Рішення

від 08.04.2024 по справі 757/3153/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/3153/24-ц

пр. 2-251/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Головко Ю.Г.,

за участю секретаря судових засідань Музики В. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Максі Капітал Груп» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Акціонерного товариства «Веб-Лізинг», Акціонерного товариства «ВТБ Лізинг», Акціонерного товариства «Ощадбанк Лізинг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромтранс», Акціонерного товариства «Невська косметика», Акціонерного товариства «Катрен», громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_4 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_6 про відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Максі Капітал Груп» звернувся до суду з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Акціонерного товариства «Веб-Лізинг», Акціонерного товариства «ВТБ Лізинг», Акціонерного товариства «Ощадбанк Лізинг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромтранс», Акціонерного товариства «Невська косметика», Акціонерного товариства «Катрен», громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_4 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_6 про відшкодування збитків.

Свої вимоги мотивує тим, що держава Російська Федерація вчинила акт збройної агресії проти держави Україна. Тимчасова окупація з боку держави-агресора частини території України позбавила позивача належного йому майна та можливості здійснювати господарську діяльність на основі цього майна. Понесені збитки просить солідарно стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, та фізичних і юридичних осіб, які, як доводить позивач, є співвідповідальними за акт вторгнення та територію суверенної держави, оскільки своїми діями/бездіяльністю сприяють триваючому збройному нападу, зокрема вносять матеріальний вклад у забезпечення воєнних дій.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2024 відкрито провадження у справі № 757/3153/24-ц та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.03.2024.

У підготовче засідання 01.03.2024 з`явився представник позивача, відповідачі не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом розміщення на офіційному сайті суду оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме. Підготовче засідання було відкладене на 15.03.2024.

У підготовче засідання 15.03.2024 позивач та відповідачі не з`явились, останні про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом розміщення на офіційному сайті суду оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме. Представник позивача подав клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті. Інших заяв чи клопотань від учасників судового провадження до суду не надходило.

Підготовче засідання у справі закрите ухвалою суду від 15.03.2024, справу призначено до розгляду по суті на 01.04.2024.

У судовому засіданні 01.04.2024 представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, шляхом розміщення на офіційному сайті суду оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме. Судом зроблено перерву у судовому засіданні та призначено судове засідання на 08.04.2024, про що на офіційному сайті суду розміщено оголошення про виклик особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме.

У судове засідання відповідачі не з`явилися правом надання відзиву на позовну заяву не скористалися.

Щодо направлення повідомлень відповідачам у справі, суд враховує правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої у справах про відшкодування шкоди, завданої у результаті збройної агресії Російської Федерації, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Крім держави РФ інші співвідповідачі у справі -юридичні та фізичні особи - мають місцезнаходження в РФ. Суд бере до уваги, що Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних ди пломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється. Крім того, у зв`язку з агресією з боку РФ та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Тому, суд розглянув справу у відсутність відповідачів, однак з належним повідомленням сторін про день, час та місце розгляду справи, шляхом розміщення на офіційному сайті суду відповідних оголошень.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що позивач є власником об`єктів нерухомого майна у наступному складі: (1) виробничий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний НОМЕР_2, інвентарний №3408156, до складу якого входять: 1. Корпус № 12 зі станцією нейтралізації, Ж, загальною площею 24 417,80 кв.м. 2. Корпус № 12 зі станцією нейтралізації, Ж1, загальною площею 364,50 кв.м. 3. Корпус № 12 зі станцією нейтралізації, Ж2, загальною площею 495,00 кв.м. 4. Склад труб, З, загальною площею 2 900,00 кв.м. 5. Склад ИНО, З1, загальною площею 470,10 кв.м. 6. Глибоководна набережна, VI, загальною площею 4 950,00 кв.м. 7. ТП, З2, загальною площею 257,60 кв.м. 8. КНС Об`єкт №22 , К, загальною площею 119,20 кв.м. 9. Набережна №2, VII, загальною площею 6 108,00 кв.м. 10. Будівля з побутовими приміщеннями, К1, загальною площею 68,90 кв.м. 11. Будівля з побутовими приміщеннями, К3, загальною площею 80,00 кв.м. 12. Будівля механічного цеха корпуса №16, К2, загальною площею 1 363,00 кв.м. 13. Будівля механічного цеха корпуса №16, Л, загальною площею 3 286,60 кв.м. 14. Будівля порту, Л1, загальною площею 1 603,00 кв.м. 15. Будівля трубомедницького цеха, Л2, загальною площею 2 818,80 кв.м. 16. Достроечна набережна механічного цеха, VIII, загальною площею 3650,00 кв.м. 17. ТП, М, загальною площею 216,10 кв.м. 18. ТП, М1, загальною площею 227,30 кв.м. 19. Будівля цеха механічного, М2, загальною площею 3 194,40 кв.м. 20. Будівля цеха механічного, Н1, загальною площею 2 604,30 кв.м. 21. Будівля цеха механічного, Н2, загальною площею 881,20 кв.м. 22. ТП7, П, загальною площею 94,20 кв.м. (2) база відпочинку «Залів» загальною площею 1838,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний №148401501112, інвентарний № 3408157, до складу якої входять: 1. Їдальня, А, загальною площею 655,2 кв.м.; 2. Літній будинок, З1, загальною площею 34 кв.м. 3. Літній будинок, З2, загальною площею 34,3 кв.м; 4. Літній будинок, З3, загальною площею 33,6 кв.м. 5. Літній будинок, К, загальною площею 33,5 кв.м. 6. Літній будинок, К1, загальною площею 34,4 кв.м. 7. Літній будинок, К2, загальною площею 34,8 кв.м. 8. Літній будинок, Р, загальною площею 33,1 кв.м. 9. Літній будинок, Р1, загальною площею 33,3 кв.м. 10. Літній будинок, Р2, загальною площею 33,8 кв.м. 11. Літній будинок, О, загальною площею 22,4 кв.м. 12. Літній будинок, О1, загальною площею 33,8 кв.м. 13. Літній будинок, П, загальною площею 35,1 кв.м. 14. Літній будинок, П1, загальною площею 35 кв.м. 15. Літній будинок, П2, загальною площею 34,2 кв.м. 16. Літній будинок, С1, загальною площею 33,1 кв.м. 17. Літній будинок, С2, загальною площею 34,3 кв.м. 18. Літній будинок, С3, загальною площею 34,3 кв.м. 19. Літній будинок, Т1, загальною площею 34,8 кв.м. 20. Літній будинок, Т2, загальною площею 35,3 кв.м. 21. Кінотеатр, медпункт, У, У1, загальною площею 254,6 кв.м.; 22. Літній будинок, Ф, загальною площею 32,4 кв.м; 23. Літній будинок, Ф1, загальною площею 32,4 кв.м.; 24. Літній будинок, Ф2, загальною площею 33,5 кв.м. 25. Літній будинок, Х, загальною площею 35,3 кв.м.; 26. Літній будинок, Х1, загальною площею 23,1 кв.м. 27. Адміністративна будівля, Э, загальною площею 66 кв.м.; 28. Літній будинок, Я, загальною площею 33,7 кв.м. 29. Літній будинок, Я1, загальною площею 34,8 кв.м.; 30.Туалет, Б1. 31.Огорожа, 1-9.; 32.Ємністі, І-ІІІ. 33.Умивальник, IV.; 34.Мостіння, V-VI. (3) Будівля їдальні «Коралл», Літ. «А» загальною площею 359,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний №148510801112, інвентарний №3408158. (4) Дім приїжджих-готель загальною площею 2268,7 кв.м. та компресорна-теплопункт загальною площею 45,6 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний №148468701112, інвентарний №3408159.

Також судом встановлено, що позивач є власником майнових прав, а саме володіє правом вимоги до ПАТ «Стахановський завод технічного вуглецю», код ЄДРПОУ 05389959 за дебіторською заборгованістю на суми 12 304 267,41 дол. США.; правом вимоги щодо повернення кредитної заборгованості до ПП «Тонар», код ЄДРПОУ 24032878, ПП «Оріон-Крим», код ЄДРПОУ 30257704, ФОП ОСОБА_7 , ТОВ Фірма «Лакшмі-Ко», код ЄДРПОУ 20716574, ПП «Істок-Крим», код ЄДРПОУ 31553156 на загальну суму 2 010 267,70 доларів США.

Наведені обставини підтверджуються копіями договорів купівлі-продажу (нерухоме майно), укладених 06.11.2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «ФК «Максі Капітал Груп», копією договору про відступлення прав вимоги за дебіторською заборгованістю, укладеного 06.11.2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «ФК «Максі Капітал Груп», додатком №1 до нього, договором відступлення права вимоги, укладеного 06.11.2020 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ТОВ «ФК «Максі Капітал Груп», що містяться в матеріалах справи. Правочини щодо придбання майна у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладені на підставі протоколу відкритих електронних торгів№UА-ЕА-2020-09-21-000008-b від 05.10.2020, організованих в системі prozorro.sale.

Отже, позивач довів письмовими доказами наявність у нього цивільного права та законного інтересу, який може бути захищений судом в разі порушення, невизнання або оспорювання.

Факт порушення права позивача, а саме права власності на майно, гарантованого ст. 41 Конституції України, ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права на здійснення законної підприємницької діяльності, гарантованого ст. 42 Конституції України, судом встановлено з урахуванням наступного.

Належне позивачу нерухоме майно розташоване в Автономній Республіці Крим, Україна, місто Керч. Належними позивачу майновими правами є права вимоги до боржників, місце реєстрації яких: Автономна Республіка Крим, Україна, й Луганська область, Україна.

Починаючи з лютого 2014 року триває акт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Згідно з заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, АР Крим і міста Севастополя.

24 лютого 2022 року акт збройної агресії набув форми повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації на суверенну територію України, внаслідок чого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Силові дії РФ, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження - військове вторгнення РФ до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.74.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 (4) статуту ООН та звернено до РФ вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц та від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Тож обставину збройної агресії РФ проти України, починаючи з 2014 року, та обставину тимчасової окупації РФ окремих територій України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль, суд оцінює як загальновідомий факт.

Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 року №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309, - вся територія Автономної Республіки Крим тимчасово окупована Російською Федерацією з 20.02.2014 року; вся територія Алчевського району Луганської області (включаючи м. Кадіївка, попередня назва м. Стаханов) тимчасово окупована Російською Федерацією з 07.04.2014; Старобільська міська територіальна громада Луганської області тимчасово окупована Російською Федерацією з 28.02.2022.

За існуючого на час вирішення цього спору стану окупації АР Крим та частини Луганської області з боку РФ, на цих територіях неможливий фізичний доступ до нерухомого майна, реалізація правомочностей власника щодо приватної власності, та загалом ведення господарської діяльності українськими суб`єктами підприємництва.

З урахуванням встановленого судом факту порушення прав позивача є належним обраний позивачем судовий спосіб захисту цивільного права - відшкодування завданих збитків у формі стягнення на користь позивача понесених ним реальних збитків та упущеної вигоди. В умовах триваючої окупації частини територій України інші способи судового захисту не є ефективними, оскільки не здатні в повній мірі відновити права позивача.

Згідно з ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відновлення порушених прав, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України, включно із відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені у ст. 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для відшкодування шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення: (1) майнової шкоди; (2) протиправної поведінки її заподіювача (заподіювачів); (3) причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою; та (4) вини заподіювача (заподіювачів).

Оцінюючи доводи позивача про наявність та розмір завданої йому майнової шкоди, суд враховує положення ст. 22 ЦК України, згідно з якою збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Крім того, згідно з п. 12 Порядку визначення шкоди та збитків внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №326 передбачені такі категорії економічних втрат юридичних осіб усіх галузей економіки та установ (крім підприємств оборонно-промислового комплексу): збитки, пов`язані з переміщенням (евакуацією), а також втрати майна, належного юридичним особам, та упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (крім тих, які належать до підкатегорій C1.2 та C1.3) (C1.1); незаконне позбавлення права власності на майно, належне юридичним особам (C1.2); збитки від втрати бізнесу, втрати прибутку, втрати інвестиційної вартості активів (C1.3).

Щодо розміру майнової шкоди суд зазначає наступне.

Перевіривши матеріали справи, суд констатує, що зазначені позивачем складові понесеної майнової шкоди узгоджуються з постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №326, та заявлений у позові загальний розмір збитків - 41 010 921,91 доларів США - документально підтверджується.

Так, позивачем заявлені до відшкодування реальні збитки у розмірі 37 470 921,91 доларів США та упущена вигода у розмірі 3 540 000,00 доларів США.

В свою чергу, реальна вартість втраченого позивачем нерухомого майна з місцезнаходженням м. Керч, АР Крим, Україна: виробничого комплексу, бази відпочинку «Залів», будівлі їдальні «Коралл», дому приїжджих-готелю, які протиправно захоплені і використовуються суб`єктом господарювання, зареєстрованим в РФ, а саме: АТ «Суднобудівний завод ім. Б.Є.Бутоми», ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , визначена у загальній сумі 23 156 386,80 доларів США, і підтверджується наданими позивачем письмовими доказами. За умов об`єктивної неможливості доступу до нерухомого майна на тимчасово окупованій території АР Крим з метою проведення незалежної оцінки майна станом на момент розгляду справи, суд вважає належними та допустимими доказами ринкової вартості нерухомого майна надані позивачем: копія рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2017 року у справі №911/3129/17, та копії договорів іпотеки щодо таких об`єктів, де ринкова ціна визначена на підставі звітів про незалежну оцінку майна станом на 2013 рік (договір іпотеки №2259И/0807 зі змінами, договір іпотеки №2971И/0910).

Заявлені позивачем реальні збитки у розмірі 2 010 267,70 доларів США відповідають балансовій вартості права вимоги до боржників ПП «Тонар», ПП «Оріон-Крим», ФОП ОСОБА_7 , ТОВ «Фірма «Лакшмі-Ко», ПП «Істок-Крим», місцезнаходження яких зареєстровано та фактично знаходиться в АР Крим, Україна. Вартість майнових прав перевірена судом з урахуванням наявних в матеріалах справи копій Договору відступлення права вимоги від 06 листопада 2020 року та додатку №1 до нього.

Заявлені позивачем реальні збитки у розмірі 12 304 267,41 доларів США відповідають балансовій вартості права вимоги до боржника ПАТ «Стахановський завод технічного вуглецю», місцезнаходження якого зареєстровано та фактично знаходиться на тимчасово окупованих територіях Луганської області. Вартість майнових прав перевірена судом з урахуванням наявних в матеріалах справи копій Договору відступлення права вимоги від 06 листопада 2020 року та додатку №1 до нього.

Суд вважає доречними посилання позивача при доведенні заявленого розміру реальних збитків (ринкова вартість нерухомого майна - станом до моменту окупації, балансова вартість прав вимоги до боржників - станом до моменту окупації) на практику міжнародних судових інстанцій у спорах юридичних осіб приватного права України до держави РФ.

Так, у рішенні, яке ухвалив Арбітражний трибунал при Постійній палаті Третейського суду в Гаазі 12.04.2023 у справі PCA № 2017-16, Російську Федерацію було зобов`язано сплатити НАК «Нафтогаз України» близько 5 млрд доларів США збитків, завданих захопленням майна в АР Крим у 2014 році. Арбітражний Суд при цьому встановив, що сума такої компенсації повинна дорівнювати справедливій ринковій вартості активів Нафтогазу до моменту їхньої експропріації РФ. У справі РСА № 2016-14 за позовом Ощадбанку до РФ Арбітражний трибунал застосував підхід, згідно з яким позивач має право на restitutio in integrum, тобто на відновлення становища, в якому він перебував би, якби не було протиправної поведінкиРФ, що призвела до експропріації активів позивача та неможливості їх використовувати. Однак, як відмітив Арбітражний трибунал у своєму рішення від 26 листопада 2018 року, оскільки повне відновлення status quo ante є неможливим, позивач має право на отримання від РФ грошової компенсації, яка у фінансовому вираженні відновить те становище, в якому він перебував би за відсутності протиправних дій РФ, тобто компенсувати втрачені активи та втрату майбутніх прибутків. В низці інших, розглянутих цим судом, позовів юридичних осіб України до РФ щодо захисту інвестицій, втрачених через окупацію Криму, також винесені рішення про зобов`язання РФ компенсувати власникам збитки та ринкову вартість майна, до якого власників було позбавлено доступу внаслідок тимчасової окупації Криму.

Також на підтвердження понесеної майнової шкоди в розмірі 3 540 000,00 доларів США у вигляді упущеної вигоди від неможливості реалізації прав власника нерухомого майна з розташуванням м. Керч, АР Крим, Україна, позивач надав належний та допустимий письмовий доказ. У якості останнього до матеріалів справи долучено Звіт №21/23 від 17 грудня 2023 року про оцінку збитків, завданих ТОВ «Максі Капітал Груп» внаслідок упущеної вигоди від неможливості і перешкод у провадженні господарської діяльності у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, що виконаний суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Всеукраїнська оціночна компанія», код ЄДРПОУ 38901866, сертифікат СОД №633/2022 від 20 грудня 2022 року. Звіт виконаний СОД з урахуванням вимог Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223 .

Суд з цього приводу зазначає, що згідно ч.1 ст.81 ЦПК України саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даному випадку, стороною позивача надано суду докази, які відповідають критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості та підтверджують як належність позивачеві нерухомого майна й майнових прав, так і розмір майнової шкоди, якої він зазнав через протиправне порушення його прав власника майна.

Оскільки протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи, факт збройної агресії по відношенню до суверенної держави і згідно положень національного законодавства України, і згідно положень міжнародних договорів є безумовно протиправними діями.

При цьому, як зазначалося, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц, висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

В аспекті встановлення причинно-наслідкового зв`язку між понесеною майновою шкодою позивача та протиправною поведінкою заподіювача шкоди, суд виходить з наступного.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Загальновідомі факти збройної агресії проти суверенної держави і тимчасової окупації частини території останньої є очевидною причиною відсутності доступу позивача до належного йому майна, і неможливості здійснювати господарську діяльність на окупованих територіях.

Так, у відкритому доступі міститься інформація, що належне позивачу нерухоме майно з розташуванням: м. Керч, АР Крим, Україна було фактично націоналізоване державою-агресором та функціонує у складі єдиного ЦМК під назвою «Суднобудівний завод імені Б.Є. Бутоми».

Оскільки РФ як держава-агресор вчинила дії, які позбавили позивача можливості здійснювати реалізацію свого права власності на майно - такі дії безпосередньо спричиняють реальні збитки та упущену вигоду від користування власним майном позивача.

При цьому ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ щодо порушення права власності дотримується позиції, що будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є defacto позбавленням права власності та відповідно порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, розглядаючи заяви про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд з прав людини зіштовхувався не лише зі справами, в яких заявників фактично позбавляли майна, але й зі справами, в яких таке позбавлення було визнано ним defacto. Однією з таких справ є справа Спорронґ і Льоннрот проти Швеції (Sporrongand Lonnroth v. Sweden), заяви №7151/75, №7152/75, рішення від 23.09.1982 р., рішення від 18.12.1984 р. (справедлива сатисфакція).

У цій справі Суд дійшов висновку, що хоча фактично заявники не були позбавлені майна, обмеження накладені на їх майно державою, фактично призвели до того, що право заявників на власність виявлялося відкличним і таким, що за певних умов могло бути скасоване.

Однак навіть за вказаних обставин, будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є defacto позбавленням права власності, визнав порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та призначив справедливу компенсацію заявникам у своєму рішенні від 18.12.1984 р.

У справі «Лоізіду проти Туреччини» Європейським судом з прав людини прийнято рішення про необхідність компенсації Турецькою Республікою моральної і матеріальної шкоди заявниці, яка була змушена залишити місце свого проживання внаслідок окупації Туреччиною північної частини території Кіпру.

У пункті 63 рішення від 18.12.1996 р. ЄСПЛ зазначив, що оскільки заявниці починаючи з 1974 р. було відмовлено у праві доступу до майна, вона фактично повністю втратила над ним контроль, рівно як і можливість користуватись ним. Ця відмова, що триває, повинна розглядатися як втручання у права, передбачені ст. 1 Протоколу № 1. Таке втручання з урахуванням виключних обставин цієї справи, на які посилаються пані Лоізіду на Уряд Кіпру, не може розглядатися як позбавлення власності або контролю за її використанням у рамках першого і другою пунктів ст. 1 Протоколу 1. Водночас воно, поза будь-яким сумнівом, підпадає під дію норми, що міститься у першому реченні цієї статті, зокрема, становить порушення права на безперешкодне користування своїм майном. У цьому зв`язку Суд вважає, що фактична неможливість здійснення цього права є таким же порушенням Конвенції, як і перешкоди юридичного характеру.

Визначаючи розмір компенсації завданої пані Лоізіду матеріальної шкоди, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявниця продовжує залишатися законним власником дев`яти ділянок землі і однієї квартири, і що висновок Суду про порушення ст. 1 Протоколу № 1 ґрунтувався на тому факті, що внаслідок відмови у праві доступу до її землі починаючи з 1974 р.. заявниця фактично повністю втратила контроль над своїм майном, рівно як і можливість користуватись ним. Отже, Суд дійшов висновку, що вона має право на компенсацію збитків, безпосередньо пов`язаних з цим порушенням її прав.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), у своїй практиці наголошує на тому, що неможливість здійснення права на безперешкодне користування своїм майном, зумовлена діями або бездіяльністю держави, є порушенням Конвенції. У цьому зв`язку ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо необхідності компенсації матеріальної шкоди, завданої власникам нерухомого майна у результаті втрати контролю над таким майном і неможливості користуватися ним.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією РФ та упущеною вигодою позивача у вигляді очікуваних доходів від розпоряджання належних Позивачу комплексів нерухомого майна, з розташуванням Автономна Республіка Крим, Україна, м. Керч також зумовлений відсутністю доступу до вказаного нерухомого майна. Крім того, правочини з даним нерухомим майном й отримання доходу від його експлуатації, зокрема і здачею в оренду, для позивача неможливі, оскільки є нікчемними в силу ч. 6 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Наслідком збройної агресії є і те, що позивач позбавлений можливості стягнути прострочену заборгованість з боржників ПП «Тонар», ПП «Оріон-Крим», ФОП ОСОБА_7 , ТОВ «Фірма «Лакшмі-Ко», ПП «Істок-Крим», які перебувають на території АР Крим, тимчасово окупованій РФ. Так, згідно з ч. ч. 3, 6 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів. Переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється.

З огляду на відсутність доступу на окуповану територію, та законодавчу заборону здійснювати операції з нерухомим майном, розташованим на території АР Крим, позивач позбавлений також можливості задовольнити вимоги до боржників через звернення стягнення на предмети застави/іпотеки, що забезпечують прострочені зобов`язання, і також знаходяться на території АР Крим. Отже, є доведеним причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією РФ, тимчасовою окупацією АР Крим, та збитками позивача у розмірі 47 615 602,87 грн.

Збройна агресія РФ та тимчасова окупація окремих територій Луганської області перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з майновою шкодою позивача у розмірі 12 304 267,41 доларів США балансової вартості права вимоги до боржника ПАТ «Стахановський завод технічного вуглецю». Місцезнаходження останнього з 27.04.2016 зареєстроване у місті Старобільськ, Старобільського району Луганської області, що є тимчасово окупованою РФ територією України з 28.02.2022. ЦМК боржника і виробничі потужності заводу розташовані у м Кадіївка (раніше - м. Стаханов), яке є тимчасово окупованою РФ територією України з 07.04.2014. Вимога про погашення заборгованості на загальну суму 348 295 855, 22 грн., направлена позивачем 10.08.2021, копія якої міститься в матеріалах справи, залишена з боку ПАТ «СЗТВ» без відповіді. Примусове стягнення боргу позивачем на тимчасово окупованих РФ територіях неможливе.

Таким чином, військова агресія РФ, окупація частини території України, незаконне поширення на окремих територіях України юрисдикції іноземної держави, - призвели до втручання в право власності позивача, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з позбавленням позивача доступу до належного йому майна, унеможливленням здійснення контролю за майном, як наслідок, позбавлення можливості здійснювати реалізацію правомочностей володіння, користування та розпорядження майном. Тож позивач несе збитки. Також неможливість реалізації господарської діяльності позивача на основі належного йому майна (та майнових прав) на окупованій РФ території України є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини завдавача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Тож судом встановлено, що причиною порушення прав позивача на володіння, користування та розпоряджання належним йому майном, а також на ведення господарської діяльності - є збройна агресія Російської Федерації.

У питанні суб`єктного складу відповідачів у справі про відшкодування шкоди завданої збройною агресією, суд керується таким.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Нормами спеціального у спірних правовідносинах закону - Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію (ч. 9 ст. 5).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (п. 50) також наголошено, що Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію.

Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

З урахуванням висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, про те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого Відповідач зазначає порушником своїх прав, суд вважає належним звернення з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.

Оцінюючи доводи позивача про відповідальність за завдану актом збройної агресії шкоду не тільки щодо держави-агресора, але і щодо громадян та юридичних осіб Російської Федерації, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Позивач, звертаючись до суду за захистом порушеного права, просить про солідарне відшкодування майнової шкоди, понесеної внаслідок збройної агресії РФ проти України. Співвідповідачами позивач визначив ряд фізичних осіб -громадян РФ та юридичних осіб, утворених за законодавством РФ, та в позові щодо кожного співвідповідача обґрунтовує підстави для притягнення до солідарної відповідальності за спричинені позивачеві збитки.

Визначення суб`єктного кола сторін є правом позивача. Відповідачем є та процесуальна особа, яка на думку позивача, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушила його права, та до якої позивач направляє свої позовні вимоги (свій позов) звернувшись при цьому до органу суду.

Враховуючи масштаб нищівних наслідків неспровокованої збройної агресії РФ для держави Україна, її громадян й резидентів, обґрунтовано здійснювати стягнення шкоди з РФ в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, в тому числі державних органів, інших підприємств, організацій, установ, які чи то реалізовують відповідні державні функції, чи іншим чином сприяють тривалості й інтенсивності воєнних дій.

Солідарна відповідальність за вчинений акт збройної агресії РФ проти суверенної держави є обґрунтованою і щодо громадян РФ, що сприяють тривалості і інтенсивності воєнних дій.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» до «осіб, пов`язаних з державою-агресором» віднесено: громадян Російської Федерації (крім тих, що проживають на території України на законних підставах); юридичних осіб, що створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; а також юридичних осіб, що створені та зареєстровані відповідно до законодавства України/іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації .

З аналізу даного нормативно-правового акту вбачається, що на рівні держави Україна пов`язаність з державою-агресором трактується максимально широко - це загалом громадяни РФ, крім тих, що проживають на території України на законних підставах.

Сам факт громадянства РФ розцінюється не лише як правовии? статус, але и? як невід`ємний? зв`язок з державою. Громадяни в цілому поділяють долю і відповідальність держави, адже набуваючи громадянство держави або свідомо залишаючись у цьому громадянстві, особа погоджується з діями та політикою цієі? держави.

Крім того, відповідно до ст. 3 Конституції РФ носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Російській Федерації є її народ. Тобто, народ РФ обрав саме ту владу, яка відповідає його очікуванням від реалізації зовнішньої і внутрішньої політики. У свою чергу, влада РФ діє не відокремлено від волі народу, а власне відображає волевиявлення своїх громадян. Результати виборів в РФ незмінно унаочнюють ту обставину, що її громадяни погоджуються і бажають наслідків, до яких призводить загарбницький курс держави РФ.

Суд відзначає, що участь громадян у збройній агресії РФ не обмежується приналежністю до військово-політичного керівництва держави-загарбника, чи перебуванням в складі збройних сил РФ. Громадяни РФ, як і господарюючі суб`єкти РФ, беруть участь у збройній агресії проти України через її фінансування, через розвиток та нарощування збройного потенціалу держави-агресора, через мобілізацію населення на участь у терорі мирного населення суверенної країни, тощо. Відтак, сплата податків до бюджету РФ як особисто так і через підконтрольних господарюючих суб`єктів, публічна підтримка і виправдання дій військово-політичного керівництва держави, пропагандистська діяльність - можуть бути віднесені до форм участі громадян РФ в збройній агресії проти України.

Також, згідно з п. 20 ч.1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» кінцевим бенефіціарним власником для юридичних осіб є будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння).

Тож будучи бенефіціарами компаній РФ, які сплачують податки та збори в бюджет РФ, беруть участь у державних програмах, ініціативах або галузях, безпосередньо пов`язаних з віи?ськовою або урядовою діяльністю (може включати участь в оборонніи? промисловості, науково-дослідних програмах або інших видах діяльності, що сприяють зміцненню потенціалу держави), - фізичні особи-громадяни РФ, таким чином, безпосередньо фінансують збройну агресію своєї країни.

Слід зазначити, що на рівні держави України визнання участі фізичних осіб-громадян РФ в акті збройної агресії, найбільш розповсюджене через механізм застосування індивідуальних санкцій згідно з Законом України «Про санкції».

Спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) спрямовані на захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

У тому числі, спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) Україною та державами-партнерами України застосовані до юридичних осіб, які хоча б формально і не відносяться до державно-владного механізму РФ, але контролюються нею, і виконують специфічній державні функції.

Так, загальновизнаною суттю концепції юридичної особи, що знайшла своє закріплення у правових системах всіх розвинених країн світу, є наступні засади: кожна компанія має власну правосуб`єктність, відмінну від правосуб`єктності осіб, що її створили; учасники компанії несуть відповідальність за її зобов`язаннями в межах вартості належних їм часток; майно компанії відокремлене від майна її учасників; компанія існує незалежно від її учасників; компанія як самостійний суб`єкт права від власного імені може укладати правочини та виступати в суді в якості позивача та відповідача. Однією з основних ознак юридичної особи є її самостійна відповідальність за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до доктрини «підняття корпоративної вуалі» корпорація за загальним правилом буде розумітися як юридична особа до того часу, поки не буде обґрунтовано доведено протилежне; разом із тим, коли поняття юридичної особи використовується для порушення публічних інтересів, виправдання правопорушення, приховування шахрайства, захисту злочину, закон буде розцінювати корпорацію як асоціацію осіб.

«Підняття корпоративної вуалі» може унаочнити випадки, наприклад, що компанія виступає в якості агента свого акціонера, або що вона слугує «фасадом» для прикриття його інтересів.

Послуговуючись доктриною «підняття корпоративної вуалі», з очевидністю наявний зв`язок між функціями держави РФ і низкою юридичних осіб, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються РФ.

Оскільки окремі з таких юридичних осіб є співвідповідачами у даній справі, обґрунтованим є притягнення до майнової відповідальності за наслідки збройної агресії РФ також і юридичних осіб, фактичним власником яких відповідно до концепції «підняття корпоративної вуалі» і є держава-агресор. Відшкодування потерпілій особі за рахунок коштів і майна таких юридичних осіб тотожне в цьому разі відшкодуванню за рахунок держави-агресора.

Суд вважає, що у сукупності з матеріалами справи є обґрунтованим притягнення до солідарної відповідальності за вчинений акт збройної агресії РФ проти суверенної держави поряд з державою РФ, також і визначених позивачем громадян РФ та юридичних осіб, утворених за законодавством РФ.

Відповідач АТ «ВЕБ-ЛІЗИНГ» підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, власником якої відповідно до концепції «підняття корпоративної вуалі» є держава-агресор (є дочірньою компанією Російської державної корпорації розвитку (ВЕБ.рф); яка фінансує акт збройної агресії проти України; є учасником системи державних закупівель на суму 26,1 млрд рублів (956 контрактів), та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції - рішення РНБО від 18 червня 2021 року, яке уведене в дію Указом Президента України від 24 червня 2021 року №266/2021, рішення РНБО від 2 травня 2018 року, яке було уведене в дію Указом Президента України від 14 травня 2018 року № 126/2018.

Відповідач ТОВ «ГАЗПРОМТРАНС» підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, власником якої відповідно до концепції «підняття корпоративної вуалі» є держава-агресор (через АТ «Газпром»); яка фінансує акт збройної агресії проти України, є учасником системи державних закупівель на суму 221 млрд рублів (43876 контрактів), а за 2022 рік компанією лише податку на прибуток сплачено у розмірі 471,1 млн рублів, та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції - рішення РНБО від 28 січня 2023 року, яке було уведене в дію Указом Президента України від 28 січня 2023 року № 50/2023.

Відповідач АТ «ОЩАДБАНК ЛІЗИНГ» підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, власником якої відповідно до концепції «підняття корпоративної вуалі» є держава-агресор (є дочірньою компанією АТ «Сбербанк»); яка фінансує акт збройної агресії проти України, яка співпрацює з виробниками зброї, є учасником системи державних закупівель на суму 256,1 млрд рублів (2995 контрактів), та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції - рішення РНБО від 18 червня 2021 року, яке було уведене в дію Указом Президента України від 24 червня 2021 року №266/2021.

Відповідач АТ «ВТБ ЛІЗИНГ» підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, власником якої відповідно до концепції «підняття корпоративної вуалі» є держава-агресор (через ВТБ Банк); яка фінансує акт збройної агресії проти України, є учасником системи державних закупівель на суму 456,5 млрд рублів (1301 контрактів), та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції - рішення РНБО від 28 січня 2023 року, яке було уведене в дію Указом Президента України від 28 січня 2023 року № 50/2023.

Відповідач АТ «НЕВСЬКА КОСМЕТИКА» підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, яка фінансує акт збройної агресії проти України, зокрема і через сплату податків та зборів до державного бюджету, та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції - рішення РНБО від 19 жовтня 2022 року, яке було уведене в дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022.

Відповідач АТ «КАТРЕН» підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, яка фінансує акт збройної агресії проти України, зокрема і через сплату податків та зборів до державного бюджету, яка згідно з державними контактами постачає медикаменти Збройним Силам РФ, та щодо якого існують обґрунтовані підстави застосування персональних санкцій - лист Національного агентства запобігання корупції від 27 травня 2022 року № 01-01/12744-22.

Відповідач ОСОБА_1 підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, яка фінансує акт збройної агресії проти України, зокрема сплачуючи податки до державного бюджету безпосередньо, і через корпоративне управління юридичними особами РФ; яка будучи бенефіціаром значних компаній РФ згідно з державними контактами постачає нафтопродукти Збройним Силам РФ; яка публічно виправдовує збройну агресії РФ проти України, пропагандує воєнну кампанію; та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції - рішення РНБО від 19 жовтня 2022 року, яке було уведене в уведеного в дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022.

Відповідач ОСОБА_2 підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, яка фінансує акт збройної агресії проти України зокрема сплачуючи податки до державного бюджету безпосередньо, і через корпоративне управління юридичними особами РФ; яка згідно з державними контактами бере участь у нарощуванні збройного потенціалу РФ; бере активну участь у підтримці військової агресії російської федерації в Україні; та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції - рішення РНБО від 19 жовтня 2022 року, яке було уведене в уведеного в дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022.

Відповідач ОСОБА_3 підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, яка фінансує акт збройної агресії проти України, зокрема сплачуючи податки до державного бюджету безпосередньо, і через корпоративне управління юридичними особами РФ; яка, будучи бенефіціаром значних компаній, згідно з державними контактами бере участь у поставках харчів Збройним Силам РФ.

Відповідач ОСОБА_5 підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, яка фінансує акт збройної агресії проти України, зокрема сплачуючи податки до державного бюджету безпосередньо, і через корпоративне управління юридичними особами РФ; яка; та яка причетна до фінансової підтримки учасників терористичних організацій «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка», що є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 22016060000000019 від 12 травня 2016 року.

Відповідач ОСОБА_6 підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, що фінансує акт збройної агресії проти України зокрема сплачуючи податки до державного бюджету безпосередньо, і через корпоративне управління юридичними особами РФ; яка фінансує акт збройної агресії проти України за наслідком господарської діяльності юридичних осіб, створених за законодавством України, що вбачається з ухвали Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у справі № 757/16653/22-к.

Відповідач ОСОБА_4 підлягає притягненню до деліктної відповідальності за шкоду, спричинену актом збройної агресії РФ, як особа, яка фінансує акт збройної агресії проти України, зокрема сплачуючи податки до державного бюджету безпосередньо, і через корпоративне управління юридичними особами РФ; яка будучи бенефіціаром значних компаній РФ згідно з державними контактами бере участь у нарощуванні збройного потенціалу РФ; та щодо якої державою Україна застосовані персональні санкції - рішення РНБО від 19 жовтня 2022 року, яке було уведене в уведеного в дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022.

За наведених підстав позов є обґрунтованим щодо солідарного відшкодування завданої позивачу шкоди кожним з співвідповідачів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, суд вважає, що вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав, тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно з п.22 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідачів в дохід держави України.

Керуючись ст.ст.12, 13, 89, 133, 141, 259, 263-265, 272, 354-355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Максі Капітал Груп» - задовольнити.

Стягнути солідарно з відповідачів: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції, Акціонерного товариства «Веб-Лізинг», Акціонерного товариства «ВТБ Лізинг», Акціонерного товариства «Ощадбанк Лізинг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпромтранс», Акціонерного товариства «Невська косметика», Акціонерного товариства «Катрен», громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_4 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_5 , громадянина Російської Федерації ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Максі Капітал Груп» (код ЄДРПОУ 39319365, адреса: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 36-Д, оф.5) збитки у розмірі 41 010 921,91 доларів США, а саме: реальні збитки у розмірі 37 470 921,91 доларів США та упущену вигоду у розмірі 3 540 000,00 доларів США.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виговлено 12.04.2024.

Суддя Ю. Г. Головко