Рішення

від 03.04.2024 по справі 910/13705/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.04.2024Справа № 910/13705/23Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технова»

до 1. Департаменту фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації

2. Фінансового управління Чернігівської міської ради

3. Управління житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради

4. Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України

про визнання договору укладеним

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: Федчук В.О.;

від відповідача 2: Лисенко О.Ю.;

від відповідача 3: Солонинка Я.Т.;

від відповідача 4: Ільмухіна Т.Ф.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.08.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технова» з вимогами до Департаменту фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації, Фінансового управління Чернігівської міської ради, Управління житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про визнання договору укладеним.

Позовні вимоги обґрунтовані не підписанням відповідачами договору про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію в редакції, наведеній позивачем у позовній заяві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технова» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 04.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 відкрито провадження у справі №910/13705/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 11.10.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

04.10.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача 4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 4 заперечив проти задоволення позову, вказавши, що Порядок №1403 вичерпав свою дію, зміни до Порядку №1403 не вносилися та його дію на 2023 рік продовжено не було, окремий порядок, який би передбачав умови надання у 2023 році коштів з державного бюджету, не прийнято. Крім того, позовні вимоги не можуть бути задоволенні, оскільки субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах надана не була у зв`язку з неотриманням відповідних надходжень, а бюджетний період, на який її надання було заплановано, вже закінчився. У разі ухвалення рішення про задоволення позову на сторін договору буде покладено певні бюджетні зобов`язання без відповідних асигнувань, чим буде порушено бюджетне законодавство. За відсутності таких асигнувань, спірний договір виконати буде неможливо. Крім того, відповідач 4 значив, що позивач з позовом до суду про визнання договору укладеним у 2022 році не звертався. 03.11.2022 прийнято Закон України №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік". Статті, якими б передбачалося надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах, у вказаному законі відсутні. На день звернення позивача до суду Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", як і Порядок №1403, який передбачав надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, вичерпали свою дію. Зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" у частині передбачення субвенції на компенсацію різниці у тарифах не внесено. Запропонована позивачем редакція проекту договору відрізняється від примірного договору затвердженого Порядком №1403. Оскільки не містить пункту 13 відповідно до якого договір є дійсним лише у разі здійснення відповідного фінансування.

04.10.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 заперечив проти задоволення позову, в тому числі вказавши, що субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах надана не була у зв`язку з неотриманням відповідних надходжень, а бюджетний період, на який її надання було заплановано, вже закінчився.

05.10.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача 3 надійшов відзив на позовну заяву, в яком відповідач 3 зауважив, що позивач не звертався з ініціативою про укладення договору у 2022 році, а Порядок №1403 встановлював порядок компенсації виключно на 2022 рік.

10.10.2023 від відповідача 3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 3 заперечив проти задоволення позову, зокрема, вказавши, що позивач не звертався з ініціативою про укладення договору у 2022 році, а Порядок №1403 встановлював порядок компенсації виключно на 2022 рік.

У підготовчому засіданні 11.10.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 08.11.2023.

30.10.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзиви відповідачів, яку суд долучив до матеріалів справи.

07.11.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача 4 надійшли заперечення на відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

07.11.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України.

Підготовче засідання, призначене на 08.11.2023, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 підготовче засідання у справі №910/13705/23 призначено на 22.11.2023.

20.11.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України.

22.11.2023 відповідачем 1 подані письмові заперечення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 22.11.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 13.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державну казначейську службу України.

У підготовчому засіданні 13.12.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 07.02.2024.

05.12.2023 до Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

12.12.2023 та 25.12.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на пояснення третьої особи, які суд долучив до матеріалів справи.

05.02.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

У підготовчому засіданні 07.02.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 21.02.2024.

У підготовчому засіданні 21.02.2024 судом було прийнято до розгляду подану позивачем заяву про зміну предмета позову, постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 20.03.2024.

14.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача 4 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 20.03.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.04.2024.

02.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, яке обґрунтовано тим, що представник позивача прийматиме участь у Господарському суді Чернігівської області під час розгляду справи №927/680/23 о 09:30 годині.

Розглянувши подане позивачем клопотання про відкладення судового засідання, суд відмовив в його задоволенні, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Клопотання представника позивача про відкладення судового засідання у даній справі обґрунтовано тим, що представник позивача прийматиме участь у Господарському суді Чернігівської області під час розгляду справи №927/680/23 о 09:30 годині.

Втім, суд зазначає, що судове засідання у даній справі було призначено 20.03.2024. При цьому, у підготовчому засіданні 20.03.2024 був присутній представник позивача.

Однак, судове засідання у справі №927/680/23 було призначено ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.03.2024, тобто, значно раніше.

Представник позивача, перебуваючи у судовому засіданні 20.03.2024 у даній справі, не повідомив суд про вказані обставини, не висловив пропозицій про призначення судового засідання у даній справі на іншу дату/час.

При цьому, судом враховано, що чинним законодавством України не обмежено коло осіб, які можуть бути представниками сторін при розгляді справи.

Крім того, оскільки судове засідання у справі №927/680/23 призначено на 03.04.2024 о 09:30 год, а судове засідання у даній справі - на 03.04.2024 о 11:00 год, представник позивача не позбавлений був можливості скористатися своїм правом взяти участь у судовому засіданні у даній справі в режимі відеоконференції.

Зважаючи на викладені обставини, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 03.04.2024 з`явились представники відповідачів, надали усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечили.

Представник третьої особи у судове засідання 03.04.2024 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином шляхом надсилання ухвали суду до електронного кабінету третьої особи, що підтверджується інформацією з бази «Діловодство спеціалізованого суду».

У судовому засіданні 03.04.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технова» є теплогенеруючою та теплопостачальною організацією і ліцензіатом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, з виробництва та постачання теплової енергії, що підтверджується ліцензіями, копії яких наявні в матеріалах справи.

При наданні зазначених послуг позивач застосовує тарифи, встановлені Чернігівською міською радою.

19.08.2022 набрав чинності Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування».

Статтею 1 вказаного Закону введено мораторій на підвищення тарифів на комунальні послуги. Зокрема, протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на послуги: - з розподілу природного газу; - теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Статтею 2 Закону встановлено гарантії, що надаються суб`єктам господарювання. Зокрема, суб`єктам господарювання, що здійснюють виробництво та/або транспортування, та/або постачання теплової енергії і надають послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, щодо яких запроваджено мораторій згідно з частиною першою статті 1 цього Закону, компенсується заборгованість з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».

При цьому, ч. 2 ст. 3 Закону передбачено, що кошти, отримані з державного бюджету на фінансування гарантій і компенсацій, передбачених частинами першою - третьою статті 2 цього Закону, за виключенням сум відшкодування витрат, понесених суб`єктами ринку природного газу та у сфері теплопостачання внаслідок воєнних дій та з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій на ремонт пошкоджених виробничих потужностей та інфраструктури, використовуються виключно для розрахунків з акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «НаФтогаз Трейдинг». товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», акціонерним товариством «Укртрансгаз» з метою подальшої закупівлі зазначеними суб`єктами природного газу для забезпечення потреб опалювального сезону 2022/2023 років, у тому числі для забезпечення балансування газотранспортної системи України, та для розрахунків з акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».

Стаття 15 Закону України «Про ціни та ціноутворення» передбачає, що Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Як вказує позивач, зважаючи на те, що Чернігівською міською радою прийнято рішення про застосування позивачем в період дії воєнного стану тарифів на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії та гарячої води у розмірі нижчому від економічно обгрунтованих, відповідно положень ст. 4 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», вимог Методики визначення заборгованості з різниці в тарифах, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15.09.2021 р. №977, позивач підготував та подав на узгодження Тимчасової територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах розрахунки з різниці економічно обґрунтованих та фактично застосованих відповідно до рішень Чернігівської міської ради тарифів.

В свою чергу Тимчасовою територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах позивачу узгоджено обсяг заборгованості з різниці в тарифах, який складає: 1) 228312717,00 грн за період з 01.06.2021 по 30.06.2022 (протокол засідання Тимчасової територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах №2 від 04.11.2022); 2) 13346850,00 грн за період з 01.07.2022 по 30.09.2022 (протокол засідання Тимчасової територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах №13 від 16.12.2022 р.).

Таким чином, загальний обсяг узгодженої заборгованості складає 241659567,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 27.07.2023 звернувся до відповідачів з листом щодо укладення договору про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, надавши примірник договору про організацію взаєморозрахунків.

Оскільки відповідачі не підписали надісланий позивачем примірник договору, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд визнати укладеним договір про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію в редакції, наведеній позивачем у позовній заяві.

05.02.2024 позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, яка обґрунтована тим, що Протоколом №13 від 11.05.2023 було узгоджено позивачу обсяг заборгованості з різниці в тарифах за період з 01.01.2023 по 31.03.2023 по категоріям споживачів: населення, установи та організації, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, релігійні організації, інші у розмірі 116367195,00 грн. Також, Протоколом №25 від 04.08.2023 було узгоджено позивачу обсяг заборгованості з різниці в тарифах за період з 01.04.2023 по 30.06.2023 по категоріям споживачів: населення, установи та організації, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, релігійні організації, інші у розмірі 6295065,00 грн

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість), (до такої кредиторської заборгованості, зокрема, включається заборгованість, щодо якої ухвалено судове рішення про стягнення або затверджено мирову угоду)

- кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», суб`єктом господарювання, що здійснює функції постачальника «останньої надії», за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, а також за послуги з його розподілу і транспортування;

- заборгованість з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (у тому числі у разі заміни сторони у зобов`язанні та/або у разі правонаступництва), послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися відповідним категоріям споживачів та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення відповідним категоріям споживачів, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - заборгованість з різниці в тарифах), методика визначення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

У ст. 4 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» визначено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення, зокрема, кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», суб`єктом господарювання, що здійснює функції постачальника «останньої надії», за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан (без урахування розміру зобов`язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед операторами газотранспортної чи газорозподільної системи за послуги з розподілу або транспортування природного газу;

Взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок та в межах видатків державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та на наступні роки на погашення заборгованості з різниці в тарифах.

Учасники розрахунків підписують договори про організацію взаєморозрахунків або повертають їх суб`єкту господарювання разом із вмотивованою письмовою відмовою в їх підписанні у строк, що не перевищує трьох робочих днів з моменту подання таких договорів.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 638 Цивільного кодексу України Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частинами 1, 2, 3 та 5 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (частина 3 статті 184 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору (частина 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Постановою КМУ від 20.12.2022 №1403 затверджено Порядок та Умови надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».

Відповідно до цих Порядку та умов субвенція спрямовується на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води) (у тому числі у разі заміни сторони у зобов`язанні та/або у разі правонаступництва), послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися відповідним категоріям споживачів, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води), послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування для відповідної категорії споживачів, підтверджена територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (далі -територіальна комісія) та не профінансована з державного бюджету у попередніх періодах (далі -заборгованість з різниці в тарифах).

За рахунок субвенції компенсується різниця в тарифах, що утворилася, зокрема, після 1 червня 2021 року за відповідними категоріями споживачів (населення, установи і організації, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, релігійні організації, інші споживачі та/або інші підприємства теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення відповідним категоріям споживачів), узгоджена у 2022 році територіальною комісією.

Субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості з різниці в тарифах за рахунок та в межах коштів спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені пунктом 11 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1. Головним розпорядником субвенції є Мінрегіон.

Перерахування субвенції здійснюється на суму заборгованості з різниці в тарифах, не погашеної на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах (далі - договір про організацію взаєморозрахунків), обсяг якої розраховано теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями, що здійснюють виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (або послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води), підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення споживачам (далі -суб`єкти господарювання) відповідно до Методики визначення заборгованості з різниці в тарифах, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 р. №977 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 76, ст. 4794), та підтверджено рішенням територіальної комісії.

Підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається суб`єктами господарювання та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі учасники розрахунків).

Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку 2 до Порядку та Умов.

Кількість сторін договору про організацію взаєморозрахунків є необмеженою та визначається за кількістю учасників розрахунків, виконання договору якими забезпечить погашення заборгованості з різниці в тарифах та забезпечить: кінцеві розрахунки за зобов`язаннями перед стороною, зазначеною останньою у договорі про організацію взаєморозрахунків: ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», АТ «Укртрансгаз» -у разі наявності кредиторської заборгованості перед відповідним кредитором (або кредиторами).

При цьому, Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік" та Законом України "Про державний бюджет України на 2024 рік" надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах не передбачено.

Передумовою виникнення спору є прийняття Верховною Радою України Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», статтею 2 якого встановлено гарантії суб`єктам господарювання, що надають послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, у вигляді компенсації різниці у тарифах.

Причиною виникнення спору є відмова відповідачів від укладення з позивачем договору про організацію розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.

Суд зазначає, що обов`язок сторін укласти договір виникає лише у тому випадку, якщо договір заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 3 статті 179 Господарського кодексу України).

Суд, розглядає спори, що виникають при укладанні господарських договорів лише у тому випадку, коли договір укладається за державним замовленням, або щодо договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом (частина 1 статті 187 Господарського кодексу України).

Законом України від 19.08.2022 "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" введено мораторій на підвищення цін (тарифів) на ринку природного газу та у сфері теплопостачання та встановлено гарантії суб`єктам господарювання, що надають послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, у вигляді компенсації різниці у тарифах.

Заборгованість з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення".

Джерелом компенсації витрат суб`єктів господарювання з різниці в тарифах є кошти державного бюджету України, які надаються місцевим бюджетам у вигляді субвенцій з державного бюджету.

Статтею 4 Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" встановлено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок та в межах видатків державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та на наступні роки на погашення заборгованості з різниці в тарифах.

20.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок та умови проведення у 2022 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах та теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (постанова № 1403), відповідно до пункту 5 якого підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах є договір про організацію взаєморозрахунків.

Ні Закон України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", ні Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" не встановлюють обов`язку відповідачів укласти договір з позивачем.

Затверджений Кабінетом Міністрів України Порядок та умови проведення у 2022 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах та теплову енергію встановлює лише порядок проведення розрахунків та форму примірного договору, який можуть укласти учасники відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання.

Укладення договору про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію не є передбаченим законом обов`язком сторін у справі. Відсутня також пряма вказівка у законі щодо обов`язковості укладення такого договору між сторонами. Договір, який позивач просить визнати укладеним, не укладається на виконання державного замовлення.

Визнання судом у спірних приватноправових відносинах укладеним договір між сторонами порушуватиме принцип свободи договору та спонукатиме відповідачів до вчинення дій, які не є обов`язковими для них відповідно до закону.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відсутність у Законі України «Про державний бюджет України на 2023 рік» та Законі України «Про державний бюджет України на 2024 рік» статті видатків на субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах та послуги з постачання теплової енергії та гарячої води нівелює задекларовані державою України гарантії суб`єктам господарювання, що такі послуги надають.

Відсутність таких статей видатків у законі про державний бюджет унеможливлює проведення учасниками відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання взаєморозрахунків, спрямованих на компенсацію різниці в тарифах та послуги з постачання теплової енергії та гарячої веди, у будь-який спосіб, й, зокрема, шляхом укладення договору про організацію взаєморозрахунків.

Вимога позивача визнати укладеним договір не відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, не забезпечить поновлення порушеного права і не гарантує позивачу можливість отримати відповідне відшкодування.

Задоволення судом позову про визнання укладеним між сторонами договору про організацію розрахунків не призведе до поновлення порушених прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

При цьому, судом враховано, що 20.12.2022 постановою Кабінету Міністрів України затверджено Порядок №1403 надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах і він визначав наступне:

1) надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах було передбачено у 2022 році (п.1);

2) субвенція мала спрямовуватися на погашення заборгованості з різниці в тарифах (п.2);

3) субвенція мала надаватися для погашення заборгованості з різниці в тарифах за рахунок та в межах коштів спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені пунктом 11 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», згідно з розподілом, наведеним у додатку 1 (п.3);

4) підставою для проведення розрахунків мав стати договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається суб`єктами господарювання та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі учасники розрахунків).

Зі змісту самого Порядку №1403 убачається, що він визначає механізм надання субвенції саме у 2022 році і укладенню договору про організацію взаєморозрахунків мало передувати виділення таких коштів.

Згідно з п.12 Порядку №1403 Мінрегіон узагальнює подані відповідно до пункту 11 цих Порядку та умов документи, формує узагальнені відомості щодо договорів про організацію взаєморозрахунків і їх учасників та подає їх разом з розподілом субвенції у розрізі місцевих бюджетів до Казначейства для фінансування.

Узагальнені відомості щодо договорів про організацію взаєморозрахунків та їх учасників і розподіл субвенції у розрізі місцевих бюджетів подаються Мінрегіоном до Казначейства невідкладно у міру надходження до Мінрегіону зведених реєстрів, але не пізніше 28 грудня 2022 року.

Тобто, Порядок №1403 передбачає сукупність послідовних дій, які зобов`язані були вчиняти відповідні органи (Мінрегіон та Казначейство) у визначені цим Порядком строки.

Водночас, строк протягом якого Мінрегіон мав подати для Казначейства узагальнені відомості для проведення фінансування, сплив.

Позивач же не звертався до відповідачів з пропозицією укласти відповідний договір у 2022 році, а звернувся лише 27.07.2023 (на суму компенсації 228312717,00 грн за період з 01.06.2021 по 30.06.2022 (протокол засідання Тимчасової територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах №2 від 04.11.2022) та 13346850,00 грн за період з 01.07.2022 по 30.09.2022 (протокол засідання Тимчасової територіальної комісії з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах №13 від 16.12.2022 р.).

При цьому, позивач взагалі не звертався до відповідачів з пропозицією укласти договір на суму компенсації 116367195,00 грн за період з 01.01.2023 по 31.03.2023 (Протокол №13 від 11.05.2023) та суму компенсації 6295065,00 грн за період з 01.04.2023 по 30.06.2023 (Протокол №25 від 04.08.2023).

Також, судом враховано, що у 2022 році було передбачено надходження до бюджету Чернігівської міської територіальної громади субвенції з місцевого бюджету на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" за рахунок відповідної субвенції з державного бюджету у сумі 174009709,00 гривень, проте до кінця року кошти не надійшли.

Механізм надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води визначено Порядком та умовами надання у 2022 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води згідно із Законом України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання і централізованого водовідведення згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2022 року № 1403.

Згідно з пунктом 3 Порядку субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості з різниці в тарифах за рахунок та в межах коштів спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням, джерелом формування яких є надходження, визначені пунктом 11 статті 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік".

Пунктом 15 Порядку визначено, що кошти субвенції з державного бюджету, не використані учасниками розрахунків на кінець звітного періоду, перераховуються в останній робочий день такого періоду органами Казначейства до державного бюджету відповідно до статті 57 Бюджетного кодексу України.

Однак, яка вказує відповідач 2, він не отримав зазначених коштів субвенцій у 2022 році.

За наведених вище обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Технова» до Департаменту фінансів Чернігівської обласної державної адміністрації, Фінансового управління Чернігівської міської ради, Управління житлово-комунального господарства Чернігівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про визнання договору укладеним.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 15.04.2024.

Суддя О.М. Спичак