Рішення

від 09.04.2024 по справі 902/192/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" квітня 2024 р.Cправа № 902/192/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Данила Галицького, буд. 27, м. Вінниця, 21036)

до: Комунального підприємства "Комунсервіс" Липовецької міської ради (вул. Героїв Майдану, буд. 41, м. Липовець, Вінницька область, 22500)

про: стягнення 46 693,00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" з вимогами до Комунального підприємства "Комунсервіс" Липовецької міської ради про стягнення грошових коштів в сумі 46 693,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2024 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 26.02.2024, за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/192/24 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 21.03.2024.

12.03.2024 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву № 34 від 08.03.2024.

12.03.2024 до суду надійшла заява відповідача № 03-11/35 від 08.03.2024 про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин та відмовити в задоволенні позову.

18.03.2023 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив №б/н від 18.03.2024 (вх. № 01-34/2924/24 від 18.03.2024).

18.03.2024 до суду надійшло клопотання позивача № 205 від 18.03.2024 про долучення до матеріалів справи оригіналів документів для дослідження в судовому засіданні.

В судовому засіданні 21.03.2024 судом оголошено перерву до 09.04.2024, про що постановлено протокольну ухвалу.

28.03.2024 до суду надійшло клопотання позивача № 237 від 28.03.2024 про долучення до матеріалів справи письмових доказів.

На визначену судом дату представник позивача не з`явилися. В заяві №б/н від 08.04.2024 (вх. №01-34/3727/24 від 08.04.2024) представник позивача просив про розгляд справи без участі представника позивача. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив про їх задоволення.

Відповідач правим участі в засіданні суду також не скористався. Про дату, час та місце розгляду справи представник відповідача повідомлений в судовому засіданні 21.03.2024 під розписку, яка долучена до матеріалів справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 09.04.2024 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов Підрядного контракту № 34 від 06.12.2018 в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт в грудні 2018 року. Внаслідок чого Дочірнім підприємством "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заявлено до стягнення з Комунального підприємства "Комунсервіс" Липовецької міської ради грошових коштів в сумі 46 693,00 грн.

Відповідач заперечив проти позову. Суть заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву зводиться до того, що строк позовної давності щодо звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором підряду почав свій перебіг із дня підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року, тобто з 29.12.2028 року та закінчився 29.12.2021 року. Тому відповідач вважає, що позовна вимога про стягнення заборгованості за договором підряду в сумі 46 693,00 грн. не підлягає задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності, про що подав відповідну заяву.

Позивач у відповіді на відзив, зазначає, що з початком коронавірусної хвороби законодавець доповнив Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України п. 12, яким під час карантину, втановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258 (позовна давність), продовжуються на строк дії такого карантину.

З початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022 законодавець вніс до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України п.19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Відтак, з 30.03.2020 строки позовної давності були продовжені, а з 30.01.2024 останні є зупиненими, що свідчить про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності щодо звернення з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 46 693,00 грн по Підрядному контракту № 34.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 06.12.2018 між Комунальним підприємством Липовецької міської ради КП «Комунсервіс» (відповідач, за договором Замовник) та філією Липовецький райавтодор ДП «Вінницький облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» (позивач, за договором Підрядник) укладено Підрядний договір № 34 (надалі договір).

Згідно з предметом даного договору Підрядник згідно товарно-транспортних накладних підписаних Замовником згідно заявки поданої в письмовій формі Замовником і погодженої з Підрядником дати виконання робіт та заявлених робіт надає послуги згідно заявки Замовника.

Відповідно до п. 3.1. договору договірна ціна робіт і врахуванням прибутку, коштів на покриття інших витрат, платежів та відрахувань, передбачених чинним законодавством та ДБН динамічна, складає 46 693, 00 грн. в.т.ч. ПДВ 7736,00 грн.

Згідно з п. 5.1. договору, Замовник забезпечує оплату за заявлені роботи згідно форми №КБ-2в.

За змістом п. 9.1 договору Підрядник виконує роботи у відповідності з проектною документацією та діючими будівельними нормами і правилами.

Пунктом 12.1. договору Сторони погодили, що здавання-приймання об`єкта в експлуатацію здійснюється у відповідності з чинним порядком і оформлюється актом.

Як визначено у п. 15.3. договору, останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання їх зобов`язань та не пізніше 2018 року.

Сторони на виконання умов п. 3.2. договору як додаток до договору погодили договірну ціну шляхом підписання Форми №9 (Договірна ціна №34).

29 грудня 2018 року представники позивача і відповідача підписали акт № 34 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року згідно Підрядного контракту №34 від 06.12.2018.

Як вказує позивач, Замовник за отримані у період дії договору роботи не розрахувався, у зв`язку з чим в бухгалтерському обліку філії рахується дебіторська заборгованість у сумі 46693,00 грн. з ПДВ, що відображено в оборотній відомості № 74 від 20.02.2024р..

З метою досудового врегулювати спору позивач направив на адресу відповідача претензію від 25.01.2024 №76 з вимогою в 30-денний строк з дня отримання претензії сплатити суму боргу в розмірі 46693,00 грн на розрахунковий рахунок філії «Липовецький райавтодор» ДП «Вінницький облавтодор».

У відповідь на претензію від відповідача надійшов лист вих. №03-11/14 від 02.02.2024 у якому у задоволенні претензії відмовлено з тих підстав, що підрядний контракт та акт виконання послуг зазначені в претензії на підприємстві відсутні, крім того відображення його не було ні в бухгалтерському обліку, ні в електронній системі закупівель «РROZORO».

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з позовом про примусове стягнення боргу за Підрядним контрактом в сумі 46 693,00 грн.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своєю правовою природою укладений між cторонами Договір є договором підряду, до регулювання правовідносин якого застосовуються положення глави 61 ЦК України (підряд).

Статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Відповідно до статті 839 ЦК України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

Приписами статті 875 ЦК України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 1,3 статті 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Положеннями частин 1-3 статті 844 ЦК України передбачено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. (частина 4 статті 882 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи, факт виконання робіт підтверджується актом № 34 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року на суму 46 693,00 грн.

Зазначений акт виконаних робіт підписано Замовником та Підрядником та скріплено печатками Сторін, чим фактично підтверджено належним чином виконане зобов`язання зі сторони Підрядника та прийняття його Замовником.

Відповідно до п. 5.1. договору Замовник забезпечує оплату за заявлені роботи згідно форми №КБ-2в.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За наявними матеріалами справи, виконані позивачем роботи на суму 46 693,00 грн залишено відповідачем без оплати.

З метою досудового врегулювати спору позивач направив на адресу відповідача претензію від 25.01.2024 №76 з вимогою в 30-денний строк з дня отримання претензії сплатити суму боргу в розмірі 46 693,00 грн на розрахунковий рахунок філії «Липовецький райавтодор» ДП «Вінницький облавтодор».

У відповідь на претензію відповідач листом вих. №03-11/14 від 02.02.2024 у задоволенні претензії відмовив посилаючись на те, що підрядний контракт та акт виконання послуг зазначені в претензії на підприємстві відсутні, його відображення не було ні в бухгалтерському обліку, ні в електронній системі закупівель «РROZZORO».

На відсутності підрядного контракту та акту виконаних робіт наполягав і представник відповідача в судовому засіданні 21.03.2024 заперечуючи проти позову.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з виконання робіт за завданням відповідача так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акт виконаних робіт, який має бути сторонами належним чином оформлений та підписаний без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість виконаних робіт.

Таким чином, підписання та узгодження Замовником (відповідачем) акту виконаних робіт, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов договору є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані позивачем роботи.

Вищенаведене в сукупності дає підстави стверджувати, що виконаний позивачем обов`язок щодо виконання робіт за замовленням відповідача, кореспондує обов`язок відповідача як замовника із підписання акту приймання виконаних будівельних робіт в разі відсутності відмови від їх прийняття та своєчасної оплати виконаних підрядником робіт.

При цьому відсутність на підприємстві відповідача Підрядного конракту та акту виконаних робіт, враховуючи положення ст. 854 ЦК України, не звільняє Замовника (відповідача) від виконання зобов`язання по оплаті таких робіт.

За наведеного вище, у його сукупності, суд дійшов висновку про порушення відповідачем господарського зобов`язання внаслідок його неналежного виконання, зокрема неоплати виконаних позивачем робіт відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

З урахуванням встановлених судом обставин, та виходячи з положень наведених вище норм, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 46 693,00 грн. боргу за договором.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору, а обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави. Відтак, інші доводи, на які посилалися сторони в своїх заявах по суті справи, не прийняті судом до уваги, як такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Оскільки філія не є юридичною особою, тому вона не може бути боржником у виконавчому провадженні.

Статтею 95 Цивільного кодексу України передбачено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Згідно ч. 3 ст. 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Отже, за змістом наведених положень законодавства, філія не може бути стороною у справі, оскільки не є юридичною особою, а є її структурним підрозділом, проте вона може на загальних підставах виступати в судовому процесі від імені відповідних юридичних осіб за наявності належних повноважень. В будь-якому разі стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ (філія), і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу (філії), який і уклав відповідний договір з неналежного виконання умов якого виник спір.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" грошових коштів є обґрунтованими.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності за позовом, суд зазначає таке.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

На території України з 12.03.2020 оголошено карантин відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», дія якого неодноразово продовжувалась численними постановами Кабінету Міністрів України. Поряд з цим, до закінчення карантину Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого у подальшому неодноразово продовжувався і триває на момент розгляду справи.

При цьому, п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України установлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, ст.ст.257,258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Окрім того, у відповідності з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, ст.ст.257-259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що у даній справі позовна давність позивачем пропущена за заявленими вимогами.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів).

У справі Трофимчук проти України (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 46 693,00 грн. заборгованості, є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення в даному розмірі і стягненню з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.

В силу приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення витрати на правову допомогу адвоката, розмір яких, згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, становить 15 000,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

При цьому суд зважає, що до матеріалів справи позивачем не додано ані Договору про надання правових послуг, з якого можливо було б встановити розмір гонорару адвоката, ані акту виконаних робіт, ані доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Доказів сплати позивачем послуг адвоката у встановлений ч.8 ст. 129 ГПК України строк матеріали справи не містять. При цьому заяви представника позивача про намір подати такі докази після ухвалення рішення також до суду не надійшло.

З огляду викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення таких витрат на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з Комунального підприємства "Комунсервіс" Липовецької міської ради (вул. Героїв Майдану, буд. 41, м. Липовець, Вінницька область, 22500; код ЄДРПОУ 33062687) на користь Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Данила Галицького, буд. 27, м. Вінниця, 21036; код ЄДРПОУ 32054743) 46 693 грн. 00 коп. борг та 3 028 грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового збору.

Примірник повного судового рішення направити сторонам та представнику позивача Левицькому Віктору Олександровичу - до Електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 15 квітня 2024 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи