Рішення

від 15.04.2024 по справі 908/202/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/23/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2024 Справа № 908/202/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Комунального підприємства Управління капітального будівництва (69126, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 60-б, ідентифікаційний код 04054151)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Азимут Трейдінг Груп (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 77, ідентифікаційний код 39962484)

про стягнення 515 816,18 грн

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.01.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 83 від 19.01.2024 Комунального підприємства Управління капітального будівництва до Товариства з обмеженою відповідальністю Азимут Трейдінг Груп про стягнення 515 816,18 грн заборгованості по Договору від 06.04.2017.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено свої зобов`язання з компенсації витрат зі сплати земельного податку на 2023 рік.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 25.01.2024, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/202/24 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2024, справу № 908/202/24 розподілено судді Давиденко І.В.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача суми в розмірі 515 816,18 грн. Вказана сума перевищувала сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, проте, оскільки справа не відноситься до визначеного ч. 4 ст. 247 ГПК України виключного переліку категорій справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, справа не є складною, тому така справа визнана судом малозначною та підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/202/24; присвоєно справі номер провадження 19/23/24, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

26.02.2024 від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшов письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що з моменту подачи позову по сьогоднішній день відповідач вже оплатив на користь позивача 191 500,00 грн, отже заборгованість зменшилась і становить 324 316,18 грн. Також з огляду на складну економічну ситуацію просив надати розстрочку на оплату залишку заборгованості - до 30 червня 2024 року.

28.02.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої останній підтвердив оплату відповідачем 191 500,00 грн та заперечив проти надання відповідачу розстрочки.

06.03.2024 від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшло письмове заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого просив суд встановити для відповідача строк виконання основного боргового зобов`язання сформованого за 2023 рік за Додатковою угодою №6/2 від 30.06.2023 року до Договору від 06 квітня 2017 року до 01.08.2024.

Відповідно до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/202/24 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення після виходу судді з лікарняного 15.04.2024.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

06.04.2017 між Комунальним підприємством Управління капітального будівництва (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Азимут Трейдінг Груп (Забудовник) укладено Договір (Договір).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що предметом цього Договору є участь у будівництві Об`єкту з отриманням у власність Сторін відповідних часток у Об`єкті на умовах і порядку, передбачених Договором.

Відповідно до приписів п. 2.9 Договору передбачено, що Забудовник оплачує Замовнику витрати, що стосуються будівництва Об`єкта та утримання Будівельного майданчика, зокрема, Забудовник зобов`язаний компенсувати замовнику його витрати зі сплати земельного податку щодо земельної ділянки.

30.06.2023 сторонами укладено Додаткову угоду № 6/2 до Договору, відповідно до якої визначено розмір компенсації витрат зі сплати земельного податку за 2023 рік, яка підлягає сплаті до 20 числа місяця, слідуючого за звітним.

Відповідно до матеріалів справи, сторонами було підписано електронним підписом акт звірки взаємних розрахунків за період з 31.01.2023 по 30.11.2023, відповідно до якого узгоджено без заперечень суму заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 554 895,20 грн. Сума земельного податку за період за грудень 2023 склала 61 420,93 грн.

Матеріали справи містять платіжні інструкції про оплату відповідачем сум 09.02.2024 в розмірі 30 000,00 грн, 11.01.2024 в розмірі 40 000,00 грн, 19.01.2024 в сумі 30 500,00 грн.

З урахуванням часткових оплат, розмір не сплаченої відповідачем суми земельного податку склав 554 816,13 грн.

Позивачем 04.01.2024 на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу № 3 від 03.01.2024, відповідно до якої вимагав сплатити заборгованість протягом 7 днів з моменту отримання вимоги.

Матеріали справи не містять відповіді відповідача на вказану вище вимогу позивача.

Невиконання з боку відповідача зобов`язання щодо оплати земельного податку, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 6/2 від 30.06.2023, визначено розмір компенсації витрат зі сплати земельного податку за 2023 рік та погоджено, що оплата здійснюється до 20 числа місяця, слідуючого за звітним.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З матеріалів справи вбачається, що з урахуванням часткових оплат, відповідачем на виконання умов Договору не компенсовано позивачу суму земельного податку за період з січня 2023 по грудень 2023 в розмірі 554 816,13 грн.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлено суму до стягнення в розмірі 515 816,18 грн, однак, здійснивши перерахування, судом отримана сума в розмірі 554 816,13 грн.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем було оплачено після звернення позивача до суду з даним позовом частину основного боргу в розмірі 191 500,00 грн, а саме: 26.01.2024 30 500,00 грн, 01.02.2024 30 500,00 грн, 07.02.2024 30 500,00 грн, 20.02.2024 100 000,00 грн, про що свідчить банківська виписка з рахунку відповідача.

Крім того, позивачем у відповіді на відзив (вх. № 4719/08-08/24) підтверджено факт оплати відповідачем суми в розмірі 191 500,00 грн.

Відповідно до норм п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. У разі закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Таким чином, позовна вимога про стягнення суми основного боргу в розмірі 191 500,00 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України внаслідок відсутності предмета спору.

Доказів виконання зобов`язання щодо оплати в повному обсязі суми боргу в розмірі 324 316,13 грн відповідач суду не надав.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості підлягає частковому задоволенню в розмірі 324 316,13 грн.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Відповідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розглянувши клопотання відповідача про надання розстрочки до 01.08.2024, суд відмовив в його задоволення, з огляду на наступне.

Відповідач обґрунтовує свою заяву тим, що не ухиляється від своїх зобов`язань щодо компенсації земельного податку визначеним Договором, та сплачує визначену компенсацію за можливості. Проте, в той же час станом на сьогодні, внаслідок дії форс-мажорних обставин спричинених агресією Російської федерації проти України, відповідач був вимушений зупинити зазначене будівництво за адресою вул. Перемоги - бул. Центральний, м. Запоріжжя, про що позивачу було відомо. Відповідач вказував, що неодноразово звертався до позивача та надавав інформацію щодо зупинки будівництва, його причин та наголошував на складному фінансовому становищі, внаслідок чого просив відтермінувати виконання зобов`язань з компенсації земельного податку, але так і не отримав відповіді від позивача. Враховуючи нестабільну ситуацію в регіоні у зв`язку з загальновідомими форс-мажорними обставинами, відповідач поновити будівництво не зміг. Іншої господарської діяльності, крім зазначеного будівництва відповідачем не ведеться, а тому залучити фінансування від іншого виду діяльності немає змоги. За останні 2 роки відповідач отримує тільки збитки.

Відповідно до ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, ця стаття не вимагає. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення або відстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто, можливість розстрочення або відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем, окрім того, що внаслідок дії форс-мажорних обставин спричинених агресією Російської федерації проти України, підприємство відповідача було змушене зупинити зазначене будівництво та фінансового звіту з позитивними показниками, не надано доказів, що підтверджують неможливість виконання рішення без його розстрочення або відстрочення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Суд також зазначає, що в зв`язку з введенням на території України військового стану через збройну агресію рф всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому боргу за рішенням суду.

Таким чином, проаналізувавши наведені у заяві про розстрочення виконання рішення господарського суду мотиви, суд дійшов висновку, що боржником не надано доказів, що можуть засвідчувати факт відсутності у боржника можливості виконати судове рішення без надання розстрочки, а також боржник не надав доказів, які б могли підтвердити обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення не підлягає задоволенню.

Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4 864,74 грн.

Оскільки в частині стягнення 191 500,00 грн закрито провадження у справі, судовий збір в цій частині підлягає поверненню позивачу, після надходження відповідного клопотання.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 231, 233, 238, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення 191 500,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Азимут Трейдінг Груп (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 77, ідентифікаційний код 39962484) на користь Комунального підприємства Управління капітального будівництва (69126, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 60-б, ідентифікаційний код 04054151) 324 316 (триста двадцять чотири тисячі триста шістнадцять) грн 13 коп. боргу.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Азимут Трейдінг Груп (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 77, ідентифікаційний код 39962484) на користь Комунального підприємства Управління капітального будівництва (69126, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 60-б, ідентифікаційний код 04054151) 4 864 (чотири тисячі вісімсот шістдесят чотири) грн 74 коп. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано, після виходу судді з лікарняного, 15.04.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.