Рішення

від 12.04.2024 по справі 905/711/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.04.2024р. Справа №905/711/23

Господарський суд Донецької області у складі судді Зельман Ю.С., розглянувши матеріали справи за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ: 40075815) в особі регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (4404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна, будинок 22; код ЄДРПОУ: 40150216, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1)

до відповідача: Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (84401, Донецька область, м. Лиман, вул. Лесі Українки, буд. 20а, код ЄДРПОУ 25953557; електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2)

про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів в розмірі 316 242,80 грн.

без повідомлення (виклику) учасників справи

С У Т Ь С П О Р У

Акціонерне товариство Українська залізниця в особі Регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів в розмірі 316 242,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що сума наданих послуг по пільговому перевезенню пасажирів за 2020 рік склала 1003337, 40 грн, проте відповідачем частково відшкодовано збитки за послуги пільгового перевезення громадян залізничним транспортом приміського сполучення, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 316 242,80 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 29.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/711/23; визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

01.08.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував. В обгрунтування своєї позиції посилається на те, що згідно п. 2.3 спірного договору відповідач в межах суми бюджетних асигнувань зобов`язується сплатити перевізнику компенсацію у розмірі 1 000 000,00 рн. до 31.12.2020 за пільговий проїзд окремих категорій громадян на підставі наданих перевізником документів, передбачених цим договором. Разом із тим, додатковими угодами №1 від 31.08.2020 та №2 від 30.11.2020 до нього були внесені зміни до п. 2.3 договору в частині зменшення суми компенсації, загальний розмір якої після їх підписання складає 675 391,00 грн. Відповідач наголошує на тому, що відповідно до п. 7.1 договору його дія сплинула 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - виконана в повному обсязі, шляхом виплати перевізнику суми 687 094,00 грн. до 31 грудня 2020 року згідно договору та в межах бюджетних асигнувань. Зауважень або вимог про збільшення суми договору від позивача на той час не надходило. Більш того, зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань, або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплати за рахунок бюджетних коштів, а взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства і витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються. Відтак, на думку відповідача, управління в повному обсязі виконало свої зобов`язання, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Необхідно зазначити, що Господарський суд Донецької області знаходиться на території Харківської територіальної громади, яка з першого дня військової агресії перебуває під постійними ворожими обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров`ю всіх учасників судового процесу. Окрім того, ворогом неодноразово вчинялися дії, спрямовані на руйнування об`єктів критичної інфраструктури регіону, що, зокрема, спричиняло тривале знеструмлення електричних мереж та вихід з ладу систем зв`язку та інтернету. Такі обставини істотно уповільнили роботу суду, як щодо організаційно-технічного забезпечення судового процесу, так і щодо безпосереднього розгляду справи.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На думку суду, враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, наявність в матеріалах справи відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

Судом встановлено, що на виконання законодавства України 15.01.2020 Лиманською міською радою прийнято рішення №3 «Про затвердження Порядку використання бюджетних коштів, передбачених на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті приміського та міжміського сполучення, розробленого на виконання Програми економічного та соціального розвитку Лиманської об`єднаної територіальної громади на 2020 рік.

Вказаним рішенням затверджено Порядок використання бюджетних коштів, передбачених на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті приміського та міжміського сполучення розробленого на виконання Програми економічного та соціального розвитку Лиманської об`єднаної територіальної громади на 2020 рік, відповідно до якого управління здійснює компенсаційні виплати за пільгові перевезення приміським та міжміським залізничним транспортом на підставі оформлених та виданих пасажирам безоплатних (пільгових) проїзних документів (квитків) в касах залізничної станції міста Лиман.

Пунктом 3.1 наведеного Порядку передбачено, що компенсаційні виплати здійснюються на підставі укладених договорів між Управлінням соціального захисту населення Лиманської міської ради та Перевізником. Договір укладається в межах кошторисних призначень.

Також, пунктом 3.2 вказаного Порядку передбачено, що підставою для обчислення суми компенсації є Розрахунок компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян - мешканців Лиманської об`єднаної територіальної громади залізничним транспортом приміського (міжміського) сполучення за попередній місяць (далі - розрахунок) складений на підставі Реєстру пільгових пасажирів, мешканців Лиманської об`єднаної територіальної громади, яким оформлені квитки на проїзд залізничним транспортом приміського (міжміського) сполучення.

Згідно п. 4.3 Порядку Управління соціального захисту населення щомісячно приймає Реєстр та Розрахунок на суму, яка підлягає компенсації за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян - мешканців Лиманської об`єднаної територіальної громади, наданих пільговикам у минулому місяці в межах бюджетних асигнувань.

Отже, вказаним Положенням врегульований порядок розрахунку компенсаційних виплат за пільговий проїзд залізничним транспортом окремих категорій громадян мешканців міста Лиман.

22.01.2020 між Управлінням соціального захисту населення Лиманської міської ради (далі - замовник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі структурного підрозділу "Служба приміських пасажирських перевезень" Філії "Донецька залізниця" (далі - виконавець) було укладено договір про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення № 4 (далі - договір).

Згідно п. 1.1. договір регламентує взаємовідносини сторін щодо виплати компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення платником перевізнику за перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговий проїзд в приміському сполученні.

Відповідно до п. 2.2 договору перевізник зобов`язується здійснювати пільгові перевезення передбачених чинним законодавством України категорій громадян, які зазначені в порядку використання бюджетних коштів передбачених на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті приміського та міжміського сполучення розробленого на виконання програми економічного та соціального розвитку Лиманської об`єднаної територіальної громади на 2020 рік, затвердженим рішенням виконавчого комітету Лиманської міської ради від 15.01.2020 №3.

Згідно п. 2.3 договору платник в межах суми бюджетних асигнувань зобов`язується сплатити перевізнику компенсацію у розмірі 1 000 000,00 грн. до 31.12.2020 за пільговий проїзд окремих категорій громадян на підставі наданих перевізником документів, передбачених цим договором.

Відповідно до п.3.2 договору перевізник подає щомісячно до 10 числа, наступного за звітним реєстр пільгових пасажирів; розрахунки, наданих пільг при перевезенні за попередній місяць, акт звіряння розрахунків за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Реєстр повинен надаватися в електронних та бумажних носіях із зазначенням повного прізвища, ім`я та по-батькові, категорії пільговика, серії та номеру посвідчення, ким видано, № особового рахунку (при наявності), станції відправлення, суми вартості пільгового проїзду.

Платник здійснює перевірку наданих перевізником реєстрів та розрахунків в межах своїх повноважень згідно чинного законодавства (п. 3.3 договору).

Згідно п. 3.4 договору на підставі наданих перевізником звітів платник перераховує перевізнику суму відшкодування за пільгові перевезення окремих категорій громадян в межах кошторисних призначень.

Документи, зазначені в п.3.2 за грудень 2020 року перевізник повинен надати до Управління до 20 грудня 2020 (п. 3.5 договору).

Відповідно до п. 7.1. договору даний договір набуває чинності з моменту підписання, а умови договору застосовується згідно частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України з 01.01.2020 і діє в частині надання послуг до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.

Цей Договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із сторін (п. 9.6. договору).

Додатковою угодою №1 від 31.08.2020 до Договору внесені зміни до п. 2.3 договору та викладено його в наступній редакції: «Сума договору зменшується на сто п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот сорок дев`ять грн. 00 коп. (158 949,00 грн.) і складає вісімсот сорок одна тисяча п`ятдесят одна грн. 00 коп. (841 051,00 грн.)».

В подальшому, додатковою угодою №2 від 30.11.2020 до Договору внесені зміни до п. 2.3 договору та викладено його в наступній редакції: «Сума договору зменшується на сто шістдесят п`ять тисяч шістсот шістдесят гривень 00 копійок (165 660,00 грн.) і складає шістсот сімдесят п`ять тисяч триста дев`яносто одна гривня 00 копійок (675 391,00 грн.)».

Вищезазначений договір та додаткові угоди до нього підписані представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до облікових форм, за період січень-грудень 2020 позивачем за власний рахунок здійснено перевезення пільгової категорії населення громадян на загальну суму 1 003 337,48 грн., а саме: за січень 2020 - 150 260,06 грн., за лютий 2020 - 136 198,27 грн., за березень 2020 - 109 243,09 грн., за червень 2020 - 37 299,97 грн., за липень 2020 - 165 525,44 грн., за серпень 2020 - 117 426,68 грн., за вересень 2020 - 88 635,89 грн., за жовтень 2020 - 81 587,26 грн., за листопад 2020 - 57 907,34 грн., за грудень 2020 - 59 253,48 грн. (а.с. 43- 47).

Позивач зазначає, що відповідачем частково відшкодовано в сумі 687 094,69грн збитки за послуги пільгового перевезення окремих категорій громадян приміському сполученні залізничній станції та зупинковим пунктам в межах Лиманської об`єднаної територіальної громади.

Разом із тим, відповідачем не було здійснено відшкодування витрат по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом у повному обсязі, а саме залишилися невідшкодованими 316 242,80 грн.

Позивачем була виставлена претензія відповідачу №2021/2451 від 20.05.2021 з вимогою погасити заборгованість у розмірі 316 242,80грн., яка останнім задоволена не була.

Оскільки відповідачем обов`язок щодо відшкодування витрат по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 не виконано належним чином, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача збитків по відшкодуванню витрат за пільгове перевезення громадян за 12 місяців 2020 року у розмірі 316 242,80 грн. для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правові вимоги залізниці до управління соціального захисту населення органу місцевого самоврядування щодо стягнення збитків за перевезення пільгової категорії пасажирів.

Відповідно до ч.3 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути договори та інші правочини, а також безпосередньо акти цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.144 Господарського кодексу України передбачено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом.

За приписами ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, в тому числі, з господарського договору та безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ";Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Акціонерне товариство "Українська залізниця" є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України "Про залізничний транспорт".

Відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про залізничний транспорт").

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про залізничний транспорт" перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.

З огляду на наведені норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, згідно ч. 1 ст. 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин; по-друге, держава, в порядку ст. 170 ЦК України, набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Частиною шостою статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Отже рішення з питання щодо компенсаційних виплат залізничного транспорту за пільговий проїзд окремих категорій громадян може бути прийнятим (1) державою у межах реалізації державних програм соціального захисту та (2) органами місцевого самоврядування. Відповідно, визначення бюджету (державного або місцевого), за рахунок якого відбуватиметься компенсація вказаних витрат, залежить від напряму рівня державного органу, яким прийнято рішення щодо пільг та компенсацій.

Пунктом 6 «Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом», затвердженого постановою №252 від 19.03.1997р. Кабінету Міністрів України, встановлено, що суб`єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.

В силу приписів абз.3 ст.4 Закону України «Про залізничний транспорт» управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях здійснюється централізовано і належить до виключної компетенції Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Норми вищевказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок Держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відтак, обслуговуючи категорії громадян, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, Держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати збитки, понесені залізничним транспортом, за рахунок державного або місцевого бюджетів у залежності від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1359 від 16.12.2009, пунктом 2 якого визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.

Облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг. Інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. На підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми (пункти 3, 4, 5, 7,9,10 Порядку №1359).

Матеріалами справи підтверджується складання позивачем та надання відповідачу відповідних станційних звітів щомісячно, а саме загальної зведеної відомості по типам пільг та квитків у приміському сполученні. Судом встановлено, що позивачем виконані вимоги законодавства щодо подання звітності належним чином.

Як вбачається зі змісту п.2.3. договору (з урахуванням додаткової угоди №2 від 30.11.2020 до договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення №4 від 22.01.2020), відповідач в межах суми бюджетних асигнувань зобов`язався сплатити позивачу компенсацію у розмірі 675 391,00 грн.

Відповідно до п.3.4. договору на підставі наданих Перевізником звітів Платник перераховує Перевізнику суму компенсації за пільгові перевезення окремих категорій громадян в межах кошторисних призначень.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення №4 від 22.01.2020 відповідачем сплачено позивачу 687 094,69 грн, що також зазначається відповідачем.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач здійснив позивачу компенсаційні виплати за пільговий проїзд залізничним транспортом приміського сполучення окремих категорій громадян мешканців Лиманської міської об`єднаної територіальної громади в межах строку укладеного між сторонами договору, відповідно до Порядку використання бюджетних коштів, передбачених на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті приміського та міжміського сполучення, розробленого на виконання Програми економічного і соціального розвитку Лиманської об`єднаної територіальної громади на 2020 рік», затвердженого рішенням Лиманської міської ради від 15.01.2020 № 3, в межах видатків міського бюджету та Програми економічного і соціального розвитку Лиманської міської об`єднаної територіальної громади на 2020 рік. Факт відшкодування відповідачем 687 094,69 грн. компенсації за пільгові перевезення лише таких осіб, які, за умовами договору, включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб та мають право на пільги у Лиманській об`єднаній територіальній громаді, як обумовлено сторонами в укладеному договорі, не спростовано позивачем.

Суд приймає аргументи відповідача про те, що він має відшкодовувати витрати, пов`язані з наданням пільг по перевезенню окремих категорій громадян залізничним транспортом в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Разом з цим, позивач зазначає, що сума наданих послуг по пільговому перевезенню за 2020 рік склала 1 003 337,40 грн, проте відповідач здійснив часткове відшкодування збитків за надані послуги у сумі 687 094,69 грн. Тож наразі заборгованість відповідача складає 316 242,80грн.

Як зазначалось, відповідно до ч.6 ст.9 Закону "Про залізничні перевезення" для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Відповідно до ст.4 Бюджетного кодексу України якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у Кодексі, застосовуються відповідні норми Кодексу.

Господарський суд наголошує, що приписами ст.7 Бюджетного кодексу України закріплено, що місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів бюджету, правом відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначати напрями використання бюджетних коштів відповідно до законодавства України, самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні місцеві бюджети.

Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Так, до 2017 року, до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту «б» п.4 ч.1 ст.89 Бюджетного кодексу України).

Однак, вказана норма була виключена на підставі Закону України від 20.12.2016р. №1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України», який набрав чинності 01.01.2017.

Крім того, господарський суд зазначає, що до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у ст.102 Бюджетного кодексу України.

Проте, ст.102 Бюджетного кодексу України також була виключена на підставі Закону України №1789-VIII, у зв`язку з чим, компенсаційні витрати перевізникам за перевезення окремих категорій громадян здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, а не за рахунок субвенції з державного бюджету.

Так, підпунктом «ґ» п.3 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать, зокрема, видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Як вже зазначалося, ч.6 ст.9 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачає, що збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Крім того, ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України було доповнено п.20-4 на підставі Закону України від 20.12.2016р. №1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України».

Так, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, належать й, зокрема, пільги з послуг зв`язку, інші передбачені законодавством пільги, що надаються особам, визначеним п.20-4 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України.

Тобто, ст.91 Бюджетного кодексу України передбачає видатки, які можуть здійснюватись з усіх місцевих бюджетів, але не в обов`язковому порядку.

Отже, кожен орган місцевого самоврядування самостійно вирішує, на що саме будуть витрачатись кошти місцевого бюджету з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України, зокрема його ст.91.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 20.01.2022 у справі №904/138/21.

В матеріалах справи відсутнє рішення Лиманської міської ради Донецької області щодо виділення коштів на компенсацію витрат на пільгове перевезення громадян залізницею на суму, яка б перевищувала обумовлену сторонами у договорі.

З огляду на викладене, за відсутністю в матеріалах справи відповідного рішення, суд виходить тільки з умов договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення №4 від 22.01.2020, що укладений між сторонами та в якому погоджено суму компенсації у розмірі 675 391,00 грн.

В спорі що розглядається, судом встановлено, що позивач просить стягнути збитки за пільгові перевезення громадян за період з січня по грудень 2020 року.

Позивач в обгрунтування своєї позиції посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19, яка не може бути прийнята судом до уваги з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 904/94/19 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2016 рік, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що відшкодування витрат на пільгове перевезення пасажирів здійснюється управлінням соціальної політики міської ради за рахунок державних субвенцій на підставі, у тому числі, норм статей 89, 102 Бюджетного кодексу України, положень Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, а уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Отже, вищенаведена постанова Великої Палати Верховного Суду ухвалена відповідно до законодавства, яке було чинним на момент існування спірних правовідносин, яке є відмінним від правового регулювання спірних правовідносин у справі, що розглядається.

Під час розгляду даної справи судом не встановлено наявність відповідної державної програми на суму більшу, ніж та, що погоджена сторонами в договорі (675 391,00 грн. з урахуванням додаткової угоди №2 від 30.11.2020 до договору №4 від 22.01.2020), як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту на суму більшу, ніж та, що погоджена сторонами в договорі 675 391,00 грн, правові підстави для задоволення позову саме про стягнення збитків, відсутні.

Відшкодування витрат на перевезення пільговиків залізничним транспортом у даних спірних відносинах можливо за рахунок місцевих бюджетів на договірній основі. Це узгоджується із вимогами ч.1 ст.7 Закону України «Про залізничний транспорт», відповідно до якої відносини підприємств залізничного транспорту з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.

Відтак, за висновками суду відповідач має відшкодовувати витрати, пов`язані з наданням пільг по перевезенню окремих категорій громадян-мешканців Лиманської міської об`єднаної територіальної громади залізничним транспортом приміського сполучення в межах відповідних асигнувань.

Розглядаючи спір у цій справі, суд також враховує правову позицію викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, відповідно до якої покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава як замовник послуг та яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Під час розгляду даної справи відповідачем доведено та позивачем не спростовується, що грошові кошти у розмірі 687 094,00 грн. були єдиною сумою, яка була виділена на компенсацію витрат позивача на пільгове перевезення громадян протягом у межах кошторису 2020 року, іншого рішення органом місцевого самоврядування або рішення про збільшення такої суми не приймалося.

Згідно положень ст.48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років, довгострокових зобов`язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Аналіз наведених положень свідчить, що будь-яке примусове стягнення з відповідача коштів на підставі саме ст.91 Бюджетного кодексу України без прийняття такого рішення органами місцевого самоврядування або поза межами передбачених таким рішенням видатків місцевого бюджету, а також без укладення відповідного договору з відповідною зазначеною у договорі суми компенсування, є необґрунтованим.

У постанові від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21 Верховний Суд, зазначив, що задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а оскільки суди не встановили наявність відповідної державної програми, як і не встановили, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Судовий збір на підставі ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства Українська залізниця до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів в розмірі 316 242,80 грн. - відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України (з урахуванням п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 12.04.2024.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.С. Зельман