Ухвала

від 03.04.2024 по справі 908/1408/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/1408/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - не з`явився

відповідача - 1 - не з`явився

відповідача - 2 - не з`явився

третьої особи - не з`явився

офісу ГП - Підяш О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2024 (у складі колегії суддів: Чус О.В. (головуючий), Кощеєв І.М., Дармін М.О.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2021 (у складі колегії суддів: Дроздова С.С. (головуючий), Топчій О.А., Горохов І.С.)

за позовом Керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області

до: 1. Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області,

2. Фермерського господарства "Діана-2"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст та підстави позовних вимог

04.06.2020 Керівник Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області (далі - Прокурор, Скаржник) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Кам`янсько-Дніпровської міської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області (далі - Міськрада, Позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру, Відповідач-1) та Фермерського господарства "Діана-2" (далі - ФГ "Діана-2", Відповідач-2) про:

- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-147/15-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду";

- визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 про передачу в оренду земельної ділянки площею 34,6214 га з кадастровим номером 2322481800:03:003:0279, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 , припинення права оренди ОСОБА_1 , зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.03.2016;

- зобов`язання ФГ "Діана-2" повернути Кам`янсько-Дніпровській міській раді вказану земельну ділянку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор зазначав, що ОСОБА_1 реалізував своє право на пільгове отримання земельної ділянки державної власності для створення фермерського господарства у 1992 році, тому отримав у користування спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства повторно з порушенням статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 116, 118, 123, 134 Земельного кодексу України. Прокурор стверджував, що ГУ Держгеокадастру при прийнятті наказу від 04.03.2016 № 8-147/15-16-СН не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності у нього бажання створити фермерське господарство, не надало оцінки тому, що ОСОБА_1 вже був засновником та головою фермерського господарства і отримував земельну ділянку для ведення фермерського господарства. З огляду на викладене, Прокурор зазначав, що наказ ГУ Держгеокадастру суперечить вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Прокурор, посилаючись на положення статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, стверджував, що з урахуванням того, що договір оренди землі від 11.03.2016 є похідним від незаконного наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-147/15-16-СН, то цей договір підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення, оскільки він укладений з порушенням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статей 116, 118, 123, 134 Земельного кодексу України.

Щодо строків звернення з позовом Прокурор зазначав, що оскільки Міськрада стала власником спірної земельної ділянки 22.12.2018, то строк позовної давності слід обчислювати саме з цієї дати, а отже з огляду на звернення Прокурора з позовною заявою 04.06.2020 такий строк, на його думку, не пропущений.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.04.2021 у задоволенні позову Прокурора відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що Прокурор не довів наявності інших, окрім ОСОБА_1 , осіб, бажаючих отримати спірну земельну ділянку в оренду у березні 2016 року, тому доводи позовної заяви щодо обов`язковості проведення земельних торгів у формі аукціону є безпідставними. З урахуванням цього суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку.

При цьому суд, зазначивши про недоведеність позовних вимог Прокурора, дійшов висновку, що заява Відповідача-2 та третьої особи про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2024 змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, в решті - залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на момент отримання в оренду спірної земельної ділянки ОСОБА_1 був засновником та головою Фермерського господарства "Діана", і ним у березні 2016 року вже було отримано в оренду 4 земельні ділянки державної власності загальною площею понад 260 га. Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не мав наміру використовувати земельні ділянки для цілей, заявлених при їх отриманні, а саме для ведення фермерського господарства. Апеляційний суд констатував, що громадянином ОСОБА_1 належним чином не обґрунтовано необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, не вказано перспектив діяльності фермерського господарства, наявності у нього техніки для обробітку землі, не зазначено про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, що свідчить про відсутність волевиявлення та можливості ведення фермерського господарства, раціонального використання земельних ділянок відповідно до норм та мети Закону України "Про фермерське господарство".

З урахуванням установлених обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка передана Відповідачу-2 з порушенням вимог статей 13, 14 Конституції України, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що свідчить про незаконність наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-147/15-16-СГ, та згідно зі статтями 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 .

Водночас суд апеляційної інстанції врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, щодо неефективності такого способу захисту прав власника, як визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, який вже реалізований та вичерпав свою дію фактом виконання. Зважаючи на те, що виданий ГУ Держгеокадастру наказ від 04.03.2016 № 8-147/15-16-СГ вже виконаний у березні 2016 року, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Прокурора у цій частині.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що Відповідач-2 та ОСОБА_1 під час розгляду справи заявили про застосування строків позовної давності до вимог Прокурора, при цьому Відповідач-1 вказав на пропуск такого строку Прокурором у відзиві на апеляційну скаргу.

Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позову в частині вимог до ГУ Держгеокадастру про визнання незаконним та скасування наказу від 04.03.2016 № 8-147/15-16-СГ, апеляційний господарський суд не досліджував питання щодо позовної давності стосовно вимог у цій частині позову до Відповідача-1.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку власнику, суд апеляційної інстанції встановив, що Прокурор пропустив трирічний строк позовної давності на дату звернення до суду з позовом на захист прав та інтересів Міськради. Суд також зауважив, що Прокурор має право, враховуючи конкретні обставини справи, у тому числі вчинення порушення тим органом, на який покладено владні повноваження в цій сфері, просити суд визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, водночас такого Прокурором не подавалося. Зважаючи на те, що Відповідач-2 та ОСОБА_1 заявили про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а Прокурор не подавав клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові з цих підстав.

Короткий зміст касаційної скарги, доводи інших учасників справи

Заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2024 і рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2021 та ухвалити нове про задоволення позову.

Прокурор посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції з порушенням частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосував положення статей 228, 256, 261, 267, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України та без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 29.09.2020 у справі №688/2908/16, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20, від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20.

Оскільки Відповідачем-1 подано відзив на касаційну скаргу Прокурора поза межами строку, встановленого ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2024, а також враховуючи відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку, відзив долучається до матеріалів справи, однак залишається без розгляду відповідно до положень статей 118, 295 Господарського процесуального України (пункти 14-24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

Відповідач-2 та третя особа не скористалися своїм правом надати Суду відзив на касаційну скаргу.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Відповідно до рішення Кам`янсько-Дніпровської районної ради народних депутатів Запорізької області від 06.05.1992 № 2 "Про відвід землі для створення сільського господарства" ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок території радгоспу ім. Тимірязєва.

26.01.1995 ОСОБА_1 створив ФГ "Діана", засноване на вищевказаній земельній ділянці державної форми власності. Як встановили суди, відповідна інформація відображена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державному земельному кадастрі про земельну ділянку з кадастровим номером 2322481800:03:003:0289.

Суди попередніх інстанцій установили, що ГУ Держгеокадастру 04.03.2016 видало наказ № 8-147/15-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", яким вирішило затвердити розроблений державним підприємством "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 34,6214 га (кадастровий номер 2322481800:03:003:0279) строком на 7 років для ведення фермерського господарства, розташовану на території Великознам`янської сільської ради Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області за межами населеного пункту.

На підставі цього наказу ГУ Держгеокадастру (Орендодавець) та громадянин ОСОБА_1 (Орендар) 11.03.2016 уклали договір оренди землі (далі - Договір оренди).

Відповідно до пунктів 1, 2 Договору оренди Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 34,6214 га для ведення фермерського господарства (кадастровий номер ділянки 2322481800:03:003:0279).

Згідно з пунктом 7 Договору оренди від 11.03.2016 (з урахуванням додаткової угоди від 04.11.2016) договір укладено строком на 49 років.

Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2322481800:03:003:0279 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 15.03.2016.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 21.12.2018 №8-2304/15-18-ГС "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Кам`янсько-Дніпровській міській об`єднаній територіальній громаді передано у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 11 769,6698 га, які розташовані на території Кам`янсько-Дніпровської міської об`єднаної територіальної громади Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області за межами населеного пункту. Право власності на земельні ділянки, зазначені в додатку до наказу, виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У додатку до вказаного наказу міститься запис: кадастровий номер 2322481800:03:003:0279, площа: 34,6214 га, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку: договір оренди землі від 11.03.2016, ОСОБА_1

Спір у даній справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 та зобов`язання її повернути на користь Кам`янсько-Дніпровської міської ради.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Кам`янсько-Дніпровської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-147/15-16-СГ, визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016 та зобов`язання повернути власнику спірну земельну ділянку. Підставою позову є те, що, на думку Прокурора, спірна земельна ділянка передана ФГ "Діана-2" з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство".

Прокурор у касаційній скарзі посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції з порушенням частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосував положення статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України та без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №685/1008/20, від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20.

Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору всупереч принципу "jura novit curia" не визначив зміст правовідносин та ефективний спосіб захисту порушеного права, а саме не застосував до спірних правовідносин положення статей 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України. При цьому скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20 та від 20.06.2023 у справі № 54/10517/16, щодо можливостей суду виправити помилку кваліфікації спірних правовідносин та щодо застосування принципу "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору.

Колегія суддів зазначає, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю до Фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачкою умов договору про фінансовий лізинг у частині оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості. Отже, предмет, підстави, зміст спірних правовідносин, їх матеріально-правове регулювання у справі № 904/5726/19 є неподібними з даною справою № 908/1408/20.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16 ухвалена за позовом прокурора до виконавчого комітету районної ради, районної у місті ради, фізичних осіб про визнання недійсним та скасування рішень про надання у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. У справі № 554/10517/16 предметом позову є, зокрема, витребування земельної ділянки природно-заповідного фонду на користь держави, яка була передана на підставі державного акта у власність відповідачу. При цьому спірні правовідносини виникли внаслідок передання у власність фізичним особам земельних ділянок природно-заповідного фонду, які за законом не можуть бути передані у приватну власність.

Таким чином, спірні правовідносини у справі № 908/1408/20, враховуючи їх зміст та правове регулювання, є неподібними за змістом та матеріально-правовим регулюванням з правовідносинами у справі № 554/10517/16.

Суд також відхиляє посилання прокурора на постанову Верховного Суду у справі № 685/1008/20 з огляду на очевидну неподібність правовідносин. Так, у вказаній справі № 685/1008/20 правовідносини стосувалися визнання недійсним договору позики, укладеного між фізичними особами, а висновки Верховного Суду, на які посилається Скаржник, щодо застосування принципу "jura novit curia", навпаки мотивовані тим, що застосування судом цього принципу не є безмежним; перекваліфікування судом позову за цим принципом може призвести до порушення права на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. До того ж у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20 наголошується на необхідності у таких умовах зважати на принцип змагальності та рівності сторін.

При цьому колегія суддів зазначає, що частиною першою, пунктами 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з частинами першою та другою статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин? При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на положення статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, та стверджував, що Договір оренди від 11.03.2016 є похідним від незаконного наказу ГУ Держгеокадастру від 04.03.2016 № 8-147/15-16-СН, тому цей договір підлягає визнанню недійсним з моменту його вчинення, оскільки він укладений з порушенням вимог статей закону, та, як наслідок, земельна ділянка підлягає поверненню на користь Кам`янсько-Дніпровської міської ради.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, дійшов висновку, що спірна земельна ділянка передана відповідачу з порушенням вимог статей 13, 14 Конституції України, статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", що згідно зі статтями 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 .

Отже, доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 237 Господарського процесуального кодексу України при кваліфікації спірних правовідносин не підтвердилися, оскільки суд апеляційної інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги переглянув рішення суду першої інстанції та, враховуючи правове обґрунтування Прокурором позовних вимог, погодився з доводами Прокурора щодо отримання ОСОБА_1 у березні 2016 року спірної земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою з порушенням встановленого порядку.

Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду про те, що позовна вимога про повернення земельної ділянки є такою, що спрямована на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, тобто є негаторною. При цьому скаржник посилається на правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16, постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19.

Аналізуючи ці доводи колегія суддів враховує, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16 ухвалена за позовом фізичної особи до Головного управління Держгеокадастру, фізичної особи, районної державної адміністрації про визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. У вказаній справі позивач, оспорюючи договір оренди землі, зазначав про порушення його прав на отримання в оренду земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру та іншою фізичною особою. Позивач стверджував, що, маючи намір отримати в оренду земельну ділянку, виготовив проект землеустрою та технічну документацію щодо земельної ділянки, звернувся до Головного управління Держгеокадастру, проте воно позивачу відмовило, а земельну ділянку передало іншій фізичній особі на підставі заяви, що була подана пізніше від заяви позивача.

У справі № 688/2908/16, на відміну від даної справи № 908/1408/20, бажаючих отримати земельну ділянку було двоє, і земельна ділянка була надана в оренду без дотримання положень статті 134 Земельного кодексу України відповідачу-2. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що договір оренди прямо суперечить частині другій статті 134 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого; якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 Земельного кодексу України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у разі якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога у справі № 688/2908/16 про визнання договору оренди недійсним не підлягає задоволенню, але з інших мотивів.

Отже, у справі № 688/2908/16, на яку посилається скаржник, на відміну від справи № 908/1408/20, що розглядається, спір виник, зокрема, між двома фізичними особами щодо набуття права користування однією і тією ж земельною ділянкою. Тому правовідносини у справах № 688/2908/16 та № 908/1412/20, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні обставини справи, підстави позову, а також суб`єктний склад сторін.

Постанова Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 ухвалена за позовом прокурора до фізичної особи, Головного управління Держгеокадастру, фермерського господарства про визнання наказу незаконним, визнання договорів недійсними, скасування їх реєстрації та повернення земельних ділянок. Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту інтересів держави.

У справі № 922/1832/19, на відміну від справи № 908/1408/20, що розглядається, договір оренди землі було укладено 27.04.2016. Частиною другою статті 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній з 03.04.2016) не передбачалося передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) таких земельних ділянок або прав на них. Верховний Суд у справі № 922/1832/19 зазначив, що спірний договір оренди був укладений за відсутності для цього підстави, визначеної частиною другою статті 134 Земельного кодексу України. Водночас Верховний Суд зауважив, що, зважаючи на підстави та зміст заявленого позову, встановлені судами обставини справи, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом.

У справі № 908/1408/20, що розглядається, договір оренди землі був укладений 11.03.2016. Відповідно до частини другої статті 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення договору) не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Отже, у справі № 908/1408/20, зміст спірних правовідносин та матеріально-правове регулювання є відмінним від змісту спірних правовідносин та матеріально-правового регулювання у справі № 922/1832/19. Крім того, суб`єктний склад сторін та позовні вимоги у вказаних справах є також відмінними, що додатково свідчить про неподібність спірних правовідносин.

Постанова Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21 ухвалена за позовом прокурора в інтересах сільської ради до товариства з обмеженою відповідальністю про зобов`язання повернути земельні ділянки, скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності товариства на вказані ділянки.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки є землям водного фонду, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання у користування та який було порушено.

У вказаній справі суди виснували про неналежність обраного прокурором способу захисту у вигляді скасування державної реєстрації земельних ділянок.

З огляду на те, що спір у справі виник стосовно особливого об`єкта - земельних ділянок водного фонду - правовідносини у справах № 924/820/21 та № 908/1408/20, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні обставини справи, підстави позову, а також суб`єктний склад сторін.

Постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23 винесена у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі міської ради до Головного управління Держгеокадастру, фізичної особи та фермерського господарства про визнання незаконним наказу від 07.03.2017, визнання недійсним договору від 18.12.2017, скасування реєстрації від 26.12.2017 та повернення земельної ділянки.

Тобто у справі № 922/1130/23, на відміну від даної справи № 908/1408/20, договір оренди землі було укладено після 03.04.2016, тобто у період дії закону, який не передбачав передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). За таких обставин Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про нікчемність оспорюваного договору та, як наслідок, з наявністю підстав для часткового задоволення касаційної скарги прокурора.

Отже, у справі № 908/1408/20, що розглядається, зміст спірних правовідносин також є відмінним від змісту спірних правовідносин та правового регулювання у справі № 922/1130/23. За таких обставин посилання Прокурора на правову позицію у вказаній справі не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Постанова Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 615/986/20 винесена у справі за позовом Прокурора до фізичної особи, Головного управління Держгеокадастру та фермерського господарства про визнання незаконним наказу від 27.09.2016, визнання недійсним договору від 05.10.2016, скасування реєстрації від 05.10.2016 та зобов`язання повернення Держгеокадастру земельну ділянку.

З наведеного вбачається, що у справі № 615/986/20, на відміну від даної справи № 908/1408/20, спірні правовідносини відбувалися після 03.04.2016, тобто у період дії закону, який не передбачав передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Крім того, суб`єктний склад сторін у справах № 908/1408/20, що розглядається, та № 615/986/20, є також відмінними, що додатково свідчить про неподібність спірних правовідносин. До того ж у зазначеній прокурором справі Верховний Суд виснував про неналежність обраного способу захисту та відповідно змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду.

За таких обставин посилання Прокурора на правову позицію у справі № 615/986/20 не вказує на порушення судами попередніх інстанцій при прийнятті оспорюваних рішень у даній справі.

У зазначеній Прокурором справі № 633/408/18 спір виник щодо законності наказу Головного управління Держгеокадастру від 04.05.2016 та законності реєстрації права оренди від 01.06.2016, тобто також щодо регулювання правовідносин після 03.04.2016. За таких обставини предмет спору у цій справі не є релевантним до предмета спору у даній справі № 908/1408/20.

Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України. При цьому колегія суддів зазначає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на інші постанови Верховного Суду без наведення обґрунтованих мотивів неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального чи процесуального права не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом.

Таким чином висновки щодо застосування норм права, на які посилається Прокурор у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у справі № 908/1408/20, що розглядається.

Висновки Верховного Суду

Пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2024 і рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2021 у справі № 908/1408/20 належить закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання касаційної скарги та за розгляд справи Верховним Судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.01.2024 та рішення Господарського суду Запорізької області від 15.04.2021 у справі № 908/1408/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко