Постанова

від 11.04.2024 по справі 200/5637/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року справа №200/5637/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 200/5637/23 (головуючий І інстанції Секірська А.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Держаної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

19.12.2023 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (далі відповідач І, ДОАС), Державної судової адміністрації України (далі відповідач ІІ, ДСА України), з такими позовними вимогами: визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року та по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн; зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплат належної позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

Щодо строку звернення до суду, позивач зокрема зазначив, що згідно статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції з 19 липня 2022 року із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Обмеження щодо застосування строків визначених частиною другою статті 233 КЗпП України були встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та скасовані Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 01.07.2023.

Також позивач зазначив, що довідку про нараховану та виплачену суддівську винагороду отримав за спірний період отримав лише 06.10.2023.

На підставі того, що про порушення своїх прав позивач дізнався лише після отримання довідки про нараховану та виплачену суддівську винагороду 06.10.2023, вважає строки звернення до суду не порушеними. Проте, якщо суд дійде висновку про пропущення вказаних строків, просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити таких строк.

Ухвалою суду першої інстанції від 25.12.2023 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу усунути недоліки у справі шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з 20.07.2022 по 05.07.2023 з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду.

На виконання вимог ухвали суду від 28.12.2023 позивач надав клопотання, у якому зазначив, що згідно статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції з 19 липня 2022 року із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Обмеження щодо застосування строків визначених частиною другою статті 233 КЗпП України були встановлені Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та скасовані Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 01.07.2023.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, позивач зазначив також, що однією з підстав, що також унеможливлювало звернення до суду за захистом своїх прав щодо належного отримання суддівської винагороди було те, що з моменту як почалася повномасштабна війна, позивач маючи службову квартиру закріплену за нею, яка територіально знаходиться у місті Слов`янськ, де й територіально знаходиться Донецький окружний адміністративний суд, враховуючи, що місто розташоване поряд із лінією фронту, задля безпеки своєї родини, а саме маючи на той час двох неповнолітніх дітей, а з липня 2022 року трьох неповнолітніх дітей, вимушений був виїхати за межі міста у більш безпечний регіон та позивачу потрібен був час для налагодження побутових умов мешкання родини.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 200/5637/23 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2101,00 грн; зобов`язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн; зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів у установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, та залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України в цій частині.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржену ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Рішенням Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" визначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

В силу прямих приписів статті 58 Конституції України, зміни, внесені Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин № 2352-IX мають застосуватись у спірних правовідносинах з 19.07.2022.

Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Право на заробітну плату до 19.07.2022 не обмежувалося будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 808/1271/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 160/8332/20, від 12 травня 2022 року у справі № 280/9017/20, від 26 травня 2022 року у справі № 420/10861/21, від 28.07.2022 року у справі № 300/6805/21.

Відтак з 01.07.2023 у позивача є три місяці для звернення до суду з даним позовом до 01.10.2023.

Разом з тим, позивач звернувся із позовом до суду для захисту своїх прав 08.10.2023 документ сформований в системі Електронний суд 08.10.2023.

Отже в частині періоду з 20.07.2022 по 08.07.2023 позивачем пропущено строк звернення до суду. Оскільки про порушення свого права щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в належному розмірі за липень 2023 року позивач міг дізнатися після отримання такої винагороди наприкінці липня 2023 року, суд вважає пропущеним строк звернення до суду з 20.07.2022 по 30.06.2022.

На думку суду, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

КАС України не пов`язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Поважність пропуску строку звернення до суду позивач обґрунтовує дією в Україні воєнного стану, частими відключеннями електроенергії та оголошенням повітряних тривог, отриманням довідки ДОАС 06.10.2023, що, на думку суду, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду в розумінні КАС України, оскільки жодних доказів на підтвердження об`єктивної неможливості звернення до суду у визначені КАС України та КЗпП України строки у період з 01.10.2023 (три місяці з дати закінчення карантину) по 07.10.2023 позивачем не надано.

Крім того, відповідно до довідки Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2023 № 03-30/217/23 ОСОБА_1 нарахована та виплачена матеріальна допомога до відпустки за 2021 рік у січні 2021 року, за 2022 рік у травні 2022 року, за 2023 рік у травні 2023 року.

Тобто в частині позовних вимог щодо нарахування допомоги на оздоровлення за 2023 рік у неналежному розмірі строк звернення до суду пропущено, і доказів поважності його пропуску позивачем не надано.

Відповідно до 8 частини першої статті 240 КАС України суд залишає позовну заву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду із позовом в частині нарахування та виплати суддівської винагороди з 20.07.2022 по 30.06.2023, та допомоги на оздоровлення за 2023 рік, як наслідок - відмовляє у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду та залишає позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20.07.2022 по 30.06.2023, та допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного про залишення частини позовних вимог без розгляду.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 200/5637/23 - залишити без задоволення.

Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 200/5637/23 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 11 квітня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяА.А. Блохін

СуддіТ.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко