Рішення

від 08.04.2024 по справі 908/243/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/27/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2024 Справа № 908/243/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Зеленцовій К. Ю., розглянувши матеріали справи № 908/243/24

за позовом: Приватного акціонерного товариства Електропівденмонтаж-10 (69035, м.Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда, буд. 25 приміщення 13, код ЄДРПОУ 00121844)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Електропівденмонтаж Інвестфінанс (69035, м.Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда, буд. 25 приміщення 15, код ЄДРПОУ 31741046)

про визнання права власності

за участі представників:

від позивача: Ференець О.Є., посвідчення № 300 від 30.07.2023

від відповідача: Богославський В.А., посвідчення № 001141 від 29.06.2016

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулось Приватне акціонерне товариство Електропівденмонтаж до Товариства з обмеженою відповідальністю Електропівденмонтаж Інвестфінанс про визнання за Приватним підприємством Електропівденмонтаж-10 (69035 м.Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, б.25, прим.13 код за ЄДРПОУ 00121844) право власності на нерухоме майно в порядку застосування наслідків неукладеного правочину, а саме:

1) нежитлову будівлю, виробничо-лабораторний корпус, розташовану за адресою Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова (промислова зона), буд. 46е реєстраційний номер об`єкта 5206945;

2) нежитлову будівля, будинок укрупнювального складання КВПіА, розташований за адресою Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова (промислова зона), буд. 46д реєстраційний номер об`єкта 5206422.

3) нежитлову будівлю, збірно-розбірний будинок передмонтажно-налагоджувальної лінії, розташовану за адресою Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова (промислова зона), буд.46а реєстраційний номер об`єкта 5197053.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 01.02.2024 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/243/24 та визначено до розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/243/24 за правилами загального позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 24/27/24. Підготовче засідання призначено на 27.02.2024 о 12 год. 00 хв.

17.02.2024 в системі Електронний суд відповідачем сформовано відзив на позовну заяву, в якому відповідач повністю підтверджує викладені в позовній заяві обставини справи та визнав заявлені позовні вимоги. Відповідач також просить вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Ухвалою суду від 27.02.2024 закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначити на 27.03.2024 14 год.00 хв.

Ухвалою суду від 27.03.2024 перенесено слухання справи № 908/243/24 на 08.04.2024 об 11 год. 20 хв.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання 08.04.2024 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Позивач підтримав вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Просить суд позов задовольнити.

Відповідач свою правову позицію виклав у відзиві на позовну заяву.

В засіданні 08.04.2024 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

19.02.2003 між Акціонерним товариством закритого типу «Електропівденмонтаж-10» (код за ЄДРПОУ 00121844), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Електропівденмонтаж-10» (код за ЄДРПОУ 00121844) (Продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Електропівденмонтаж-Інвестфінанс» (код за ЄДРПОУ 31741046) (Покупець, відповідач) укладено договір № 112/3, відповідно до розділу І якого Продавець зобов`язався передати Покупцю у власність нерухоме майно в стадії завершеного і незавершеного будівництва.

Так, до об`єктів завершеного будівництва, які мали бути продані відповідачу згідно Договором (надалі - нерухоме майно), належали:

1) нежитлова будівля, виробничо-лабораторний корпус, двоповерхова будівля площею 18,9x36,95 кв.м;

2) нежитлова будівля, будинок укрупнювального складання КВПіА, одноповерхова будівля площею 24,55x84,50 кв.м;

3) нежитлова будівля, збірно-розбірний будинок передмонтажно-налагоджувальної лінії, одноповерхова будівля площею 24,35x57,40 кв.м.

Загальна вартість нерухомого майна, згідно з Договором, складала 369 170,30 грн.

Згідно із законодавством, що діяло в момент виникнення спірних відносин договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між двома юридичними особами, не вимагав нотаріального посвідчення, а право власності на таке майно переходило від продавця до набувача з моменту підписання акту приймання передачі, якщо інше не передбачалося договором.

Актом приймання-передачі № 1 від 03.03.2003 позивач і відповідач зафіксували передачу нерухомого майна відповідачу.

В подальшому, після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-ІV на підставі Договору та акту приймання-передачі зареєстроване право власності відповідача на нерухоме майно, а саме:

1) нежитлова будівля, виробничо-лабораторний корпус адреса Запорізька обл., м.Енергодар, вул. Промислова (промислова зона), буд.46е - реєстраційний номер 5206945, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9958339 від 28.02.2006;

2) нежитлова будівля, будинок укрупнювального складання КВПіА адреса Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова (промислова зона), буд. 46д - реєстраційний номер 5206422, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9958420 від 28.02.2006;

3) нежитлова будівля, збірно-розбірний будинок передмонтажно-налагоджувальної лінії адреса Запорізька обл., м.Енергодар, вул. Промислова (промислова зона), буд.46а - реєстраційний номер 5197053, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9958247 від 28.02.2006.

Нерухоме майно розміщено на земельній ділянці загальною площею 44 864,78 кв.м, яка належить позивачу на праві постійного користування згідно з Державним актом ІІ-ЗП № 002128 від 26.11.2001.

Жодні права на земельну ділянку в зв`язку з укладенням Договору позивачем відповідачу не передавалися, натомість, 18.11.2016, згідно з вимогами Закону України «Про Державний земельний кадастр» позивачем здійснено реєстрацію в Державному земельному кадастрі вказаної земельної ділянки, що складається з трьох частин, а саме:

1) кадастровий номер земельної ділянки 2312500000:04:021:0062, площа 3,7937 га, адреса - Запорізька обл., м.Енергодар, вул. Промислова, 64 Е;

2) кадастровий номер земельної ділянки 2312500000:04:021:0033, площа 0,5164 га, адреса - Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, 64 Е;

3) кадастровий номер земельної ділянки 2312500000:04:021:0031, площа 0,1764 га, адреса - Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, 64 Е.

Як пояснює позивач та підтверджує відповідач, в процесі тривалих господарських взаємовідносин у відповідача сформувалася заборгованість перед позивачем. Зокрема, за договором поставки № 04/09-20 від 18.09.2020 позивач перерахував відповідачу 615 048,00 грн за товар (копія договор доказів оплати додаються), однак, в зв`язку з тим, що поставка так не відбулась, згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач має повернути позивачу сплачену суму попередньої оплати.

Враховуючи наведені обставини, між позивачем і відповідачем було досягну попередньої домовленості (копії листів містяться в матеріалах справи) про продаж відповідачем нерухомого майна позивачу і часткове погашення, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог. Договірну вартість нерухомого майна сторонами було оцінено на тому рівні, за якою воно було продано відповідачу, тобто в сумі 369 170,30 грн з урахуванням знаходження майна на тимчасово окупованій території міста Енергодара та значного руйнування, що зазнало це майно внаслідок регулярних ворож обстрілів.

З метою реалізації досягнутої домовленості позивач звернувся до приватно нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Білої Тетяни Сергіївни, однак у посвідченні відповідного договору купівлі - продажу нотаріусом було відмовлено.

Так, листом вих. № 275/01-16 від 28.12.2023 нотаріус роз`яснює, що, оскільки в договорі відсутні істотні умови, а саме предмет купівлі-продажу - нерухоме майно, визначене індивідуальними ознаками, до яких належить адреса або хоча б чітко указане місцезнаходження, - такий договір не може вважатися укладеним, а, отже не тягне за собою будь-яких юридично значимих наслідків.

Таким чином, відповідач не набув права власності на нерухоме майно, натомість, це право власності залишилося за позивачем. За вказаних обставин відповідач не може цим майном розпоряджатися, в тому числі продати його позивачу.

З іншого боку, враховуючи державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем, і позивач так само не може цим майном розпоряджатися, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В той же час, вказане право не є абсолютним, адже частина 2 даної статті передбачає конкретні способи, які можуть бути обрані особою для захисту цивільних прав та інтересів. До таких способів належить: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У інший, аніж передбачено наведеним вище переліком, спосіб суд може захистити цивільне право лише у випадку, якщо це встановлено договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Порядок судового захисту суб`єктів господарювання внормований також статтею 20 Господарського кодексу України.

Так, згідно з частиною 2 вказаної статті права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання абаспоживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Отже, ані стаття 16 Цивільного кодексу України, ані стаття 20 Господарського кодексу України не передбачає такого способу захисту, як визнання договору неукладеним.

З цього ж виходить і загальна судова практика.

Так, згідно з положеннями Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначення договору як неукладеного може бути на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. До того ж позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено.

В Постанові Верховного Суду України від 14.01.2002 визначено, що вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав, така вимога не може бути предметом спору та самостійно розглядатися в окремій справі. Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення.

Тобто судова практика виходить з принципу, за яким у разі відсутності підстав вважати договір укладеним до суду мають подаватися позови не про визнання цього факту, а про наслідки неукладеного договору, у.т.ч. про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави.

В той же час недійсним може бути визнано лише договір, який відбувся, тобто укладений договір.

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.062020 (справа № 145/2047/16-ц), відступаючи від висновку, викладеного Верховним Судом України в постанові від 22.04.2015 по справі № 6-48цс15, зазначила, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним.

В тій самій постанові Верховний Суд зазначає, що визнання неукладеного договору недійсним не є ефективним захистом порушеного права. Натомість, ефективним способом такого захисту в контексті фактичних обставин справи може бути вимога про усунення перешкод у користуванні належним власнику майном, тобто негаторний позов.

Проте, в Постанові від 03.02.2020 (справа № 910/16236/18) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що негаторний позов як додатковий спосіб захисту права власника майна на здійснення користування та розпорядження цим майном (стаття 391 Цивільного кодексу України) мог пред`являтися в випадку, коли власник має майно в своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати право користування та розпорядження майном.

У спірних відносинах нерухоме майно з 2003 року дотепер перебуває у володінні відповідача, і відповідач, зі свого боку, не заперечує проти передачі цього майна у власність позивачу, однак не може цього зробити через недотримання сторонами раніше встановлених вимог щодо змісту договору, на підставі якого за відповідачем зареєстровано право власності на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За визначенням, яке міститься в пункті 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, державна реєстрація нерухомого майна за відповідачем означає визнання державою права власності відповідача на це майно і, отже, невизнання державою права власності позивача на це майно.

У постанові від 23.05.2019 у справі № 922/3707/17 Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття таких прав, а є похідним від таких підстав юридичним фактом, який є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.

Державна реєстрація прав є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Отже, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (правова позиція, викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 по справі № 911/3594/17 зроблено висновок, що сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Аналогічну позицію наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 (справа № 813/588/16) зазначає, що визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір не може вважатися спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте рішення про державну реєстрацію права, натомість, стосується реєстрації права третьої особи, а не позивача.

Визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію певних речових прав, запису про їх реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є способом захисту права позивача на спірне нерухоме майно від його порушення іншою особою, за якою зареєстроване пра щодо цього нерухомого майна.

Позивач у справі № 813/588/16, зазначаючи про протиправність дій суб`єкта владних повноважень при здійсненні державної реєстрації речового права щодо земельної ділянки, фактично вказує на наявність такого права у нього та його відсутність у третьої особи, і, як наслідок, відсутність цієї особи правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди шляхом здійснення державної реєстрації та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, цей спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне прво щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

За вказаних обставин, ефективним способом захисту права позивача у спірних відносинах є пред`явлення позову про визнання права власності на нерухоме майно, а належним відповідачем у справі, є особа, за якою на даний момент зареєстровано право власності на відповідне нерухоме майно.

Відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі, про що зазначив у відзиві на позовну заяву.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав та інтересів інших осіб, тому дійшов висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем та ухвалення відповідного рішення.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позовні вимоги задовольняються судом у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 130 ГПК України і ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи приписи зазначених норм закону, суд вважає наявними підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України, за відповідною ухвалою, судового збору в розмірі 2215,03 грн., що дорівнює 50 % від суми судового збору сплаченого позивачем платіжною інструкцією № 146 від 01.02.2024 на суму 4430,05 грн при зверненні до суду з позовом у даній справі, у зв`язку із визнанням позову відповідачем.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір в розмірі 2215,03 грн., що дорівнює 50 % від суми судового збору сплаченого позивачем, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за Приватним підприємством Електропівденмонтаж-10 (69035 м.Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, б.25, прим.13 код за ЄДРПОУ 00121844) право власності на нерухоме майно в порядку застосування наслідків неукладеного правочину, а саме:

1) нежитлову будівлю, виробничо-лабораторний корпус, розташовану за адресою Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова (промислова зона), буд. 46е реєстраційний номер об`єкта 5206945;

2) нежитлову будівля, будинок укрупнювального складання КВПіА, розташований за адресою Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова (промислова зона), буд. 46д реєстраційний номер об`єкта 5206422.

3) нежитлову будівлю, збірно-розбірний будинок передмонтажно-налагоджувальної лінії, розташовану за адресою Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова (промислова зона), буд.46а реєстраційний номер об`єкта 5197053.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Електропівденмонтаж Інвестфінанс (69035, м.Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда, буд. 25 приміщення 15, код ЄДРПОУ 31741046) на користь Приватного акціонерного товариства Електропівденмонтаж-10 (69035, м.Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда, буд. 25 приміщення 13, код ЄДРПОУ 00121844) 2215 (дві тисячі двісті п`ятнадцять) грн 03 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Приватному підприємству Електропівденмонтаж-10 (69035 м.Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, б.25, прим.13 код за ЄДРПОУ 00121844) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2215 (дві тисячі двісті п`ятнадцять) грн 03 коп., що дорівнює 50 % від суми судового збору, сплаченого позивачем платіжною інструкцією № 146 від 01.02.2021 на суму 4430,05 грн при зверненні до суду з позовом у справі № 908/243/24, у зв`язку із визнанням позову відповідачем, про що судом буде постановлено відповідну ухвалу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15.04.2024.

СуддяТ.А. Азізбекян