Рішення

від 12.04.2024 по справі 910/1280/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2024Справа № 910/1280/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні технології плюс"

вул. Чорновола В`ячеслава, 41, оф.304, м. Київ, 01135

до Комунального підприємства "Київпастранс"

шосе Набережне, 4, м. Київ, 04070

про стягнення 99 887,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні технології плюс" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі-відповідач) про стягнення 99 887,43 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/1280/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

27.02.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому зроблено контррозрахунок нарахованих позивачем штрафних санкцій та клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та клопотання про зменшення розміру пені на 95%.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

24.06.2022 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір №52.22-96 (далі - Договір, копія договору додається - Додаток № 3) предметом якого є поставка товарів. Зокрема, згідно з пунктами « 1.1.» розділу « 1.» «Предмет Договору» - Постачальник (Позивач) зобов`язувався поставити та передати у власність Покупця (Відповідача): Запасні частини до тролейбусів, код 34630000-2 за ДК 021:2015 «Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху», які надалі по тексту Договорів визначені, як - Товар (далі - Товар), а Покупець сплатити за Товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток № 1 до Договору), що є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 4.1 Договору закріплено порядок здійснення оплати за поставлений Товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання Покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію Товару.

Поставка Товарів здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS -2010 за адресою: м. Київ, філії та відокремлені підрозділи КП «КИЇВПАСТРАНС», перелік яких зазначається у Додатку № 4 до Договору. При цьому транспортування Товару проводиться за кошти Постачальника, і вартість такої доставки входить в ціну Договору (пункт 5.2 Договору).

У пункті 5.3 Договору зазначено, що поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою філії, відокремленого підрозділу Покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах специфікації (Додаток №1 до Договору) виходячи з їх виробничої необхідності.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що за порушення термінів оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати (виділено мною).

Специфікацією до Договору Сторони узгодили найменування товару, одиниці виміру, кількість, ціну та загальну суму. Додатком №3 до Договору Сторони передбачили, що право власності товару від Постачальника до Покупця переходить після передачі товару та підписання сторонами накладної на фактично поставлений товар.

Отже, між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір поставки і Позивач на підставі Договору здійснив відповідні поставки Товарів, однак, стверджує, що станом на день звернення із позовною заявою так і не отримав плату за поставлені товари по належним чином оформленій, підписаній та скріпленій печатками видатковій накладній та акті звіряння, зокрема -

Видаткова накладна №ТТ12-624 від 27 грудня 2022 року на суму - 70 270,00 грн.

Отже, основна заборгованість за договором складає: 70 270, 00 грн.

Як вказує Позивач, безспірність вимоги підтверджується, також Актом звіряння за період з 01.01.2023 по 21.04.2023 року у якому закріплено наявну основну заборгованість.

Отже, з огляду на належним чином оформлену та підписану без будь-яких зауважень та заперечень видаткову накладну та акт звіряння можна зробити висновок, що Позивач поставив відповідний Товар згідно умов Договорів, а Відповідач прийняв вказаний Товар і тому, в останнього виник обов`язок його оплатити в строки передбачені умовами Договорів.

Звертаючись до суду Позивач вказує, що Відповідач повністю отримав товар, цим самим Позивач виконав свій обов`язок з поставки товару в повній мірі.

За твердженням Позивача, станом на момент складення цієї позовної заяви, на поточний рахунок Позивача з боку Відповідача оплата вартості поставленого товару в розмірі 70 270,00 грн. не надходила

При цьому Позивачем були надані Відповідачу всі необхідні товарно супровідні документи передбачені умовами Договору та законодавством України, у будь якому разі, до цього часу про їх відсутність чи недостачу Відповідачем не заявлялось.

Позивач вказує, що зауважень до якості та кількості товару з боку Відповідача не надходило.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із тим, що Покупець, порушуючи умови Договору, не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, внаслідок чого, на день подачу позову у останнього утворилась заборгованість по оплаті поставленої продукції в розмірі 70 270,00 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Позивач здійснив поставку товару загалом на суму 70 270,00 грн. за видатковою накладною №ТТ12-624.

Натомість, Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання передбачені Договором та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив оплату поставленого Товару. У зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 70 270,00 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви видатковою накладною та актом звірки взаємних рахунків.

Надаючи правову оцінку вказаному акту судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.19. у справі № 910/1389/18, яка полягає в наступному.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Судом встановлено, що наданий відповідачем акт звірки взаємних розрахунків є підписаним без заперечень та скріплений печатками обох сторін, а отже є визнається судом таким, що є належним та допустимим доказом у справі.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з оплати поставленого товару на загальну суму 70 270,00 грн. відповідачем не виконано.

Доказів оплати поставленого товару на загальну суму 70 270,00 грн. матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується. Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 70 270,00 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 1640,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1540,70 грн.

Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що нарахування здійснено вірно.

Таким чином, суд приходить до висновку що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 1640,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1540,70 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 25 616,88 грн. - пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до п.7.3 Договору за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення оплати.

Належним чином дослідивши умови Договору, суд встановив, що п. 7.3. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Верховний Суд, вирішуючи питання, чи змінює вжите в умові Договору формулювання у вигляді: - "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань", строк нарахування штрафних санкцій, наведений в частини 6 статті 232 ГК України, зробив висновок, що цю умову неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій.

Відтак, умову, передбачену у п. 7.3. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі №911/634/19, від якого Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. (Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20

Таким чином, за перерахунком суду, вимога про стягнення пені у розмірі 25 616,88 грн - за період з 26.01.2023 по 06.11.2023 підлягає задоволенню частково у розмірі 17 519,37 грн. - за період з 27.01.2023 по 27.07.2023.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 95% грн. суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.19. по справі № 916/4692/15.

У вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Наразі, обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення пені на 95% відповідач посилається на скрутне фінансове становище, існування у майбутньому виникнення ризику кредиторської заборгованості перед контрагентами та можливість майбутнього арешту рахунків в процесі примусового виконання рішення, що негативно відобразиться на діяльності підприємства.

Оцінюючи вказані доводи відповідача судом враховано, що згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1ст. 74 Кодексу.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.93.

Захищене ст. 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.3 3 Рішення віл 27.10.93. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п. 26 рішення від 15.05.08. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Суд зауважує, що відсутність у Підприємства коштів для оплати товару не звільняє останнього від обов`язку сплати такі кошти.

Проте, наразі відповідачем доказово не обґрунтовано суду дійсного скрутного фінансового становища, як і не доведено наявності інших обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру неустойки.

До того ж, за висновками суду, заявлений позивачем розмір пені не є надмірно великим.

Суд вважає, що відповідач не довів наявність виняткових обставин у справі, не навів доводів щодо неспівмірності пені з розмірами збитків, понесених позивачем, що може бути підставою для зменшення штрафних санкцій.

Таким чином, за висновками суду, жодних підстав для звільнення Підприємства від оплати нарахованих позивачем сум пені немає.

З огляду на вищевикладене, заява відповідача про зменшення пені залишена судом без задоволення як така, що позбавлена належного доказового обґрунтування.

Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог суд розглянув і відхилив, як такі, що не спростовують заявлених позовних вимог.

Щодо судових витрат на правову допомогу у сумі 8 000,00 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано: ордер серії АІ №1491219 на надання правової допомоги від 30.01.2024 виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 04.05.2023; додаткову угоду №1 від 24.05.2023 до договору, акт №1 виконаних робіт від 25.01.2024.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Дослідивши надані позивачем докази, з огляду на викладені вище приписи Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено понесені ним витрати на правничу допомогу по справі №910/1280/24 у розмірі 8 000,00 грн.

Заперечення відповідача стосовно розміру витрат на правничу допомогу, що наведені у клопотанні про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд розглянув і відхилив, як необґрунтовані.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (ВУЛ. НАБЕРЕЖНЕ ШОСЕ 2, м. Київ, 04070; ідентифікаційний код 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні технології плюс" (вул. Чорновола В`ячеслава, 41, оф.304, м. Київ, 01135; ідентифікаційний код 40126576) 70 270,00 грн. - основного боргу, 1 540,70 грн. - інфляційних втрат, 1 640,00 грн. - 3% річних, 17 519,37 грн. - пені, 8 000,00 грн. витрат на правничу допомогу та 2 782,53 грн. - судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов