Рішення

від 15.04.2024 по справі 910/1443/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2024Справа № 910/1443/24за позовом Селянського (фермерського) господарства "Маяк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енобокс»

про стягнення 456 918,75 грн

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Селянське (фермерське) господарство "Маяк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енобокс» про стягнення 456 918,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки товару №2381 від 30.01.2023, з огляду на що позивач просить суд стягнути 456 918,75 грн, з яких: 346 000,00 грн основного боргу, 10 235,79 грн 3% річних, 14 704,33 грн інфляційних втрат та 85 798,63 грн пені.

За змістом ст. 176 ГПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві, суд

ВСТАНОВИВ:

30.01.2023 між Селянським (фермерським) господарством "Маяк" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енобокс» (постачальник, відповідач) укладено Договір поставки товару №2381 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, визначений специфікацією, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар.

Відповідно до п. 2.1. Договору покупець здійснює 100% попередню оплату товару шляхом перерахування на поточний рахунок постачальника суму вартості товару на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури у термін, вказаний у рахунку-фактурі.

Згідно з абз.1 п. 4.1. Договору постачальник зобов`язаний здійснити відвантаження товару в строки та на умовах, які визначені в специфікації до договору після виконання зобов`язання покупця передбачене у п. 2.1.

Дослідивши зміст укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору, суд дійшов до висновку, що цей правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Специфікацією №1 від 30.01.2023 до Договору визначено що товар - Генератор дизельний Matari MC 30 кількість 1 шт. коштує 346 000,00 грн. Термін поставки товару: 31.01.2023.

Відповідно до рахунку-фактури №2381 від 30.01.2023 рахунок дійсний до сплати до 30.01.2023.

Так, покупець сплатив постачальнику 346 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №12 від 30.01.2023.

У подальшому, 19.01.2024 покупець направив постачальнику Вимогу про повернення грошових коштів №01 від 16.01.2024, в якій просив повернути 346 000,00 грн (докази направлення вимоги містяться в матеріалах справи).

Також, у вимозі було зазначено, що у випадку невиконання вимог протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги С(Ф)Г «Маяк» буде змушене вжити заходів по притягненню Товариства до відповідальності та звернеться до суду з вимогою про повернення сплачених наперед коштів із урахуванням штрафних санкцій.

Однак, як зазначає позивач, відповіді на надіслану вимогу не було отримано та відповідно кошти не повернуто.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки товару №2381 від 30.01.2023, з огляду на що позивач просить суд стягнути 456 918,75 грн, з яких: 346 000,00 грн основного боргу, 10 235,79 грн 3% річних, 14 704,33 грн інфляційних втрат та 85 798,63 грн пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 30.01.2023 між С(Ф)Г "Маяк" та ТОВ «Енобокс» було укладено Договір поставки товару №2381, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар, визначений специфікацією, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей товар.

Так, судом було встановлено, що на виконання умов якого позивач сплатив відповідачу 346 000,00 грн в якості попередньої оплати.

Також, судом було встановлено, що відповідно до умов Договору та специфікації №1 поставка мала бути здійснена 31.01.2023.

За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Таким чином, строк поставки товару відповідно до умов Договору настав 31.01.2023.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Судом було встановлено, що позивач звертався до відповідача з Вимогою про повернення грошових коштів №01 від 16.01.2024 в якій просив повернути 346 000,00 грн, однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач кошти не повернув.

Отже, позивач відмовився від Договору 16.01.2024.

Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання постачальником свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №904/8972/17.

В даному випадку, позивачем обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред`явлення вимоги у встановленому законом порядку.

Визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару.

Вказану правову позицію викладено в постанові від 13.09.2018 Верховного Суду у справі № 910/22116/16.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано попередньо оплачений товар покупцю, а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 346 000,00 грн попередньої оплати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10 235,79 грн 3% річних нарахованих за період з 01.02.2023 по 26.01.2024 щодо суми 346 000,00 грн та 14 704,33 грн інфляційних втрат нарахованих за період з лютого 2023 року по грудень 2023 року щодо суми 346 000,00 грн, щодо чого суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річнихвід несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

При цьому, суд зазначає, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки (31 січня 2023 року), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Таким чином, у відповідача (постачальника) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 лютого 2023 року.

Перевіривши розрахунок позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 235,79 грн 3% річних нарахованих за період з 01.02.2023 по 26.01.2024 щодо суми 346 000,00 грн та 14 704,33 грн інфляційних втрат нарахованих за період з лютого 2023 року по грудень 2023 року, є обґрунтованими, а відтак, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 85 978,63 грн пені нарахованих за період з 01.02.2023 по 01.08.2023 щодо суми 346 000,00 грн.

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, пеня нараховується позивачем за період з 01.02.2023 по 01.08.2023 за порушення негрошового зобов`язання (не виконання відповідачем обов`язку з поставки товару), тоді-як, судом було вище встановлено, що після спливу строку поставки, тобто починаючи з 01.02.2023, у відповідача виникло грошове зобов`язання - повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (сплатити грошові кошти).

Більше того, приписами п.5.2. Договору передбачено, що у випадку затримки поставки оплаченого товару постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення зобов`язань, від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Тобто, зазначеним пунктом Договору визначено відповідальність саме за затримку поставки товару (порушення строку поставки), а не за непоставку товару. У свою чергу, положення Договору не передбачають визначення розміру штрафних санкцій у випадку непоставки товару.

З огляду на викладене, правові підстави для стягнення з відповідача 85 978,63 грн пені відсутні, відтак, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення пені у сумі 85 978,63 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енобокс" (02094, місто Київ, вул.Хоткевича Гната, будинок 12, офіс 177; ідентифікаційний код: 43032465) на користь Селянського (фермерського) господарства "Маяк" (66832, Одеська обл., Ширяївський р-н, село Преображенка, вулиця Молодіжна, будинок 21; ідентифікаційний код: 31574265) 346 000 (триста сорок шість тисяч) грн 00 коп. основного боргу, 10 235 (десять тисяч двісті тридцять п`ять) грн 79 коп. 3% річних, 14 704 (чотирнадцять тисяч сімсот чотири) грн 33 коп. інфляційних втрат та 5 564 (п`ять тисяч п`ятсот шістдесят чотири) грн 10 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева