Постанова

від 11.04.2024 по справі 707/2451/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 707/2451/22

провадження № 61-9528св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації,

відповідачі: Свидівоцька сільська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Черкаське лісове господарство», Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, Будищенська сільська рада

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року у складі судді Бароніна Д. Б. та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., Василенко Л. І.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2022 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовом до Свидівоцької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позову прокурор вказав, що рішення сесії Свидівоцької сільської ради «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» № 61-25 від 10 квітня 2019 року, в частині передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, кадастровий номер 7124986000:03:001:0376, площею 0,1000 га та зміни її цільового призначення на землі рекреації підлягає визнанню незаконним та скасуванню, оскільки не відповідає вимогам чинного земельного та лісового законодавства, а саме з підстав: перевищення Свидівоцькою сільською радою наданих законом повноважень під час передачі у приватну власність земель державної власності - ліси 1 групи; передачі у приватну власність земельної ділянки без розроблення землевпорядної документації; відведення земельної ділянки без попереднього її вилучення у постійного лісокористувача - Державного підприємства «Черкаське лісове господарство» (далі - ДП «Черкаське лісове господарство»; порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення; не відшкодування втрат лісогосподарського виробництва у зв`язку із фактичним вилученням земель із постійного користування; не відшкодування збитків, завданих постійному лісокористувачу, у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки; відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства на відведення у власність земельної ділянки.

Прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка в межах кварталу 5, виділів 1, 19 Свидівоцького лісництва ДП «Черкаське лісове господарство» на момент прийняття сесією Свидівоцької сільської ради спірного рішення перебувала у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство» та відносилась до земель державного лісового фонду (лісогосподарського призначення), та після передачі у приватну власність своє цільове призначення не змінила.

Прокурор наголошував на тому, що в порушення законодавчо визначеної процедури, Свидівоцькою сільською радою без прийняття рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення та розроблення відповідного проекту землеустрою, яким мали б бути передбачені розрахунки розміру втрат лісогосподарського виробництва та збитків, завданих постійному лісокористувачу, на підставі спірного рішення у приватну власність передано спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, тобто для нелісогосподарських потреб.

Враховуючи, вказані порушення норм чинного законодавства України, прокурор просив суд постановити рішення, яким:

- усунути перешкоди державі в особі Черкаської обласної військової адміністрації (ЄДРПОУ 00022668) у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-25 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам», в частині відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер 7124986000:03:001:0376, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, в межах АДРЕСА_1 та зміни її цільового призначення;

- усунути перешкоди державі в особі Черкаської обласної військової адміністрації (ЄДРПОУ 00022668) у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності № 36318141 від 23 квітня 2020 року на земельну ділянку, кадастровий номер 7124986000:03:001:0376, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради, в межах АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

- усунути перешкоди державі в особі Черкаської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду, кадастровий номер 7124986000:03:001:0376, площею 0,1000 га, що розташована в адміністративних межах Будищенської сільської ради, в межах АДРЕСА_1, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 повернути її на користь держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації;

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 27 січня 2023 року до участі у справі залучено Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства як правонаступника Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства, яке є третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Черкаське лісове господарство» в якості правонаступника третьої особи ДП «Черкаське лісове господарство», яке є третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав позивача до даних правовідносин, оскільки заявлений негаторний спосіб захисту не відповідає характеру порушення права та спричиненим цим діянням наслідкам.

Водночас, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірна земельна ділянка була власністю держави, Черкаський держлісгосп був її постійним користувачем, а відповідна сільська рада в межах своєї компетенції могла надавати її у постійне користування з вилученням в порядку, визначеному Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Лісовим кодексом України (далі - ЛК України), або у тимчасове користування - без вилучення у постійного користувача. Запровадження з 29 березня 2006 року у ЛК України можливості набувати ліси у комунальну або приватну власність, не спричинило автоматичного переходу права власності на спірну земельну ділянку від держави до територіальної громади, оскільки в силу статті 11 ЛК України право комунальної власності на ліси могло виникати лише у певному порядку - шляхом розмежування земель державної і комунальної власності, передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2023 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської окружної прокуратури залишено без задоволення, рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції, підтримав висновок суду першої інстанції щодо неналежного способу захисту прав позивача до даних правовідносин, оскільки заявлений негаторний спосіб захисту не відповідає характеру порушення права та спричиненим цим діянням наслідкам.

Водночас судами встановлено, що відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду (квартал 5, виділи 1, 19 Свидівоцького лісництва) та перебувала у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

Перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури у червні 2023 року подав касаційну скаргу на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури, посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17 та № 911/3574/17, № 911/3897/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також у касаційній скарзі суди не врахували, що землі лісогосподарського призначення відносяться до земель з особливим режимом захисту та не можуть передаватися у приватну власність, тому, вважає, що для захисту державних інтересів та повернення таких земель державі строк позовної давності не визначено, оскільки такі позовні вимоги мають негаторний характер.

Вказує, що суди попередніх інстанцій помилково застосували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), оскільки обставини у справах не є релевантними, а у цій справі відсутня згода ДП «Черкаське лісове господарство» на вилучення землі.

В прохальній частині касаційної скарги заявник також виклав вимогу про повідомлення учасників справи про дату та час її розгляду.

У серпні 2023 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Тищенка Ю. П. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить відмовити в її задоволенні повністю.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно визначились із характером спірних правовідносин, застосували норми матеріального права та практику Верховного Суду щодо розгляду подібних спорів. Зауважує, що право власності на момент розпорядження спірними земельними ділянками, до складу який ввійшли землі Свидівоцького лісництва Черкаського лісгоспу (ліси першої групи), було визначено як комунальна власність.

Зосереджує увагу на тому, що під час підписання акту приймання передачі земельної ділянки на виконання договору оренди від 03 травня 2003 року, уповноваженим представником держави в особі Черкаського районного відділу земельних ресурсів, було підписано та в подальшому зареєстровано даний договір, а отже підтверджено повноваження Свидівоцької сільської ради на розпорядження земельними ділянками загальною площею 4.1 га.

18 вересня 2023 року прокурор через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду пояснення щодо доводів відзиву Тищенка Ю. П. на касаційну скаргу, у яких додатково послався на законодавче обмеження цивільного обороту лісових земельних ділянок, а також на відведення спірної земельної ділянки без попереднього її вилучення у постійного лісокористувача, за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, з порушенням порядку зміни цільового призначення, без відшкодування втрат лісогосподарського виробництва та завданих збитків постійному лісокористувачу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 червня 2023 року касаційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою першого заступника керівника Черкаської окружної прокуратури на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Черкаського районного суду Черкаської області матеріали справи 707/2451/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У липні 2023 року справа номер 707/2451/22 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

06 травня 2001 року Черкаською районною радою за клопотанням Свидівоцької сільської ради було прийнято рішення про розширення меж с. Свидівок та с. Сокирно. Зокрема, вирішено включити в межі с. Сокирно земельні ділянки загальною площею 110,80 га. Спірна земельна ділянка розташована саме серед вказаних земельних ділянок, що не заперечується учасниками справи.

Згідно з рішенням Свидівоцької сільської ради від 24 квітня 2003 року № 7-21 «Про надання земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Сокирна» (далі - ТОВ «Сокирна») під розміщення бази відпочинку» у короткострокову оренду строком на 5 років без права рубки дерев ТОВ «Сокирна» надано земельну ділянку площею 4,1036 га, в тому числі: 1,8845 га - за рахунок земель Свидівоцького лісництва Черкаського держлісгоспу (ліси І групи) в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, 2,2191 га - за рахунок земель загального користування Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області (піски) під розміщення бази відпочинку.

На підставі вказаного рішення Свидівоцької сільської ради з ТОВ «Сокирна» 03 травня 2003 року укладено відповідний договір оренди земельної ділянки. Відповідно до пункту 1.4 зазначеного договору оренди, земельна ділянка загальною площею 4,1036 га передається без зміни цільового призначення. Проте, згідно пункту 1.3 договору з моменту державної реєстрації цього договору земельна ділянка зараховується до земель, які використовуються для відпочинку. На останньому аркуші договору наявний запис про реєстрацію договору 07 серпня 2003 року у відділі земельних ресурсів.

При цьому, директором Черкаського держлісгоспу надано висновок щодо погодження відведення вищевказаної земельної ділянки в користування строком на 5 років без права рубки дерев ТОВ «Сокирна» під розміщення бази відпочинку, а також було підписано акт погодження місця розташування земельної ділянки та акт прийому-передачі земельної ділянки.

15 лютого 2008 року проведено розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням лісогосподарських угідь з лісових земель Свидівоцького лісництва ДП «Черкаське лісове господарство» в адмінмежах Свидівоцької сільської ради ТОВ «Сокирно» під розміщення бази відпочинку. Вказаний розрахунок був затверджений заступником голови Черкаської обласної державної адміністрації та підписаний начальником відділу земельних ресурсів у Черкаському районі, представником ТОВ «Сокирна» та начальником головного управління земельних ресурсів у Черкаській області.

Згідно з рішенням Свидівоцької сільської ради від 25 квітня 2008 року № 20-11 «Про надання дозволу ТОВ «Сокирна» на продовження терміну оренди земельної ділянки під розміщення бази відпочинку» надано дозвіл ТОВ «Сокирна» на продовження терміну оренди земельної ділянки площею 4,1036 га під розміщення бази відпочинку в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради в межах населеного пункту с. Сокирно терміном на 49 років з правом подальшого викупу при умові додержання обмежень у використанні земельної ділянки згідно зі статтею 61 ЗК України.

04 червня 2008 року Свидівоцька сільська рада та ТОВ «Сокирна» уклали договір оренди вищевказаної земельної ділянки на 49 років. Земельна ділянка згідно з договором передана в оренду як забудовані землі (землі, що використовуються для відпочинку). Саме так визначено цільове призначення земельної ділянки у пункті 12 договору. Цей договір оренди зареєстровано у Черкаському районному відділі регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 040879600018 від 04 червня 2008 року.

Згідно з рішенням Свидівоцької сільської ради від 25 червня 2008 року № 92 «Про надання дозволу ТОВ «Сокирна» на оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» доручено ЧОБТІ провести реєстрацію та видати свідоцтво на право власності ТОВ «Сокирна» на об`єкти нерухомого майна існуючої бази відпочинку, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , згідно технічної документації на наступні об`єкти: будинок відпочинку з мансардою літ. «А-І», будинок відпочинку з мансардою літ. «Ю-І», будинок відпочинку з мансардою літ. «В-І», будинок відпочинку з мансардою літ. «Г-І», будинок відпочинку з мансардою літ. «Д-І», будинок відпочинку з мансардою літ. «Ж-І», будинок відпочинку з мансардою літ. «З-І», будинок охорони з прибудовою та підвалом літ. «К-І, к, п/д», вбиральня літ. «И», навіс літ. «М», трансформаторна підстанція літ. «Л», огорожа 1-5, 6, фонтан № 1.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого 23 липня 2008 року Виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради на підставі рішення Свидівоцької сільської ради від 25 червня 2008 року № 92, за ТОВ «Сокирна» зареєстровано право власності на базу відпочинку, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , на наступні об`єкти: на наступні об`єкти: будинок відпочинку з мансардою літ. «А-І» площею 65,6 кв. м, будинок відпочинку з мансардою літ. «Б-І» площею 64,4 кв. м, будинок відпочинку з мансардою літ. «В-І» площею 62,1 кв. м, будинок відпочинку з мансардою літ. «Г-І» площею 66,5 кв. м, будинок відпочинку з мансардою літ. «Д-І» площею 67,5 кв. м, будинок відпочинку з мансардою літ. «Ж-І» площею 54,8 кв. м, будинок відпочинку з мансардою літ. «З-І» площею 63,7 кв. м, будинок охорони з прибудовою та підвалом літ. «К-І, к, п/д» площею 65,8 кв. м, вбиральня літ. «И», навіс літ. «М», трансформаторна підстанція літ. «Л», огорожа 1-5, 6, фонтан № 1.

Рішенням Свидівоцької сільської ради від 29 серпня 2014 року № 42-27 надано дозвіл ТОВ «Сокирна» на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 4,1036 га і формування нових земельних ділянок без зміни їх цільового призначення на АДРЕСА_1 в тому числі і земельних ділянок для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення площами 0,9755 та 0,8951 га.

Згідно з витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровий номер 7124986000:03:001:0393, площею 0,9755 та земельну ділянку кадастровий номер 7124986000:03:01:0294, площею 0,8951 га, які розташовані в с. Сокирно Черкаського району Черкаської області, вказані земельні ділянки з 16 січня 2015 року перебувають у комунальній власності. Державна реєстрація ділянок здійснена на підставі технічної документації із землеустрою від 22 грудня 2014 року, складеної ПП «Гарант» та ОСОБА_4 .

Як цільове призначення вищевказаних ділянок вказано, що вони призначені для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Категорія земель - землі рекреаційного призначення.

Згідно з копією технічної документації, виготовленої 19 жовтня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_5 , передбачено поділ земельної ділянки кадастровий номер 7124986000:03:001:0393 площею 0,9755 га та земельної ділянки кадастровий номер 7124986000:03:01:0294 площею 0,8951 га, які сформовано за рахунок земель відведених у довгострокову оренду ТОВ «Сокирна» на підставі договору оренди землі № 040879600018 від 04 червня 2008 року, на 12 нових земельних ділянок.

Відповідно до рішення Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-23 розірвано шляхом укладання додаткової угоди договір оренди, укладений 04 червня 2008 року між Свидівоцькою сільською радою та ТОВ «Сокирна».

Рішенням Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-24 затверджено ТОВ «Сокирна» технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, кадастровий номер 7124986000:03:001:0393, площею 0,9755 та земельної ділянки, кадастровий номер 7124986000:03:01:0294, площею 0,8951 га, на окремі земельні ділянки.

Внаслідок поділу земельної ділянки кадастровий номер 7124986000:03:001:0393, площею 0,9755 га сформовано земельну ділянку, кадастровий номер 7124986000:03:001:0373, площею 0,1219 га та земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:03:001:0374 площею 0,8536 га.

За рахунок земельної ділянки, кадастровий номер 7124986000:03:01:0294, площею 0,8951 га сформовано 10 нових земельних ділянок, зокрема: кадастровий номер 7124986000:03:001:0377, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7124986000:03:001:0381, площею 0,0688 га, кадастровий номер 7124986000:03:001:0383, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7124986000:03:001:0382, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7124986000:03:001:0380, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7124986000:03:001:0379, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7124986000:03:001:0384, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7124986000:03:001:0376, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7124986000:03:001:0378, площею 0,1000 га, кадастровий номер 7124986000:03:001:0385, площею 0,0263 га.

Відповідно до рішення сесії Свидівоцької сільської ради № 61-25 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» від 10 квітня 2019 року, у приватну власність громадянам відведено 8 земельних ділянок, з числа раніше сформованих за рахунок земель, які перебували у користуванні ТОВ «Сокирна», зокрема: 7124986000:03:001:0377, площею 0,1000 га (відведена ОСОБА_6 ), 7124986000:03:001:0383, площею 0,1000 га (відведена ОСОБА_7 ), 7124986000:03:001:0382, площею 0,1000 га (відведена ОСОБА_8 ), 7124986000:03:001:0380, площею 0,1000 га (відведена ОСОБА_9 ), 7124986000:03:001:0379, площею 0,1000 га (відведена ОСОБА_10 ), 7124986000:03:001:0384, площею 0,1000 га (відведена ОСОБА_11 ), 7124986000:03:001:0376, площею 0,1000 га. Дані земельні ділянки віднесено до категорії земель - землі рекреаційного призначення, які будуть використовуватися для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 7124986000:03:001:0376 площею 0,1000 га, слугували витяг з рішення Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-25, відомості з Державного земельного кадастру від 16 квітня 2019 року № 9670991.

Відповідно до договору купівлі-продажу № 486 від 23 квітня 2020 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Яценко О. В. до ОСОБА_2 перейшло речове право на земельну ділянку, кадастровий номер 7124986000:03:001:0376.

Рішенням державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно, в особі приватного нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Яценко О. В. від 23 квітня 2020 року № 52039822, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності за від 23 квітня 2020 року № 3631814.

Згідно з листом Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства № 1298/02 від 10 жовтня 2019 року, земельні ділянки 7124986000:03:001:0299, 7124986000:03:001:0376, 7124986000:03:001:0380, 7124986000:03:001:0377, 7124986000:03:001:0300, 7124986000:03:001:0384, 7124986000:03:001:0382, 7124986000:03:001:0378, 7124986000:03:001:0379, 7124986000:03:001:0383, 7124986000:03:001:0377 перебувають на території лісового фонду ДП «Черкаське лісове господарство (квартал 5, виділ 1, 19 Свидівоцького лісництва), в той час як управлінням погодження щодо можливості вилучення з постійного користування ДП «Черкаське лісове господарство» земельних ділянок не надавалось.

Відповідно до листа Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства № 1084/10 від 18 листопада 2019 року земельні ділянки 7124986000:03:001:0376, 7124986000:03:001:0377, 7124986000:03:001:0378, 7124986000:03:001:0379, 7124986000:03:001:0380, 7124986000:03:001:0382, 7124986000:03:001:0383, 7124986000:03:001:0384, 7124986000:03:001:0385 відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування відносяться кварталу 5, виділів 1, 19 Свидівоцького лісництва, належать до категорії земель лісогосподарського призначення, та перебувають у постійному користування здійснюється ДП «Черкаське лісове господарство». До адміністрації ДП «Черкаське лісове господарство» звернень від фізичних чи юридичних осіб (в тому числі - від Свидівоцької сільської ради) щодо відчуження (вилучення зазначених ділянок із постійного користування чи зміну їх цільового призначення не надходило. Дозволів чи погоджень про їх вилучення підприємством не надавалося. За вказаним фактом незаконного вилучення земельних ділянок до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення № 42019251010000123 від 10 липня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 КК України.

Згідно з протоколом огляду місця події від 19 лютого 2020 року та додатків до нього, який був складений у кримінальному провадженні № 42019251010000123 від 10 липня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 КК України, інженером ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», в присутності представника ДП «Черкаське лісове господарство», слідчого Головного управління Національної поліції в Черкаській області було здійснено огляд земельних ділянок із кадастровими номерами: 7124986000:03:001:0299, 7124986000:03:001:0376, 7124986000:03:001:0380, 7124986000:03:001:0377, 7124986000:03:001:0300, 7124986000:03:001:0384, 7124986000:03:001:0382, 7124986000:03:001:0378, 7124986000:03:001:0379, 7124986000:03:001:0383, 7124986000:03:001:0377, які знаходяться в межах кварталу 5, виділів 1, 19 Свидівоцького лісництва ДП «Черкаське лісове господарство».

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частинами першою, четвертою, п`ятою статті 6 ЛК України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди у спірних правовідносинах у 2003 році) вказано, що усі ліси в Україні є власністю держави.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтями 5, 8-11 ЛК України (у редакції, чинній на час реєстрації 16 січня 2015 року комунальної власності на земельну ділянку, з якої виділено спірну земельну ділянку, та яка залишається чинною на теперішній час) унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 9, 10, 11 ЛК України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності.

Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Згідно із частинами першою, другою статті 56, частиною першою статті 57 ЗК України (тут і далі - у редакції, яка була чинною станом на час реєстрації 16 січня 2015 року комунальної власності на земельну ділянку, з якої виділено спірну земельну ділянку, та яка залишається чинною на теперішній час) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

У пункті 5 Прикінцевих положень ЛК України (у редакції, яка була чинною з 29 березня 2006 року до 16 січня 2020 року) вказано, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

У чинній редакції вищевказаного пункту зазначено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності ЗК України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до частини восьмої статті 122 ЗК України (у редакції, станом на 16 січня 2015 року та станом на 10 квітня 2019 року, коли спірну земельну ділянку було передано у приватну власність) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою, дев`ятою статті 149 ЗК України (у редакції, станом на 16 січня 2015 року та станом на 10 квітня 2019 року, коли спірну земельну ділянку було передано у приватну власність) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із частинами першою, другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 387, частини третьої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У цій справі прокурор стверджував, що спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, які перебувають у державній власності, вважав, що передача останніх у приватну власність фізичним особам здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а тому порушене право держави в особі Черкаської обласної військової (державної) адміністрації підлягає відновленню, та заявив наступні позовні вимоги:

- про усунення перешкод державі в особі Черкаської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення сільської ради;

- про усунення перешкод державі в особі Черкаської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку;

- про усунення перешкод державі в особі Черкаської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом зобов`язання повернути її на користь держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації.

Тобто прокурор заявив негаторний позов.

Встановивши, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, перебуває у приватній власності фізичної особи, а прокурор заявив негаторний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову через обрання прокурором неналежного способу захисту прав, оскільки такий не відповідає характеру порушеного права та спричиненим цими діями наслідкам.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що землі лісогосподарського призначення відносяться до земель з особливим режимом захисту та не можуть передаватися у приватну власність, тому для захисту державних інтересів та повернення таких земель державі строк позовної давності не визначено, оскільки такі позовні вимоги мають негаторний характер, з посиланням на судову практику Великої Палати Верховного Суду, яку, на думку заявника, не врахували суди попередніх інстанцій, є безпідставними, оскільки, як вбачається з наведених вище норм матеріального права, земельні ділянки лісогосподарського призначення можуть бути передані у володіння фізичних осіб та перебувати в їх приватній власності (стаття 10 ЛК України), а правові висновки Великої Палати Верховного Суду, на які посилається прокурор, стосуються земель водного фонду України.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

У силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів, тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість, право володіння, як складова права власності, неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Щодо земельних ділянок лісового фонду належним способом захисту порушеного права власності Велика Палата Верховного Суду визначила віндикаційний позов, оскільки за вимогами законодавства землі лісового фонду за певних обставин можуть перебувати у приватній власності, відтак, саме вимоги про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, сприятимуть дійсному захисту права власності особи щодо земель лісового фонду.

У разі задоволення таких вимог, спірна земельна ділянка лісового фонду буде повернута у власність особі, яка доводить про порушення своїх прав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи апеляційної скарги прокурора, які є аналогічними з доводами його касаційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), які зроблено за інших фактичних обставин, оскільки за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, що відноситься до земель лісового фонду, а тому єдиним належним способом захисту для відновленого порушеного права держави, у випадку наявності такого порушення, є пред`явлення прокурором віндикаційного позову.

Подібні висновки містить постанова Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22 (провадження № 61-9532св23).

Доводи касаційної скарги про те, що повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, висловленими, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17 та № 911/3574/17, № 911/3897/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц, Верховний Суд відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є належним способом захисту права власності.

У постановах на, які заявник посилається у касаційній скарзі, йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою незареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном, тому вказані постанови також не релевантні до спірних правовідносин.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява N 3236/03)) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Враховуючи, що касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Оскільки судове рішення ухвалюється при попередньому розгляді справи і справа до судового розгляду не призначалася, тому відсутні підстави для вирішення клопотання заступника керівника Черкаської обласної прокуратури про повідомлення учасників справи про дату та час розгляду касаційної скарги, згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури про повідомлення учасників справи про дату та час розгляду касаційної скарги залишити без розгляду.

Касаційну скаргу першого заступника керівника Черкаської окружної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник