Рішення

від 12.04.2024 по справі 910/18312/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.04.2024Справа № 910/18312/23

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма Сервісстрой»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Онур стіл Інтернешнл»простягнення 73321,13 грнСуддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма Сервісстрой» (далі - позивач, ТОВ «БФ Сервісстрой») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур стіл Інтернешнл» (далі - відповідач, ТОВ «Онур стіл Інтернешнл») про стягнення 73 321,13 грн попередньої оплати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № ОСІ 0921-2 від 21.09.2023 в частині порушення зобов`язань з поставки товару, попередньо оплаченого позивачем на підставі рахунку на оплату № О-1436 від 21.09.2023, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/18312/23 та справу передано на розгляд судді Смирнової Ю.М.

Ухвалою суду від 08.12.2023 позовну заяву залишено без руху та зобов`язано позивача протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали надати суду документи для усунення недоліків позовної заяви. Позивачем, у строк встановлений ухвалою суду від 08.12.2023, подано клопотання/заяву про усунення недоліків з долученням відповідних документів.

Ухвалою суду від 19.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача з урахуванням положень частини шостої ст. 6 ГПК України зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку, про що надати суду докази протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

22.12.2023 позивачем подано клопотання/заяву про долучення документів на виконання вимог ухвали суду від 19.12.2023.

29.12.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на те, що між сторонами була досягнута домовленість щодо поставки товару, без укладання договору, у спрощений спосіб згідно ст.ст. 181, 184 ГК України, в кількості та якості, які зазначалися в рахунках-фактурах.

На підставі замовлення позивача в телефонній заявці, відповідачем було виставлено рахунок на оплату № О-1436 від 21.09.2023 на загальну суму 73 321,13 грн без доставки, само вивіз. Сторонами було погоджено що позивач забере товар власними силами та за власний рахунок зі складу в м. Одесса (строк поставки складав 7 робочих днів з дати 100% передплати). Після отримання 100% передоплати відповідачем було виготовлено та поставлено товар на склад в м. Одеса, про що сповіщено позивача в телефонній формі. В подальшому від позивача надійшов лист № 27/09-1 від 27.09.2023 про необхідність переміщення товару на інший склад та інше місто: м. Київ. проспект Відрадний 103, на якій відповідачем надано відповідь (лист № B-2709-1 від 27.09.2023) з пропозицією перемістити товар разом з іншим товаром, але з погодженням позивача або окремо за додаткову оплату, так як рахунок був без доставки, проте на даний лист позивач не відповів.

Таким чином, на думку відповідача, ним було виконано всі взяті на себе зобов`язання з поставки товару, товар перебуває на складі в м. Одеса, позивач не забирав товар, оплати на переміщення товару не проводились, відтак, підстави для повернення коштів відсутні.

03.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній просив суд задовольнити позов в повному обсязі та зазначав, що відповідно до скан-копії пропонованого та підписаного ТОВ «Онур стіл Інтернешнл» Договору поставки № ОСІ 0921-2 від 21.09.2023, а саме п. 4.2., строк поставки товару складає протягом 5 (п`яти) робочих днів після 100% передплати. Позивач зазначав, що попередньо відповідачем було зазначено про доставку товару за відповідну ціну саме до м. Київ, і про вибір пропонованого варіанту доставки з м. Одеса мова не йшла, через вказані обставини в терміни виконання підрядних робіт позивача не було враховано термін очікування (а мова йшла про невизначений час) внутрішнього переміщення між складами відповідача, а також додаткова оплата вартості доставки не була врахована до кошторису договору на підрядні роботи, та в результаті переговорів, сторони договору не дійшли згоди щодо місця та вартості доставки оплаченого позивачем товару, у зв`язку з чим, за взаємною згодою прийнято рішення про розірвання договору з причини неузгодженості та дисбалансу прав та обов`язків на шкоду позивачу.

Заперечуючи проти аргументів відповідача, позивач також зазначав, що пропозиція щодо вибору способу доставки позивачем не була залишена без відповіді, а шляхом тривалих перемовин сторонами договору досягнуто домовленостей щодо повернення коштів відповідачем, про що позивачем відправлено лист вих. № 28/09-1 від 28.09.2023 про повернення коштів, на який 30.10.2023 відповідачем листом вих. № 30/11в надано відповідь про повернення коштів після проведення перевірки та отримання документації від працівників які займалися поставкою товару.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з частиною восьмою ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга ст. 161 ГПК України ).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.09.2023 ТОВ «Онур стіл Інтернешнл» було виставлено ТОВ «БФ Сервісстрой» рахунок на оплату № О-1436 від 21.09.2023 на загальну суму 73 321,13 грн з ПДВ на оплату товару: труба прямокутна оцинкована 80х40х1,5, кількості 282.000 м. (підстава: без замовлення, товар відпускається по факту зарахування коштів на п/р постачальника, самовивозом), копія якого надана в матеріли справи.

На підставі зазначеного рахунку ТОВ «БФ Сервісстрой» було здійснено оплату на суму 73 321,13 грн з ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією № 2787 від 21.01.2023 (призначення платежу: за трубу прямокутну оцинковану 80х40х1,5 згідно рахунку на оплату № О-1436 від 21.09.2023), копія якої надано в матеріли справи.

Як зазначав позивач, відповідно до скан-копії пропонованого та підписаного ТОВ «Онур стіл Інтернешнл» Договору поставки № ОСІ 0921-2 від 21.09.2023, а саме п. 4.2., строк поставки товару складає протягом 5 (п`яти) робочих днів після 100% передплати.

27.09.2023 ТОВ «БФ Сервісстрой» звернулось до ТОВ «Онур стіл Інтернешнл» з листом № 27/09-1 від 27.09.2023, в якому просило доставити товар сплачений згідно № п/д 2787 від 21.09.2023 по рахунку на оплату № О-1436 від 21.09.2023 на наступну адресу: м. Київ. проспект Відрадний 103.

27.09.2023 ТОВ «Онур стіл Інтернешнл», у відповідь на лист № 27/09-1 від 27.09.2023, повідомило ТОВ «БФ Сервісстрой» листом вих. В-2709-1 від 27.09.2023, що прохання доставки на адресу в м. Київ може бути виконано з наступних умов, за вибором покупця: 1. Покупець підпише документи для внутрішнього переміщення між складами (в такому разі вартість доставки не буде нарахована, так як доставка буде виконуватися разом з іншим товаром для оптимізації витрат); 2. Оплатити повну вартість доставки що становить 13 200,00 грн з ПДВ. Для вирішення даного питання просило надати відповідь щодо способу транспортування.

04.10.2023 ТОВ «БФ Сервісстрой» звернулось до ТОВ «Онур стіл Інтернешнл» з листом № 28/09-1 від 28.09.2023, в якому просило повернути перераховані грошові кошти згідно платіжного доручення № 2787 від 21.09.2023, згідно рахунку-фактура № О-1436 від 21.09.2023 у сумі 73 321,13 грн, в т.ч. ПДВ на відповідні банківські рахунки.

В якості доказів надсилання вказаного листа відповідачу були надані копії опису вкладення до 0216607825940 від 04.10.2023, накладної Укрпошта № 0216607825940 від 04.10.2023, фіскального чеку від 04.10.2023, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та роздруківку трекінгу № 0216607825940 з сайту Укрпошта https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html про повернення відправлення відправнику (за зворотною адресою) із зазначенням причини: «за закінченням встановленого терміну зберігання».

12.10.2023 оскільки ТОВ «Онур стіл Інтернешнл» не було повернуто ТОВ «БФ Сервісстрой» перерахованих грошових коштів, позивач звернувся до відповідача з вимогою Вих. № 11/10/2023 від 11.10.2023 про повернення безпідставно набутих коштів, в якій вимагав негайно, в строк не пізніше 3 (трьох) робочих днів, повернути кошти на відповідний розрахунковий рахунок, зазначивши, що 22.09.2023 стало відомо про неможливість вчасного постачання і відповідно до усної домовленості сторони погодили відмову від замовлення та повернення коштів, але через відсутність повернення коштів 28.09.2023 позивачем було направлено лист про повернення перерахованих грошових коштів, станом на 11.10.2023 кошти не повернуто.

В якості доказів надсилання вказаної вимоги відповідачу, з доданими до неї документами, були надані копії опису вкладення від 12.10.2023, накладної Укрпошта № 0209427454300 від 12.10.2023 та фіскального чеку від 12.10.2023.

30.10.2023 ТОВ «Онур стіл Інтернешнл», розглянувши лист ТОВ «БФ Сервісстрой» № 28/09-1 на повернення коштів, повідомило листом Вих. № 30-11в від 30.10.2023, що для вирішення питання щодо повернення коштів, необхідно провести внутрішню перевірку щодо товару який був поставлений та отримання документації від працівників складу, бухгалтерії та менеджерів які займалися поставкою товару. Відповідь щодо наявності заборгованості буде надано після перевірки в найкоротші строки та повідомлено ТОВ «БФ Сервісстрой» про те що, повернення коштів буде проведено після проведення перевірки.

Однак, оскільки листа та вимога позивача залишені відповідачем без відповіді та належного виконання, неповернення відповідачем суми попередньої оплати, і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Як зазначав позивач, підставою виникнення господарських зобов`язань між сторонами, зокрема, зобов`язання з поставки відповідачем оплаченого товару, є Договір поставки № ОСІ 0921-2 від 21.09.2023, скан-копії якого підписана ТОВ «Онур стіл Інтернешнл» та надана до матерілів справи.

Частиною другою ст. 180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина третя ст. 180 ГК України).

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина друга ст. 184 ГК України).

Положеннями ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина друга ст. 205 ЦК України).

Відповідно до частини третьої ст. 205 ЦК України, у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Статтею 206 ЦК України встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частина друга ст. 207 ЦК України).

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (п. 1 частини першої ст. 208 ЦК України).

Так, зі змісту скан-копії Договору поставки № ОСІ 0921-2 від 21.09.2023 (далі - Договір) вбачається, що він укладається між ТОВ «БФ Сервісстрой» (Покупець) та ТОВ «Онур стіл Інтернешнл» (Постачальник), згідно п. 1.1. якого, Постачальник зобов`язаний передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити на умовах викладених в даному Договорі, металопрокат (далі по тексту «Товар»), асортимент, кількість та ціна якого вказані у рахунках-фактурах, оформлених як додатки до даного Договору, які є його невід`ємними частинами.

Оплата всієї вартості Товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом 100% передплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту виставлення рахунку до даного Договору поставки. Оплата свідчить про згоду Покупця із характеристиками Товару, вказаними Постачальником у рахунку-фактурі. Допускається передача рахунку-фактури факсимільним зв`язком (п. 3.4. Договору).

Відповідно до п. 4.2. Договору, строк поставки Товару - протягом 5 (п`яти) робочих днів після 100% передоплати.

Умовами пп. 6.2.1. п. 6.2. Договору передбачено, що Покупець зобов`язаний надати на момент підписання Договору копій таких своїх документів: свідоцтво про державну реєстрацію та довідку із Комітету статистики або виписку з Єдиного державного реєстру, свідоцтво про реєстрацію платника податків.

Пунктом 10.1. Договору передбачено, що Договір вступає в силу з моменту його підписання обома Сторонами та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між Сторонами.

Сканкопії та факсокопії Договору, підписані з обох сторін, є дійсними при подальшому їх підтвердженні оригіналами (п. 10.4. Договору).

Проте, надана сканкопія Договору містить лише підпис та печатку однієї сторони ТОВ «Онур стіл Інтернешнл», а не обох сторін, як це передбачено умовами п. 10.1. та п. 10.4. Договору.

При цьому, відповідачем був виставлений рахунок на оплату № О-1436 від 21.09.2023 на загальну суму 73 321,13 грн з ПДВ. Цей рахунок не містить посилання про виставлення його на виконання саме умов Договору поставки № ОСІ 0921-2 від 21.09.2023 та має зазначення «підстава: без замовлення».

Як зазначалось, на підставі рахунку на оплату № О-1436 від 21.09.2023, ТОВ «БФ Сервісстрой» було здійснено оплату на суму 73 321,13 грн з ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією № 2787 від 21.01.2023 (призначення платежу: за трубу прямокутну оцинковану 80х40х1,5 згідно рахунку на оплату № О-1436 від 21.09.2023).

Відповідно до п. 41 розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками.

Враховуючи вимоги даної Інструкції, саме на позивача як платника покладається обов`язок визначення повної та достовірної інформації щодо сплачених ним коштів та підставу їх перерахування за платіжною інструкцією.

Проте, позивачем у платіжній інструкції № 2787 від 21.01.2023 не було зазначено, що оплата була здійснена на виконання умов Договору поставки № ОСІ 0921-2 від 21.09.2023, тоді як у рахунку на оплату № О-1436 від 21.09.2023 зазначено, що при сплаті обов`язково вказувати номер, дату договору та рахунку.

Частиною першою ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина друга ст. 640 ЦК України).

За приписами частини першої ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини першої ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина друга ст. 642 ЦК України).

Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною. Аналогійний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у cправі № 922/1403/21.

Як зазначалось, ТОВ «Онур стіл Інтернешнл» було виставлено рахунок на оплату № О-1436 від 21.09.2023 на загальну суму 73 321,13 грн з ПДВ, який був оплачений ТОВ «БФ Сервісстрой», що підтверджується платіжною інструкцією № 2787 від 21.01.2023.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз`яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судом обставин, суд приходить висновку, що здійснивши позивачем оплату товару на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату, правовідносини сторін здійснювались на підставі договорених зобов`язань, укладених у спрощений спосіб. Тобто, встановлені обставини підтверджують схвалення позивачем своїми діями укладення договору купівлі-продажу (поставки) товару. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17.

Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина шоста ст. 265 ГК України).

Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною першою ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено матеріалами справи, на підставі рахунку на оплату № О-1436 від 21.09.2023 позивачем було здійснено оплату на суму 73 321,13 грн з ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією № 2787 від 21.01.2023.

В силу вимог ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно умов зазначених в рахунку на оплату № О-1436 від 21.09.2023, товар відпускається по факту зарахування коштів на п/р відповідача, самовивозом, проте місце та строк виконання поставки товару вказаний рахунок не містить.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав про погодження сторонами строку поставки товару протягом 7 (семи) днів з дати 100% передплати та місце виконання поставки товару власними силами позивача зі складу в м. Одесі, тоді як позивач зазначає, що попередньо відповідачем було зазначено про доставку товару в обумовлені терміни саме до м. Київ.

Також, позивач 27.09.2023 звернувся до відповідача із листом № 27/09-1 від 27.09.2023 про доставку товару на адресу: м. Київ. проспект Відрадний 103 , на яке відповідач надав відповідь у листі вих. В-2709-1 від 27.09.2023 про можливість поставки до м. Києва за виконання умов: підписання позивачем документів для внутрішнього переміщення між складами (в такому разі вартість доставки не буде нарахована, так як доставка буде виконуватися разом з іншим товаром для оптимізації витрат) або оплата повної вартості доставки що становить 13 200,00 грн з ПДВ, та просив позивача відповідь щодо способу транспортування.

При цьому, відповідач вказував, що позивачем оплати на переміщення товару не проводились, однак і документи для внутрішнього переміщення між складами для підписання позивачу відповідачем надано не було.

Як зазначав позивач, в результаті переговорів, сторони не дійшли згоди щодо місця та вартості доставки оплаченого позивачем товару, у зв`язку з чим, за взаємною згодою прийнято рішення про розірвання договору з причини неузгодженості та дисбалансу прав та обов`язків на шкоду позивачу, у зв`язку з чим позивач звернувся до позивача із листом № 28/09-1 від 28.09.2023 та вимогою Вих. № 11/10/2023 від 11.10.2023 про повернення суми попередньої оплати, на що відповідачем була надана відповідь у листі Вих. № 30-11в від 30.10.2023, що повернення коштів буде проведено після проведення перевірки.

Частиною першою ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина друга ст. 614 ЦК України).

Проте, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду та під час розгляду даної справи, доказів на підтвердження результатів проведення вищезазначеної перевірки та доказів на підтвердження спроб відповідача поставити товар до м. Києва внутрішнім переміщенням або повернення вказаної сума попередньої оплати в матеріали справи надано не було.

За змістом частини другої ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 17.06.2021 у справі № 711/5065/15-ц зазначає, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 в справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.

Як зазначалось позивачем, шляхом тривалих перемовин сторонами досягнуто домовленостей щодо повернення коштів відповідачем, у зв`язку з чим останній звернувся до відповідача з листом № 28/09-1 від 28.09.2023, в якому просив повернути перераховані грошові кошти згідно платіжного доручення № 2787 від 21.09.2023, згідно рахунку-фактура № О-1436 від 21.09.2023 у сумі 73 321,13 грн, в т.ч. ПДВ.

Оскільки відповіді на лист № 28/09-1 від 28.09.2023 не було, кошти не було повернуто, позивач 12.10.2023 звернувся до відповідача з вимогою Вих. № 11/10/2023 від 11.10.2023 про повернення безпідставно набутих коштів, в якій вимагав негайно, в строк не пізніше 3 (трьох) робочих днів повернути кошти на відповідний розрахунковий рахунок.

При цьому, лист № 28/09-1 від 28.09.2023 був отриманий відповідачем, що підтверджується посиланням на нього в листі відповідача Вих. № 30-11в від 30.10.2023, в якому останній повідомив, що повернення коштів буде проведено після проведення перевірки щодо товару який був поставлений та отримання документації від працівників складу, бухгалтерії та менеджерів які займалися поставкою товару.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Однак, лист № 28/09-1 від 28.09.2023 та вимога Вих. № 11/10/2023 від 11.10.2023 про повернення грошових коштів залишені відповідачем без належного виконання. Доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 73 321,13 грн матеріали справи не містять.

За приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Частинами першою та другою ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

При цьому, суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги викладене, відсутність в матеріалах справи доказів поставки відповідачем товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати, а також повернення попередньої оплати позивачу, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати підлягають задоволенню у розмірі 73 321,13 грн.

Також, позивачем у позовній заяві було зазначено, що при подачі позову він поніс наступні витрати: судовий збір у розмірі 2 684,00 грн та не очікує понести витрати у зв`язку з розглядом справи, окрім сплати судового збору.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Онур стіл Інтернешнл» (03127, м. Київ, вул. Сєченова, буд. 3, офіс Офіс, ідентифікаційний код 45088588) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма Сервісстрой» (02094, м. Київ, вул. Гніздовського Якова, буд 1, ідентифікаційний код 42305897) 73321 (сімдесят три тисячі триста двадцять одна) грн 13 коп. попередньої оплати, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М. Смирнова