Постанова

від 08.04.2024 по справі 921/619/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2024 р. Справа №921/619/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГалушко Н.А.

суддівЖеліка М.Б.

Орищин Г.В.

без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження

розглянувши апеляційну скаргу Почаївської Свято-Успенської Лаври, вул. Лаврська, буд. 8, м. Почаїв, Кременецький р-н, Тернопільська обл., б/н від 26.02.2024 (Вх. № ЗАГС 01-05/620/24 від 01.03.2024)

на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 19.02.2024 (повний текст складено 19.02.2024) про повернення позовної заяви б/н від 13.02.2024

у справі №921/619/23

за первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, вул. Козубського, 6, м. Кременець, Тернопільська область, 47003

до відповідача Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська область, 47003

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства культури та інформаційної політики України, вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601

про зобов`язання повернути майно

за зустрічним позовом Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ, вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська область, 47003

до відповідача Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, вул. Козубського, 6, м. Кременець, Тернопільська область, 47003

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство культури та інформаційної політики України, вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601

про визнання недійсним Договору №5 від 03.09.2018 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог.

В провадженні Господарського суду Тернопільської області знаходиться справа №921/619/23 за первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України, до відповідача - Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ про зобов`язання Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ повернути Кременецько-Почаївському державному історико-архітектурному заповіднику державне нерухоме майно - приміщення пам`ятки архітектури національного значення Комплекс споруд Богоявленського монастиря (Богоявленський собор, 1760 р., Корпус келій, 1760 р., Дзвіниця, XX ст.), загальною площею 3 218, 0 кв. м, охоронний номер 1591 Н, реєстровий № 26024191.18.АААДДЛ151, розміщене за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець Тернопільської області, шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання- передачі, та за зустрічним позовом Свято - Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ до відповідача Кременецько-Почаївського державного історико - архітектурного заповідника, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство культури та інформаційної політики України, про визнання недійсним Договору №5 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, укладений 03.09.2018 між Кременецько-Почаївським державним архітектурним заповідником та Свято-Богоявленським жіночим монастирем УПЦ.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 19.02.2024 у справі №921/619/23 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору за первісним позовом Почаївської Свято-Успенської Лаври, вул. Лаврська, буд. 8, м. Почаїв до Кременецько-Почаївського державного історико - архітектурного заповідника, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство культури та інформаційної політики України, про визнання недійсним Договору №5 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, укладений 03.09.2018 між Кременецько-Почаївським державним архітектурним заповідником та Свято-Богоявленським жіночим монастирем УПЦ повернуто заявнику.

Ухвала суду мотивована тим, що вимоги за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору за первісним позовом, виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані іншими нормами права. Зазначене унеможливлює спільний розгляд позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору за первісним позовом Почаївської Свято-Успенської Лаври з первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Почаївською Свято-Успенською Лаврою подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 19.02.2024 у справі №921/619/23 та направити матеріали справи для продовження розгляду до Господарського суду Тернопільської області, посилаючись на те, що обидва позови стосуються одного предмету спору - комплексу споруд Богоявленського монастиря. Почаївська Свято-Успенська Лавра вважає, що саме вона перебуває в матеріальних правовідносинах з Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ, і, що комплекс споруд Богоявленського монастиря має бути повернутий саме їй, а не Кременецько-Почаївському державному історико- архітектурному заповіднику. Тобто, Почаївська Свято-Успенська Лавра процесуально протиставляє себе не лише відповідачу (жіночому монастирю), а й позивачу (заповіднику). Вказані позови доцільно розглядати лише спільно, адже задоволення одного з цих позовів автоматично призведе до неможливості задоволення іншого позову.

Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Почаївської Свято-Успенської Лаври, посилаючись на те, що твердження скаржника не відповідають дійсності, оскаржувана ухвала Господарського суду Тернопільської області від 19.02.2024 прийнята у відповідності до норм ст. 49 ГПК.

Позивач вважає, що скаржником не надано жодних документів та доказів, які б підтверджували надання йому у користування Богоявленського монастиря відповідно до вимог Закону. Суд при винесені ухвали про повернення позовної заяви скажнику дійшов вірного висновку, що спір за первісним позовом, який існує між Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником і Свято- Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ (повернення майна шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акта приймання- передачі у зв`язку із закінченням строку дії договору про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, сторонами якого є Заповідник, як орган уповноважений на управління та розпорядження державним майном та Монастир, як самостійна юридична особа), та спір за позовом третьої особи між Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ та Почаївською Свято-Успенською Лаврою (повернення належного Почаївській Лаврі на праві користування нерухомого майна у зв`язку із його використанням монастирем за мовчазною згодою Почаївської Лаври, але без достатньої правової підстави) не пов`язані між собою.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2024 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Галушко Н.А., суддів Орищин Г.В. та Желіка М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Почаївської Свято-Успенської Лаври ( вул. Лаврська, буд. 8, м. Почаїв, Кременецького р-ну, Тернопільської обл., б/н від 19.02.2024 (Вх. № ЗАГС 01-05/620/24 від 01.03.2024) на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 19.02.20224 про повернення позовної заяви у справі № 921/619/23, апеляційну скаргу вирішено розглядати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.02.2024 заяву б/н від 29.01.2024 (вх. № 965 від 02.02.2024) Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника про зміну підстав позову залишено без розгляду; заяву б/н від 06.02.2024 (вх. № 1071 від 07.02.2024) Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника про зміну підстав позову та долучені до неї документи , до розгляду не прийнято та повернуто заявнику.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції, у підготовчому засіданні 14.02.2024, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; оголошено перерву до 21.02.2024; призначено підготовче засідання на 21.02.2024.

Поряд із цим, 14.02.2024 на адресу Господарського суду Тернопільської області в межах справи №921/619/23 надійшла позовна заява б/н від 13.02.2024 (вх. №89) Почаївської Свято-Успенської Лаври, подана в порядку ч. 1 ст. 49 ГПК України до Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ (відповідача за первісним позовом).

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що Почаївська Свято-Успенська Лавра, на підставі ч. 1 ст. 49 ГПК України, заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом.

Предметом позову заявник визначив зобов`язання Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ повернути Почаївській Свято-Успенській Лаврі комплекс споруд Богоявленського монастиря, загальною площею 3 218, 0 кв. м, що розташований за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець, Тернопільська обл.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Почаївська Свято-Успенська Лавра зазначає, що станом на 01.10.1990 Кременецьким Богоявленським жіночим монастирем керували монахи Почаївської Лаври. Саме на підставі звернення намісника Почаївської Лаври архімандрита Онуфрія (лист №129 від 01.10.1990) виконавчий комітет Кременецької районної ради народних депутатів прийняв рішення за №251 від 14.10.1990 "Про відкриття жіночого монастиря в приміщенні Богоявленського собору", відповідно до якого дозволив Свято-Успенській Почаївській Лаврі відкрити в приміщенні Богоявленського собору жіночий монастир та вирішив передати керівництву жіночого монастиря Богоявленський собор без пономарки; дзвіницю з каплицею преподобного Іова Почаївського; цвинтарну церкву Всіх святих; територію верхнього саду, площею 0, 28 га.

30.11.1990, на підставі рішення виконавчого комітету Кременецької районної ради народних депутатів №252 між Головним управлінням архітектури та містобудування Тернопільського облвиконкому і намісником жіночого монастиря ієромонахом Галактіоном був укладений охоронний договір №57, на підставі якого були передані в безоплатне безстрокове користування церква і дзвіниця Богоявленського монастиря.

Наведене, на переконання заявника, свідчить про те, що саме Почаївській Свято-Успенській Лаврі був наданий у безоплатне, безстрокове користування комплекс споруд Богоявленського монастиря. Свято-Богоявленський жіночий монастир Тернопільської єпархії УПЦ використовує вказане майно за мовчазною згодою Почаївської Лаври, але без достатньої правової підстави. Дані обставини, а також приписи ст. 16, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, на думку Почаївської Свято-Успенської Лаври, є підставою для звернення до суду в межах справи №921/619/23 з позовною заявою в порядку ч. 1 ст. 49 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 19.02.2024 у справі №921/619/23 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору за первісним позовом Почаївської Свято-Успенської Лаври, вул. Лаврська, буд. 8, м. Почаїв до Кременецько-Почаївського державного історико - архітектурного заповідника, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство культури та інформаційної політики України, про визнання недійсним договору №5 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, укладений 03.09.2018 між Кременецько-Почаївським державним архітектурним заповідником та Свято-Богоявленським жіночим монастирем УПЦ повернуто заявнику.

Приймаючи ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спір за первісним позовом, який існує між Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником і Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ (повернення майна шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання-передачі у зв`язку із закінченням строку дії Договору про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, сторонами якого є Заповідник, як орган уповноважений на управління та розпорядження державним майном та Монастир, як самостійна юридична особа) та спір за позовом третьої особи між Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ та Почаївською Свято-Успенською Лаврою (повернення належного Почаївській Лаврі на праві користування нерухомого майна у зв`язку із його використанням монастирем за мовчазною згодою Почаївської Лаври, але без достатньої правової підстави) не пов`язані між собою.

Заявник не являється учасником матеріально-правових відносин, які виникли між сторонами за первісним позовом - Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником та Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ.

Вимоги за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору за первісним позовом, виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані іншими нормами права.

Зазначене, на думку суду, унеможливлює спільний розгляд позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору за первісним позовом Почаївської Свято-Успенської Лаври з первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У такій формі у цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак це право не є абсолютним.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Частиною першою статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Так, у поданій апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції порушив приписи статті 49 ГПК України.

Щодо наведеного судова колегія зазначає таке.

Відповідно до статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін.

Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача.

Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням учасника справи розглядається спочатку.

Проте, Верховний Суд неодноразово та послідовно вказував на те, що передбачене статтею 49 ГПК України право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або декількох сторін не є абсолютним. Таке право можна реалізувати лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 вказала, що позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Отже, вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Суд акцентує, що предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Водночас підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Отже, враховуючи зазначене вище, а також приписи частини першої статті 49 ГПК України, колегія суддів висновує, що позовна заява третьої особи має містити саме самостійні вимоги заявника щодо предмета спору у справі.

Разом з тим самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто третя особа із самостійними вимогами заперечує / частково заперечує вимогу(ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь (праова позивація викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2024 у справі №910/10699/21).

Отже, надаючи тлумачення поняттю «самостійність вимог третьої особи», суд зазначає, що вказана самостійність полягає в тому, що третя особа вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона, і саме її право порушено відповідачем. Дана особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача (аналогічної позиції притримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у спраі № 905/121/15 від 02.04.2018).

Таким чином, позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору має на меті довести дві обставини, - як повну або часткову відсутність у позивача матеріальних правовідносин із відповідачем, а відтак відсутність його суб`єктивного права на предмет спору, так і наявність відповідних правовідносин та прав у третьої особи до відповідача.

При цьому, якщо вимоги за позовом між сторонами і за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору виникли з різних правових підстав, з інших правовідносин, позов третьої особи не може вважатись позовом, спрямованим та той самий предмет спору.

З огляду на викладене, оцінюючи дотримання Почаївською Свято-Успенською Лаврою наведених вище критеріїв при зверненні з позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що зі змісту позовної заяви Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника вбачається, що вимога останнього про зобов`язання Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ повернути Заповіднику державне нерухоме майно - приміщення пам`ятки архітектури національного значення -Комплекс споруд Богоявленського монастиря (Богоявленський собор, 1760 р., Корпус келій, 1760 р., Дзвіниця, XX ст.), загальною площею 3 218, 0 кв. м, охоронний номер 1591 Н, реєстровий № 26024191.18.АААДДЛ151, розміщене за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець Тернопільської обл., шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акта приймання-передачі, обґрунтована:

- закінченням 03.09.2023 строку дії Договору №5 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, укладеного 03.09.2018 між Кременецько-Почаївським державним архітектурним заповідником та Свято-Богоявленським жіночим монастирем УПЦ;

- фактичним використанням Монастирем майна, яке є пам`яткою архітектури національного значення поза волею власника та балансоутримувача;

- порушенням прав позивача за первісним позовом, як органу уповноваженого на управління та розпорядження державним майном, у реалізації його прав на володіння та користування спірним майном без жодних перешкод, умов та застережень. Правовими підставами позову визначено, зокрема, ст. 15, 785 Цивільного кодексу України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Водночас, Почаївська Свято-Успенська Лавра, звертаючись до господарського суду в порядку ч. 1 ст. 49 ГПК України з позовом про зобов`язання Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ повернути їй комплекс споруд Богоявленського монастиря, загальною площею 3 218, 0 кв. м, що розташований за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець Тернопільської обл., свої позовні вимоги обґрунтовує наявністю у неї, відповідно до рішення виконавчого комітету Кременецької районної ради народних депутатів №252 від 14.10.1990 та Охоронного договору №57 на передачу пам`ятки архітектури, що є на державній охороні від 30.11.1990, майнового права (права користування) на нерухоме майно, використання Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ спірного майна за мовчазною згодою Почаївської Лаври, але без достатньої правової підстави. Правовими підставами позову третьої особи визначає ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене, правомірним є висновок суду першої інстанції, що згідно позовних вимог, які існують між Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником і Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ (повернення майна шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акта приймання-передачі у зв`язку із закінченням строку дії Договору про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, сторонами якого є Заповідник, як орган уповноважений на управління та розпорядження державним майном та Монастир, як самостійна юридична особа) та спір за позовом третьої особи між Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ та Почаївською Свято-Успенською Лаврою (повернення належного Почаївській Лаврі на праві користування нерухомого майна у зв`язку із його використанням монастирем за мовчазною згодою Почаївської Лаври, але без достатньої правової підстави) не пов`язані між собою.

Заявник не є учасником матеріально-правових відносин, які виникли між сторонами за первісним позовом Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником та Свято-Богоявленським жіночим монастирем Тернопільської єпархії УПЦ.

Вимоги за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору за первісним позовом виникли з інших правовідносин, які, відповідно, врегульовані іншими нормами права.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов правомірного висновку про повернення позовної заяви Почаївської Свято-Успенської Лаври з доданими до неї додатками без розгляду на підставі частини першої статті 49 ГПК України, частини шостої статті 180 ГПК України, оскільки зазначені обставини унеможливлюють спільний розгляд позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору за первісним позовом Почаївської Свято-Успенської Лаври з первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 19.02.2024 у справі №921/619/23 - без змін.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281, 284 Господарського процесуального кодексу України,

Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Почаївської Свято-Успенської Лаври б/н від 26.02.2024 (Вх. № ЗАГС 01-05/620/24 від 01.03.2024) залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 19.02.2024 у справі №921/619/23 залишити без змін.

3.Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження судових рішень до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи повернути до Господарського суду Тернопільської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

СуддяЖелік М.Б.

СуддяОрищин Г.В.