Окрема думка

від 10.04.2024 по справі 385/273/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 385/273/23

провадження № 61-17403св23

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства «Олена» (далі - ФГ «Олена»), в якому просила зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належної їй земельною ділянкою з кадастровим № 3521110100:02:000:0289 площею 2,6861 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди від 22 листопада 2022 року б/н до договору оренди землі, укладеного між нею та ФГ «Олена» 30 листопада 2012 року, зареєстрованої 15 січня 2021 року, номер запису про інше речове право № 40166223.

Вимоги мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:02:000:0289, площею 2,6861 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області.

30 листопада 2012 року уклала з ФГ «Олена» договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, тобто до 30 листопада 2022 року.

Починаючи з осені 2022 року, вона неодноразово зверталась до відповідача з повідомленням про небажання подальшої співпраці та просила повернути належну їй земельну ділянку одразу після закінчення строку договору оренди.

Однак, отримавши інформаційну довідку від 08 грудня 2022 року № 317157997, дізналась, що 15 січня 2021 року державний реєстратор Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області Бондарчук А. С. зареєстрував додаткову угоду від 22 листопада 2022 року б/н до договору оренди від 30 листопада 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2030 року з автоматичним продовженням дії договору.

Посилаючись на те, що вона не підписувала жодних додаткових угод із ФГ «Олена», не бажала та не бажає подальшої співпраці з ним, а зазначені обставини порушують її права як власниці земельної ділянки, просила позов задовольнити.

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 06 червня 2023 року позов задоволено.

Суд зобов`язав ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим № 3521110100:02:000:0289 площею 2,6861 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди від 22 листопада 2022 року б/н до договору оренди землі, укладеного 30 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ФГ «Олена», зареєстрованої 15 січня 2021 року, номер запису про інше речове право № 40166223.

Суд першої інстанції виходив із того, що порушення права власності позивачки відбулось у результаті державної реєстрації права оренди за ФГ «Олена» на підставі додаткової угоди, яку вона не укладала, а тому заявлені нею позовні вимоги про скасування державної реєстрації такої угоди опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ФГ «Олена» рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 06 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не ставила питання про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення належної їй на праві власності земельної ділянки, апеляційний суд відмовив у позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року змінив, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. У решті постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 листопада 2023 року залишив без змін.

Змінюючи мотиви відмови у позові, колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Констатували що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла, а тому відсутні підстави для кваліфікації додаткової угоди до договору оренди від 30 листопада 2012 року, якою подовжено термін його дії, як неукладеної.

При цьому посилались на висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача».

Не можу погодитись з рішенням колегії суддів Верховного Суду щодо законності відмови позивачу у позові та мотивами такої відмови.

Стаття 125 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Європейська конвенція з прав людини у статті 6 також гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Європейської конвенції з прав людини, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Отже, право, зокрема власника майна, на звернення до суду за захистом свого права власності гарантовані як Основним законом так і Європейською конвенцією. Забезпечення судами його реалізації відповідатиме основному принципу цивільного судочинства - верховенство права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини друга, третя статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Обов`язок суду захистити порушене право у спосіб який передбачений законом визначено у частині першій статті 5 ЦПК України, згідно якої, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У цій справі судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:02:000:0289, площею 2,6861 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради, Кіровоградської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

30 листопада 2012 року ОСОБА_1 уклала з ФГ Олена» договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстрований 30 листопада 2012 року.

Відповідно до інформаційної довідки від 08 грудня 2022 року № 317157997 державний реєстратор Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області Бондарчук А. С. зареєстрував 15 січня 2021 року додаткову угоду від 22 листопада 2022 року б/н до договору оренди від 30 листопада 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року з автоматичним продовженням дії договору.

На вимогу суду такий договір не надано відповідачем, а тому суд визнав обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ про те, що додаткова угода від 22 листопада 2022 року б/н до договору оренди від 30 листопада 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року, позивачем не підписувалася та не укладалася.

Саме з цих підстав суд першої інстанції задовольнив позов, скасувавши реєстрацію проведену на підставі не існуючої (такої що не укладалась власником) додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди від 30 листопада 2012 року.

За таких обставин, саме державна реєстрація за відповідачем права оренди ще на 10 років земельної ділянки позивача, проведена на підставі рішення державного реєстратора, є безпідставною та незаконною, оскільки правової підстави (волевиявлення власника та відповідного договору оренди) у державного реєстратора, як встановив суд, не було.

Належність, тобто визначеність у законі, такого способу захисту, як скасування державної реєстрації права (рішення державного реєстратора), визначена, як в ЦК України (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України) так і прямо передбачено право на оскарження рішення державного реєстратора до суду спеціальним законом (частина перша статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Заявлена вимога відповідає і такому способу захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду у цій справі погодилась з відмовою у позові вважаючи спосіб захисту обраний позивачем неефективним, тобто таким, що на її думку не допоможе захистити порушене право власності позивача.

При цьому вказавши позивачу, що належним способом захисту буде звернення до суду з іншим позовом - про відсутність права оренди, яким вона чомусь не скористалась у цій справі.

Відмова у позові з таких підстав не відповідає завданням цивільного судочинства та принципу верховенства права.

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Право на захист особа здійснює на свій розсуд (частина перша статті 20 ЦК України). При цьому суд, відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, зобов`язаний захистити порушене право у спосіб визначений законом.

Способи захисту передбачені частиною другою статті 16 ЦК України серед яких є і відновлення становища, яке існувало до порушення і визнання незаконним рішення посадових та службових осіб органів (органу) влади.

Очевидно, що за встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відповідність закону обраного позивачем способу судового захисту та порушення права власності позивача незаконною реєстрацією права оренди на його земельну ділянку, скасувавши її.

2. Обраний позивачем та використаний спосіб судового захисту є ефективним як на думку позивача, що також має важливе значення з огляду на принцип диспозитивності, так і по суті спору, оскільки реєстрація права оренди на його земельну ділянку позбавляє позивача права розпорядження своєю власністю, наприклад передачі в оренду іншій особі, так і продовжує фіксувати за відповідачем визнане державою право оренди.

Натомість відмова у позові з пропозицією звернутися повторно чи втретє до суду з іншим способом захисту, не відповідає завданням цивільного судочинства щодо обов`язку суду ефективно та своєчасно вирішити спір з дотримання принципу верховенства права.

3. Запропонований спосіб захисту, як «відсутність права оренди», є неналежним, тобто таким, що не передбачений законом. Ні стаття 16 ЦК України ні інші закони не передбачають такого способу захисту.

Рішення суду «про відсутність права» не є рішенням щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що передбачено пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже, за рішенням суду набуття, зміна чи припинення права оренди не відбулося, оскільки як встановлено судом у цій справі його не існувало.

4. Рішення суду про відсутність права не є підставою передбаченою законом для скасування реєстрації права оренди в реєстрів прав. По суті у державного реєстратор, який зобов`язаний діяти лишу у спосіб і з підстав визначених законом, не буде правових підстав скасовувати реєстрацію, що очевидно не можна віднести до ефективного захисту права позивача, яке в такому разі відновлено не буде.

5. Відмова у задоволенні обґрунтованого позову у спосіб передбачений законом лише з підстав його «неефективності на думку суду», при тому, що обраний позивачем спосіб захисту багато років використовувався в тому числі і Верховним Судом, відновлював порушені права та був зрозумілим і сталим, не відповідає як статтям 6, 13, статті 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини так і основній функції Верховного Суду - забезпечення сталості та єдності судової практики, визначеної статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суддя А. Ю. Зайцев