Ухвала

від 10.04.2024 по справі 280/8412/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа №280/8412/23

адміністративне провадження № К/990/11493/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (далі - відповідач, Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11 вересня 2023 року №ПШ 009775.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 рудня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року позов задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 009775 від 11 вересня 2023 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, 22 березня 2024 року Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги процесуального закону, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд зауважує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі також скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є пункт 1 частина четверта статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частину четверту статті 328 КАС України, скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження є неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 грудня 2018 року у справі №804/8740/16 (щодо застосування приписів пункту 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 серпня 2010 року № 379 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 27 січня 2011 року №123/18861 (далі - Інструкція №379).

Разом з тим, аналізуючи доводи заявника в цій частині, Верховний Суд зауважує, що лише аргументи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 6.3 Інструкції №379 не є підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, за обставин, установлених судами у цій справі.

У справі № 804/8740/16 предметом оскарження були постанови про накладення адміністративно-господарських штрафів на суб`єкта господарювання за надання послуг з регулярних пасажирських перевезень за відсутності документів, передбачених статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-ІV (далі - Закон № 2344-ІV), а саме: реєстраційних документів на транспортний засіб, індивідуальної контрольної книжки водія, полісу обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті водія, квитково-касового листа, індивідуальної контрольної книжки водія, схеми маршруту та розкладу руху. При цьому, Верховний Суд у цій постанові висловив правовий висновок щодо оформлення тимчасового реєстраційного талону, вказавши, що попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції № 379 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом № 2344-ІV.

За обставинами цієї справи, судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 є власником транспортних засобів марки DAP з напівпричепом KRONE, номерні знаки НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , що підтверджено свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_3 , CXО877802. Відповідно до товаротранспортної накладної від 22 серпня 2023 року автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_2 . Крім того, Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу надано договір оренди транспортних засобів, укладений 24 грудня 2019 року ОСОБА_1 з ТОВ «Промислова деревообробна компанія», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Т.М. 24 грудня 2019 року за реєстровим 5734, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в оренду (тимчасове користування) ТОВ «Промислова деревообробна компанія» транспортні засоби марки DAP з напівпричепом KRONE, номерні знаки НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ; строк дії договору - 5 років. Умовами договору передбачено право орендаря на укладання договорів суборенди.

Таким чином, підставою для задоволення позовних вимог стало те, що позивач не є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки він передав свій транспортний засіб у користування ФОП ОСОБА_2 , який безпосередньо і здійснював перевезення та повинний був надати контролюючому органу необхідні документи.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №804/8740/16 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.

При цьому, касаційний суд вказує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Таким чином доводи касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 13, 328, 333 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак В.М. Соколов