Рішення

від 15.04.2024 по справі 911/164/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/164/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» (21022, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Сергія Зулінського, буд. 44)

до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16)

про стягнення 709296,84 грн. заборгованості за договором поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р., у тому числі 508259,86 грн. основного боргу, 169271,52 грн. інфляційних втрат, 31765,46 грн. 3% річних,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» про стягнення 709296,84 грн. заборгованості за договором поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р., у тому числі 508259,86 грн. основного боргу, 169271,52 грн. інфляційних втрат, 31765,46 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставлений товар відповідно до договору поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р., у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 508259,86 грн. основного боргу, 169271,52 грн. інфляційних втрат, 31765,46 грн. 3% річних. Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу, орієнтовний розмір яких складає 5000,00 грн.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» позовною заявою б/н від 19.01.2024 р. (вх. № 1951 від 22.01.2024 р.) до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» про стягнення 709296,84 грн. заборгованості за договором поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р., у тому числі 508259,86 грн. основного боргу, 169271,52 грн. інфляційних втрат, 31765,46 грн. 3% річних, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2024 р. було відкрито провадження у справі № 911/164/24 за вказаним позовом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

15.02.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив б/н від 15.02.2024 р. (вх. № 1615/24 від 15.02.2024 р.), за змістом якого останній заперечує щодо позовних вимог, зокрема, з огляду на те, що позивачем не було виконано зобов`язання за договором поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р. та додатковою угодою № 1 від 30.09.2021 р., а саме не поставлено 519,256 тонн зерна на загальну суму 3530940,80 грн., у зв`язку з чим ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС», на підставі положень п. 7.3 договору, зобов`язане сплатити ДП «УКРСПИРТ» 274639,48 грн. неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої за період з 01.11.2021 р. по 01.04.2022 р. Поряд з цим, враховуючи, що стороною договору є суб`єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки (ДП «УКРСПИРТ»), а позивачем допущено прострочення понад 30 днів виконання негрошового зобов`язання (поставки зерна), то останній на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України зобов`язаний сплатити відповідачу 247165,85 грн. штрафу (7%) за порушення строку поставки 519,256 тонн зерна загальною вартістю 3530940,80 грн. Відповідач зазначає, що 25.01.2024 р. ним було надіслано на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 494805,33 грн., яку він просить суд врахувати при розгляді даної справи та відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з ДП «УКРСПИРТ» 494805,33 грн.

12.03.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшли пояснення по справі б/н від 11.03.2024 р. (вх. №2584/24 від 12.03.2024 р.), в яких останній зазначає, що з огляду на правові положення ст. 203 Господарського кодексу України, заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.01.2024 р. до ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» в сумі 494805,33 грн., не підлягає задоволенню, оскільки відповідач звернувся до позивача з даною заявою із пропуском строку позовної давності. Водночас, ДП «УКРСПИРТ» заявило про припинення своїх зобов`язань перед ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» в сумі 494805,33 грн., з яких відповідачем на власний розсуд визначено 307222,88 грн. основної заборгованості, 169271,52 грн. інфляційних витрат та 31765,46 грн. 3% річних, що в загальному складає суму 508259,86 грн., яка перевищує запропоновану суму зустрічного зарахування (494805,33 грн.), відтак заявлені вимоги відповідача не підлягають задоволенню. Поряд з цим, позивач просить суд застосувати строки позовної давності до заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Будь-яких інших заяв чи пояснень по суті спору сторонами до справи надано не було.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

30.09.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» (далі ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС», постачальник, позивач) та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» (далі ДП «УКРСПИРТ», покупець, відповідач) було укладено договір поставки зернових культур № 16-21-14, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю протягом строку дії цього договору зернові культури, включаючи похідні від зернових, продукти їх обробки, переробки, субпродукти (далі продукція, товар), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити поставлену продукцію.

Загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її дольове співвідношення за видами та кількістю, визначається додатковими угодами, що укладаються сторонами протягом строку дії цього договору, та які після їх підписання уповноваженими представниками сторін є невід`ємними частинами цього договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору ціна на продукцію, що поставляється за цим договором, встановлюється додатковими угодами, що укладаються сторонами протягом строку дії цього договору і є його невід`ємними частинами.

Ціна продукції може змінюватися протягом строку дії договору відповідно до зміни ринкової кон`юнктури за погодженням сторін. Зміна ціни на продукцію за вже укладеними додатковими угодами не допускається (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 2.3 договору загальна сума договору складається із загальної вартості продукції, поставленої постачальником та прийнятої покупцем на умовах цього договору протягом строку його дії.

Умовами п. 4.1 договору передбачено, що постачальник зобов`язується поставити покупцеві продукцію узгодженими партіями.

Відповідно до п. 4.6 договору постачальник зобов`язаний надати покупцю при поставці кожної партії продукції належним чином оформлені документи в оригіналах: товарно-транспортні накладні, видаткові накладні. Сторони домовилися, що постачальник може надавати (виписувати) одну видаткову накладну на всю кількість поставленої протягом поточного дня продукції в місце поставки, визначене п. 4.3 договору.

Пунктом 4.7 договору встановлено, що постачальник зобов`язаний на дату виникнення податкових зобов`язань скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН в порядку та строки, визначені даним пунктом.

Оплата поставленої продукції здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі (п. 5.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору оплата за поставлену продукцію здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту фактичної поставки продукції на склад покупця, що підтверджується на товарно-транспортній накладній підписом уповноваженої особи покупця про прийняття продукції та за умови надання постачальником всіх документів, передбачених п. 4.6 цього договору, та виконання постачальником умов п. 4.7 цього договору.

Згідно з п. 7.1 договору у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За порушення строків поставки продукції постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення зобов`язання, від вартості несвоєчасно поставленої або непоставленої продукції за кожен день прострочення зобов`язання (п. 7.3 договору).

За прострочення платежу, покупець на письмову вимогу постачальника сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми (п. 7.6 договору).

Пунктом 9.1 договору встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2021 р. включно, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, що залишились невиконаними на момент закінчення строку дії договору.

30.09.2021 р. ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» та ДП «УКРСПИРТ» було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р., відповідно до якої сторони погодили ціну, обсяг та період поставки продукції: найменування продукції кукурудза волога (в заліковій вазі); обсяг поставки, тонн 600 +- 10%; ціна за тонну 6800,00 грн., період поставки 01.12.2021 р.-31.10.2021 р.; адреса поставки Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Стадниця, вул. Заводська, 1. Сторони домовилися, що продукція, яка поставляється постачальником на умовах цієї додаткової угоди, приймається покупцем по заліковій вазі за формулою, зазначеною в цій додатковій угоді.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» здійснило поставку товару кількістю 74,744 тонн на суму 508259,86 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними № 169 від 16.10.2021 р. на суму 142222,18 грн. та № 171 від 21.10.2021 р. на суму 366037,68 грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

У відповідності з п. 5.2 договору оплата товару мала бути здійснена згідно видаткової накладної № 169 від 16.10.2021 р. на суму 142222,18 грн. у строк до 12.11.2021 р., а згідно видаткової накладної № 171 від 21.10.2021 р. на суму 366037,68 грн. до 18.11.2021 р. (з урахуванням відстрочення платежу протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту фактичної поставки продукції).

27.09.2023 р. позивач направив відповідачу претензію-вимогу № 1 від 26.09.2023 р. (з копіями видаткових накладних № 169 від 16.10.2021 р., № 171 від 21.10.2021 р. та копією підписаного акту звірки за період з січня 2021 р. по жовтень 2021 р.), в якій просив ДП «УКРСПИРТ» сплатити у добровільному порядку заборгованість у сумі 508259,86 грн., що підтверджується копіями поштової накладної № 2105025482232 від 27.09.2023 р. та описом вкладення у цінний лист від 27.09.2023 р.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з січня 2021 р. по жовтень 2021 р., відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.10.2021 р. становить 508259,86 грн.

Водночас, акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 р. по 01.10.2023 р., який 19.10.2023 р. був направлений позивачем відповідачу, що підтверджується копіями поштової накладної № 2105025545064 від 19.10.2023 р. та описом вкладення у цінний лист від 19.10.2023 р., відповідачем не підписаний.

Відповідь на зазначену вище претензію-вимогу № 1 від 26.09.2023 р. постачальником отримано не було, заборгованість не погашено.

Оскільки відповідач станом на час подання позовної заяви не виконав у повному обсязі взяті на себе зобов`язання і не сплатив на користь ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» 508259,86 грн. за поставлений товар за договором, останнє і звернулось з даним позовом до суду.

Згідно приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог на суму 494805,33 грн. зазначав, що позивачем не було виконано зобов`язання за договором поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р. та додатковою угодою № 1 від 30.09.2021 р. в частині поставки 519,256 тонн зерна на загальну суму 3530940,80 грн., у зв`язку з чим ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС», на підставі положень п. 7.3 договору, зобов`язане сплатити ДП «УКРСПИРТ» 274639,48 грн. неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої за період з 01.11.2021 р. по 01.04.2022 р.

Поряд з цим, відповідач зазначав, що враховуючи, що стороною договору є суб`єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки (постанова Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 р. № 672 «Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості»), а позивачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання (поставки зерна) понад 30 днів, то останній на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України зобов`язаний сплатити відповідачу 247165,85 грн. штрафу (7%) за порушення строку поставки 519,256 тонн зерна загальною вартістю 3530940,80 грн.

У зв`язку з наведеним, 25.01.2024 р. відповідачем було надіслано на адресу позивача заяву № 1.1-2-1.9.3/37 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 494805,33 грн.

Натомість, позивач зазначав, що заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.01.2024 р. до ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» в сумі 494805,33 грн. не підлягає задоволенню, оскільки відповідач звернувся до позивача з даною заявою із пропуском строку позовної давності. Водночас, ДП «УКРСПИРТ» заявило про припинення своїх зобов`язань перед ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» в сумі 494805,33 грн., з яких відповідачем на власний розсуд визначено 307222,88 грн. основної заборгованості, 169271,52 грн. інфляційних витрат та 31765,46 грн. 3% річних, що в загальному складає суму 508259,86 грн., яка перевищує запропоновану суму зустрічного зарахування штрафних санкцій (494805,33 грн.), відтак заявлені вимоги відповідача не підлягають зарахуванню.

Слід зазначити, що ст.ст. 202, 203 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет;

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Згідно зі ст. 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб.

Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Таким чином, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`язанні є боржником в іншому зобов`язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 р. у справі № 910/11116/19 зазначено, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не установлено законом або договором. За дотримання умов, передбачених ст. 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених ст. 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Судом встановлено, що станом на момент звернення ТОВ «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» до суду з даним позовом у відповідача існувало зобов`язання щодо здійснення розрахунку з позивачем за поставлений товар (п. 5.2 договору), а у позивача існувало зобов`язання щодо поставки товару в кількості 600 (+/- 10%) тонн у строк до 31.10.2021 р. відповідно до умов договору поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р. та додаткової угоди № 1 від 30.09.2021 р. до даного договору.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем до 31.10.2021 р. було поставлено відповідачу товар у кількості 74,744 тонни вартістю 508259,86 грн., який мав бути оплачений у строк до 12.11.2021 р. та 18.11.2021 р. на підставі видаткових накладних № 169 від 16.10.2021 р., № 171 від 21.10.2021 р.

Доказів поставки залишку товару кількістю 519,256 тонн (600 6 (10%) 74,744) та доказів оплати вже поставленого товару (74,744 тонн) в сумі 508259,86 грн. до матеріалів справи надано не було.

Поряд з цим, згідно з наданим відповідачем розрахунком штрафних санкцій, останнім на 3530940,80 грн. вартості 519,256 тонн недопоставленої продукції за договором поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р. було нараховано 274639,48 грн. пені та 247165,85 грн. штрафу, які відповідач вважає зарахованими в рахунок припинення заявлених позивачем до стягнення у даній справі 709296,84 грн. заборгованості (основний борг, 3% річних, інфляційні втрати) за вказаним договором шляхом направлення позивачу заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.01.2024 р. № 1.1-2-1.9.3/38.

Слід зазначити, що приписами ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Водночас, за загальним правилом зараховані, як зустрічні, в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України, можуть бути лише саме основні зобов`язання.

У свою чергу, вимоги про сплату штрафу та пені внаслідок порушення грошових зобов`язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов`язань. Відтак, ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2018 р. у справі № 914/3013/16.

Поряд з цим, з аналізу положень ст. 203 Господарського кодексу України та ст. 601 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що метою даних норм є:

- уникнення зайвого та непотрібного перерахування чи передачі сторонами одна одній та повернення в зворотному напрямку тієї частини однорідних зустрічних основних зобов`язань, які однакові за розміром для обох сторін, а отже можуть бути зараховані, що відповідатиме принципу розумності;

- уникнення ситуації, коли одна сторона добросовісно повністю виконає своє зустрічне однорідне основне зобов`язання, а інша, внаслідок власної недобросовісної поведінки або з інших підстав, своє зобов`язання не виконає, що дозволить добросовісній стороні зменшити свої втрати (або взагалі їх уникнути) на ту частину основного зобов`язання, яку можна зарахувати, що відповідатиме принципам справедливості та добросовісності.

При цьому, суд враховує, що основне зобов`язання, як правило, носить ясний та безспірний характер, оскільки зазвичай підтверджується первинними документами, підписаними обома сторонами.

Крім того, строк виконання основного зобов`язання регламентований вищенаведеною ст. 530 Цивільного кодексу України.

У свою чергу, пеня та штраф, наприклад, можуть бути зменшені судом на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, або між сторонами може виникнути спір щодо застосування ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України при нарахуванні пені тощо.

Окрім того, згідно з ч. 11 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

Аналіз даної норми свідчить, що її мета є по суті аналогічною меті ст. 203 Господарського кодексу України та ст. 601 Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку судовим рішенням будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України останнє підлягатиме обов`язковому виконанню, тобто, буде відсутній будь-який спір між сторонами з приводу настання чи ненастання строку виконання зобов`язання з такої сплати.

При цьому, зазначена норма Господарського процесуального кодексу України не проводить жодної диференціації, які за правовою природою чи підставами виникнення мають бути ці грошові суми.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що формально зараховані, як зустрічні, можуть бути лише саме основні зобов`язання, проте, за аналогією вищевказаних статей 203 Господарського кодексу України, 601 Цивільного кодексу України та ч. 11 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, задля досягнення тієї ж мети, на яку направлені вищевказані статті, та з урахуванням наведених засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, може мати місце зарахування і вимог про сплату штрафних санкцій у випадку, якщо у кожної із сторін наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення таких вимог, оскільки в такому випадку будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання такими судовими рішеннями законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов`язковому виконанню.

Разом із тим, у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.01.2024 р. № 1.1-2-1.9.3/38 відповідач зазначив лише про нарахування ним штрафних санкцій у загальному розмірі 494805,33 грн. за недопоставку товару за договором поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р. згідно з його власним розрахунком. Проте, у матеріалах справи відсутнє відповідне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення вказаної суми штрафу та пені з позивача на користь відповідача.

При цьому, нарахована відповідачем самостійно сума пені та штрафу за порушення позивачем умов договору поставки зернових культур № 16-21-14 від 30.09.2021 р. за своєю правовою природою відрізняється від заявленої позивачем вимоги про стягнення суми основного боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, а тому між цими вимогами відсутні ознаки однорідності.

Аналогічна за змістом правова позиція щодо неможливості зарахування вимог позивача про стягнення суми основного боргу та вимог відповідача про стягнення неустойки (штрафу, пені), нарахованої самостійно та не підтвердженої судовим рішенням, що набрало законної сили, викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 р. у справі № 910/16135/18.

Таким чином, за висновком суду, в даному випадку направлення відповідачем на адресу позивача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.01.2024 р. № 1.1-2-1.9.3/38 не припиняє обов`язку відповідача щодо своєчасного перерахування грошових коштів за отриманий за договором товар, оскільки всупереч приписам ст. 601 Цивільного кодексу України вказані вимоги не є однорідними.

Водночас, питання про стягнення відповідачем з позивача штрафу та пені за невиконання умов договору в частині недотримання постачальником вимог щодо кількості товару (його недопоставки) не належить до предмету розгляду даної справи, відтак підлягає вирішенню в судовому порядку шляхом звернення з окремим позовом з дотриманням вимог підвідомчості та підсудності.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2018 р. у справі № 908/3039/16, від 11.10.2018 р. у справі № 910/23246/17, від 27.08.2019 р. у справі № 910/10379/18, від 11.09.2019 р. у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 р. у справі № 910/2645/17 та інших.

У зв`язку з наведеним та враховуючи, що загальна сума основного боргу відповідача за договором у розмірі 508259,86 грн. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, а відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару згідно договору та, відповідно, відсутності заборгованості, вимога позивача про стягнення з відповідача 508259,86 грн. основного боргу є доведеною, обґрунтованою, не спростованою відповідачем та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 169271,52 грн. інфляційних втрат, 31765,46 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим, як було зазначено вище, за прострочення платежу, покупець на письмову вимогу постачальника сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми (п. 7.6 договору).

Розмір 3% річних, визначений позивачем, становить 31765,46 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за період з 05.11.2021 р. по 08.12.2023 р. на суму 142222,18 грн. та за період з 10.11.2021 р. по 08.12.2023 р. на суму 366037,68 грн.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 169271,52 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за період за період з 05.11.2021 р. по 08.12.2023 р. на суму 142222,18 грн. та за період з 10.11.2021 р. по 08.12.2023 р. на суму 366037,68 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що він є невірним, оскільки позивачем неправильно визначено початок прострочення заборгованості відповідача за кожною із видаткових накладних.

Суд відзначає, що у відповідності з п. 5.2 договору оплата товару мала бути здійснена згідно видаткової накладної № 169 від 16.10.2021 р. на суму 142222,18 грн. у строк до 12.11.2021 р., а згідно видаткової накладної № 171 від 21.10.2021 р. на суму 366037,68 грн. до 18.11.2021 р. (з урахуванням відстрочення платежу протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту фактичної поставки продукції та враховуючи, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення штрафних санкцій), а не 05.11.2021 р. та 10.11.2021 р. як зазначає позивач.

За перерахунком суду розмір 3% річних за період з 13.11.2021 р. по 08.12.2023 р. на суму 142222,18 грн. та за період з 19.11.2021 р. по 08.12.2023 р. на суму 366037,68 грн. становить 31401,23 грн., а розмір інфляційних втрат за період з 13.11.2021 р. по 08.12.2023 р. на суму 142222,18 грн. та за період з 19.11.2021 р. по 08.12.2023 р. на суму 366037,68 грн. становить 168767,25 грн.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі, встановленому судом.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем у позовній заяві зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, становить суму, яка складається з судового збору в розмірі 8511,56 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

У підтвердження сплати судового збору позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію № 618 від 21.12.2023 р. на суму 8511,56 грн.

Отже, витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, оскільки станом на час прийняття рішення позивачем у підтвердження понесення решти заявлених судових витрат (витрат на правову допомогу) доказів не подано, то у суду на час вирішення спору відсутні підстави для розгляду та вирішення питання щодо покладення на відповідача вказаних витрат позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «УКРСПИРТ» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 16, код 37199618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛАТЕЯ ПЛЮС» (21022, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Сергія Зулінського, буд. 44, код 39976398) 508259 (п`ятсот вісім тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 86 коп. заборгованості, 31401 (тридцять одну тисячу чотириста одну) грн. 23 коп. 3% річних, 168767 (сто шістдесят вісім тисяч сімсот шістдесят сім) грн. 25 коп. інфляційних втрат, 8501 (вісім тисяч п`ятсот одну) грн. 14 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 15.04.2024 р.

Суддя В.М. Бабкіна