Рішення

від 10.04.2024 по справі 140/1276/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року ЛуцькСправа № 140/1276/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства Телерадіокомпанія Аверс Відкритого акціонерного товариства Корпорація Аверс до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України , Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство Телерадіокомпанія Аверс Відкритого акціонерного товариства Корпорація Аверс ( далі позивач, ДП ТРК «Аверс») звернулося в суд з позовом до Державної прикордонної служби України про визнання відмови в наданні інформації №91/64895/23-вих від 26.12.2023 на запит про надання інформації протиправною та зобов`язання надати інформацію, що наведена у запиті від 21.12.2023 № 289 у письмову вигляді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є аудіовізуальним медіа, яке займається висвітленням суспільно важливої інформації на території Волинської області. У зв`язку із постійними питаннями, пов`язаними із виїздом за межі України під час дії воєнного стану публічних осіб, позивачем було направлено запит на отримання публічної інформації від 21.12.2023 № 289, в якому просили надати інформацію: чи перетинав ОСОБА_1 державний кордон України від початку 2022 року та скільки разів; коли та з якою дана особа виїжджала за межі України; через які пункти пропуску ОСОБА_1 перетинав кордон та у які країни виїжджав; на яких підставах ОСОБА_1 перетинав державний кордон України, випускали за межі України; чи перебуває дана особа на даний час за межами України.

Адміністрація Держприкордонслужби листом №91/64895/23-вих від 26.12.2023 повідомила позивача про відмову в наданні вказаної інформації.

Позивач вважає відмову протиправною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України і порушує право на отримання публічної інформації.

З посиланням на норми чинного законодавства стверджує, що відповідачем при відмові в наданні інформації на запит було не дотримано вимоги статті 22 Закону України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 №2939-VI (далі Закон № 2939-VI), які визначають, з яких підстав може бути відмовлено в доступі до інформації.

Крім того, вказують на те, що відповідачем при прийнятті даної відмови не було вказано до якої категорії належить інформація, з неї не вбачається, що ним пройдено «трискладовий тест», передбачений частиною 2 статті 6 даного Закону.

Також позивач наголошує, що у поданому запиті було вказано про наявність суспільного інтересу в отриманні даної інформації. З цих підстав просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 07.02.2024 прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та відповідно до приписів статей 12, 257, 262 КАС України ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.03.2024 ухвалою суду допущено у даній справі заміну первісного відповідача Державної прикордонної служби України на належного - Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (далі відповідач 1, Головний центр спеціальної інформації) та залучено до участі у даній справі як другого відповідача Адміністрацію Державної прикордонної служби України (далі відповідач 2, Адміністрація ДПС України).

Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав та просить відмовити у його задоволенні. Вказує на те, що відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних», статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Зокрема, до конфіденційної інформації про фізичну особу віднесено дані про національність, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я а також адресу і місце народження. Цей перелік не є вичерпним і до нього може бути віднесено місце проживання та перебування такої особи. Режим «конфіденційності» інформації про перетинання державного кордону України особою встановлено на державному рівні, а саме п.13 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» , затверджених наказом МВС України №614 від 27.09.2022 ( далі-Положення №13). Зазначають, що захист конфіденційної інформації забезпечується на державному рівні. Крім того, вказують на те, що така інформація може бути оприлюднена за певних умов, яких в даному випадку немає позаяк у запиті позивача відсутні докази того, що така інформація є предметом суспільного інтересу та розголошення такої інформації переважає право особи на захист від незаконної її поширення.

З врахуванням зазначеного стверджують, що у них були наявні підстави, визначені нормами чинного законодавства щодо відмови в наданні інформації, що запитується позивачу.

У поданій суду відповіді на відзив позивач ще раз підтвердив свою правову позицію щодо протиправності відмови в наданні йому інформації.

Представник відповідача 1 у заперечені на відповіді на відзив вказав, що відмова в наданні інформації на запит позивача відповідає вимогам чинного законодавства.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 21.12.2023 позивач направив ДПС України запит № 289 про наданні інформації, у якому просив надати інформацію щодо перетину державного кордону ОСОБА_1 , який є відомим на Волині політиком та бізнесменом, ексдепутатом Луцької міської ради, засновником та лідером політичної партії «Громадський рух «Свідомі». Зокрема, просили надати інформацію: чи перетинав ОСОБА_1 державний кордон України від початку 2022 року та скільки разів; коли та з якою метою дана особа виїжджала за межі України; через які пункти пропуску ОСОБА_1 перетинав кордон та у які країни виїжджав; на яких підставах ОСОБА_1 перетинав державний кордон України; чи перебуває дана особа на даний час за межами України (а.с.9).

Листом №91/64895/23-вих від 26.12.2023 Адміністрація Держприкордонслужби повідомила позивача про те, що у них немає правових підстав для надання інформації про перетинання державного кордону України зазначеною особою, оскільки така інформація є інформацією з обмеженим доступом та стосується приватного життя особи, і її захист від неналежного поширення забезпечується Конституцією України, Законами України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», а тому може поширюватися лише за згодою особи або інших осіб, передбачених законом випадках, а також, що така інформація є конфіденційною (а.с.10).

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Згідно із преамбулою Закону № 2939-VI цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Частиною першою статті 1 Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

За приписами частин першої - п`ятої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідачами у даній справі не заперечується та обставина, що в розумінні статті 13 даного Закону вони є розпорядниками інформації для цілей цього Закону, яку просив надати позивач у своєму запиті від 21.12.2023.

Як вбачається із листа №91/64895/23-вих від 26.12.2023 Адміністрацією Держприкордонслужби, позивачу фактично відмовлено у наданні інформації на запит від 21.12.2023, зокрема, з тих підстав, що інформація, що запитується є конфіденційною, тобто інформацією з обмеженим доступом і може надаватися за згодою особи або в інших, передбачених законом випадках.

Позиція позивача полягає в тому, що доступ до запитуваної інформації не може бути обмежений та запитувана інформація містить суспільний інтерес.

Тобто, в даному випадку з`ясуванню підлягають питання, чи є запитувана інформація конфіденційною, чи може вона бути надана, чи становить запитувана позивачем інформація суспільний інтерес.

За приписами частини першої статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Згідно з частиною 8 статті 6 даного Закону обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Частиною 1 статті 7 Закону № 2939-VI визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена вчастині першійідругій статті 13цього Закону.

Право на інформацію може бути обмеженезакономв інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина другастатті 6 Закону України «Про інформацію»).

Як вбачається із частини 2 статті 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 29 цього Закону інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Частинами 1, 2 статті 11 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Із вказаних норм законодавства вбачається, що саме є конфіденційною інформацією і за яких обставин вона може бути оприлюднена.

До такої інформації відносяться дані про фізичну особу, а саме про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Конституційний Суд даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32Конституції України в абзаці 5 п.3.3. рішення від 20.01.2012 у справі № 1-9/2012 визначив, яка інформація про особу відноситься до конфіденційної і за яких умов вона може бути оприлюднена. Зокрема, до такої інформації відносяться дані про місце проживання та перебування особи.

Суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що запитувана у відповідача інформація про перетин кордону ОСОБА_1 відноситься до конфіденційної.

Як вже зазначав суд за змістом вищевказаних нормативних актів визначено, що є конфіденційною інформацією про особу.

До переліку таких, інформація про перетин кордону особою не відноситься.

Також ця інформація не може бути віднесена до персональних даних про особу розумінні Закону України «Про захист персональних даних».

Відповідач 2 у своєму відзиві вказує на те, що режим «конфіденційності» інформації про перетинання кордону встановлено на законодавчому рівні, а саме пунктом 13 Положення №614, де вказано, що інформація (відомості) про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території, що обробляється в Базі даних, є інформацією з обмеженим доступом, а саме конфіденційною інформацією (персональними даними). Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься в Базі даних, здійснюються відповідно до законодавства.

Однак, судом вказані доводи до уваги не можуть бути взяті, враховуючи те, що за змістом Закону №2939-VI та Закону України «Про інформацію», конфіденційною інформація повинна бути визнана такою на підставі закону, а не підзаконного нормативного акту.

Крім того, суд звертає увагу на те, що інформація про перетин кордону особою в певний період часу не є тотожними поняття місце проживання та перебування особи, закріпленого на законодавчому рівні в Україні.

Суд зазначає, що належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставістатей 7,8,9Закону № 2939-VI відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимогпунктів 1-3частини другої статті 6 Закону № 2939-VI (частина другастатті 6,частина першастатті 8,частина першастатті 9,п. 2частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).

За змістом частини другої статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі №990/161/23 вказала, що запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VI.

При аналізі відповідних справ Європейський суд з прав людини та вітчизняні суди застосовують трискладовий тест, щоб визначити, чи було обґрунтованим обмеження в доступі до інформації. Трискладовий тест є юридичною конструкцією - засобом перевірки наявності необхідних умов для обмеження доступу до інформації. Іншими словами, обмеження доступу до публічної інформації без застосування трискладового тесту є незаконним і порушує право особи на інформацію.

Трискладовий тест є умовною назвою, яка прямо не згадана в українському законі. Трискладовий тому, що складається з трьох складових-умов, наявність яких (усіх разом) вимагається для обмеження доступу до інформації. Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації трискладового тесту.

Для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується трискладовий тест за частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Якщо розпорядник інформації встановив, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, такий розпорядник інформації має встановити вид інформації з обмеженим доступом, за якою звернувся запитувач (конфіденційна, таємна або службова). Наступний крок - потрібно визначити, чи запитувана інформація стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, чи можливі заворушення або злочини при наданні доступу до запитуваної інформації, чи в інтересах охорони здоров`я населення може обмежуватись доступ до цієї інформації, чи не постраждає репутація або права інших людей у результаті надання доступу до цієї інформації, чи отримано запитувану інформацію конфіденційно, чи стосується така інформація питання авторитету й неупередженості правосуддя. Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації. Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь - розпорядник інформації має визначити, чи не буде розголошенням запитуваної інформації завдана істотна шкода зазначеним інтересам, наявність яких у запитуваній інформації він встановив. Якщо відповідь на це питання негативна, розпорядник інформації надає запитувачу доступ до зазначеної інформації.

Якщо відповідь на це питання позитивна, розпорядник інформації визначає: чи переважає шкода від оприлюднення такої інформації над суспільним інтересом у її отриманні. При позитивній відповіді на питання запитувачу інформації буде відмовлено в наданні доступу до запитуваної інформації. При негативній відповіді розпорядник інформації надає запитувачу доступ до запитуваної інформації .

Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації, є застосовування до такої інформації трискладового тесту. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 9901/510/18.

Положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі трискладового тесту. Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 420/27593/21).

Вказані вимоги Адміністрацією ДПС України при відмові в наданні запитуваної інформації позивачу, оформленого листом №91/64895/23-вих від 26.12.2023 дотримані не були.

Щодо тверджень відповідача про те, чи становить запитувана інформація суспільний інтерес, то суд вказує на наступне.

Згідно з частинами 1, 2 ст.29 Закону України Про інформацію інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.07.2021 у справі № 9901/235/20 зазначила, що визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість настільки, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значно стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи навіть до вуаєризму. Для того, щоби з`ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його в цілому з урахуванням контексту, в якому він з`являється.

З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.

Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.

Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє: 1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії; 2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа; 3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень; 4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ; 5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців; 6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;

8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб; 9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою;13) інноваціям, науковим дослідженням;14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;15) виявленню фактів введення громадськості в оману.

Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, суди повинні враховувати: 1) особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації; 2) кількість осіб (фізичних чи юридичних), яких стосується запитувана інформація. Так, наприклад, інформація про структуру тарифу оплати комунальних послуг стосується кожного члена територіальної громади, на яку поширюється відповідне рішення. Тому чим більша кількість осіб, на чиї права, обов`язки та інтереси впливає запитувана інформація, тим більший суспільний інтерес до неї; 3) наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, наприклад, у засобах масової інформації, парламенті чи місцевій раді); 4) час, який минув з моменту створення інформації/документа. Так, чим більше часу проходить з моменту створення інформації/документа, тим меншою, здебільшого, є потенційна шкода в розголошенні і, відповідно, тим більше перевага надається розкриттю інформації; 5) чим менша ймовірність завдання шкоди, тим більша перевага надається розкриттю інформації; 6) якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї; 7) лише дуже серйозні доводи на користь суспільного інтересу в розголошенні інформації можуть переважити можливу шкоду інтересам захисту права на невтручання в особисте життя та захисту персональних даних, коли йдеться про так звані вразливі персональні дані (дані про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також дані, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних) (вказані роз`яснення викладені у пункті 6.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації).

Враховуючи обставини цієї справи та особу запитувача ДП ТРК «Аверс», яка є засобом масової інформації, те що на даний час в Україні діє воєнний стан та існує заборона виїзду за межі України чоловіків призовного віку (за виключенням певних категорій), питання виїзду чоловіків призовного віку та інформація пов`язана з нею постійно перебуває у фокусі уваги суспільства та засобів масової інформації, неодноразово ставала підставою для проведення розслідувань (в тому числі журналістів) щодо зловживань при перетині кордону, особу відносно якої запитувалась інформація суд вважає, що запитувана позивачем інформація щодо перетину державного кордону ОСОБА_1 становить суспільний інтерес (тобто, є суспільно необхідною інформацією), позаяк поширення такої інформації, зокрема, сприяє дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії та інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері.

При цьому із запиту позивача чітко вбачається, що запитувач є засобом масової інформації, та відносно кого така інформація витребовується.

Слід зазначити, що у відмові відповідача взагалі відсутні посилання на те, чи запитувана інформація становить суспільний інтерес і з цих підстав відмовлено у її наданні.

У відзиві на позову заяву представник відповідача стверджує, що у запиті на інформацію відсутні докази про те, що розголошення такої інформації переважає право особи на захист від неналежного поширення такої інформації.

Суд відхиляє вказані доводи представника відповідача з огляду на те, що, як вбачається із змісту відмови у надані інформації від 26.12.2023, відповідач фактично відмовив у задоволенні запиту на публічну інформацію без застосування трискладового тесту. Водночас, враховуючи наведені вище доводи представника відповідача (щодо наявності сукупності визначених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону №2939-VI підстав обмеження в доступі запитуваної інформації), правову оцінку яким суд у межах цієї справи надати не може у зв`язку із тим, що відповідач взагалі не застосовував трискладового тесту, тому належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача як розпорядника інформації повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням трискладового тесту.

Якщо під час розгляду справи в суді буде з`ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував трискладового тесту або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною. У такому разі суд також може зобов`язати розпорядника інформації повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням трискладового тесту відповідно до частини другої статті 6 Закону №2939-VI (такі роз`яснення були надані у пункті 6.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації).

При вирішенні спору судом враховується також те, що відповідно до пункту 5 Положення про Головний центр обробки інформації ДПС України, затвердженого наказом Адміністрації ДПС України №52 від 14.07.2023 головним завданням центру є обробка інформації про осіб, які перетнули державний кордон України ( в тому числі конфіденційної) та відповідно до пункту 6 даного наказу є надання інформації, стосовно осіб які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію або виїхали з такої території за наявними у них базами даних.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про протиправність фактичної відмови відповідача у задоволенні запиту позивача на інформацію, позаяк при наданні відповіді відповідач дійшов безпідставного висновку про те, що запитувана інформація є конфіденційною та не становить суспільного інтересу, а також не дотримав вимог частини другої статті 6 Закону № 2939-VI (тобто, не застосовував трискладового тесту), тому з наведених вище підстав, на підставі наданих статтею 245 КАС України суду повноважень, позовні вимоги належить задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправними дій Адміністрації Держприкордонслужби щодо відмови ДП ТРК «Аверс» у надані інформації на запит від 21.12.2023 № 289 (саме цей відповідач відмовив у її наданні позивачу) та зобов`язання Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (які є розпорядниками запитуваної інформації) повторно розглянути запит позивача від 21.12.2023 та надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням трискладового тесту, тобто вимог частини другої статті 6 Закону № 2939-VI, з урахуванням правової оцінки, наданої судом, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1514,00грн, що був сплачений платіжною інструкцією №7512 від 02.02.2024 в сумі 3028,00 грн (а.с.7). Судовий збір підлягає стягненню із Адміністрації Державної прикордонної служби України, дії якої щодо відмови в наданні інформації на запит визнано протиправними.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови Дочірньому підприємству Телерадіокомпанія Аверс Відкритого акціонерного товариства Корпорація Аверс у наданні інформації на запит від 21.12.2023 № 289.

Зобов`язати Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повторно розглянути запит Дочірнього підприємства Телерадіокомпанія Аверс Відкритого акціонерного товариства Корпорація Аверс від 21.12.2023 № 289 та надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням трискладового тесту, тобто вимог частини другої статті 6 Закону України Про доступ до публічної інформації від 13 січня 2011 року № 2939-VI, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

В задоволенні решти позовних відмовити.

Стягнути на користь Дочірнього підприємства Телерадіокомпанія Аверс Відкритого акціонерного товариства Корпорація Аверс за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Державної прикордонної служби України судовий збір в сумі 1514,00 грн (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Дочірнє підприємство Телерадіокомпанія Аверс Відкритого акціонерного товариства Корпорація Аверс (43020, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3 код ЄДРПОУ 21755180).

Відповідач 1: Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 37996391).

Відповідач 2: Адміністрація Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039).

Суддя Р.С. Денисюк