Постанова

від 11.04.2024 по справі 320/18775/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/18775/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Аліменка В.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеймпласт» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеймпласт» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хеймпласт» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської митниці, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA100320/2023/000005/2 від 23 лютого 2023 року;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2023/00243 від 23 лютого 2023 року.

Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що для митного оформлення імпортованого товару надано митниці основні документи, які підтверджують митну вартість товару за ціною контракту, проте відповідачем протиправно застосовано резервний метод визначення митної вартості товарів та необґрунтовано винесено рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які підлягають скасуванню.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що всі необхідні документи були надані до митного оформлення, що спростовує висновок суду першої інстанції про ненадання документів.

Крім того, апелянт звертає увагу на лист від 22 лютого 2023 року згідно якого додаткові документи не надавались, з огляду на відсутність правових підстав для їх витребування.

До того ж, скаржником подано клопотання, в якому останній просить розглядати дану справу за участю сторін у відкритому судовому засіданні.

У відповідності до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи, що позивачем пред`явлено вимоги, які у відповідності до частини шостої статті 12 КАС України належать до справ незначної складності, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2023 дану справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, слід зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеn v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

З урахуванням предмету спору та тієї обставини, що відповідно до вимог статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України сторони не позбавлені права подати будь-які письмові пояснення та докази в підтвердження власної позиції, враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), з огляду на положення п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 грудня 2022 року між PT. Dua Kuda Indonesia (за контрактом - Продавець) та ТОВ «Хеймпласт» (за контрактом - Покупець) було укладено зовнішньоекономічний договір (контракт-імпорт) № 27-12, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець приймає та оплачує товари (хімічна сировина), в подальшому іменований - товар, в асортименті і кількості, вказаному в додатках до даного контракту, які є його невід`ємною частиною.

З метою митного оформлення товару, ввезеного в Україну на підставі вказаного вище контракту, ТОВ «Хеймпласт» подано електронну митну декларацію типу ІМ 40 ДЕ від 22 лютого 2023 року №23UA100320003549U5.00 (далі - ЕМД).

Одночасно, з вказаною вище ЕМД декларантом було подано до митного органу перелік документів, що підтверджує заявлену митну вартість товарів, передбачених часиною другою статті 53 Митного кодексу України (далі також - МК України), а саме: сертифікат якості (Certificate of quality) б/н від 12 січня 2023 року; рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) №DKHLGD 23/01/072 від 05 січня 2023 року; коносамент (Bill of lading) № 224255754 від 20 січня 2023 року; автотранспортна накладна (Road consignment note) б/н від 15 лютого 2023 року; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) №1003611/JKU/2023 від 22 лютого 2023 року; митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів №23UA100320003549U5.00 від 22 лютого 2023 року; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконанні митних формальностей під час митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації) №23UA100320003549U5 від 22 лютого 2023 року; банківський платіжний документ, що стосується товару №7 від 30 грудня 2022 року; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 17/02-1 від 17 лютого 2023 року; прейскурант (прайс-лист) виробника товару Б/Н від 05 січня 2023 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 27 грудня 2022 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 27-12 від 27 грудня 2022 року; договір про надання послуг митного брокера №17/11/20 від 17 листопада 2020 року; заява декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду до митної декларації, про відсутність у товарах наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин, ввезення на територію України, вивезення з території України чи транзит через територію України яких здійснюється за наявності дозволу №34 від 16 лютого 2023 року; інші некласифіковані документи лист отримувача №35 від 22 лютого 2023 року; інші некласифіковані документи паспорт безпеки від 17 лютого 2023 року; інші некласифіковані документи перепустка №ПР-56050 від 22 лютого 2023 року; копія митної декларації країни відправлення № 160200-000008-20230106-000059 від 07 січня 2023 року; митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 23UA100320003607U6 від 22 лютого 2023 року.

За наслідками опрацювання наданих документів Київська митниця дійшла до висновку, що надані документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числове значення складових митної вартості товарів та містять розбіжності.

З огляду на вказане, митний орган запропонував декларанту позивача надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару шляхом надсилання електронного повідомлення.

Декларант листом б/н 22 лютого 2023 року повідомив відповідача про неможливість надання інших додаткових документів.

Як наслідок, Київською митницею було відмовлено позивачу у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100320/2023/000243 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2023/000005/2 від 23 лютого 2023 року, яким митна вартість товару визначена із застосуванням резервного методу.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки позивачем до митного органу надано документи, що містять розбіжності, та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, тому контролюючий орган правомірно прийняв рішення про коригування митної вартості товарів.

Крім того, оскільки на час прийняття картки відмови в прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2023/00243 були наявні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 МК України, зазначене рішення суб`єкта владних повноважень також не підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VІ (далі - МК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

За правилами статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

У відповідності до статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

У силу вимог частини другої статті 52 Митного кодексу України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

У відповідності до частин першої, другої статті 53 Митного кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьої статті 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України закріплено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відтак, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом.

У той же час, у частині п`ятій статті 53 Митного кодексу України встановлено заборону вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом із тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Відповідно до частини дванадцятої статті 264 МК України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Приймаючи рішення про коригування митної вартості, відповідач виходив з того, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товару, в документах поданих до митного оформлення наявні розбіжності, а також документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов`язковими при її обчисленні та на вимогу митного органу не подано документів, що підтверджують митну вартість товару згідно частини третьої статті 53 МК України.

Так, статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.

При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). При цьому, вказаний метод не підлягає застосуванню, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Як свідчать матеріали справи, позивачем до митного оформлення було подано сертифікат якості (Certificate of quality) б/н від 12 січня 2023 року; рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) №DKHLGD 23/01/072 від 05 січня 2023 року; коносамент (Bill of lading) № 224255754 від 20 січня 2023 року; автотранспортна накладна (Road consignment note) б/н від 15 лютого 2023 року; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) №1003611/JKU/2023 від 22 лютого 2023 року; митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів №23UA100320003549U5.00 від 22 лютого 2023 року; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду, що здійснюється при виконанні митних формальностей під час митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації) №23UA100320003549U5 від 22 лютого 2023 року; банківський платіжний документ, що стосується товару №7 від 30 грудня 2022 року; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № 17/02-1 від 17 лютого 2023 року; прейскурант (прайс-лист) виробника товару Б/Н від 05 січня 2023 року; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 27 грудня 2022 року; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 27-12 від 27 грудня 2022 року; договір про надання послуг митного брокера №17/11/20 від 17 листопада 2020 року; заява декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду до митної декларації, про відсутність у товарах наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин, ввезення на територію України, вивезення з території України чи транзит через територію України яких здійснюється за наявності дозволу №34 від 16 лютого 2023 року; інші некласифіковані документи лист отримувача №35 від 22 лютого 2023 року; інші некласифіковані документи паспорт безпеки від 17 лютого 2023 року; інші некласифіковані документи перепустка №ПР-56050 від 22 лютого 2023 року; копія митної декларації країни відправлення № 160200-000008-20230106-000059 від 07 січня 2023 року; митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 23UA100320003607U6 від 22 лютого 2023 року.

Однак, не зважаючи на вказане, під час митного оформлення товару та визначення митної вартості товарів, підставою для висновку відповідача про неможливість визначення митної вартості імпортованого товару за ціною договору стала наявність у розбіжностей у документах, що підтверджують числове значення складових митної вартості товарів, а саме:

1) надано довідку про транспортні витрати від 17 лютого 2023 року № 17/02-1 видано ТОВ «Логістик унд Хандель Україна», однак відповідно до автотранспортної накладної (CMR) б/н від 15 лютого 2023 року перевізником є «TZOV RIVNETRANSSERVIS»;

2) у банківському платіжному документі, що стосується товару від 30 грудня 2022 року № 7 документом призначення платежу зазначено проформу-інвойс від 28 грудня 2022 року № DKDHL2201 та яку не надано до митного оформлення.

Як наслідок, спірним рішенням про коригування митної вартості товарів митна вартість товарів визначена за резервним методом.

У свою чергу, TOB «Хеймпласт» звертає увагу на те, що між TOB «Логістик унд Хандель Україна» та TOB «Хеймпласт» було укладено договір про надання послуг транспортно-експедиторського обслуговування вантажів від 01 серпня 2022 року № 0108.

У подальшому, 10 лютого 2023 року між TOB «Логістик унд Хандель Україна» та «TZOV «RIVNETRANSSERVIS» було укладено договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №100223-1.

Відтак, митному органу декларантом надано договір від 10 лютого 2023 року №100223-1, заявку від 13 лютого 2023 року № 13/02-1 та рахунок від 24 лютого 2023 року №41967.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що рахунок від 24 лютого 2023 року № 41967 був виданий пізніше ніж довідка від експедитора, та вже після митного оформлення ввезеного товару та прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2023/000005/2 від 23 лютого 2023 року.

Крім того, вказаний рахунок має посилання на заявку № 42562/13-02-1, а не на заявку, подану до митного оформлення № 13/02-1.

При цьому, позивач не скористався правом надати (за наявності) додаткові документи на вимогу митного органу, а лише повідомив листом б/н від 22 лютого 2023 року про неможливість їх надання.

У свою чергу скаржник зазначає, що ним було подано до митного органу під час митного оформлення проформу-інвойс від 28 грудня 2022 року №DKDHL2201, на яку міститься посилання у банківському платіжному документі №7 від 30 грудня 2022 року.

Однак, матеріали справи не містять документального підтвердження факту надання декларантом позивача додатково витребуваних документів, оскільки позивачем надано лист від 22 лютого 2023 року, в якому чітко зазначено, що додаткові документи надаватись не будуть.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що рішення про коригування митної вартості товарів від 23 лютого 2023 року №UA100320/2023/000005/2 відповідає вимогам чинного законодавства, а тому не підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Оскільки на час прийняття картки відмови в прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2023/00243 були наявні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 МК України, зазначене рішення суб`єкта владних повноважень також не підлягає скасуванню.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що під час митного оформлення задекларованого товару позивач подав митному органу документи не у повному обсязі, що необхідні для визначення митної вартості та її підтверджують.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хеймпласт» - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді В.О. Аліменко

В.П. Мельничук