Постанова

від 08.04.2024 по справі 288/2924/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №288/2924/23 Головуючий у 1-й інст. Рудник М. І.

Категорія 68 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Григорусь Н.Й.

з участю секретаря

судового засідання Нестерчук М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №288/2924/23 за заявою ОСОБА_1 прозабезпечення позову

у цивільнійсправізапозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого органу Добровеличківської селищної ради про визначення місця проживання дітей

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 ,інтереси якогопредставляє адвокатВотінцев ЄгорГеннадійович

на ухвалу Попільнянського районногосуду Житомирськоїобласті від05січня 2024року,якапостановленапід головуваннямсуддіРудникМ.І.

встановив:

У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 .

У січні 2024 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборони відповідачу особисто або через третіх осіб вивозити за межі України малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі № 288/2924/23 про визначення місця проживання дітей;

- заборони зміни відповідачем місця постійного проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 288/2924/23 про визначення місця проживання дітей;

- заборонити у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України малолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без письмової нотаріально засвідченої згоди батька ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі № 288/2924/23 про визначення місця проживання дітей.

На обґрунтування вказаної заяви зазначав, що він звернувся до суду із позовом про визначення місця проживання дітей. Одночасно також подавав заяву про забезпечення позову, в якій посилався на те, що існують реальні ризики вивезення відповідачем дітей за кордон без дозволу позивача, що унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову. Однак, ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2023 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року, у задоволенні заяви відмовлено. Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу позивача без задоволення, виходив із недоведеності загрози вивезення відповідачем малолітніх дітей за межі України без згоди батька.

Враховуючи вищевказаний висновок Житомирського апеляційного суду та події, які відбулися під час перебування справи у суді, а саме намагання відповідача викрасти дітей та вивезти їх за кордон, позивач вимушений знов звернутися до суду з цією заявою та просити суд захистити інтереси його дітей. Відповідач розпочала активні дії щодо вивезення дітей за кордон, а саме: 10 листопада 2023 року відповідач зі своїм співмешканцем громадянином Польщі та своїм батьком приїхали до будинку позивача, де він мешкає з дітьми, виявивши відсутність господаря, виламали двері в будинку та розпочали збирати речі дітей у сумки та були викриті сусідами, які викликали працівників поліції. Під час цих подій зникли закордонні паспорта дітей та деякі інші речі. Стосовно цієї події наразі триває досудове розслідування. 20 листопада 2023 року відповідач зі своїм співмешканцем громадянином Польщі та своїм батьком знов приїхали до будинку позивача та намагалися забрати дітей, в результаті чого співмешканець відповідача наніс позивачу тілесні ушкодження та пошкодив його автомобіль.

Вищевказані обставини підтверджується наступними документами: - витягом з ЄРДР №12023121220000131 за ч. 1 ст. 162 КК України, незаконне проникнення відповідача, її співмешканця ОСОБА_5 та її батька до будинку позивача, які виламали двері в його будинку та збирали речі дітей та були викриті сусідами; - витягом з ЄРДР №12023121220000127 за ч. 1 ст. 125 КК України, співмешканцем відповідача - ОСОБА_6 позивачу завдано тілесні ушкодження; - ??ухвалою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 11.12.2023 року, ??терміновим заборонним приписом стосовно відповідача, яка 20 листопада 2023 року приїхала забирати дітей, погрожувала позивачу фізичною розправою та висловлювалася нецензурними словами.

З урахуванням вищевикладеного вважає, що надані ним до матеріалів цивільної справи докази достеменно доводять реальність загрози вивезення відповідачем малолітніх дітей за межі України без згоди батька, а категоричне небажання дітей проживати в іншій країні зі співмешканцем їх матері, цілком підтверджують той факт, що вивезення дітей за кордон - негативно вплине на них та не буде відповідати їх інтересам.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 05 січня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що між позивачем та його колишньою дружиною на сьогодні існує спір, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання у майбутньому рішення суду. Беручи до уваги те, що ОСОБА_2 знаходиться та постійно проживає у Польщі, враховуючи існування реального ризику вивезення малолітніх дітей за кордон без згоди батька, з метою ефективного забезпечення дотримання прав, свобод та інтересів малолітніх дітей, вважає вид забезпечення позову помірним та таким, що відповідає вимогам, передбаченим ст. 150 ЦПК У країни. Обраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, невжиття такого заходу може в подальшому ускладнити або зробити неможливим виконання можливого рішення суду або ефективний захист прав позивача.

Окремо зазначає, що права відповідача на спілкування з дітьми жодним чином не будуть порушені при застосуванні такого способу забезпечення позову, оскільки вона наразі має можливість в будь-який час приїхати та спілкуватись з дітьми за місцем їх проживання в присутності батька, а після застосування заходів забезпечення позову, навіть зможе спілкуватися з дітьми і без присутності батька, отже батько та діти не будуть піддані ризику, що вона зможе викрасти дітей та вивезти їх за кордон.

Представник відповідача адвокат Курінна В.А. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

На спростування доводів апеляційної скарги вказує, що діти завжди проживали з ОСОБА_2 , після перебування дітей на літніх канікулах у батька, останній відмовився віддати дітей у встановлений строк та попросив про ще один місця проживання з дітьми. Відповідач погодилася, оскільки не вбачала наміру позивача відібрати у неї дітей. Однак згодом позивач фактично відмовився повертати дітей матері і даний час ОСОБА_1 силою утримує дітей у себе та не дає бачитися їм із матір`ю. Матері не відомо де і з ким її діти, оскільки листом від 25.01.2024 року начальником ССД Добровеличівської селищної ради проінформовано про те, що ОСОБА_1 разом з дітьми відсутній за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що 20.11.2023 року стосовно ОСОБА_1 винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №368817, де зафіксовано факт скоєння домашнього насильства та заборони у спілкуванні з дітьми. Окрім того, рішенням від 14.12.2023 року №242 Виконавчого комітету Добровеличівської селищної ради прийнято рішення про затвердження висновку про недоцільність визначення місця проживання дітей з батьком.

Також вказує, що батько дітей ухиляється від призову на військову службу на період дії воєнного стану шляхом визначення місця проживання дітей. Позивачем та його представниками свідомо здійснюється затягування справи, шляхом зловживання своїми процесуальними правами.

Звертає увагу суду, що своєю вимогою заборони зміни місця проживання дітей та їх виїзду за кордон ОСОБА_1 наражає своїх власних дітей на небезпеку, яка об`єктивно існує у кожному куточку України та вимагає у суду фактично позбавити можливості матері врятувати своїх дітей та вивезти у безпечну країну.

Представник позивача подала до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач маніпулює поняттями безпеки дітей, спотворює фактичні обставини, викладаючи їх двозначно, оскільки, відправляючи дітей до рідного батька в Україну на літні канікули, особливо не турбувалася про їх небезпеку в країні, в якій іде війна, а вже після налагодження свого особистого життя з іншим чоловіком, вирішила, що небезпека в Україні знов з`явилася i вивезення дітей на постійне місце проживання за кордон відповідає найкращим інтересам дітей.

Вказує, що з 2013 року і до 05.04.2022 року (від`їзду відповідача з дітьми до Польщі) діти проживали в сім`ї, з батьком та з матір`ю за адресою їх реєстрації: АДРЕСА_2 . На даний момент діти проживають з батьком, в його власному будинку, у належних соціально-побутових умовах, відвідують навчальний заклад, забезпечені всім необхідним. Відповідач регулярно, майже щоденно спілкується з дітьми як в телефонному режимі так й листуванням, з отриманням і фото дітей й інформації де вони знаходяться, з ким і що роблять. За загальнодоступною інформацією, висвітленою в соціальних мережах, відповідач вийшла заміж за громадянина Польщі, та, відповідно, проживатиме постійно на території Польщі. Терміновий заборонний припис Серія АА №368817 від 20.11.2023 року наразі оскаржується позивачем у судовому порядку, як такий, що винесений необґрунтовано, протиправно, та підлягає скасуванню, а твердження «де зафіксовано факт скоєння домашнього насильства та заборони у спілкуванні з дітьми» є відвертою брехнею, оскільки постраждалою особою за цим терміновим заборонним приписом є відповідач, і заборона встановлювалася на спілкування виключно з нею. Разом з цим, звертаємо увагу суду, що терміновий заборонний припис серії АА №368818 із забороною в будь-який спосіб контактувати з позивачем, також винесений і відносно відповідача, і він відповідачем не оскаржується, про що, представником відповідача умисне замовчується. Також зазначає, що посилання представника відповідача на існування висновку про недоцільність визначення місця проживання дітей біля батька є необґрунтованими, оскільки наразі, при розгляді даної апеляційної скарги питання доцільності визначення місця проживання дитини з батьком або матір`ю не є предметом доказування.

Представник відповідача адвокат Курінна В.А. подала до суд заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на безпідставність доводів позивача та надання неправдивих відомостей.

Третя особа правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.

У судовому засіданні позивач та його представники доводи апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити її вимоги, скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, який задовольнити заяву про забезпечення позову.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги та заяви про забезпечення позову заперечувала.

Представник органу опіки та піклування - Служби у справах дітей виконавчого органу Добровеличківської селищної ради у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив розгляд справи провести без його участі.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборони зміни постійного місця проживання дітей та тимчасового виїзду дітей за межі України, не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першою інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 просив його забезпечити шляхом заборони відповідачу особисто або через третіх осіб вивозити за межі України малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , заборони зміни відповідачем місця постійного проживання малолітніх дітей, які проживають за адресою: АДРЕСА_1 та заборони у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України малолітніми дітьми до набрання законної сили рішенням суду у справі №288/2924/23 про визначення місця проживання дітей.

Як на обґрунтування обраного виду забезпечення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що існують реальні ризики вивезення відповідачем дітей за кордон без дозволу позивача, що унеможливить виконання рішення у разі задоволення позову.

Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 року у справі № 263/989/21 (провадження 61-16075св21).

Окрім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

Отже, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом заборони особисто або через третіх осіб вивозити за межі України малолітніх дітей та заборони зміни відповідачем місця постійного проживання малолітніх дітей не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги позивача про необхідність врахування доказів, які підтверджують реальний ризик вивезення відповідачем дітей за кордон, не беруться судом до уваги, оскільки із урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 року у справі №263/989/21 щодо невідповідності такого виду забезпечення позову вимогам статті 150 ЦПК України, у даному випадку не впливають на вирішення заяви про забезпечення позову.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року в Україні було запроваджено воєнний стан з 05:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони й відповідно до українського законодавства.

Згідно із Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», було продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2022 року № 383 були внесені зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, які доповнено пунктом 2-3, відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Спрощена процедура перетину державного кордону обумовлена ризиками для життя та здоров`я цивільного населення у зв`язку з введенням воєнного стану, а тому, враховуючи те, що воєнний стан запроваджено на всій території України, на думку суду, у разі початку активних бойових дій у регіоні перебування дитини, наявність заборони щодо її виїзду за кордон у супроводі одного із батьків без згоди іншого, не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини й нестиме загрозу для її благополуччя.

У п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 141 СК України та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України та продовженням воєнного стану вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вивезення малолітніх дітей за межі території України до інших держав може створити небезпеку їх життю і здоров`ю, а відтак вочевидь не відповідає інтересам дітей, які в даному випадку мають пріоритет над інтересами батька.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апелянтом не надано.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Вотінцев Єгор Геннадійович, залишити без задоволення, а ухвалу Попільнянського районногосуду Житомирськоїобласті від05січня 2024року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 12 квітня 2024 року.

Головуючий Судді