Ухвала

від 15.04.2024 по справі 2-202/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

15 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 2-202/11

провадження № 61-5081ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ситнік О. М. розглянув заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова Володимира Михайловича про відвід судді Верховного Суду Гулейкова Ігоря Юрійовича

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», третя особа - державний нотаріус Біляївської нотаріальної контори Одеської області Зезик Вячеслав Андрійович, про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди; за зустрічним позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова Володимира Михайловича на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року та

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») з позовом про визнання договорів недійсними.

10 вересня 2014 року рішенням Біляївського районного суду Одеської області, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року, позов задоволено частково. Визнано недійсними кредитний договір від 07 березня 2008 року № 010/2-0-1/08-089 та договір іпотеки від 19 березня 2010 року, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Застосовано правила реституції та зобов`язано сторони повернути в натурі все, що вони одержали на виконання кредитного договору від 07 березня 2008 року. Зобов`язано ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повернути ОСОБА_1 162 000,00 доларів США. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залишок боргу за кредитним договором у розмірі, еквівалентному 249 990,68 доларів США, що складає 1 267 452,75 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

17 червня 2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 10 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 лютого 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вересні 2015 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк») подало до ОСОБА_1 зустрічний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому просило в рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 010/2-0-1/08-089 станом на 27 серпня 2015 року у розмірі 353 421,39 доларів США та 2 142 759,35 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлове приміщення - комплекс будівель під № 2-А, який складається з будівлі офісу (літ. «А»), будівля виставочного салону (літ. «Б»), будівля побутових приміщень (літ. «В»), загальною площею 1 139,50 кв. м, що знаходиться у с. Котовка Біляївського району Одеської області і належить ОСОБА_1 на праві власності. Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів в рамках виконавчого провадження. Початкову ціну продажу предмету іпотеки встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

У травні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну підстав позову у зв`язку із внесенням змін до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII та зміною фактичних обставин справи.

19 травня 2021 року ухвалою Біляївського районного суду Одеської області у прийняті заяви ОСОБА_1 про зміну підстав позову відмовлено.

05 липня 2021 року ухвалою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова В. М. на ухвалу Біляївського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року визнано неподаною та повернуто.

17 листопада 2021 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 липня 2021 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

22 липня 2022 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року про відмову у прийнятті заяви про зміну підстав позову залишено без змін.

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Долгов В. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 липня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати.

07 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В. у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова В. М. на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 липня 2022 року відмовлено.

Ухвала Верховного Суду мотивована тим, що суди зробили правильний висновок про те, що на момент подання ОСОБА_1 заяви про зміну підстав позову розпочато розгляд справи по суті. При цьому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно керувався положеннями ЦПК України в редакції, чинній на момент подання заяви про зміну підстав позову, врахувавши, що ОСОБА_1 не навела виняткових обставин, передбачених абзацом другим частини четвертої статті 49 ЦПК України.

02 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну підстав позову, посилаючись на те, що 19 серпня 2015 року нею була подана заява про часткові зміни підстав позовних вимог з урахуванням ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2015 року. Ця заява аргументована та містить посилання на норми процесуального закону в редакції, що діяли на момент її подання.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Посилаючись на вимоги частини четвертої статті 49 ЦПК України позивачка вважала, що змінити підстави позову необхідно для захисту її прав у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталися на стадії підготовчого засідання, що встановлено шляхом ознайомлення з матеріалами всієї справи, оскільки виявлено відсутність ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, що є підставою вважати невиконання судом вимог пункту 3 частини другої статті 200 ЦПК України.

Вважала, що постановою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 2-202/11 фактично встановлено, що Біляївським районним судом Одеської області перехід до судового розгляду справи № 2-202/11 по суті не здійснювався. Такі обставини встановлені Верховним Судом шляхом ознайомлення з матеріалами всієї справи та виявлення відсутності ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

02 лютого 2023 року ухвалою Біляївського районного суду Одеської області відмовлено в прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну підстав позову.

19 грудня 2023 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року залишено без змін.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Долгов В. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року.

08 квітня 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

11 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Долгов В. М. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із заявою про відвід судді-доповідача Гулейкова І. Ю. у справі № 2-202/11.

Заява мотивована тим, що у 2022 році представник ОСОБА_1 - адвокат Долгов В. М. вже звертався до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 липня 2022 року у справі № 2-202/11, якими відмовлено в прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну підстав позову.

Ухвалою від 07 вересня 2022 року у справі № 2-202/11 Верховний Суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гулейкова І. Ю., суддів: Погрібного С. О. та Ступак О. В. виснував, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Таким чином, оскільки розгляд справи передбачає повторну оцінку та перевірку підстав для відкриття касаційного провадження у справі № 2-202/11, наведене може викликати сумніви в об`єктивності та неупередженості судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю. під час такого розгляду.

Зважаючи на те, що суддя Верховного Суду Гулейков І. Ю. вже приймав участь у розгляді справи № 2-202/11 на стадії касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, якими відмовлено в прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну підстав позову, і фактично висловив свою позицію щодо ключового питання у справі по суті, заявник вважає неможливим повторний розгляд суддею Гулейковим І. Ю. касаційної скарги у справі № 2-202/11.

12 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю. визнано необґрунтованим заявлений представником ОСОБА_1 - адвокатом Долговим В. М. відвід судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю. Заяву про відвід судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. передано для вирішення зазначеного питання, у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.

Ухвала суду мотивована тим, що зміст заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова В. М. про відвід судді-доповідача Гулейкова І. Ю. не свідчить про наявність підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України для відводу судді, та зводиться до незгоди з вимогами ухвали Верховного Суду від 17 червня 2021 року та її мотивуванням.

12 квітня 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду заяви про відвід судді Гулейкова І. Ю. призначено суддю-доповідача Ситнік О. М.

Вважаю, що існують підстави для задоволення заяви про відвід.

Відповідно до статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Тобто цивільним процесуальним законом чітко визначені підстави відводу судді, одним з яких є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Згідно з частинами першою-третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 травня 2007 року у справі «Бочан проти України» ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.

У рішенні ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» вказано, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що під час вирішення того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

У світлі прецедентної практики ЄСПЛ об`єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об`єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу (рішення від 24 травня 1989 року у «Справі Гаусшильдта» (Hauschildt Case), заява № 11/1987/134/188, § 46).

Згідно з пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, які схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради Організації Об`єднаних Націй від 27 липня 2006 року, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід (самовідвід) судді.

Встановлено, що 07 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В. відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова В. М. на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 липня 2022 року, якими відмовлено в прийнятті заяви ОСОБА_1 про зміну підстав позову.

Тобто у вказаному судовому рішенні суддя Верховного Суду Гулейков І. Ю. вже висловив свою правову позицію за доводами касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова В. М. на ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі № 2-202/11 про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про можливість зміни підстав позову, і таке саме питання має вирішуватися при розгляді цієї касаційної скарги у цій же справі.

З урахуванням наведеного вважаю, що наявні підстави для задоволення заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова В. М. про відвід судді Верховного Суду Гулейкова І. Ю. задля того, щоб за суб`єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача не виникали сумніви в неупередженості судді Гулейкова І. Ю. під час вирішення справи № 2-202/11 та з метою забезпечення довіри учасників справи до судових рішень Верховного Суду.

Керуючись статтями 33, 36, 40 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова Володимира Михайловича про відвід судді Верховного Суду Гулейкова Ігоря Юрійовича задовольнити.

Відвести суддю Гулейкова Ігоря Юрійовича від участі у розгляді касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Долгова Володимира Михайловича на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 02 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», третя особа - державний нотаріус Біляївської нотаріальної контори Одеської області Зезик Вячеслав Андрійович, про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та стягнення моральної шкоди та за зустрічним позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Подану касаційну скаргу (провадження № 61-5081ск24) передати на повторний автоматизований перерозподіл.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. М. Ситнік