Рішення

від 15.04.2024 по справі 916/208/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/208/24Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/208/24

За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15; код ЄДРПОУ 43015722)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Оплати-24 (65085, м. Одеса, вул. Ветеранів праці, буд. 46; код ЄДРПОУ 37281288)

Про стягнення 78685,77 грн.

Встановив: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Оплати-24 про стягнення грошових коштів у розмірі 78685,77 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.01.2024р. прийнято позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до розгляду та відкрито провадження у справі №916/208/24. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

06.02.2024р. до суду відповідачем було надано відзив.

13.03.2024р. позивачем було надано відповідь на відзив.

25.03.2023р. відповідачем було надано письмові заперечення.

Позивач підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Відповідач заперечував проти позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Позивачем було зазначено суду, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оплата-24" було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.10.2015 року №209840911347.

Позивачем було зазначено суду, що майно, яке виступає предметом договору, належить до державної власності, до спірних правовідносин застосовуються також норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна. На момент виникнення спору діє новий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року К2 157-ІХ, який введено в дію з 01.02.2020 року.

За поясненнями позивача, спірний договір оренди від 03.10.2019р. №209840911347 укладений у відповідності з Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 р. №2269-ХІІ.

Посилаючись на положення ст. 2, ч. 3 ст. 18, ст. 19, ст. 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 610, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, позивачем було зазначено суду, що в порушення умов Договору оренди з березня 2022 року відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної щомісячної оплати орендної плати не виконував, і як наслідок - у нього виникла заборгованість з орендної плати до Державного бюджету України. Як вбачається зі Стану надходження орендної плати по договору оренди від 30.10.2015р. № 209840911347 станом на 15.01.2024р. за період з 01.01.2022р. по 08.02.2023р. сума заборгованості відповідача до Державного бюджету України складає 73538,59 грн.

Позивач зазначає, що Регіональне відділення вважає необхідним стягнути з відповідача до Державного бюджету України суму заборгованості з орендної плати у розмірі 73538,59грн. за період з 01.01.2022р. по 08.02.2023р.

Крім того, позивачем було зазначено суду, що статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачене, що "Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін." Згода сторін відображена у пунктах 3.б, 3.7, 3.8 обох договорів (як в старій так і новій редакції), у яких встановлено, що: орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та Балансоутримувачем (в частині, належній Балансоутримувачу), на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Позивач вказував, що як вбачається із доказів, а саме: Стану надходження орендної плати по договору оренди від 30.10.2015 року № 209840911347 станом на 15.01.2024р., відповідач з березня 2022 року не сплачував орендну плату, тобто неналежним чином виконував зобов`язання за Договором, у зв`язку з чим, йому нарахована пеня у сумі 5147,18грн., що підтверджується розрахунком пені за період з 15.10.2022р. по 15.03.2023р.

Надаючи відзив на позовну заяву, відповідачем було зазначено суду, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.22 р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» і запровадженням воєнного станув Україні, з 24.02.22 р. і до сьогодні, робота товариства повністю паралізована - працівники евакуйовані, умови та засоби для роботи відсутні. Тому можливість отримувати будь-яку кореспонденцію за нашою юридичною адресу відсутня. Про це неодноразово було проінформовано представників Фонду та Балансоутримувача. Тому весь обмін документами та інформацією був через інтернет месенджери, телефонні дзвінки та електронною поштою. Тобто всі можливі контакти нашої компанії були у позивача.

За поясненнями позивача, 30.10.15р. було укладено тристоронній договір укладений та за даним договором компанія відповідач є орендарем.

06.10.2021р. було укладено договір №1 про внесення змін до договору оренди від 30.10.15 нерухомого майна, що належить державній власності.

3гідно пункту 11 Договору оренди, орендар вносить на користь Фонду забезпечувальний депозит у розмірі 60000,00 грн., що було зроблено під час укладання договору.

3а умовами договору, після його розірвання, цей депозит йде на погашення будь-якої обґрунтованої заборгованості, що виникла перед орендодавцем.

Відповідач зазначає, що 01.01.2023 р. до Фонду відповідачем було подано заява на дострокове розірвання договору оренди державного майна від 30.10.15р., таким чином Договір оренди від 30.10.2015 р. припинив дію з 08.02.23р., що підтверджується листом від 10.02.23 р., у якому позивач повідомляє про це Одеський національний економічний університет, котрий є балансоутримувачем за договором оренди.

Також цим листом Фонд повідомляє, що припинення договорів оренди в період воєнного стану здійснюється відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів Украєни від 27.05.2002р. №634, яка передбачає припинення договору, якщо сторони договору позбавлені підписати акт повернення майна з оренди, майно вважається повернутим з моменту отримання орендодавцем заяви орендаря про дострокове припинення Договору.

Відповідач також зазначав, що майно, що в казане в договорі оренди, ним не використовувалось з 24.02.2022р. і було передано у тому вигляді, що і під час підписання договору оренди.

За посиланням відповідача, якщо позивач має обґрунтовані грошові претензії до відповідача, в дію вступає пункт 4.8. Договору оренди про списання депозитного платежу на заборгованість. Також відповідачем було зазначено, що розрахунок заборгованості, не обґрунтований і зроблений в односторонньому порядку.

Відповідно до наданої відповіді на відзив, позивач вказує, що у зв`язку зі зверненням відповідача від 01.01.2023р., з проханням розірвати договір оренди, на підставі вимог частини 2 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», був виданий наказ від 09.02.2023р. №121 «Щодо прийняття рішення про припинення договору оренди від 30.10.2015р. №209840911347», тобто, договір оренди припинив свою дію з 08.02.2023р.

Позивачем надавались пояснення та було зазначено суду, що пунктом договору оренди від 30.10.20 15р. №209840911347 в новій редакції дійсно передбачена сума забезпечувального депозиту у розмірі 60000,00 грн. без податку на додану вартість, який орендар повністю сплатив при укладенні Договору №1 від 06.10.2021р. про внесення змін, що підтверджується п. 9.5 цього договору.

За пояснення позивача, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений постановою КМУ від 03.06.2022р. №483 не містить вимог про сплату депозиту, це визначається виключно у типовій формі договору оренди.

Як вказує позивач, умову про необхідність сплати забезпечувального депозиту зафіксовано в Примірному договору, форма якого розроблена для державного майна та регламентовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

На підставі зазначених п. 5 Наказу № 2017, п. 12.10 розд. 11 Примірного договору, у

Абз. 5 п.12.10 Договору № 1 від 06.10.2021 р. про внесення змін до договору оренди від 30.10.2015 року № 209840911347 передбачене, шо орендодавець повертає сплачений орендарем забезпечувальний депозит з моменту отримання вимоги орендаря і підписання орендарем акта повернення майна з оренди.

Щодо повернення забезпечувального депозиту, позивачем було зазначено суду, що депозити не повертаються автоматично. Більше того, їх отримання є правом, а не обов`язком орендаря. Для повернення депозиту Орендар протягом воєнного стан, але не пізніше місяця після припинення чи скасування договору, звертається до орендодавня із заявою про повернення суми сплаченого депозиту.

Позивачем було зазначено суду, що відповідач не звертався із заявою про повернення суми сплаченого депозиту.

Надаючи заперечення, відповідачем було зазначено суду, що виходячи із відповіді на відзив позивача, після прийняття Регіональним відділенням рішення від 09.02.2023 р. №121 про припинення договору оренди від 30.10.2015 року № 209840911347 був розрахований остаточний борг ТОВ «Оплати-24» станом на 08.02.2023р., який склав: заборгованість з орендної плати -75538,41 грн. та пеня у розмірі 5147, 18 грн.

Відповідач стверджував, що розрахунок заборгованості, якщо такий існує, його не зрозумілий і вважається як помилковим. 3 розрахунком заборгованості та сумою позову він не погоджуємося.

Згідно пункту 11 Договору №1 від 06.10.2021р. про внесення змін до договору оренди від 30.10.2015 року №209840911347, орендар вносить на користь Фонду забезпечувальний депозит у розмірі 60000,00 грн. , що було відповідачем зроблено під час укладання договору. 3а умовами договору, після його розірвання, цей депозит йде на погашення будь-якої обґрунтованої заборгованості, що виникла перед орендодавцем. Припинення договорів оренди в період воєнного стану здійснюється відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів Украєни від 27.05.2002 №634, яка передбачає припинення договору, якщо сторони договору позбавлені підписати акт повернення майна з оренди, майно вважається повернутим. З моменту отримання орендодавцем заяви орендаря про дострокове припинення Договору.

За посиланням відповідача, ним виконані усі умови договору оренди щодо внесення забезпечувального депозиту та умови припинення договорів оренди в період воєнного стану відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 №634.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як з`ясовано судом, 30.10.2015р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оплата-24" було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №209840911347.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За матеріалами справи судом з`ясовано, що відповідно до наданого позивачем документу - Стану надходження орендної плати по договору оренди від 30.10.2015р. №209840911347 станом на 15.01.2024р. за період з 01.01.2022р. по 08.02.2023р. сума заборгованості відповідача до Державного бюджету України складає 73538,59 грн.

Доказів сплати відповідачем до Державного бюджету України суми заборгованості з орендної плати у розмірі 73538,59грн. матеріали справи не містяться та зворотнього відповідачем не спростовано.

Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати орендної плати, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим вимоги по сплаті основного боргу у розмірі 73538,59 грн. підлягають задоволенню.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 3.6. Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає і стягується до бюджету та баласоутримувачу у визначеному п. 3.5. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, включаючи день оплати.

Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 5147,18 грн.

Суд, переривши розрахунок пені, вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про стягнення правомірними.

За час розгляду справи з`ясовано, що у зв`язку зі зверненням відповідача від 01.01.2023р., з проханням розірвати договір оренди, на підставі вимог частини 2 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», був виданий наказ від 09.02.2023р. №121 «Щодо прийняття рішення про припинення договору оренди від 30.10.2015р. №209840911347», тобто, договір оренди припинив свою дію з 08.02.2023р.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від від 27 травня 2022 р. «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», визначено, що забезпечувальний депозит повертається в сумі, що не перевищує 1 млн. гривень на орендаря (незалежно від кількості укладених таким орендарем договорів оренди державного або відповідно комунального майна). Таке обмеження не поширюється на вимоги: орендарів, у яких орендоване майно було вилучено відповідно до вимог Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану; орендарів, з якими договір оренди припинено відповідно до умов такого договору; переможців електронних аукціонів, які сплатили забезпечувальний депозит і авансовий внесок до укладення договору оренди, але станом на 24 лютого 2022 р. не уклали такий договір з будь-яких причин.

Для реалізації права, передбаченого цим підпунктом, орендар протягом воєнного стану, але у будь-якому разі не пізніше місяця після його припинення чи скасування, звертається до орендодавця із заявою про повернення суми сплаченого депозиту. У заяві орендар зазначає про відповідність орендаря умовам, передбаченим цим підпунктом, а також зазначає: перелік договорів оренди, щодо яких орендар просить повернути сплачені суми забезпечувальних депозитів; суми сплачених забезпечувальних депозитів за кожним з таких договорів; банківські реквізити орендаря, на які орендар просить повернути забезпечувальні депозити, сплачені за договорами оренди.

До заяви додається витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо заявник є юридичною особою, або копія паспорта, якщо заявник є фізичною особою.

Заявник, що є юридичною особою, у структурі власності якої є інші юридичні особи, додатково подає схематичну структуру власності і копії паспортів усіх фізичних осіб, які відповідно до законодавства визнаються кінцевими бенефіціарними власниками юридичної особи - заявника. Така вимога не поширюється на банки та інші фінансові установи, утворені згідно із законодавством України.

Орендар надсилає свою заяву на адресу електронної пошти орендодавця, зазначену в договорі оренди.

Орендодавці і органи Державної казначейської служби зобов`язані повернути забезпечувальний депозит орендарю протягом 10 робочих днів з моменту отримання його заяви за умови відповідності орендаря умовам, що передбачені цим підпунктом, та подання всіх передбачених цим підпунктом документів. У разі недостатності документів для прийняття рішення орендодавець повідомляє про це орендарю листом, що надсилається на адресу електронної пошти, зазначену в договорі оренди.

Судом враховано пояснення позивача, що відповідач з відповідною заявою не звертався. Також даного факту відповідачем спростовано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2422,40 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Оплати-24 (65085, м. Одеса, вул. Ветеранів праці, буд. 46; код ЄДРПОУ 37281288) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15; код ЄДРПОУ 43015722) заборгованість на загальну суму у розмірі 78685 (сімдесят вісім тисяч шістсот вісімдесят п`ять) грн. 77 коп., що складається із заборгованості по орендній платі у розмірі 73538 (сімдесят три тисячі п`ятсот тридцять вісім) грн. 59 коп. за період з 01.01.2022р. по 08.02.2023р. та пені у розмірі 5147 (п`ять тисяч сто сорок сім) грн. 18 коп. за період з 15.10.2022р. по 15.03.2023р., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко