Постанова

від 09.04.2024 по справі 527/971/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/971/23 Номер провадження 22-ц/814/701/24Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю., за участюсекретаря судового засідання: Буйнової О.П.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 серпня 2023 року у справі за позовноюзаявою Глобинської міської ради до ОСОБА_1 про позбавлення права користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року Глобинська міська рада звернулась до суду із вказаним позовом в якому просила визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказано, що в комунальній власності Глобинської міської територіальної громади в особі Глобинської міської ради перебуває гуртожиток, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням 36 (позачергової) сесії Глобинської міської ради восьмого скликання від 08.12.2022 року №1416 передано з балансу виконавчого комітету Глобинської міської ради в оперативне управління Комунальному закладу «Соціальний гуртожиток» Глобинської міської ради будівлю гуртожитку з топкою. Будівля гуртожитку перебуває на балансі Комунального закладу «Соціальний гуртожиток» Глобинської міської ради. Кімнати в гуртожитку не приватизовані, не службові, належать до комунальної власності Глобинської міської територіальної громади в особі Глобинської міської ради.

Зазначали, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована відповідач ОСОБА_1 . Згідно довідки Комунального закладу «Соціальний гуртожиток» Глобинської міської ради за період з 08.12.2022 по 18.04.2023 в будівлі гуртожитку ніхто не проживав.

Вказували, що оскільки відповідач за місцем реєстрації більше шести місяців не користувалася жилим приміщенням, не проводила оплату житлово-комунальних послуг та не займалася благоустроєм кімнати, особистих речей в кімнаті не тримає, житлом не цікавиться вона є такою, що втратила право . користування жилим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 04 серпня 2023 року позов Глобинської міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 , за участю третьої особи: Комунального закладу «Соціальний Гуртожиток» Глобинської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено.

Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме гуртожитком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання судових витрат.

З рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Глобинського районногосуду Полтавськоїобласті від04серпня 2023року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Глобинської міської ради Полтавської області у повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Зокрема вказує, що факт відсутності її понад 6 місяців у житловому приміщенні без поважних причин не доведено позивачем, а тому відсутні підстави вважати, що вона втратила право користування жилим приміщенням.

Посилання суду на довідку Комунального закладу «Соціальний гуртожиток» Глобинської міської ради, що у період з 08.12.2022 по 18.04.2023 року у будівлі гуртожитку ніхто не проживав, на її думку є неспроможними, оскільки у довідці вказаний період 4 міс. 10 днів, що є меншим ніж, встановлений законом 6 місяців.

Від Комунального закладу «Соціальний Гуртожиток» та від Глобинської міської ради надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні спростовуючи доводи апеляційної скарги та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохали апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи був присутній представник позивача, відповідач прохала справу слухати у її відсутність, інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час і місце слухання справи в судове засідання не з?явилися.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно рішення Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області 20 сесії 5 скликання №558 від 15.07.2008 року №558 передано в оперативне управління СП «Глобинський цукровий завод» об`єкти комунальної власності міської територіальної громади будівлі гуртожитку та топкової, розташованих по АДРЕСА_1 , для використання підприємством за цільовим призначенням.

Згідно рішення Глобинської міської ради Глобинського району Полтавської області 38 сесії 5 скликання №301 від 15.04.2010 року відмінено рішення 20 сесії міської ради від 15.07.2008 №558 «Про передачу гуртожитку з топкою по АДРЕСА_1 в оперативне управління СП «Глобинський цукровий завод» передано в оперативне управління ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» об`єкти комунальної власності міської територіальної громади будівлі гуртожитку та топкової, розташованих по АДРЕСА_1 , для використання підприємством за цільовим призначенням.

Рішенням Глобинської міської ради VIII скликання тридцять другої сесії від 22.09.2022 року №1273 затверджено акт приймання-передачі будівлі гуртожитку з топкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в комунальну власність Глобинської міської ради (а.с.15-16).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно вбачається, що будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Глобине в особі Глобинської міської ради (а.с. 5-7).

Рішенням Глобинської міської ради VIII скликання тридцять шостої сесії (позачергової) від 08.12.2022 року №1416 створено Комунальний заклад «Соціальний гуртожиток» Глобинської міської ради та передано з балансу виконавчого комітету Глобинської міської ради в оперативне управління Комунального закладу «Соціальний гуртожиток» Глобинської міської ради будівлю гуртожитку з топкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

Згідно повідомлення відділуз питаньдержавної реєстраціїактів виконавчогокомітету Глобинськоїміської радивід 13.04.2023року №399/13-08,відповіді відділуз питаньдержавної реєстраціїактів виконавчогокомітету Глобинськоїміської радивід 26.04.2023року №416/13-08та повідомлення філії«Глобинський цукровийзавод» ТОВ«Цукорагропром» вбачається,що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована заадресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).

Із копії довідки КЗ «Соціальний гуртожиток» Глобинської міської ради від 18.04.2023 року №42 та копії акту обстеження будівлі гуртожитку з топкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що з 08.12.2022 року по 18.04.2023 року в будівлі гуртожитку ніхто не проживав. Станом на 12.09.2022 року в гуртожитку проживають працівники філії «Глобинський цукровий завод» ТОВ «Цукорагропром», які перебувають у трудових відносинах з підприємством. Інших проживаючих осіб не виявлено, речей, які належать особам, окрім працівників підприємства не виявлено (а.с. 11, 14).

Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що оскільки відповідачем не доведено належними доказами непроживання в гуртожитку з поважних причин понад шість місяців, наявні підстави для визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Проте, з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 4ст. 9 ЖК Української РСРніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 71 ЖК Української РСРвизначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно дост. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2ст. 128 ЖК Української РСРжила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Відповідно до правил статей 71, 72 ЖК України наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зокрема за умови, що вони не проживають у ньому без поважних причин понад шість місяців.

Тобто заявлення вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, пов`язано із відсутністю цієї особи у спірному приміщення понад встановлений законом термін.

У справі, яка переглядається, позивач просив визнати відповідача таким, що втратила право користування кімнатою у гуртожитку, посилаючись на її відсутність на цій житловій площі понад шість місяців.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності згідно з відповідними принципами статті 8 Конвенції. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

При вирішенні справи про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСРпередбачає загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно з цією нормою при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Результат аналізу статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17.

Статтею 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статей 76, 80, 229 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

На підтвердження відсутності відповідачів у житловому приміщенні гуртожинку позивачем надано довідку довідки КЗ «Соціальний гуртожиток» Глобинської міської ради від 18.04.2023 року №42 та копію акту обстеження будівлі гуртожитку з топкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з яких вбачається, що з 08.12.2022 року по 18.04.2023 року в будівлі гуртожитку ніхто не проживав.

Станом на 12.09.2022 року в гуртожитку проживають працівники філії «Глобинський цукровий завод» ТОВ «Цукорагропром», які перебувають у трудових відносинах з підприємством. Інших проживаючих осіб не виявлено, речей, які належать особам, окрім працівників підприємства не виявлено (а.с. 11, 14).

Разом з тим, з наданої довідки вбачається, що вона видана за період часу з 08.12.2022 по 18.04.2023 року, що є меншим строком ніж 6 місяців.

Окрім того, позивачем не надано доказів того, що відповідач не проживала у гуртожитку без поважних причин, зокрема акт про непроживання відповідача у спірному приміщенні більше 6 місяців, а також не надано доказів того, що даний гуртожиток був придатний до проживання.

Враховуючивикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами, що відповідач не проживає на спірній житловій площі без поважних причин більше визначених статтею 71 ЖК України строків.

Посилання позивача на дані довідки, що у гуртожику з 08.12.2022 по 18.04.2023 року ніхто не проживав, апеляційний суд відхиляє, оскільки така довідка складена в період часу, що не перевищує 6 місяців та не може свідчити про те, що відповідач не зберігає намірів відноситься до спірного житла, як до постійного місця проживання.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення районного суду слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 серпня 2023 року- скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Глобинської міськоїради до ОСОБА_1 пропозбавлення правакористування жилимприміщенням відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови виготовлено 10 квітня 2024 року.

Головуючий суддя :

---

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

С.А. Гальонкін

---

О.Ю. Кузнєцова