Рішення

від 19.03.2024 по справі 911/3836/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3836/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Щасливе 2022»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проперті Солюшнс»

про встановлення сервітуту,

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Самборська Г.М.;

від відповідача: Осадча Н.О.;

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий виклад позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Щасливе 2022» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проперті Солюшнс» (надалі - відповідач) у якому просить суд:

- встановити безстроковий безоплатний сервітут щодо нежитлового приміщення №218, розташованого за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14, яке належить ТОВ «Проперті Солюшнс» шляхом надання доступу та права проходу через зазначене приміщення відповідальним особам ТОВ «Щасливе 2022» та іншим особам, які володіють та користуються приміщеннями №210, 211, 212, 213, 214, що розташоване за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14, із забезпечення відповідальних осіб позивача ключем від спірного нежитлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приміщення №210-214, власником яких є позивач, знаходяться на 5 та 6 поверхах, доступ до них можливий тільки через сходову клітину, яка є частиною приміщення №218, а тому не можливо здійснити прохід в приміщення №210-214 іншим шляхом, окрім як через приміщення №218, власником якого є відповідач, який створює перешкоди в проході позивача через вказане приміщення.

2. Стислий виклад позицій відповідача

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, просить відмовити в задоволенні позову та, зокрема, зазначає, що пропозиції щодо укладення сервітуту від позивача не надходило, натомість останній направив на адресу відповідача претензію до якої не долучив доказів на підтвердження права власності на приміщення №210-214 та технічної характеристики вказаних приміщень. Зауважив, що позивачем не вжито будь-яких заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку, а тому права позивача не порушені та відсутні підстави для встановлення сервітуту рішенням суду. Крім цього, звертає увагу, що позивачем не обґрунтовано вимоги щодо забезпечення його відповідальних осіб ключем від спірного нежитлового приміщення та не доведено, що запропонований сервітут є найменш обтяжливим способом обмеження прав відповідача.

3. Процесуальні дії в справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 911/3836/23, постановлено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовчого засідання на 09.01.2024.

08.01.2024 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.

У підготовче засідання 09.01.2024 сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.01.2024 продовжено відповідачу строк для подання відзиву до 24.01.2024, встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив до 09.02.2024, встановлено відповідачу строк для подання заперечень до 26.02.2024, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 05.03.2024.

29.01.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення позову, також у відзиві міститься клопотання про поновлення строку на його подання. Відзив зданий до відділення поштового зв`язку 24.01.2024, що підтверджується відміткою на конверті поштового відправлення № 0104232411317.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.02.2024 відмовлено в задоволені клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, з підстав викладених в ухвалі суду.

12.02.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 05.03.2024 з`явилися представники позивача та відповідача. Представник позивача в засіданні 05.03.2024 подав клопотання про поновлення процесуального строку на подання додаткових письмових пояснень, разом із додатковим поясненнями. Також представником відповідача заявлено клопотання про надання йому можливості надати свої пояснення на надані позивачем додаткові пояснення. Суд, протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника позивача про поновлення процесуального строку на подання додаткових пояснень, долучив додаткові пояснення до матеріалів справи та задовольнив клопотання представника відповідача про надання часу на подання пояснень щодо наданих позивачем додаткових пояснень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.03.2024 витребувано в відповідача письмові пояснення щодо додаткових пояснень позивача, встановлено строк на їх подання до 14.03.2024, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.03.2024.

15.03.2024 від представника позивача надійшло заява про участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.03.2024 в задоволенні заяви представника позивача про участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів відмовлено.

18.03.2024 від відповідача надійшли письмові пояснення щодо додаткових пояснень позивача, які здані до відділення поштового зв`язку 13.03.2024.

У судове засідання 19.03.2024 з`явилися сторони.

Представник позивача в судовому засіданні 19.03.2024 надав пояснення по суті позовних вимог, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.03.2024 надав пояснення по суті заперечень та просив відмовити в задоволені позову.

У судовому засіданні 19.03.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як убачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна позивач є власником нежитлових приміщень: №210 площею 70,2 кв.м, №211 площею 69,7 кв.м, №212 площею 212 кв.м, №213 площею 60,7 кв.м та №214 площею 60.1 кв.м, які знаходяться за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14 (номер інформаційних довідок: 358111674, 358393954,358395250, 358396817 та 358397735).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відповідач є власником нежитлового приміщення №218 площею 229,4 кв.м за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14 (інформаційна довідка №358399248).

11.09.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№11/09-23 наступного змісту: «ТОВ «Щасливе 2022» є власником приміщень № 210, 211, 212, 213, 214, розташованих за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14.

Прохід у вказані приміщення здійснюється виключно через сходи, які є частиною приміщення №218, розташованого за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14, яке належить ТОВ «Проперті Солюшнс».

У зв`язку з наведеним, та з метою здачі в оренду приміщень №210-214, які належать ТОВ «Щасливе 2022» та забезпечення проходу до них, пропонуємо укласти між ТОВ «Щасливе 2022» та ТОВ «Проперті Солюшнс» договір сервітуту, та надати ключі від приміщення №218, узгодивши доступ до нього.

Контактний телефон відповідальної особи: НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

Про прийняте рішення просимо повідомити на електронну адресу contact_lu14@service- shaslive.com у місячний строк з дня одержання претензії.

У випадку неотримання відповіді, або відмови у встановленні сервітуту, товариство буде вимушено звернутись до суду для вирішення вказаного питання.»

Вказана претензія не містить інформації щодо долучення до неї будь-яких додатків.

Листом за вих.№20/1-1від 20.10.2023 відповідач надав позивачу відповідь на зазначену претензію, в якій зазначив, що останній не надав доказів того, що він є власником приміщень №210-214, розташованих за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14. Також зазначив, що позивачем не наведено будь-яких фактів відсутності можливості задовольнити свої потреби в доступі до вказаних приміщень іншим способом, окрім як встановленням сервітуту.

Відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція секцій №10, 11, 12, частини секцій № 8 і 9 багатоповерхового житловою будинку №14 по вулиці Лесі Українки та частини приміщень будинку диспетчерської по вулиці Лесі Українки, №14-Б в с. Щасливе Бориспільського району Київської області під готельний комплекс із зміною функціонального призначення та переводом частини приміщень з житлового у нежитловий фонд» відповідальна особа проектувальника, що здійснює авторський нагляд - Нескородь А.С.

30.10.2023 позивач звернувся до Нескородь А.С. із запитом про давання інформації щодо доступу до приміщень №210-214 за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14 , до якої долучив копії технічних паспортів на приміщення №210-214, 218.

На вказаний запит 08.11.2023 Нескородь А.С. надала позивачу відповідь за №б/н від 08.11.2023, в якій вказала, що приміщення №210 та 211 знаходяться на 5 поверсі, приміщення №212-214 знаходяться на 6 поверсі 12 секції будинку №14. Сходова клітина згідно з наданого техпаспорту є частиною приміщення №218, що складається з площ першого поверху 12 секції та сходової клітини з 1 по 6 поверхи. Оскільки приміщення №210-214 знаходяться на 5 та 6 поверхах, то відповідно до технічного паспорта наданого позивачем, доступ до них можливий тільки через сходову клітину, а тому не можливо здійснити прохід в приміщення №210-214 іншим шляхом, окрім як через приміщення №218.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України ).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Разом із тим у статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

У даній справі, позивач обрав такий спосіб захисту порушеного права як: встановлення безстрокового безоплатного сервітуту щодо нежитлового приміщення №218, розташованого за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14 , яке належить відповідачу шляхом надання доступу та права проходу через зазначене приміщення відповідальним особам позивача та іншим особам, які володіють та користуються приміщеннями №210, 211, 212, 213, 214, що розташоване за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14, із забезпечення відповідальних осіб позивача ключем від спірного нежитлового приміщення.

У статті 395 Цивільного кодексу України визначено види речових прав на чуже майно, якими відповідно до частини 1 цієї норми є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Згідно з частиною 1 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.1 ст. 402 Цивільного кодексу України).

Статтею 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (частина 1). Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (частина 2). Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 3). Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частина 5).

Отже, сервітут - це право користування чужим майном, яке можливо встановити щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або нерухомого майна для задоволення потреб осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої заінтересованої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Однією з основних ознак сервітуту, який підлягає встановленню за рішенням суду, є неможливість задоволення такої потреби власника майна в будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягнути згоди щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо.

При цьому відповідно до статей 6, 625 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням його вимог, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Більше того, в частині третій статті 402 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

11.09.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№11/09-23, в якій запропонував відповідачу укласти договір сервітуту, для проходу до приміщень№210-124 та здачі їх в оренду, та надати ключі від приміщення №218, узгодивши доступ до нього.

Судом встановлено, що будь-яких правоустановчих документів, які б підтвердити, що саме позивач є власником приміщень №210-214 та буд-який доказів того, що позивач не може задовольнити свої потреби іншим способом, окрім як встановленням сервітуту, до вказаної претензії не долучено та відповідачу надано не було.

У подальшому 20.10.2023 відповідач надав позивачу відповідь на зазначену претензію за вих.№20/1-1, у якій зазначив, що останній не надав доказів того, що він є власником приміщень №210-214, також зазначив, що позивачем не наведено будь-яких фактів відсутності можливості задовольнити його потреби в доступі до вказаних приміщень іншим способом, окрім як встановленням сервітуту.

Суд зазначає, що будь-якого подальшого листування між позивачем та відповідачем матеріали справи не містять, натомість лише після відповіді відповідача, позивач звернувся із запитом до архітектора про давання інформації щодо доступу до приміщень №210-214 за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Щасливе, вулиця Лесі Українки, будинок 14, до якої долучив копії технічних паспортів на приміщення №210-214, 218.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У силу ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування(ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 918/370/17), а якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 925/603/18).

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, господарський суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять та позивачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано доказів вжиття заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку та вчинення позивачем дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін, більше того, позивачем навіть не надались відповідачу документи, з яких останній міг би встановити, що до нього звернувся саме власник спірних приміщень, не надався проект договору про встановлення сервітуту та жодного доказу, на підтвердження неможливості задовольнити свої потреби іншим способом, окрім як встановленням сервітуту, натомість позивач одразу звернувся до суду із даним позовом.

Суд також враховує, що позивачем не обґрунтовано чому саме сервітут має бути встановлений на безоплатній основі, крім того, такої умови претензія, яка надсилалась відповідачу взагалі не містила та яким іншим особам, які володіють і користуються приміщеннями №210 - 214, має бути надано доступ до приміщення відповідача.

Крім того, як вбачається з позову, той спосіб сервітуту про який просить позивач не має чітко визначеного обсягу прав осіб та не врегульовує питання щодо забезпечення відповідачем відповідальних осіб позивача ключем від спірного нежитлового приміщення, тобто в якій кількості має бути забезпечено відповідачем позивача ключами та за чий рахунок мають бути виготовлені такі ключі, не врегульовано питання і щодо того в який час має надаватись доступ до приміщення відповідача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 77-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовну Товариства з обмеженою відповідальністю «Щасливе 2022» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проперті Солюшнс» про встановлення сервітуту - відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 15.04.2024.

Суддя В.М. Антонова