Рішення

від 04.04.2024 по справі 520/5745/18

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/5745/18

Провадження № 2/947/366/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2024

Київський районний суд м.Одеси в складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Кравченко К.С. розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» в особі: уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної Марини Анатоліївни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, витребування з чужого незаконного володіння, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування домоволодінням, виселення, за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про вселення,-

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича, КП «Реєстраційна служба Одеської області», ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №40810707 від 25.04.2018 року, відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 03 липня 2006 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк» та позивачем було укладено кредитний договір №106/06ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 110 000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 18 липня 2006 року між Банком та позивачем, укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П., зареєстрований в реєстрі за №Д-312. Предметом договору іпотеки є домоволодіння АДРЕСА_1 , який належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2006р. №Д-310. 02 лютого 2018р. між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу майнових прав №7063, відповідно до умов якого Банк передав ОСОБА_2 права вимоги (майнові права) до боржників, перелік яких наведено у Додатку №1. Відповідно до Додатку №1, Банк відступає Новому кредитору права вимоги за кредитним договором №106/06ф від 03.07.2006р., укладений між Банком та позивачем. Також 02 лютого 2018 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором №Д-312 від 18.07.2006р., який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстрований в реєстрі за №99. 25 квітня 2018 року було звернуте стягнення на предмет іпотеки, а саме: державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О. було здійснено державну реєстрацію права власності на домоволодіння, що було предметом договору іпотеки, за ОСОБА_2 . Підставами реєстрації права власності зазначено іпотечний договір серія та номер Д-312 від 18.07.2006р. посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П.; повідомлення вимога б/н від 12.02.2018р. видавник ОСОБА_2 ; рекомендоване повідомлення серія та номер 6501406984622 від 02.03.2018р. видавник Укрпошта; рекомендоване повідомлення серія та номер 6501406984819 від 02.03.2018р. видавник Укрпошта; договір відступлення права вимоги за іпотечним договором серія та номер 99 від 02.02.2018р. видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А.В. Позивач вважає, що договір купівлі-продажу майнових прав №7063 від 02.02.2018р., укладений між Банком та ОСОБА_2 є недійсним, оскільки за своєю правовою природою даний договір є договором факторингу, а ОСОБА_2 не відноситься до суб`єктного складу таких правовідносин відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України. Також позивач вважає, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось в порушення вимог ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки звернення стягнення на нерухоме майно відбулось без її згоди як власника майна.

16 травня 2018 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

12 червня 2018 року позивачем була подана заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій до кола відповідачів вона включила також ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав №7063 від 02.02.2018 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» (скорочена назва - ПАТ "ВіЕйБі Банк"), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_9 , та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором домоволодіння, укладений 02.02.2018 року між Публічним акціонерним товариством «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» (скорочена назва - ПАТ "ВіЕйБі Банк"), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної Марини Анатоліївни, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боскарьовою А.В., зареєстрований в реєстрі за №99; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №40810707 від 25.04.2018 року, відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 ; відновити становище, що існувало раніше, а саме: відновити реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,5 кв.м., житловою площею 56,5 кв.м. за суб`єктом ОСОБА_1 .

27 березня 2019 року позивач звернулася до суду із заявою, в якій просила заборонити органам та суб`єктам державної реєстрації прав, Міністерства юстиції України, державним реєстраторам, які утворені та діють у відповідності доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо об`єкта нерухомого майна - домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28.03.2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено та заборонено органам та суб`єктам державної реєстрації прав, Міністерства юстиції України, державним реєстраторам, які утворені та діють у відповідності доЗакону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо об`єкта нерухомого майна - домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

9 квітня 2019 року від представника позивача надійшла заява про уточнення (зміну підстав) позовних вимог, де остання серед іншого зазначила, що домоволодіння, жилий будинок, який виступає предметом іпотеки є єдиним та є постійним місцем проживання позивача, а відтак на вказане майно поширюється дія норм закону ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що не було враховано відповідачами під час переоформлення права власності.

10 квітня 2019 року відповідачем, ОСОБА_2 , подано відзив на позовну заяву з урахуванням уточнення позову, в якому відповідач заперечував проти доводів позовної заяви, зазначаючи, що укладений з Баком договір купівлі-продажу майнових прав не підпадає під ознаки фінансових послуг та не є договором факторингу, з огляду на що відсутні підстави, встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України для визнання такого правочину недійсним. Також заперечував щодо порушення вимог ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» при звернені стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, оскільки іпотекодавець, укладаючи договір іпотеки домоволодіння фактично надала згоду на відчуження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки. Разом з тим, відповідач зазначив, що позивачем не доведено, що вказане домоволодіння є єдиним об`єктом житлової власності та місцем проживання позивача, натомість відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спростовують твердження позивача, що у її власності відсутні об`єкти житлової нерухомості, а довідка органу самоорганізації СОН «на 10 Фонтана» підтверджує факт не проживання позивача у вказаному домоволодінні.

18 квітня 2019 року від ОСОБА_2 надійшли заперечення проти заяви представника позивача про уточнення (зміну підстав і предмету) позову від 11.06.2018 року в якій зазначав, що представником позивача в порушення приписів ч. 3 ст. 49 ЦПК України змінено склад осіб, які приймають участь у справі, а також змінено одночасно як предмет позову так і підстави позову у зв`язку з чим просив відмовити в прийняті заяви про збільшення розміру позовних вимог.

29 квітня 2019 року від Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної надійшов відзив на заяву про уточнення (зміну підстав) позовних вимог, в якій відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи, що позивач помилково вважає договір купівлі-продажу майнових прав договором факторингу, окрім того, вказує, що задоволення позовних вимог може призвести до порушення черговості та порядку задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Також, до суду найшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що оспорюваний договір, на її думку, є саме договором факторингу, оскільки відступлення права вимоги відбулось в обмін на грошові кошти за плату у вигляді дисконту. Окрім того, щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» позивач зазначила, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке забезпечене за валютними кредитами розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення.

02 вересня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що він є власником домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке він набув в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідач проживає та зареєстрований у вказаному домоволодінні, що порушує та обмежує його права як власника нерухомого майна на володіння, користування та розпорядження таким майном.

До суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження, в якій останній просить закрити провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича та КП «Реєстраційна служба Одеської області» обґрунтовуючи свою заяву тим, що згідно відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно КП «Реєстраційна служба Одеської області» внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.09.2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження по справі відмовлено.

Також до суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про залучення до участі третьої особи, в якій він просив залучити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

04 вересня 2019 року від ОСОБА_2 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву з урахуванням уточнення позову в якій відповідач зазначив, що між ним та ПАТ «ВіЕйБі Банк» був укладений саме договір купівлі-продажу майнових прав, передбачений ч.ч. 2,4 ст. 656 ЦК України, а не договір факторингу. Окрім того зазначає, що чинне на час проведення торгів з реалізації неплатоспроможним банком права вимоги та укладення договору купівлі-продажу майнових прав №7063, законодавство не обмежувало його, як фізичну особу, у придбанні права вимоги у неплатоспроможного банку.

Позивач звернулася із заявою про уточнення (зміну підстав) позовних вимог в якій просила визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав №7063 від 02.02.2018 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» (скорочена назва - ПАТ "ВіЕйБі Банк"), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_9 , та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором домоволодіння, укладений 02.02.2018 року між Публічним акціонерним товариством «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АКЦІОНЕРНИЙ БАНК» (скорочена назва - ПАТ "ВіЕйБі Банк"), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної Марини Анатоліївни, та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстрований в реєстрі за №99; скасувати запис про право власності: 25887144, про державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за суб`єктом ОСОБА_2 , що внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №40810707 від 25.04.2018 року; відновити становище, що існувало раніше, а саме: відновити реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121,5 кв.м., житловою площею 56,5 кв.м. за суб`єктом ОСОБА_1 .

Окрім того, 07 жовтня 2021 року позивачем за первісним позовом було подано відзив на зустрічну позовну заяву про припинення користування та виселення, в якому посилається на те, що лист ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 від 23.03.2018 року не є повідомленням про виселення у розумінні ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», оскільки у цьому листі йдеться про те, що ОСОБА_2 буде звертати стягнення на предмет іпотеки, тобто на момент направлення цього листа ОСОБА_2 не звернув стягнення на предмет іпотеки, а відтак даний лист не може вважатися повідомленням про виселення з іпотечного житла. Також ОСОБА_1 у відзиві посилається на те, окрім неї в будинку проживають та зареєстровані її члени сім`ї, а згідно практики Великої Палати Верховного Суду у справі №569/4373/16-ц не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції.

09 жовтня 2019 року від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про уточнення (зміну предмету) позову про припинення користування та виселення в якій позивач розширив коло відповідачів та просив визнати такими, що втратили право користування та виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 із домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того, 09 жовтня 2019 року, від ОСОБА_2 також надійшло клопотання про застосування заходу процесуального примусу в якому просив тимчасово вилучити у ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» докази для дослідження судом, а саме: повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором №106/06ф від 03 липня 2006 року та договором іпотеки від 18 липня 2006 року та підтвердження отримання повідомлення позичальником/іпотекодавцем; тимчасового вилучити у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб докази для дослідження судом, а саме: рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №749 від 15 грулня 2017 року про продаж права вимоги ПАТ «ВіЕйБі Банк» за кредитним договором №106/06ф від 03 липня 2006 року, що укладений з ОСОБА_1 ; доручити тимчасове вилучення доказів для дослідження судом державному виконавцю Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ.

16 жовтня 2019 року від ОСОБА_4 до суду надійшла заява про вступ у справу у якості третьої особи на стороні відповідача, яка обґрунтована тим, що 09.10.2019 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір найму житлових приміщень будинку за адресою АДРЕСА_1 , окрім того 09.10.2019 року до реєстру територіальної громади та до паспортного документу було внесено запис про її зареєстроване місце проживання за вказаною адресою. Окрім того ОСОБА_4 зазначено, що рішення суду, у разі задоволення позову в частині припинення права власності ОСОБА_2 безумовно вплине на укладений між сторонами договір найму та відповідно на її користування житловим будинком.

Окрім того, 16 жовтня 2019 року, від ОСОБА_4 надійшла позовна заява третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору в якій посилається на те, що згідно договору найму від 09.10.2019 року, який був укладений між нею та ОСОБА_2 , вона є наймачем житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та відповідно до умов договору має право використовувати житлове приміщення для особистого користування, однак колишній власник, ОСОБА_1 , ухиляється від передання ключів від будинку чим порушує вказане право у зв`язку з чим просить задовольнити позовну заяву та вселити її до житлового будинку.

17 жовтня 2019 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду.

10 березня 2021 року від представника третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору надійшло клопотання про процесуальне правонаступництво в якій просить залучити до участі правонаступника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Окрім того, 10 березня 2021 року від представника ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення третьої особи на позовну заяву ОСОБА_1 в якій зазначив, що спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами, отже підстави для визнання недійсними договорів від 02.02.2018 року купівлі-продажу майнових прав за кредитним договором та про відступлення прав за іпотечним договором відсутні. Окрім того, ОСОБА_4 було зазначено, що ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не містить обмежень звернення стягнення саме на домоволодіння, а також посилалася на те, що позивачем не доведено відсутність іншого житла та реєстрація місця проживання у цьому домоволодінні.

Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 10.03.2021 року судом прийнято до провадження позов третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору та задоволено заяву про процесуальне правонаступництво.

Від представника позивача надійшло клопотання про роз`єднання позовних вимог, в якій він просив роз`єднати позовні вимоги у справі №520/5745/18 та виділити з неї в окреме провадження вимоги за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про вселення.

Окрім того, позивачем була подана заява про зміну предмету позову, в якій серед попередніх позовних вимог позивач просив також визнати недійсним договір найму, укладений 09 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 щодо будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13.04.2021 року у задоволенні клопотання про роз`єднання позовних вимог та в заяві про зміну предмету позову відмовлено.

Від представника третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору надійшли також письмові пояснення щодо невідповідності способу захисту обраного позивачем, в якій представник ОСОБА_4 посилається на те, що починаючи з 16.01.2020 року обраний позивачем спосіб захисту щодо скасування запису про державну реєстрацію права вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, передбаченою у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

08 червня 2021 року від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач уточнює прохальну частину позовної заяви та просить визнати недійсним договір №7063 купівлі-продажу майнових прав від 02.02.2018 року, укладений між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк»), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної М.А. та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором домоволодіння, укладений 02.02.2018 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк»), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної М.А. та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстрований в реєстрі за №99; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №40810707 від 25.04.2018 року, відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за суб`єктом ОСОБА_2 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121, 5 кв.м., житловою площею 56,5кв.м.

Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08.06.2021 року прийнято заяву про уточнення позовних вимог до провадження.

Ухвалою суду від 23.11.2003р. до участі у справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_3 .

Представник позивача підтримав позову заяву.

Представник третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1 та просив у первісному позові відмовити та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 щодо вселення.

Відповідачі до судового засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомляли, клопотань про відкладення розгляду справи з поважних причин до суду не надавали.

Дослідивши письмові докази , суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 03.07.2006 року між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №106/06ф, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 110 000 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 18.07.2006 року між банком, як іпотекодержателем та ОСОБА_1 , як іптекодавцем, укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П., зареєстрований в реєстрі за №Д-312, відповідно до умов якого, іпотекодавець передала іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: домоволодіння під АДРЕСА_1 , житловою площею 56,5 кв.м., загальною площею 121,5 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2006 року №Д-311, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,0250 га, що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2006 року №Д-310.

10.01.2018 року проведено електронний аукціон на підставі якого сформовано протокол електронних торгів №UA-EA-2017-12-27-000002-b, відповідно до якого власник активів (майна): ПАТ «ВіЕйБі Банк», статус електронних торгів: торги відбулись; найменування активів (майна) лоту: право вимоги за кредитним договором №106/06ф від 03.07.2006 року, забезпечення: домоволодіння в м. Одеса, житлова площа 56,5 кв.м., загальна площа 121,5 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 0,0250 га. Згідно зазначеного протоколу переможцем електронних торгів є ОСОБА_2 , сума яка підлягає сплаті переможцем електронних торгів банку: 306 002 (триста шість тисяч дві) гривні 01 копійка, без ПДВ.

02.02.2018 року між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладено договір №7063 купівлі-продажу майнових прав, за яким Банк передав ОСОБА_2 права вимоги (майнові права) до боржників, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, наведених у додатку №1 до цього договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору за продаж майнових прав, до набуття чинності цим Договором, ОСОБА_2 сплачує Банку грошові кошти (плату) у розмірі 306 002,01 гривень.

Згідно Додатку №1 «Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами» до Договору №7063 купівлі-продажу майнових прав, Банк відступає новому кредитору права вимоги за кредитним договором №106/06ф від 03.07.2006 року, укладеним між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1.2 Додатку внаслідок укладання цього Договору новий кредитор набуває усіх прав кредитодавця за іпотечним договором домоволодіння, укладеним між Банком та ОСОБА_1 , який посвідчений 18.07.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. за реєстровим №Д-312.

Загальна сума права вимоги за кредитним договором №106/06ф від 03.07.2006 року складає в гривневому еквіваленті 2 216 609, 53 гривень.

Крім того, 02.07.2018 року між ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В. та зареєстровано в реєстрі за №99.

За цим Договором Банк відступає новому іпотекодержателю права вимоги до іпотекодавця ОСОБА_1 за іпотечним договором домоволодіння, посвідченим 18.07.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. за реєстровим №Д-312. Предметом іпотеки, визначеним іпотечним договором, є нерухоме майно домоволодіння, загальною площею 121, 5 кв.м., житловою площею 56, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

25.04.2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І.О. право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 , який у цей період перебував у шлюбі з співвідповідачем ОСОБА_3 .

Підставою виникнення права власності зазначено: іпотечний договір, серія та номер Д-312, виданий 18.07.2006 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П.; повідомлення-вимога, серія та номер: б/н, виданий12.02.2018 року, видавник: ОСОБА_2 ; рекомендоване повідомлення, серія та номер: 6501406984622, виданий 02.03.2018 року, видавник: Укрпошта; рекомендоване повідомлення, серія та номер:6501406984819, виданий 02.03.2018 року, видавник: Укрпошта; договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, серія та номер: 99, виданий 02.02.2018 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А.В.

За результатом розгляду поданих документів державний реєстратор Махортов Ігор Олександрович, Комунальне підприємство «Реєстраційна служба Одеської області» прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №40810707 від 25.04.2018 року, відповідно до якого вирішено провести держану реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за суб`єктом: ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч.1 статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Як вбачається з встановлених судом обставин, з укладенням договору купівлі-продажу майнових прав, за яким банк відступив ОСОБА_2 права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними вище нормами права.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16, а також від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 було зауважено на тому, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням статтей 512 та 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Таким чином, оскільки ст. 1054 ЦК України не передбачає фізичну особу на стороні кредитодавця в кредитних правовідносинах, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи є незаконним, а відтак договір купівлі-продажу майнових прав (відступлення прав вимоги) має бути визнаний недійсним.

За змістом ч. 3 цієї ж статті,особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Додатково суд звертає увагу, що кредитний договір, право вимоги за яким було предметом продажу за спірним договором є за своєю суттю споживчим кредитом. Споживче кредитування на момент виникнення спірних правовідносин регулювалось ЗУ «Про захист прав споживачів».

За змістом визначення споживчого кредиту, наведеного у пункті 23 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів», у редакції, яка була чинною на момент укладення кредитного договору, споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Зазначений Закон передбачав особливості правового регулювання споживчих кредитів та визначав права та обов`язки сторін споживчого кредиту на всіх етапах правовідносин сторін, характерних тільки для кредитодавця фінансової установи.

Так, зокрема, ч. 10, 11 ст. 11 Закону визначала особливості прав та обов`язків кредитодавця у разі порушення позичальником умов кредитного договору та встановлювала особливості використання кредитодавцем права на вимогу повернення споживчого кредиту; заборону вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув; вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою, та інше. Наведені особливості характерні виключно для кредитодавців, які є фінансовими установами, тому за змістом особливостей споживчих кредитних правовідносин, кредитодавець не може бути замінений на фізичну особу у спірних правовідносинах.

Посилання ж відповідача на те, що право вимоги за спірними кредитним та іпотечним договором були придбані в результаті аукціону з продажу майна неплатоспроможного банку не може бути взято до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 51 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) встановлено, що майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Разом з тим, поняття майна (активів) банку включає різноманітне майно, в тому числі і майно, яке може бути обмежене в обороті і зазначена норма сама по собі не свідчить про те, що будь-яке майно може бути продане фізичний особі.

За змістом абз. 1 ч. 1 ст. 177 ЦК України,об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до понять та визначень наведених у ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, фінансові активи - кошти, цінні папери, боргові зобов`язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів.

Отже, право вимоги боргу за кредитним договором є фінансовим активом та майном.

За змістом абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦК України, види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Відповідно до визначень, наведених у ст. 1 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у пункті2-1встановлено, щовідкриті торги - спосіб продажу майна (активів), за якого переможцем (покупцем) стає учасник, що відповідає конкурсним умовам, запропонував за майно (активи) найвищу ціну та взяв на себе виконання конкурсних зобов`язань, а для об`єктів цивільних прав, обмежених в обороті, - також може мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права та має відповідні ліцензії і дозволи.

За змістом ч. 9 статті 51 цього ж Закону, майно банку, щодо обороту якого встановлено обмеження, продається на відкритих торгах. У таких торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права та мають відповідні ліцензії і дозволи.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що оскільки кредитодавцем за змістом п 23 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст.1054 ЦК України може бути виключно фінансова установа, а право вимоги за таким кредитом є фінансовим активом, тому за змістом п. 2-1ст. 1 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ч. 9 статті 51 цього ж Закону таке майно неплатоспроможного банку може бути продане лише особі, яка може володіти таким майном на підставі спеціального дозволу ліцензії на право здійснення фінансових послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.2 ст.216 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлене цим Кодексом.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 3, с. 1 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Таким чином, враховуючи недійсність договору відступлення прав вимоги за кредитним договором, наявні підстави для визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за іпотечним договором.

Окрім того, суд звертає увагу, що 07.06.2014 року набрав чинності Закон України №1304-VII від 03.06.2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого встановлені певні обмеження щодо порядку примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до п. 1 ч. 1 Закону України №1304-VII, в редакції чинній на момент проведення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 , протягом дії цього Закону не може бути примусового стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4Закону України "Про заставу"та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Пунктом 4Закону № 1304-VIIпередбачено, що протягом дії цьогоЗаконуінші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьоїстатті 33 Закону України № 898-IV«Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цьогоЗакону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цимЗакономспособи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина другастатті 36 Закону № 898-IV).

Отже,Закон № 898-IVпрямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняттяЗакону № 1304-VIIправо іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

ВодночасЗакон № 1304-VIIввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Слід зазначити, що суд критично ставиться до посилань відповідача щодо того, що позивачем не доведено, що домоволодіння є єдиним об`єктом житлової власності та місцем проживання позивача.

На підтвердження зазначених доводів відповідач ОСОБА_2 посилається на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які, на його думку, спростовують доводи позивача, що у її власності відсутні об`єкти житлової нерухомості, а довідка органу самоорганізації населення СОН «На 10 фонтана» підтверджує факт не проживання позивача у вказаному домоволодінні.

Згідно досліджених судом доказів, наданих відповідачем ОСОБА_2 , вбачається, що пошук в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено за прізвищем ім`ям по-батькові позивача, однак дані реєстраційного номеру облікової картки платника податку не були зазначені, у зв`язку з чим пошук був здійснений за частковим співпадінням, а тому суд критично ставиться до вказаного доказу.

Натомість, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наданої позивачем до суду за результатами пошуку за даними її реєстраційного номеру облікової картки платника податків, станом на 16.05.2018 року за даними позивача в реєстрі міститься інформація лише щодо домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , будь-яка інша нерухомість згідно вказаної довідки у позивача відсутня.

Окрім того, згідно довідки №407, наданої органом самоорганізації населення комітету мікрорайону «10-та станція великого фонтану» у місті Одесі, позивач починаючи з 02.08.2010 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 використовується позивачем як місце постійного проживання, а відтак не могло бути примусово стягнуто (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі діїЗакону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_2 як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №106/06ф від 03 липня 2006 року, укладеного в іноземній валюті.

Таким чином, у відповідача державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказане домоволодіння за ОСОБА_2 .

Викладене узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Окрім того, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2018 року у справі № 914/3224/16 звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

З урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Частинами 1, 2 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи, що право власності на спірне майно було набуте позивачем на законних підставах (договір купівлі-продажу №Д-311 від 18.07.2006 року) та вибуло з власності позивача поза його волею, належним способом захисту є також витребування спірного домоволодіння на користь ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору про вселення до спірного домоволодіння суд виходить з того, що як було вже зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України правовим наслідком недійсного правочину є те, що він не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, то не набувши у законний спосіб права власності на спірний будинок, ОСОБА_2 не мав законних повноважень розпоряджатися ним та відповідно здавати у найм ОСОБА_4 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити.

Визнати недійсним договір №7063 купівлі-продажу майнових прав від 02.02.2018 року, укладений між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк»), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ОСОБА_9 та ОСОБА_2 .

Визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором домоволодіння, укладений 02.02.2018 року між ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк»), в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Славкіної Марини Анатоліївни та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстрований в реєстрі за №99.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №40810707 від 25.04.2018 року, відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за суб`єктом ОСОБА_2 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 121, 5 кв.м., житловою площею 56,5кв.м.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування домоволодінням, виселення відмовити.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про вселення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцятиднів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарженнярішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Бескровний Я. В.