Рішення

від 20.03.2024 по справі 486/1787/23

АНАНЬЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 486/1787/23

Провадження № 2/486/238/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючогосудді - Савіна О.І.,

при секретарі - Салагорі С.О.,

за участі: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні взалісудув м.ЮжноукраїнськуМиколаївськоїобласті цивільнусправузапозовною заявою ОСОБА_1 до Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

30.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зняття арешту з майна.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 14.09.2023 року він звернувся в ЦНАП м. Южноукраїнська з метою здійснення реєстрації місця проживання дитини в квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 частки якої належить йому на праві приватної власності, а інша 3/8 частка вказаної квартири належить його сестрі ОСОБА_1 та 1/4 частка його батькові ОСОБА_3 . Працівниками ЦНАП м. Южноукраїнська йому було відмовлено у реєстрації місця проживання дитини, оскільки на квартиру накладено арешт. З Інформаційної довідки №346414759 від 13.09.2023 року вбачається, що 28.01.2019 року державним реєстратором Южноукраїнського міського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Куницькою Т.О. на підставі постанови №16, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45240854 від 28.01.2019 року, накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_4 та зазначено об`єкт обтяження об`єкт житлової нерухомості за вищевказаною адресою. 19.09.2023 року подав заяву до Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) з проханням про зняття арешту із вищезазначеного нерухомого майна та видалити з Державного реєстру речових прав. 19.10.2023 року Другий відділ ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) надав відповідь №31222/1, в якій зазначив, що згідно з Державних реєстрів за вказаною адресою та згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження за суб`єктом боржника « ОСОБА_4 », накладений арешт на нерухоме майно, а також згідно ч.4 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» у державного виконавця відділу є виключний перелік підстав для зняття з арешту з майна боржника. Однак, ОСОБА_4 ніколи не була власником кв. АДРЕСА_2 , отже державним реєстратором накладено арешт на вказану квартиру безпідставно. Крім того, 28.09.2017 року ОСОБА_5 , 1988 року народження, знята з реєстрації у вказаній квартирі, тобто на момент накладення арешту вона не мала навіть права користування нею та фактично не проживала за вказаною адресою. На теперішній час він має намір розпоряджатися належним йому майном, проте через наявність арешту позбавлений можливості це зробити. Вважає, що арешт накладений на майно порушує його право власності. Просить суд зняти арешт з нерухомого майна та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

14.11.2023 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив від представника Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) Тетеричко І.А. на позовну заяву, в якому зазначила, що заперечують проти позовної заяви повністю, а доводи викладені позивачем в позовній заяві неприйнятними, саме щодо визначення позивачем відповідача за позовною заявою. Вважають, що Другий відділ державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є неналежним відповідачем по справі. Зазначають, що про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. На позивачеві лежить прямий обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок. Відповідно до постанови №5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» відповідачами в справі є боржник, особа в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби. За даними АСВП - комп`ютерної програми, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу (п.2 розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження» 05.08.2016 року №2432/5), в Южноукраїнському міському відділі ДВС ГТУЮ у Миколаївській області перебувало виконавче провадження за №55947348 в АСВП, боржником за яким визначено - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , а стягувачем - ГУ ДФС, код ЄДРПОУ: 39394277, щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2017 року №Ф-1658-25 у виданої керівником (заступником начальника) Южноукраїнської ДФС у Миколаївській області Ангелов О.Л., а саме виконавче провадження завершене відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.37 (відсутність у боржника майна) Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, зважаючи на вище зазначені обставини, що вони є неналежним відповідачем по справі, вважають у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 підтримують позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав викладених у позовній заяві та просили про задоволення позову.

Представник відповідача Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) Тетеричко І.А. у судове засідання не з`явилася, однак надала до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, та зазначила, що відзив від 14.11.2023 року на позовну заяву, підтримують повністю.

Третя особа ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, однак надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просить суд позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просить суд позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Судом встановлено, що згідно копії довідки №2860 від 20.12.2019 року Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , із 13.08.1991 року по теперішній час (а.с. 5).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №346414759 від 13.09.2023 року вбачається, що за параметрами запиту «Адреса/Місцезнаходження: АДРЕСА_3 », в розділі актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень містяться такі відомості: вид обтяження арешт нерухомого майна; номер запису про обтяження 30029377; тип об`єкта арешт, об`єкт житлової нерухомості, адреса: АДРЕСА_3 ; зареєстровано 28.01.2019 року державним реєстратором Южноукраїнського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Куницькою Тетяною Олександрівною; документи, подані для державної реєстрації постанова №16, видана Южноукраїнським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області; підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45240854 від 28.01.2019 року, ОСОБА_6 , Южноукраїнський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Миколаївська обл.; відомості про суб`єктів обтяження: особа, майно/права якої обтяжуються ОСОБА_4 , орган державної влади, обтяжувач: Южноукраїнський міський відділ ДВС Головного ТУЮ, код ЄДРПОУ: 34597128, країна реєстрації: Україна (а.с. 6-7).

Згідно з розділу реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна 14149296, квартира трикімнатна, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрована та належить на праві приватної власності: частка 1/4 ОСОБА_3 , частка 3/8 ОСОБА_1 , частка 3/8 ОСОБА_1 (а.с. 7).

19.09.2023 року ОСОБА_1 подав заяву до Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) з проханням зняти арешт з нерухомого майна об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 та видалити з Державного реєстру речових прав, розділ Актуальна інформація зі спеціального розділу, Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень, Запис про арешт нерухомого майна від 28.01.2019 року номер запису про обтяження 30029377 (спеціальний розділ) внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 45240854 від 28.01.2019 року (а.с. 8).

Відповідно до відповіді від 19.10.2023 року №31222/1 на б/н від 19.09.2023 року Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) вбачається, що згідно з згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.09.2023 року за адресою: АДРЕСА_3 , та згідно даних автоматизованої системи виконавчого провадження за суб`єктом боржника « ОСОБА_4 /3244313126», накладений арешт на нерухоме майно, державним виконавцем Южноукраїнського міського відділу ДВС ГТУЮ у Миколаївській області, щодо особи, майна/права якої обтяжують: ОСОБА_4 . Також зазначено, що згідно ч.4 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження» є виключний перелік підстав для зняття арешту з усього майна боржника або його частини та на день надання відповіді у державною виконавця відділу відсутні правові підстави про зняття арешту з майна (а.с. 9).

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 16.05.2016 року розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с. 10).

Згідно з довідки №018-504-449 від 23.10.2023 року про склад сім`ї та реєстрацію, виданої Центром надання адміністративних послуг міста Южноукраїнськ Миколаївської області вбачається, що ОСОБА_5 , 1988 року народження, знята з реєстраційного обліку у вищевказаній квартирі з 28.09.2017 року (а.с. 12).

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини: і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1ст. 316 ЦК), та власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном ( ч.1ст. 317 ЦК).

Відповідно до ч. 1ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу. При цьому із заявою про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно або грошові кошти) може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-26цс13 від 15.05.2013 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

На сьогодні позивач має намір реалізувати своє право на розпорядженням свого майна, проте арешт накладений на майно, порушує право власності позивача.

Виходячи з вищевикладеного, на час звернення з позовом до суду за наявності арешту (обтяжень) накладених на майно, порушуються права позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, при цьому підстав для продовження обтяження на майно судовим розглядом не встановлено, тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб - шляхом зняття арешту з нерухомого майна та виключення запису про обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про зняття арешту з майна №5 від 03.06.2016 року, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно з п.1 Постанови ВССУ України від 03.06.2016 року, спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей15, 16 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо належності відповідача Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), то суд звертає увагу на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі №643/3614/17 (провадження №14479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України).

Відповідачце особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умовипідстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача,належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позовуобов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Вказане зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16ц.

Неналежний відповідачце особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особіналежному відповідачеві (постанова Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі № 619/2796/19ц).

Суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадженнядо початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадженнядо початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Зважаючи на відзив відповідача, у якому заначено, що за даними АСВП - комп`ютерної програми, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу в Южноукраїнському міському відділі ДВС ГТУЮ у Миколаївській області перебувало виконавче провадження за №55947348 в АСВП, боржником за яким визначено - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , а стягувачем - ГУ ДФС, щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2017 року №Ф-1658-25, а саме виконавче провадження завершене відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.37 (відсутність у боржника майна) Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо : у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у

постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа

виконавець зазначає про зняття арешту з майна (коштів) та в день її винесення надсилається

органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Таким чином, суд доходить до висновку, що Другий відділ ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), є належними відповідачем у даній справі.

Враховуючи вищевказані обставини справи та надані докази, суд приходить до висновку, що на даний час відсутні будь-які підстави для накладення арешту на нерухоме майно у зв`язку з тим, що на час звернення позивача із позовом до суду за наявності арештів (обтяжень) накладених на майно, порушуються права позивача, підстав для продовження арешту суд не вбачає, а тому, право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту з нерухомого майна, яке належить йому, а тому накладений арешт підлягає зняттю.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем, під час звернення з позовом до суду був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (а.с. 11).

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 1073, 60 грн.

Керуючисьст.ст.4,10-13,76,81,83,89,141,229,258,259,263-265,273, 352, 354, 355 ЦПКУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про зняття арешту з майна, задовольнити.

Зняти арешт з нерухомого майна об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 , що був накладений відділом Южноукраїнським міським відділом ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на підставі постави №16 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:45240854 від 28.01.2019 року).

Стягнути з Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

У зв`язку з оголошенням в судовому засіданні вступної і резолютивної частини рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 29.03.2024 року.

Суддя Южноукраїнського

міського суду О.І. Савін