Рішення

від 11.04.2024 по справі 921/8/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 квітня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/8/24 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання: Бега В.М.

розглянув справу

за позовом Керівника Тернопільської окружної прокуратури (46000, місто Тернопіль, бульвар Тараса Шевченка, 7) в інтересах держави в особі

Великогаївської сільської ради (47722, Тернопільська область, Тернопільський район, село Великі Гаї, вулиця Галицька, 47)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Відділ освіти і науки виконавчого комітету Великогаївської сільської ради (47722, Тернопільська область, Тернопільський район, село Великі Гаї, вулиця Галицька, 47)

2. Департамент освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації (Тернопільської обласної державної адміністрації) (46021, місто Тернопіль, вулиця Грушевського, 8)

до відповідача Фізичної особи - підприємця Безгури Мар`яни Степанівни ( АДРЕСА_1 )

про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути нежитлове приміщення.

За участю від:

прокурора - Фігель О.Т.

позивача - Чаповський В.В.

третя особа 1 - Глива І.Б.

третя особа 2 - не з`явився

відповідача - не з`явився

Зміст позовних вимог.

29.12.2023 (згідно дати оформлення поштового відправлення) Керівник Тернопільської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Великогаївської сільської ради з позовом до Фізичної особи - підприємця Безгури Мар`яни Степанівни про визнання недійсним договору №5 від 01.08.2022 оренди нерухомого майна та повернення об`єкта оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний правочин щодо передачі за результатами проведення аукціону в оренду відповідачу нежитлового приміщення комунальної власності площею 99,9 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , укладений з порушенням ч.4 ст. 80 Закону України "Про освіту". Спірне приміщення передано в оренду відповідачу для використання в цілях підприємницької діяльності орендаря, яка не пов`язана з забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Тому, наявні підстави для визнання недійсним такого договору на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України з застосуванням наслідків недійсності такого правочину - повернення його органу місцевого самоврядування.

Позиція позивача.

Великогаївською сільською радою заперечено проти позову. В обґрунтування цьому ним стверджено, що починаючи з 1992 року зазначене у позові приміщення не використовується у навчально-виховному та учбовому процесі. Норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про освіту», постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 №796 дозволяють передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, за умови, що такі об`єкти тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Відділу освіти і науки виконавчого комітету Великогаївської сільської ради.

Відділ освіти і науки виконавчого комітету Великогаївської сільської ради пояснень, в порядку ст. 168 ГПК України, у встановлені в ухвалі від 09.01.2024 (про відкриття провадження у справі) строк не надав.

В судовому засіданні 11.04.2024 представником третьої особи підтримано позицію позивача та заперечено проти позову.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департаменту освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації (Тернопільської обласної державної адміністрації).

Департамент освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації (Тернопільської обласної державної адміністрації) пояснень, в порядку ст. 168 ГПК України, у встановлені в ухвалі від 09.01.2024 (про відкриття провадження у справі) строк не надав.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений в ухвалі від 09.01.2024 (про відкриття провадження у справі) строк не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч.2 ст. 178 ГПК України.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою суду від 03.01.2024 позовну заяву Керівника Тернопільської окружної прокуратури було залишено без руху, на підставі ст. 174 ГПК України, у зв`язку з недотриманням заявником вимог ст. ст. 164, 172 ГПК України при її подачі до суду.

05.01.2024 (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті) Керівник Тернопільської окружної прокуратури подав заяву №50-89-135вих-24 від 05.01.2024 (вх. № 171 від 08.01.2024) з якої вбачається, що прокурором у визначений судом в ухвалі від 03.01.2024 строк усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 09.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/8/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.02.2024.

В підготовчому засіданні 01.02.2024 оголошено перерву до 22.02.2024.

Ухвалами суду від 22.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/8/24 та відкладено підготовче засідання на 14.03.2024.

Надалі, ухвалою суду від 14.03.2024 закрито підготовче провадження по справі №921/8/24 та призначено її до розгляду по суті на 11.04.2024.

В судовому засіданні 11.04.2014 прокурором підтримано позов.

Представниками Великогаївської сільської ради та Відділу освіти і науки виконавчого комітету Великогаївської сільської ради в судовому засіданні 11.04.2024 заперечено проти позову.

Відповідач та Департамент освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації (Тернопільської обласної державної адміністрації) явку повноважних представників в судове засідання 11.04.2024 не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Суд, у судовому засіданні 11.04.2024, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до інформації витягу №229242496 від 22.10.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Великогаївській сільській раді на праві комунальної власності належить будівля старої шкоди з надвірними побудовами та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 862,3 кв.м.

Великогаївською сільською радою у адресованому Тернопільській окружній прокуратурі листі №1268 від 26.09.2023 також зазначено, що балансоутримувачем вказаного майна є Відділ освіти виконавчого комітету Великогаївської сільської ради.

Рішенням №543 від 31.05.2018 Великогаївської сільської ради затверджено стратегію сталого розвитку Великогаївської сільської об`єднаної територіальної громади до 2025 року. Завданням цієї стратегії є надання якісних освітніх послуг за рахунок реорганізації та реконструкції мережі закладів освіти громади, у т.ч. будівлі старої школи під школу мистецтв до 2025 року.

Рішенням Великогаївської сільської ради № 1100 від 14.04.2020 затверджено перелік об`єктів нерухомого майна комунальної власності Великогаївської сільської ради, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні. Згідно витягу з додатку 1 до рішення від 14.04.2020 № 1100 до об`єктів нерухомого майна комунальної власності, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні у 2020 році, віднесено і будівлю старої школи з надвірними будівлями і спорудами, розташовану у АДРЕСА_2 , площею 862,3 м.кв.

Згодом, рішенням Великогаївської сільської ради № 412 від 29.12.2021 надано дозвіл на проведення експертної оцінки нерухомого майна комунальної власності Великогаївської сільської ради, що підлягає передачі в оренду - об`єкта житлової нерухомості: будівлю старої школи з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Надалі, 28.07.2022 рішенням Великогаївської сільської ради № 527 затверджено протокол за результатами електронного аукціону (LLE001- UA-20220711-31797) з оренди нерухомого комунального майна Великогаївської територіальної громади - частини нежитлової будівлі старої школи площею 99,9 м.кв., розташованої в двоповерховій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 для здійснення виробничої діяльності (пекарні).

01.08.2022 між Великогаївською сільською радою (орендодавцем) та Фізичною особою - підприємцем Безгурою Мар`яною Степанівною (орендарем) укладено договір №5 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності с. Великі Гаї Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (надалі - договір), згідно п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно - частину нежитлової будівлі старої школи в с. Великі Гаї площею 99,9 м. кв., що складається з коридору і трьох кімнат з окремим входом будинку, за адресою: АДРЕСА_2 (п. 4.1 умов договору), балансова вартість якого складає 254794,82 грн (п. 6.1 умов договору).

Згідно з п. 1.2 договору майно передається в оренду для здійснення виробничої діяльності (пекарня) (п. 7.1 умов договору).

У п. 3.1 договору зазначено, що орендна плата становить 3057,54 грн у т.ч. ПДВ 509,59 грн на місяць (п. 9.1, п. 10.1, п. 5.1 умов договору).

Відповідно до п. 3.2 договору орендар сплачує орендну плату один раз на рік, відповідно до п. 16 умов договору до 31 грудня поточного року.

Надміру сплачена сума орендної плати, що надійшла до бюджету підлягає в установленому порядку зарахуванню в рахунок майбутніх платежів, а у разі неможливості такого зарахування у зв`язку з припиненням орендних відносин - поверненню орендарю. Сума орендної плати, сплаченої авансом відповідно до п. 3.5 цього договору, підлягає зарахуванню в рахунок сплати орендної плати за перші місяці оренди після підписання акта приймання - передачі (п. 3.9 договору).

У разі припинення договору орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід`ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом (п. 4.1 договору).

У п. 4.2 договору зазначено, що орендодавець складає акт повернення з оренди орендованого майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані орендодавцем примірники орендарю. Орендар зобов`язаний: підписати три примірники акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання від орендодавця і одночасно повернути орендодавцю два примірники підписаних орендарем актів разом з ключами від об`єкта оренди (у разі, коли доступ до об`єкта оренди забезпечується ключами); звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів.

Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання орендодавцем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 12.1 договору цей договір укладено на 5 років (п.12.1 умов договору).

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв в строкове платне користування майно - частину нежитлової будівлі старої школи в с. Великі Гаї площею 99,9 м. кв., що складається з коридору і трьох кімнат з окремим входом будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується актом приймання - передачі від 01.08.2022.

В матеріалах справи міститься датований 16.02.2023 акт обстеження будівлі старої школи, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно вказаного акту, будівля старої школи не використовується за призначенням з 1992 року.

Великогаївською сільською радою у листі №912 від 14.07.2023 до Міністерства освіти і науки України повідомлено, що частина приміщення першого поверху перебуває в оренді, де відповідно орендарями проведено ремонтні роботи з метою можливого використання даних приміщень. В приміщенні старої школи орендують з 1996 року приміщення ФОП Стечишин М.І. та ОСОБА_5 - магазин " Візит ", ФОП Ю.Валуєва - перукарня " Юля ", ФОП У.Гучак - ремонт одягу, ФОП Н.Ситник - пошиття гардин та ФОП М.Безгура - пекарня. Згідно з стратегією сталого розвитку Великогаївської сільської ради передбачено проведення реконструкції будівлі старої школи під школу мистецтв до 2025 року. Відповідно, кожен орендар повідомлений про дострокове припинення договорів оренди за три місяці в разі проведення робіт по реконструкції приміщення.

Вказане звернення було переслано Міністерством освіти і науки України для розгляду до Департаменту освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації (Тернопільської обласної державної адміністрації).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Зазначаючи про те, що позивачем не здійснювались заходи щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсним спірного договору оренди та повернення об`єкта оренди, прокурором пред`явлено позов в інтересах держави, в особі Великогаївської сільської ради.

Статтею 4 ГПК України гарантовано право юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. А також зазначено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді регулюється ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", частиною 3 якої передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту. Водночас інтереси держави можуть як збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття "інтереси держави" є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №924/1237/17 від 20.09.2018, у справі №918/313/17 від 27.02.2018.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті цього ж Закону).

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Так, частиною 3 ст. 53 ГПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За висновком Конституційного Суду України, наведеним у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, поняття "інтереси держави" є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.

Судом встановлено, що спірний об`єкт нерухомого майна належить позивачу на праві комунальної власності.

Відповідно до ч.3 ст. 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Отже, державні органи та інші суб`єкти владних повноважень зобов`язані вживати (реалізовувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав, в межах визначених законодавством повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Слід зазначити, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, поведінка органів, через які діє держава в цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави в цивільних (господарських) або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних (господарських), так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема законності, поєднанні місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, листами №50-86-11074 вих-23 від 27.10.2023, №50-86-12893вих-23 від 22.12.2023 керівник Тернопільської окружної прокуратури просив Великогаївську сільську раду повідомити про вжиті заходи цивільно-правового характеру з метою усунення порушень вимог законодавства про освіту при укладенні договору оренди №5 від 01.08.2022.

У свою чергу, Великогаївська сільська рада листами №1442 від 03.11.2023, №1683 від 26.12.2023 повідомила про відсутність правових підстав щодо вжиття заходів цивільно-правового характеру з метою визнання недійсним договору оренди майна та повернення об`єкта оренди.

Надалі, листом №50-86-13002 вих-23 від 27.12.2023 керівник Тернопільської окружної прокуратури повідомив позивача про намір здійснення прокурором представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви.

Отже, при зверненні до суду з вказаним позовом керівником Тернопільської окружної прокуратури було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 ГК України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить стаття 20 ГК України.

За приписом статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п. 2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 ЦК України та ст. 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 ЦК України, ч.2 ст.207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Приймаючи до уваги положення ЦК України та ГПК України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Судом у даній справі встановлено факт укладення 01.08.2022 між Великогаївською сільською радою/орендодавцем/позивачем та Фізичною особою - підприємцем Безгурою Мар`яною Степанівною /орендарем/відповідачем договору №5 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв строком на п`ять років частину нежитлової будівлі старої школи в с. Великі Гаї площею 99,9 м. кв., за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 254794,82 грн

Майно передано в оренду для здійснення виробничої діяльності, а саме пекарні.

Частиною 1 статті 42 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що станом на момент підписання договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №5 від 01.08.2022 сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 ГК України.

На виконання умов договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об`єкт оренди, що підтверджується актом приймання - передачі в оренду нерухомого майна, який оформлений у двосторонньому порядку без зауважень та заперечень.

Відповідно до умов договору строк його дії складає з 01.08.2022 до 01.08.2027.

У відповідності до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначені положеннями Закону України "Про освіту".

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про освіту» освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про освіту": освітня діяльність - діяльність суб`єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті; заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність; засновник закладу освіти - орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний (ч.3 ст. 22 Закону України "Про освіту").

Відповідно до ч. 1 ст.10 Закону України "Про освіту" невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством (ч.2 ст. 78 Закону України "Про освіту").

Фінансування закладів загальної середньої освіти здійснюється з державного та місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України. Іншими джерелами фінансування закладів загальної середньої освіти можуть бути: доходи від надання платних освітніх та інших послуг; благодійна допомога відповідно до законодавства про благодійну діяльність та благодійні організації; гранти; інші джерела фінансування, не заборонені законодавством. Отримані із зазначених джерел кошти використовуються закладами загальної середньої освіти відповідно до затвердженого кошторису. Одержання закладом загальної середньої освіти власних надходжень не є підставою для зменшення обсягу його бюджетного фінансування (ч.2 ст.59 "Про повну загальну середню освіту").

Відповідно до ч.1 ст.79 Закону України "Про освіту" джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Згідно з ч.1 ст. 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Згідно з ч.4 статті 80 Закону України «Про освіту» об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання приписів ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» є обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісна пов`язаність з навчально-виховним (освітнім) процесом мети такого використання (в тому числі, на умовах оренди).

За змістом положень ч.ч. 1,4 ст. 80 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, аніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 також зазначено, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти, а невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

У п.п. 2 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 796 від 27.08.2010 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» зазначено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №906/164/17.

При зверненні до суду з вказаним позовом, прокурор зазначав, що ФОП Безгура М.С. використовує вказане майно з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо навчальним процесом, пов`язаних з забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а у своїй підприємницькій діяльності як пекарню, що випливає з кодів КВЕД відповідача.

Суд зазначає, що класифікація видів економічної діяльності установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основне призначення КВЕД - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців. Тобто КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Об`єктами класифікації у КВЕД є види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, що їх на вищих рівнях класифікації групують у галузі. При цьому, на законодавчому рівні не встановлено жодних обмежень щодо кількості обраних КВЕДів, отже при реєстрації можна зазначити скільки завгодно видів діяльності, додати чи змінити їх пізніше.

Як вбачається з інформації витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого судом за кодом 137947574622 станом на 03.01.2024 видами діяльності Фізичної особи - підприємця Безгури Мар`яни Степанівни є: 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання (основний); 10.51 перероблення молока, виробництво масла та сиру; 10.72 виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання; 53.20 інша поштова та кур`єрська діяльність; 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 56.21 постачання готових страв для подій; 56.29 постачання інших готових страв; 56.30 обслуговування напоями; 85.59 інші види освіти, н. в. і. у.; 85.60 допоміжна діяльність у сфері освіти.

Відповідно до ч.3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право подавати докази.

Разом з тим, згідно з ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Будучи обізнаним про перебування в провадженні Господарського суду Тернопільської області справи №921/8/24, відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, не надав належних та допустимих доказів на спростування наведених у позові доводів прокурора, які б підтверджували отримання ним в оренду спірного майна, здійснення своєї підприємницької діяльності відповідно до видів економічної діяльності 85.59, 85.60 з метою надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Враховуючи викладене, з огляду на решту кодів КВЕД відповідача, суд зазначає, що використання орендарем нерухомого майна - частини приміщення старої школи, не пов`язана з навчально-виховним (освітнім) процесом мети такого використання.

У поданих до матеріалів справи заявах по суті спору позивачем підтверджено той факт, що об`єкт оренди - будівля старої школи не використовується у навчальному процесі (за призначенням) з 1992 року.

Однак, невикористання спірного майна для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування наведених норм викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2018 у справі №906/164/17, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

Зважаючи на те, що частина нежитлової будівлі старої школи в с. Великі Гаї площею 99,9 м. кв., за адресою: АДРЕСА_2 , яке було передано в оренду ФОП Безгурі М.С. на підставі договору оренди нерухомого майна №5 від 01.08.2022, належить до об`єктів освіти, і, відповідно до ст. 80 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, а саме для пекарні, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, невикористання позивачем спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, cуд приходить до висновку, що укладення cторонами договору №5 від 01.08.2022 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади с. Великі Гаї здійснено в порушення приписів ст. 80 Закону України "Про освіту", у зв`язку з неможливістю передачі в оренду приміщення, яке не використовується для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, що свідчить про недодержання при укладенні договору встановлених ст. 203 ЦК України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів ст. 215 ЦК України.

Подібна правова позиція щодо наявності підстав для визнання недійсним договору щодо передачі в оренду об`єкта освіти, який використовується для цілей, не пов`язаних з освітнім процесом та освітньою діяльністю, викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, та постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 902/653/17, від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 06.06.2023 у справі №923/1138/21, від 10.01.2024 у справі №924/391/23, від 14.02.2024 у справі №910/14998/22.

Що стосується вимоги прокурора в частині зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди Великогаївській сільській раді за актом приймання-передачі, суд зазначає наступне.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, може бути заявлена як самостійно, так і бути об`єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування. Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно із ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту, як правило, договір найму припиняється.

Нормою ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, визнання недійсним договору оренди є правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю в порядку і на умовах, які встановлені законом.

У зв`язку з тим, що судом визнано недійсним договір оренди нерухомого майна №5 від 01.08.2022, похідна вимога прокурора щодо зобов`язання ФОП Безгури М.С. повернути Великогаївській сільській раді приміщення загальною площею 99,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Керівника Тернопільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Великогаївської сільської ради до Фізичної особи - підприємця Безгури Мар`яни Степанівни про визнання недійсним договору оренди №5 від 01.08.2022 та зобов`язання повернути нежитлове приміщення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

У відповідності до ст.ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12,13, 20, 46, 50, 53, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

1. Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності с. Великі Гаї Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області №5 від 01.08.2022, укладений між Великогаївською сільською радою (47722, Тернопільська область, Тернопільський район, с. Великі Гаї, вул. Галицька, 47, ідентифікаційний код 04394875) та Фізичною особою - підприємцем Безгурою Мар`яною Степанівною ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

2. Зобов`язати Фізичну особу - підприємця Безгуру Мар`яну Степанівну ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) повернути нежитлове приміщення комунальної власності с. Великі Гаї Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області - частину нежитлової будівлі старої школи в с. Великі Гаї площею 99,9 м. кв., що складається з коридору і трьох кімнат з окремим входом будинку, за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) за актом приймання - передачі (повернення з оренди) майна.

Видати наказ.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємцям Безгури Мар`яни Степанівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 6505 (шість тисяч п`ятсот п`ять) грн 92 коп. витрат по сплаті судового збору на користь Тернопільської обласної прокуратури (вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль, р/р UA 498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910098, КЕКВ - 2800).

Видати наказ.

4. Копію рішення направити:

- Тернопільській окружній прокуратурі, Тернопільській обласній прокуратурі, Великогаївській сільській раді та Відділу освіти і науки виконавчого комітету Великогаївської сільської ради в електронній формі до їх електронних кабінетів в ЄСІТС;

- Департаменту освіти і науки Тернопільської обласної військової адміністрації (Тернопільської обласної державної адміністрації) (46021, місто Тернопіль, вулиця Грушевського, 8), Фізичній особі - підприємцю Безгурі Мар`яні Степанівні ( АДРЕСА_1 ) рекомендованими поштовими відправленнями із повідомленнями про їх одержання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 12 квітня 2024 року.

Суддя І.П. Шумський