Рішення

від 29.02.2024 по справі 911/3541/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2024 р. м. Київ Справа №911/3541/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ондулін будівельні матеріали» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 5/2, будівля В)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймер-Україна» (07834, Київська обл., Бородянський р-н, с. Озера(з), вул. Першотравнева, буд. 14А)

про стягнення 642040,82 грн

Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Капля Є.В.

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ондулін будівельні матеріали» (далі позивач) звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймер-Україна» (далі відповідач) про стягнення 642040,82 грн, з яких 334232,01 грн основного боргу, 123282,06 грн пені, 123282,06 грн річних та 61244,69 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки з відстроченням платежу від 26.08.2020 №53 щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у строк, визначений договором. З наведених підстав позивачем в позовній заяві були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 334232,01 грн основного боргу, а також 123282,06 грн пені, 123282,06 грн річних та 61244,69 грн інфляційних втрат за період прострочення з 03.05.2022 по 20.11.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.11.2023 у справі №911/3541/23 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.01.2024. Ухвала суду від 30.11.2023 про відкриття провадження у справі направлена позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети та доставлена сторонам 01.12.2023.

Підготовче засідання 18.01.2024 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Третьякової О.О. на лікарняному, ухвалою суду від 23.01.2024 підготовче засідання призначено на 08.02.2024. Ухвала суду від 23.01.2024 про призначення підготовчого засідання у справі направлена позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети та доставлена сторонам 24.01.2024.

У підготовче засідання 08.02.2024 з`явився позивач, відповідач не з`явився та про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов у встановлений судом строк не подав, протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 29.02.2024. Про призначення справи до судового розгляду по суті на 29.02.2024 відповідача повідомлено ухвалою суду від 08.02.2024, яка направлена відповідачу в його електронний кабінет та доставлена відповідачу 09.02.2024.

15.02.2024 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача, до якої позивач надав уточнений розрахунок заборгованості.

У судове засідання 29.02.2024 сторони не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.07.1984 у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави-учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень п.1 ст.6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує на тому, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожна з сторін, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі.

За приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до ч.1 ст.2 та ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач про наявність справи №911/3541/23 був повідомлений неодноразово шляхом направлення судом відповідачу в його електронний кабінет процесуальних документів (ухвал суду) у цій справі. Крім того, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач у судові засідання не з`являвся, відзив на позов не подав, про поважні причини неявки та неподання відзиву суд не повідомляв.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами за відсутності сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги та з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких вони ґрунтуються, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

встановив:

26.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ондулін будівельні матеріали» (позивачем) в якості продавця та Товариством з обмеженою відповідальністю «Праймер-Україна» (відповідачем) в якості покупця був укладений договір поставки з відстрочення платежу №53 (далі договір №53), відповідно до умов пункту 1.1 якого продавець (позивач) зобов`язався передати непродовольчі товари (далі товар) у власність покупцю (відповідачу), а покупець (відповідач) зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п.2.1 договору №53 сторони погодили, що товар постачається на умовах Інкотермс 2000. Поставка товару здійснюється за цінами, в кількості і асортименті у відповідності з видатковими накладними, що оформлені продавцем при прийманні-передачі і є невід`ємною частиною цього договору. Сторони узгоджують умови постачання для кожної окремої поставки шляхом узгодження відповідної Заявки. Якщо у відповідній Заявці умови поставки не узгоджені, вважається, що товар постачається на умовах EXW франко-завод (місце вказане продавцем).

Порядок приймання товару сторони визначили в статті 4 договору №53. Зокрема, відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 договору №53 приймання товару за кількістю і якістю здійснюється відповідно до накладних та згідно з діючим законодавством України. Передача-приймання товару здійснюється в пункті поставки. Належні повноваження особи, яка приймає товар від імені покупця, мають бути підтверджені довіреністю, що вчинена відповідно до законодавства України.

Порядок визначення ціни товару сторони встановили в статті 5 договору №53. Зокрема, відповідно до п.5.1 цього договору ціна на товар установлюється в національній валюті України та може вказуватись в специфікаціях, якщо такі специфікації будуть укладені сторонами. При цьому, за будь-яких умов кінцева ціна товару визначається у накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Порядок оплати товару сторони визначили в п.5.3 договору №53, відповідно до підпункту 5.3.1 якого оплата вартості поставлених товарів здійснюється у безготівковій формі на рахунок продавця протягом наступних 90 календарних днів, починаючи з дня поставки товару.

Відповідальність покупця за порушення умов договору сторони визначили в п.6.3 цього договору №53, а саме:

-за порушення покупцем строків оплати відповідно до п.5.3 цього договору сторони встановили неустойку у розмірі 3% від розміру простроченої заборгованості покупця перед продавцем;

-у випадку недотримання покупцем строків оплати товару також пеню у розмірі 0,5% від суми несплаченого в строк товару за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ;

-сторони також погодили, що незалежно від інших положень цього договору відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу продавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також річні у розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми.

В матеріалах справи міститься копія видаткової накладної від 01.02.2022 №84 про прийняття відповідачем матеріальних цінностей (поставленого товару) від позивача на загальну суму 383314,51 грн разом з копією довіреності відповідача від 31.01.2022 №ПУ1 на отримання товару представником відповідача, які є належними доказами поставки товару позивачем відповідачу за умовами договору №53.

Вказана видаткова накладна від 01.02.2022 №84 на загальну суму 383314,51 грн підписана з боку позивача та представника відповідача за довіреністю від 31.01.2022 №ПУ1.

Враховуючи визначений в п.5.3 договору №53 строк для оплати покупцем товару (90 календарних днів, починаючи з дня поставки товару), суд приходить до висновку про те, що відповідач отриманий ним від позивача на підставі видаткової накладної від 01.02.2022 №84 товар на загальну суму 383314,51 грн повинен був оплатити позивачу в строк до 02.05.2022.

Також в матеріалах справи наявна виписка з банківського рахунку позивача за період з 01.01.2019 по 05.10.2023, відповідно до якої у періоді після поставки товару позивачем відповідачу за видатковою накладною від 01.02.2022 №84 відповідач здійснив позивачу всього 2 платежі на загальну суму 49082,50 грн, а саме платіж 07.07.2022 в сумі 39082,50 грн та платіж 01.03.2023 в сумі 10000,00 грн (призначення обох платежів «плата за тмц рах.№114 від 31.01.2022»).

Таким чином, основний борг відповідача перед позивачем (неоплачений відповідачем залишок вартості товару, який був поставлений позивачем відповідачу за видатковою накладною від 01.02.2022 №84 на загальну суму 383314,51 грн на підставі договору №53) становить 334232,01 грн (383314,51 -49082,50 =334232,01).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач порушив строк оплати поставленого відповідачу за видатковою накладною від 01.02.2022 №84 товару на загальну суму 383314,51 грн, у зв`язку з чим відповідно до умов договору №53 з відповідача підлягає стягненню 624040,82 грн, з яких 334232,01 грн основного боргу, а також 123282,06 грн пені, 123282,06 грн річних та 61244,69 грн інфляційних втрат (за періоди прострочення основного боргу з 03.05.2022 по 20.11.2023 відповідно до розрахунку позивача у додатку до позовної заяви).

Позивач на стадії розгляду справи по суті подав до суду 15.02.2024 уточнений розрахунок заборгованості, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача 618719,93 грн, з яких 334232,01 грн основного боргу, а також 80694,28 грн пені (за період прострочення з 02.05.2022 по 02.11.2022), 135534,18 грн річних (за період прострочення з 02.05.2022 по 14.02.2024) та 68259,46 грн інфляційних втрат (за період прострочення з 02.05.2022 по 14.02.2024).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, суд виходить з того, що між сторонами на підставі підписаного ними договору поставки з відстрочення платежу від 26.08.2020 №53 (тут і надалі договір №53) виникли майнові правовідносини за договором поставки, який є різновидом договору купівлі-продажу.

Так, відповідно до ч.1 та 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно із ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно із ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Також відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст.629 Цивільного кодексу України закріплений основоположний принцип договірного права pacta sunt servanda, відповідно до якого договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи умову в п.5.3 договору №53, відповідно до якого строк для оплати покупцем товару становить 90 календарних днів від дня поставки товару, суд приходить до висновку про те, що відповідач порушив умови договору та взяті на себе зобов`язання перед позивачем щодо повної та своєчасної оплати за товар, враховуючи, що відповідач отриманий ним від позивача на підставі видаткової накладної від 01.02.2022 №84 товар на загальну суму 383314,51 грн повинен був повністю оплатити позивачу в строк до 02.05.2022.

Відповідно до положень ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт поставки товару позивачем відповідачу на загальну суму 383314,51 грн за договором №53 підтверджується видатковою накладною від 01.02.2022 №84 та довіреністю відповідача від 31.01.2022 №ПУ1 на отримання товару, копії яких містяться в матеріалах справи і які є належними та допустимими доказами отримання відповідачем товару, визначеного в цих документах на суму, що в них зазначена.

Відповідач факту отримання від позивача товарів не заперечив та не спростував, правом на подання відзиву на позов не скористався, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за отриманий товар у повному обсязі не надав.

Факт часткової (неповної) оплати відповідачем вартості товару та виникнення у зв`язку з цим основного боргу відповідача в сумі 334232,01 грн підтверджується копіями банківських виписок з банківського рахунку позивача за період з 01.01.2019 по 05.10.2023 про отримані позивачем від відповідача часткові оплати в загальній сумі 49082,50 грн (а саме платіж 07.07.2022 в сумі 39082,50 грн та платіж 01.03.2023 в сумі 10000,00 грн, призначення обох платежів «плата за тмц рах.№114 від 31.01.2022»), отже 383314,51-49082,50 =334232,01.

Таким чином, оскільки строк оплати за договором №53 настав, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку про те, що основний борг відповідача в сумі 334232,01 грн матеріалами справи підтверджений та підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, позивачем заявлено до стягнення з відповідача також пеню, річні та інфляційні витрати.

При цьому суд зауважує, що поданий позивачем на стадії розгляду справи по суті 15.02.2024 уточнений розрахунок заборгованості, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача 80694,28 грн пені (за період прострочення з 02.05.2022 по 02.11.2022), 135534,18 грн річних (за період прострочення з 02.05.2022 по 14.02.2024) та 68259,46 грн інфляційних втрат (за період прострочення з 02.05.2022 по 14.02.2024), за своєю суттю є заявою позивача одночасно про зменшення та збільшення позовних вимог. Так, в поданому 15.02.2024 уточненому розрахунку позивач, з одного боку, зменшив розмір позовних вимог щодо пені (в уточненому розрахунку заявлено 80694,28 грн, а в тексті позовної заяви було заявлено 123282,06 грн пені), але збільшив при цьому розмір позовних вимог та період нарахування річних (в уточненому розрахунку заявлено 135534,18 грн, а в тексті позовної заяви було заявлено 123282,06 грн річних та менший період їх нарахування) та інфляційних втрат (в уточненому розрахунку заявлено 68259,46 грн, а в тексті позовної заяви було заявлено 61244,69 грн інфляційних втрат та менший період їх нарахування).

Суд з цього приводу зазначає, що відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання. Також відповідно до ч.2 ст.237 цього Кодексу при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Таким чином, поданий позивачем на стадії розгляду справи по суті 15.02.2024 уточнений розрахунок заборгованості, яким позивач зменшив розмір позовних вимог щодо пені та збільшив при цьому розмір позовних вимог та період нарахування щодо річних та інфляційних втрат, не може бути врахований судом при розгляді справи по суті, а тому суд розглядає справу у межах тих позовних вимог, які були заявлені позивачем в позовній заяві, відповідно до ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України.

Так, статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.6.3 договору №53 сторони встановили відповідальність покупця (відповідача) за несвоєчасну оплату товару у вигляді сплати пені у розмірі 0,5% від суми несплаченого в строк товару за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Також в цьому пункті договору сторони встановили, що покупець перераховує продавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних у розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, річних у розмірі облікової ставки НБУ та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем при його здійсненні враховано часткові оплати сум основного боргу, які здійснені відповідачем.

Суд враховує, що оскільки відповідач отриманий ним на підставі видаткової накладної від 01.02.2022 №84 товар повинен був оплатити позивачу в строк до 02.05.2022, то прострочення відповідача виникло з 03.05.2022. При цьому позивачем не враховано, що відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. А відповідно до п.7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12.03.2020 на усій території України було встановлено карантин, який був скасований з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651. За вказаних обставин, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України пеня могла бути нарахована позивачем за період прострочення з 03.05.2022 по 30.06.2023, а не по 20.11.2023 як заявив позивач.

Отже, перевіривши за допомогою системи «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок пені, річних та інфляційних втрат у межах заявлених позивачем періодів прострочення та у межах встановлених судом фактичних періодів прострочення, судом встановлено, що сума пені за період прострочення з 03.05.2022 по 30.06.2023 становить 192046,81 грн, сума річних за період прострочення з 03.05.2022 по 20.11.2023 становить 123430,44 грн та сума інфляційних втрат за період прострочення з 03.05.2022 по 20.11.2023 становить 64470,14 грн, а саме:

Прострочений боргПеріод простроченняПеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУРічні у розмірі облікової ставки НБУІнфляційні383 314,51 грн03.05.2022-07.07.202224 889,1912 444,6022 553,08344 232,01 грн08.07.2022-01.03.2023111 757,5255 878,7632 540,21334 232,01 грн02.03.2023-20.11.2023-55 107,089 376,85334 232,01 грн02.03.2023-30.06.202355 400,10--Всього:192 046,81123 430,4464 470,14

Оскільки відповідно до ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то судом вимоги позивача про стягнення 123282,06 грн пені, 123282,06 грн річних та 61244,69 грн інфляційних втрат задовольняються у межах заявлених позивачем вимог, а саме в розмірі 123282,06 грн пені, 123282,06 грн річних та 61244,69 грн інфляційних втрат відповідно.

За правилами ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (п. 1 ч.2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1 та 2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог, а саме з відповідача на користь позивача за договором №53 підлягають стягненню 334232,01 грн основного боргу, 123282,06 грн пені, 123282,06 грн річних та 61244,69 грн інфляційних втрат.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір платіжною інструкцією №1295 від 21.11.2023 в сумі 7704,49 грн, що відповідає 1,5 відсотка ціни позову із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 при поданні позову в електронній формі (642040,82х0,015х0.8=7704,49).

Отже, у зв`язку із повним задоволенням судом позовних вимог сплачений позивачем судовий збір в сумі 7704,49 грн відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.

Керуючись ст. 2, 7, 8, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ондулін будівельні матеріали» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймер-Україна» про стягнення 334232,01 грн основного боргу, 123282,06 грн пені, 123282,06 грн річних та 61244,69 грн інфляційних втрат задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймер-Україна» (07834, Київська обл., Бородянський р-н, с. Озера(з), вул. Першотравнева, буд. 14А, код ЄДРПОУ 33337331) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ондулін будівельні матеріали» (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 5/2, будівля В, код ЄДРПОУ 24588148) 334232 (триста тридцять чотири тисячі двісті тридцять дві) грн 01 коп. основного боргу, 123282 (сто двадцять три тисячі двісті вісімдесят дві) грн 06 коп. пені, 123282 (сто двадцять три тисячі двісті вісімдесят дві) грн 06 коп. річних, 61244 (шістдесят одну тисячу двісті сорок чотири) грн 69 коп. інфляційних втрат та 7704 (сім тисяч сімсот чотири) грн 49 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.04.2024.

Суддя О.О. Третьякова