Рішення

від 08.02.2024 по справі 921/670/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 лютого 2024 року м. ТернопільСправа № 921/670/23

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу

за позовом Селянського (фермерського ) господарства " Тарас" , вул. Йосипа Сліпого , 15 с. Вишнівчик, Тернопільський район, Тернопільська область

до відповідача Золотниківська сільська рада, вул. Містечко, 25, с. Золотники, Тернопільський район, Тернопільська область

про визнання права постійного користування на земельні ділянки

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Мерва М.Т. керівник,

Балабан П.О.- адвокат;

від відповідача: Мацала Б.Т. представник.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Селянське (фермерське ) господарство " Тарас" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Золотниківської сільської ради про визнання за Селянським (фермерським) господарством "Тарас" права постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 20,0000 га з кадастровим номером 6125081300:01:002:0014 (вид цільового призначення: 01.02 для ведення фермерського господарства) та площею 18,0417 га з кадастровим номером 6125081300:01:002:0015 (вид цільового призначення: 01.02 для ведення фермерського господарства), що розташовані на території Золотниківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області та перебувають у власності Золотниківської сільської ради.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2023, для розгляду справи №921/670/23 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 16.10.2023 відкрито провадження у справі №921/670/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.11.2023.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 15.11.2023

В підготовчому засіданні 15.11.2023 оголошено перерву до 07.12.2023, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 07.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/670/23 до судового розгляду по суті на 20.12.2023.

Розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 20.12.2023 розгляд справи по суті відкладено на 18.01.2024 з підстав, викладених в ній.

У судовому засіданні 18.01.2024 розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 18.01.2024 оголошено перерву до 08.02.2024, про що зазначено у протоколі судового засідання.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово та заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 08.02.2024, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що порушено право СФГ, за змістом статей 141 та 142 Земельного кодексу України, постійного землекористування втручанням у право на мирне володіння позивачем земельними ділянками, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема статті Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", Закону України "Про фермерське господарство".

У судовому засіданні 08.02.2024 представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просив суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача заперечує щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №9034 від 08.11.2023), просив суд відмовити у задоволенні позову.

Фактичні обставини, встановлені судом.

У 1992 році Фермерському господарству "Тарас" Вишнівецькою сільською Радою Теребовлянського району Тернопільської області видано Державний акт на право користування землею площею 50,0 га для ведення фермерського господарства.

Вказаний акт серії Б № 058860 зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

10.04.1992 відбулася державна реєстрація Селянського (фермерського) господарства "Тарас" номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 16371200000000205, про що видано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №555070.

15.12.2011 розпорядженням голови Теребовлянської районної державної адміністрації Тернопільської області за №743 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок СФГ "Тарас" для ведення фермерського господарства у власність за межами населеного пункту на території Вішнівчицької сільської ради" надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок СФГ "Тарас" загальною площею 13,24 умовних кадастрових гектарах , угіддя рілля, в тому числі: ОСОБА_1 3,31 умовних кадастрових гектарах; ОСОБА_2 3,31 умовних кадастрових гектарах; ОСОБА_3 3,31 умовних кадастрових гектарах; ОСОБА_4 - 3.31 умовних кадастрових гектарах, для надання у власність для ведення фермерського господарства голові та членам СФГ "Тарас" , за рахунок земель, які були в користуванні СФГ "Тарас" , згідно Державного акту на право постійного користування землею серії Б №058860, за межами населеного пункту на території Вишнівчицької сільської ради.

16.12.2014 Головне управління Держземагенства у Тернопільській області затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту на території Вишнівчицької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області та передано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8657 га (кадастровий номер 6125081300:01:001:0360 ); гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,0309 га (кадастровий номер 6125081300:01:001:0361 ); гр. ОСОБА_4 земельну ділянку площею 3,0309 га (кадастровий номер 6125081300:01:001:03652 ) та гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 3,0309 га (кадастровий номер 6125081300:01:001:0363)для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності (землі, що перебувають в користуванні СФГ "Тарас" Державний акт на право користування землею серії Б за №058860 рілля) за межами населеного пункту на території Вишнівчицької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області, що підтверджується Витягами з наказів за №19-1776/14-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність".

Таким чином, члени СФГ "Тарас" ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 набули у власність вказані земельні ділянки для ведення фермерського господарства у загальній кількості 11,9584 га, а у СФГ "Тарас" на праві постійного користування для ведення фермерського господарства залишилась земельна ділянка площею 38,0416 га, що підтверджується проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність членам СФГ "Тарас".

Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області листом №2919-0.2111-2971/2-23 від 25.08.2023 повідомило позивача про те, що відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 6125081300:01:001:0364 внесено до Державного земельного кадастру.

Вказана інформація підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-61052089992018 від 01.11.2018.

Як зазначає позивач, що 20.10.2021 Золотниківська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області рішенням №1280 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності" вирішено надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності Золотниківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області площею 38,0417 га кадастровий номер 6125081300:01:001:0364, яка розташована за межами населеного пункту с. Вишнівчик Тернопільського району Тернопільської області, на дві окремих земельні ділянки площею 20,0000 га та площею 18,0417 га .

22.02.2022 Золотниківська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області рішенням за №1898 вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 6125081300:01:001:0364 для подальшого продажу права оренди на неї на земельних торгах загальною площею 38,0417 га, а саме ділянка №1 20,0000 га ( кадастровий номер 6125081300:01:002:0014) та ділянка №2 площею 18,0417 (кадастровий номер 6125081300:01:002:0015 ) для ведення фермерського господарства , яка розташована за межами населеного пункту с. Вишнівчик Тернопільського району Тернопільської області.

Згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку значиться інформація, а саме за № НВ-9925317762023 від 02.08.2023 зареєстрована земельна ділянка площею 20,0000 га , кадастровий номер 6125081300:01:002:0014 та за № НВ-9925318612023 від 02.08.2023 зареєстрована земельна ділянка площею 18,0417 га , кадастровий номер 6125081300:01:002:0015.

Селянське (фермерське) господарство "Тарас" звернулося до Теребовлянської міської ради про проведення державної реєстрації права постійного користування на земельні ділянки з кадастровим номером №6125081300:01:002:0015 площею 18,0417 га та кадастровим номером №6125081300:01:002:0014 площею 20,0000 га.

Теребовлянська міська рада Тернопільської області листом від 11.09.2023 за №2324/02-13 повідомила СФГ "ТАРАС" про неможливість проведення державної реєстрації, оскільки відомості про право постійного користування відсутнє у Державному земельному кадастрі.

Крім того, як стверджує позивач спірні земельні ділянки використовуються Селянським фермерським господарством "Тарас" для ведення фермерського господарства та сплачуються відповідні податки, про що свідчить лист ГУ ДПС у Тернопільській області від 22.08.2023.

Селянське (фермерське) господарство "Тарас" посилається на невизнання відповідачем (оспорювання) за позивачем права постійного користування спірними земельними ділянками наданими для ведення фермерського господарства, що і є причиною виникнення спору.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом .

Предметом спору є визнання за Селянським (фермерським) господарством "Тарас", права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення площею 20,0000 га з кадастровим номером 6125081300:01:002:0014 (вид цільового призначення "01.01 для ведення фермерського господарства") та площею 18,0417 га з кадастровим номером 6125081300:01:002:0015 (вид цільового призначення "01.01 для ведення фермерського господарства"), що розташовані на території Золотниківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області та перебувають у власності Золотниківської сільської ради.

Предметом доказування у справі є обставини передачі земельних ділянок у постійне користування для ведення фермерського господарства Селянському (фермерському) господарству "Тарас", наявність / відсутність підстав для визнання права постійного користування спірних земельних ділянок.

Відповідно до частини 1 статті 13 та частини 1 статті 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним кодексом України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно частини 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації державного акта на право постійного користування) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації державного акта на право постійного користування) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно частини 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації державного акта на право постійного користування) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

На момент надання земельної ділянки СФГ "Тарас" , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалася як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Як слідує з матеріалів справи, у 1992 році Фермерському господарству "Тарас" Вишнівецькою сільською Радою Теребовлянського району Тернопільської області видано Державний акт на право користування землею площею 50,0 га для ведення фермерського господарства.

Вказаний акт серії Б № 058860 зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

10.04.1992 відбулася державна реєстрація Селянського (фермерського) господарства "Тарас" номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 16371200000000205, про що видано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №555070.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону на день реєстрації ФГ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-ІV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Таким чином, законодавством, чинним на момент створення Селянського (фермерського) господарства "Тарас", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності ФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закону України № 937-ІV "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна дійти висновку, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, обсяг прав та обов`язків власника та постійного користувача земельної ділянки, наслідки порушення порядку та умов використання земельної ділянки регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (стаття 3 Земельного кодексу України).

Як визначено статтею 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Глава 15 Земельного кодексу України передбачає можливість користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, на підставі права постійного користування або на підставі права оренди.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 Земельного кодексу України).

Відповідно до положень статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Судом встановлено, що 15.12.2011 розпорядженням голови Теребовлянської районної державної адміністрації Тернопільської області за №743 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок СФГ "Тарас" для ведення фермерського господарства у власність за межами населеного пункту на території Вишнівчицької сільської ради" надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок СФГ "Тарас" загальною площею 13,24 умовних кадастрових гектарах , угіддя рілля, в тому числі: ОСОБА_1 3,31 умовних кадастрових гектарах; ОСОБА_2 3,31 умовних кадастрових гектарах; ОСОБА_3 3,31 умовних кадастрових гектарах; ОСОБА_4 - 3.31 умовних кадастрових гектарах, для надання у власність для ведення фермерського господарства голові та членам СФГ "Тарас" , за рахунок земель, які були в користуванні СФГ "Тарас" , згідно Державного акту на право постійного користування землею серії Б №058860, за межами населеного пункту на території Вишнівчицької сільської ради.

16.12.2014 Головне управління Держземагенства у Тернопільській області затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 11, 9584 га у власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту на території Вишнівчицької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області та передано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8657 га (кадастровий номер 6125081300:01:001:0360 ); гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,0309 га (кадастровий номер 6125081300:01:001:0361 ); гр. ОСОБА_4 земельну ділянку площею 3,0309 га (кадастровий номер 6125081300:01:001:03652 ) та гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 3,0309 га (кадастровий номер 6125081300:01:001:0363)для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності (землі, що перебувають в користуванні СФГ "Тарас" Державний акт на право користування землею серії Б за №058860 рілля) за межами населеного пункту на території Вишнівчицької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області, що підтверджується Витягами з наказів за №19-1776/14-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність".

Таким чином, члени СФГ "Тарас" ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 набули у власність вказані земельні ділянки для ведення фермерського господарства у загальній кількості 11,9584 га, а у СФГ "Тарас" на праві постійного користування для ведення фермерського господарства залишилась земельна ділянка площею 38,0416 га, що підтверджується проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність членам СФГ "Тарас".

Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області листом №2919-0.2111-2971/2-23 від 25.08.2023 повідомило позивача про те, що відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 6125081300:01:001:0364 внесено до Державного земельного кадастру.

Вказана інформація підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-61052089992018 від 01.11.2018.

20.10.2021 Золотниківською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області рішенням №1280 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності" вирішено надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності Золотниківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області площею 38,0417 га кадастровий номер 6125081300:01:001:0364, яка розташована за межами населеного пункту с. Вишнівчик Тернопільського району Тернопільської області, на дві окремих земельні ділянки площею 20,0000 га та площею 18,0417 га .

22.02.2022 Золотниківська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області рішенням за №1898 вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 6125081300:01:001:0364 для подальшого продажу права оренди на неї на земельних торгах загальною площею 38,0417 га, а саме ділянка №1 20,0000 га ( кадастровий номер 6125081300:01:002:0014) та ділянка №2 площею 18,0417 (кадастровий номер 6125081300:01:002:0015 ) для ведення фермерського господарства , яка розташована за межами населеного пункту с. Вишнівчик Тернопільського району Тернопільської області.

Згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку значиться інформація, а саме за № НВ-9925317762023 від 02.08.2023 зареєстрована земельна ділянка площею 20,0000 га , кадастровий номер 6125081300:01:002:0014 та за № НВ-9925318612023 від 02.08.2023 зареєстрована земельна ділянка площею 18,0417 га , кадастровий номер 6125081300:01:002:0015.

Селянське (фермерське) господарство "Тарас" звернулося до Теребовлянської міської ради щодо проведення державної реєстрації права постійного користування на земельні ділянки з кадастровим номером №6125081300:01:002:0015 площею 18,0417 га та кадастровим номером №6125081300:01:002:0014 площею 20,0000 га.

Теребовлянська міська рада Тернопільської області листом від 11.09.2023 за №2324/02-13 повідомила СФГ "ТАРАС" про неможливість проведення державної реєстрації, оскільки відомості про право постійного користування відсутнє у Державному земельному кадастрі.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на праві оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Таким чином, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

В іншій справі Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 15 січня 2021 року у справі № 925/361/19 вказав про те, що право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного ЗК України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Так, за приписами статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: 1) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; 2) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; 3) припинення діяльності релігійних, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; 4) використання земельної ділянки способами, які суперечать економічним вимогам; 5) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; 6) систематична несплата земельного податку або орендної плати; 7) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; 8) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; 9) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 Земельного кодексу, перелік яких є вичерпним. Законом, чинним на момент створення СФГ, також не передбачено такої підстави припинення права користування земельною ділянкою, як смерть засновника фермерського господарства. І в чинному на сьогодні Земельному кодексі такої підстави теж немає. Верховний Суд зазначив, що правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, зокрема і його майнова основа, повинні залишатися стабільними, незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як через об`єктивні причини (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення в разі виходу зі складу фермерського господарства. Отже, ВП ВС зауважила, що дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до приписів частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992), яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) використання землі не за цільовим призначенням; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і двох років - для несільськогосподарського виробництва; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статями 31 і 32 цього Кодексу.

Отже, підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Згідно пункту 1.1 Статуту, Селянське (фермерське) господарство "Тарас " створене родичами та членами сім"ї, які внесли майновий та грошовий внесок для здійснення підприємницької діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції, а також її переробки, зберігання, транспортування та реалізації, заснованої на їх особистій трудовій участі і використанні земельної ділянки, наданої для цих цілей відповідно до чинного законодавства України.

Засновником фермерського господарства та власником 100 відсотків статутного капіталу є ОСОБА_4 ( п.1. 2 Статуту).

Головою фермерського господарства є ОСОБА_3 ( п.1.3 Статуту).

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6105208992018 від 01.11.2018 земельна ділянка державної форми власності кадастровий номер 6125081300:01:001:0364 площею 38,0417 га, розташована за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район на території Вишнівчицької сільської ради, цільове призначення 01.02 для ведення фермерського господарства перебуває на праві постійного користування СФГ "Тарас".

Слід зазначити, що станом на день вирішення спору Селянське (фермерське) господарство "Тарас" продовжує здійснювати фермерську діяльність та використовувати земельну ділянку на праві постійного користування для ведення фермерського господарства та сплачує відповідні податки, що підтверджується листом ГУ ДПС у Тернопільській області від 22.08.2023.

До того ж, матеріали справи не містять доказів відмови позивача від спірної земельної ділянки.

Суд відзначає, що право Селянського (фермерського) господарства "Тарас" використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення від 24.06.2003 у справі "Стреч проти Сполученого Королівства", заява №44277/98, пункти 32-35).

У справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011, Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу Конвенції в результаті дій, спрямованих проти нього.

Як слідує з матеріалів справи, Селянське (фермерське) господарство "Тарас" не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно під того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" та у справі "Рисовський проти України").

Суд зазначає, що відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписами частини 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Тобто, право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким гарантується статями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Відповідно до п.1 ч.2 статті 6 Цивільного кодексу України та абз.2 ч.2 статті 20 Господарського кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Суд вважає, що право позивача на безстрокове використання спірними земельними ділянками, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності фермерського господарства, є законними очікуваннями, і в якості таких вони підлягають захисту, як майно в розумінні статті 1 Протоколу №1 Конвенції, шляхом визнання за позивачем права постійного користування спірними земельними ділянками.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що такі спростовуються вищевикладеним.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Всі інші доводи та заперечення сторін не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеними висновками суду.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Стосовно інших доводів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", §58, рішення від 10.02.2010).

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору.

В силу приписів статті 129 ГПК України судовий збір у розмірі 5368,00 грн , покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 5368,00 грн покласти на відповідача.

3. Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Тарас" вул. Йосипа Сліпого , 15 с. Вишнівчик, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 21153305 право постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 20,0000 га з кадастровим номером 6125081300:01:002:0014 (вид цільового призначення: 01.02 для ведення фермерського господарства) та площею 18,0417 га з кадастровим номером 6125081300:01:002:0015 (вид цільового призначення: 01.02 для ведення фермерського господарства), що розташовані на території Золотниківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області та перебувають у власності Золотниківської сільської ради.

4. Стягнути з Золотниківської сільської ради, вул. Містечко, 25, с. Золотники, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 04394585 на користь Селянським (фермерським) господарством "Тарас" вул. Йосипа Сліпого , 15 с. Вишнівчик, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 21153305 - 5368,00 грн судового збору.

5. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати учасникам справи відповідно до вимог статті 6 ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "12" квітня 2024 року.

Суддя Я.Я. Боровець