Рішення

від 10.04.2024 по справі 922/361/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/361/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Таліс" (61001, м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, 57-А); до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (61019, м. Харків, пр. Ново-Баварський, 118), про стягнення коштів у розмірі 374 028, 39 грнбез виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Таліс" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 8 від 03.02.2020, у розмірі 374 028, 39 грн, з яких: основна сума боргу - 276 180 грн, інфляційні збитки - 82 145, 76 грн, 3% річних - 15 702, 63 грн, підставою нарахування якої стало порушення відповідачем умов договору в частині вчасної та у повному обсязі оплата за поставлений позивачем товар. Також позивач просить суд покласти на відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 12.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/361/24. Розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу для надання до суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.

Відповідач правом на участь у розгляді даного спору не скористався, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про розгляд даного спору повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про надіслання ухвали про відкриття провадження у справі № 922/361/24 до електронного кабінету ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування".

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Отже, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Так, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

03 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Таліс» (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 8 (договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором передати у власність покупця товар в асортименті та в кількості, визначених цим договором, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (ціну).

Згідно з положеннями п. 2.5. договору оплата за товар здійснюється в наступному порядку: 100 % - протягом 30 днів з моменту поставки.

Так, продавець поставив покупцю товар, а покупцем було прийнято товар, жодних претензій до кількості та якості товару й відповідності супровідних документів від покупця продавцю не надходило, натомість покупцем не було виконано свої зобов`язання щодо оплати товару, зокрема:

1. за видатковою накладною № 1798 від 06.12.2021 продавець поставив товар покупцю на загальну суму 30 600, 00 грн, згідно з ТТН № Р1798 від 06.12.2021;

2. за видатковою накладною № 1827 від 09.12.2021 продавець поставив товар покупцю на загальну суму 18 360, 00 грн, згідно з ТТН № Р1827 від 09.12.2021;

3. за видатковою накладною № 1867 від 17.12.2021 продавець поставив товар покупцю на загальну суму 30 600, 00 грн згідно з ТТН № Р1867 від 17.12.2021;

4. за видатковою накладною № 1913 від 24.12.2021 продавець поставив товар покупцю на загальну суму 61 200, 00 грн, згідно з ТТН № Р1913 від 24.12.2021;

5. 17.01.2022 продавцем було поставлено покупцю товар на загальну суму 61 200, 00 грн, про що було складено податкову накладну № 34 від 17.01.2022;

6. 09.02.2022 продавцем було поставлено покупцю товар на загальну суму 69 000, 00 грн, про що було складено податкову накладну № 26 від 09.02.2022;

7. 09.02.2022 продавцем було поставлено покупцю товар на загальну суму 5 220, 00 грн, про що було складено податкову накладну № 27 від 09.02.2022.

Таким чином, за вказаними накладними відповідачу було поставлено товар на загальну суму 276 180, 00 грн.

Натомість, як вказує позивач, в порушення свого зобов`язання за договором, за поставку позивачем вказаних партій товару, покупцем не було проведено оплату.

Враховуючи порушення відповідачем умов укладеного між сторонами даного спору договору купівлі-продажу № 8 від 03.02.2020, в частині вчасної та у повному обсязі оплати за поставлений позивачем товар, позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано відповідачу інфляційні втрати у розмірі 82 145, 76 грн та 3 % річних у розмірі 15 702, 63 грн.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем зазначеної суми заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 276 180, 00 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки від 03.02.2020, свої зобов`язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу у розмірі 276 180, 00 грн.

Так, за приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95 № 88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів;

первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення;

первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Згідно із положеннями закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач, з метою доведення факту постачання товару відповідачу за наданими до позову видатковими накладними, просив суд витребувати у Головного управління ДПС України в Харківській області інформацію про те, чи формувався відповідачем податковий кредит за фактом поставки товару за період з 01.12.2021 по 28.02.2022 та надати суду інформацію про дату реєстрації податкових накладних та суми, на які було зареєстровано такі податкові накладні.

Так, суд зазначає, що факт проведення господарської операції підтверджують первинні документи, а не податкові декларації. Податкові накладні підтверджують лише порядок оподаткування операції; факт оподаткування не свідчить про те, що господарська операцію провели. На думку ВС, якщо первинні документи мають дефект і сторона договору не визнає факту постачання спірного товару, друга сторона має право довести постачання товару іншими переконливими доказами.

Таким чином, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18.

Але, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії, як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Відповідно до п. 201.7 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

П. 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Але, як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної - є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.

Таким чином, наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше факт існування правовідносин за конкретним договором поставки.

Отже, враховуючи наявність у матеріалах справи належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт здійснення господарської операції з постачання позивачем товарів відповідачу, а також відсутність заперечень відповідача стосовно поставки позивачем товару за договором від 03.02.2020 на суму 276 180, 00 грн, клопотання позивача про витребування доказів, залишено судом без задоволення.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати товару за договором поставки від 03.02.2020.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193, 198 ГПК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не спростував факту поставки товару та не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 03.02.2020 в сумі 276 180, 00 грн, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача даної суми заборгованості за договором поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що за положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов`язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності.

Судом перевірено розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань у розмірі 82 145, 76 грн та 3 % річних у розмірі 15 702, 63 грн.

Відповідачем не заперечується сума заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних інфляційних нарахувань у розмірі 82 145, 76 грн та 3 % річних у розмірі 15 702, 63 грн за за прострочення виконання грошового зобов`язання, контррозрахунку інфляційних нарахувань та 3 % річних також суду надано не було.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 15 702, 63 грн та 82 145, 76 грн інфляційних витрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання, підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.

Відповідно ст. 55 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ "Науково-виробниче підприємство Таліс" обгрунтованими, доведеними матеріалами справи, не спростованими відповідачем, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 124, 129 Конституції України, ст. 4, 11, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 165, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (61019, м. Харків, пр. Ново-Баварський, 118, код ЄДРПОУ 19364229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Таліс» (61001, м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, 57-А, код ЄДРПОУ 38157804) заборгованість за договором № 8 від 03.02.2020 у сумі 374 028, 39 грн (з яких: основна сума боргу - 276 180, 00 грн, інфляційні втрати - 82 145, 76 грн, 3 % річних - 15 702, 63 грн), судовий збір у розмірі 5 610, 43 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Таліс» (61001, м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, 57-А, код ЄДРПОУ 38157804);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (61019, м. Харків, пр Ново-Баварський, 118, код ЄДРПОУ 19364229).

Повне рішення складено 10.04.2024

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/361/24