твердження позивача про

суперечність спірного договору інтересам держави та суспільства помилково

ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке

твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів

та підстави звільнення від доказування.

Сам по собі досліджуваний судом

договір не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства. Як

вбачається з матеріалів справи, за оспорюваним договором ТОВ “Дафна Сервіс-АКП”

поставило, а СГД ОСОБА_1 отримало товар (великий рогатий скот в живій вазі)

загалом на суму 147923,35 грн., в т.ч. ПДВ 24653,89 грн. Такий товар не

виключено законом із цивільного обігу, не було законодавчих обмежень стосовно

його купівлі-продажу.

Викладені обставини не доводять

факт укладання договору з метою, суперечною інтересам держави та суспільства,

за умови недоведеності з боку податкової служби умислу у ТОВ “Дафна Сервіс-АКП”

при укладанні оспорюваного договору з метою, суперечною інтересам держави та

суспільства.

Окрім того, беручи до уваги, що

позов заявлено на підставі статей 207 та 208 Господарського кодексу України,

суд відзначає наступне.

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень

Господарського кодексу України, цей кодекс набрав чинності з  1 січня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. статті 207

ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або

вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або

укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них

господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу

однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом

недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК України

визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як

таке, що  вчинено з метою, яка завідомо

суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох

сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за

рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання

зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все

одержане нею, а також все належне з неї 

першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише

у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а

одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за

рішенням суду в доход держави.

Таким чином, вказаний Кодекс

містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом

встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді

адміністративно-господарської санкції (в розумінні статей  238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний

характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за

угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та

суспільства.

При цьому суд відзначає, що

моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення

договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як підтверджено матеріалами справи,

спірна угода була укладена відповідачами у 2006 році.

Відповідно до ст. 250 ГК України

адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта

господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш

як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими

актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених

законом.

Оскільки позивач звернувся до суду

14.09.2007р., тобто більш як через рік після вчинення  відповідачем-2, як стверджує позивач,

правопорушення, то за таких обставин суд дійшов висновку про пропущення строків

для застосування до відповідачів адміністративної санкції у вигляді

конфіскації.

Враховуючи, що обставини справи,

які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними

засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування,

судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що

підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного

складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на

які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного

ухилення від сплати податків у відповідача 2.

За огляду на викладене, позовні

вимоги Державної податкової інспекції в Обухівському районі про визнання

недійсним договору від 15.01.06р. №2 укладеного між відповідачами, стягнення з

ТОВ “Дафна Сервіс - АКП” на користь Суб'єкта господарської діяльності -фізичної

особи ОСОБА_1 - 147923,35 грн. отриманих за договором від 15.01.06р. №2 та

стягнення з Суб'єкта господарської діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 в доход

державного бюджету України вартості товару (послуг) отриманого за договором від

15.01.06р. №2 в сумі 147923,35 грн., задоволенню не підлягають

Судові витрати розподіляються

відповідно до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, керуючись

статтею 124 Конституції України, статтями 71, 94, 158 -163 Кодексу

адміністративного судочинства України, господарський суд

п о с т а н о

в и в:

У задоволенні позову відмовити в

повному обсязі.

          Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254

КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

          Постанова може бути оскаржена до суду

апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі

за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя                                                                                                 Попікова

О. В.

Дата

складання та підписання постанови в повному обсязі -19.11.2007р.