Рішення

від 10.04.2024 по справі 910/882/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2024Справа № 910/882/24Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» (04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 32, Ідентифікаційний код юридичної особи 35673424) визнання припиненими трудових відносинПредставники:

від Позивача: Осадчий С.С. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 (надалі також - «Позивач») звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» (надалі також - «Відповідач»), Компанії "СЕЛЕНІУМ ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД"; Компанії "КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС ХОЛДІНГЗ" про визнання припиненими трудових відносин.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» з 31.08.2023 року на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із звільненням за власним бажанням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА», Компанії "СЕЛЕНІУМ ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД"; Компанії "КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС ХОЛДІНГЗ" про визнання припиненими трудових відносин залишено без руху.

31.01.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивачем виключено зі складу учасників справи відповідачів Компанію "СЕЛЕНІУМ ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД"; Компанію "КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС ХОЛДІНГЗ".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 року відкрито провадження у справі №910/882/24, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.02.2024 року.

27.02.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, відкладено підготовче судове засідання на 20.03.2024 року.

15.03.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання Позивача про відкладення розгляду справи, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.04.2024 року.

В судовому засіданні 10 квітня 2024 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити у повному обсязі. Представник Відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 10 квітня 2024 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА». (а.с.10-11)

10.08.2023 року ОСОБА_1 була подана заява учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» про скликання загальних зборів учасників Товариства та звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» за власним бажанням, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 10.08.2023 р., фіскального чеку, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта». (а.с.12-15)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що оскільки питання про звільнення директора товариства вирішується рішенням загальних зборів відповідно до статуту товариства, яке не було вирішено у встановленому чинним законодавством порядку, були порушені трудові права Позивача. За таких підстав, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» з 31.08.2023 року на підставі частини 1 статті 38 Кодексу Законів про працю України у зв`язку зі звільненням за власним бажанням.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА». (а.с.10-11)

Згідно з ч.12 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.

Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а Позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження укладення між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII, а тому Суд доходить до висновку про те, що між ним та Товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак, до даних правовідносин сторін не підлягають застосуванню норми КЗпП України, зокрема, статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року по справі №127/27466/20 зазначено, що водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

Згідно з ч.13 статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Таким чином, Суд зазначає, що питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів учасників Товариства, тому Позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

Статтею 31 Закону № 2275-VIII передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).

Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Беручи до уваги наведене, Суд зазначає, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII, підпункт «є» пункту 8.5 Статуту).

При цьому Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.

10.08.2023 року ОСОБА_1 була подана заява учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» про скликання загальних зборів учасників Товариства та звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» за власним бажанням, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 10.08.2023 р., фіскального чеку, роздруківкою з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта». (а.с.12-15)

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» на підставі рішення Загальних зборів учасників Товариства у передбачений чинним законодавством України строк та внесення змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про юридичну особу в частині зміни керівника, що вказує на те, що в межах статутної діяльності товариства Відповідачем були порушені трудові права Позивача, зокрема, його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Враховуючи те, що Позивач у визначений чинним законодавством України строк повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» про звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу Законів про працю, скликав загальні збори учасників Товариства, однак останній не вчинив жодних дій на припинення трудових відносин, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» у зв`язку зі звільненням за власним бажанням є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, Суд звертає увагу, що припинення трудових відносин певною датою у минулому по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення. Саме факт неприйняття загальними зборами рішення про припинення повноважень директора свідчить про наявність між сторонами спору, який підлягає вирішенню в судовому порядку, і саме з набрання рішенням законної сили вирішується спір про припинення правовідносин між сторонами, де судом досліджуються обставини дотримання позивачем, як директором товариства, вимог статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статуту. За таких підстав, Суд не приймає до уваги доводи Позивача щодо припинення правовідносин до моменту набрання законної сили рішення.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» про визнання припиненими трудових відносин є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача та стягуються в дохід бюджету, оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) й Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» (04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 32, Ідентифікаційний код юридичної особи 35673424).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТУРГЛОБАЛ СОЛУШНС УКРАЇНА» (04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 32, Ідентифікаційний код юридичної особи 35673424) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12 квітня 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин